Рішення № 87289634, 31.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 січня 2020 р. Справа № 120/4230/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

16.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини А 0549 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 14.09.2018 року наказом командира Військової частини А0201 (по стройовій частині) №174 від 11.09.2018 року його виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. При цьому, всупереч п.242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, із позивачем не проведений повний розрахунок при звільненні та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій.

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0549 щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані у 2015 - 2018 роках 52 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Військову частину А0549 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані у 2015-2018 роках 52 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Ухвалою суду від 21.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.01.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію, зазначив, що позивач маючи з 2015 року статус учасника бойових дій мав додаткову пільгу передбачену п.12 ст.12 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Але в той же час, оскільки позивач в період з 2015 року по 2018 рік продовжував перебувати на військовій службі, він не мав можливості скористатись цією пільгою, оскільки п.19 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" забороняє використання додаткових відпусток військовослужбовців під час особливого періоду.

На переконання відповідача, оскільки позивач не мав права на використання додаткової відпустки під час особливого періоду, то і компенсація за її невикористання є неможливою.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просив здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

20.01.2020 року позивач подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Ухвалою суду від 22.01.2020 року в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А0201 на посаді начальника відділу організації морально-психологічного забезпечення - заступника начальника управління морально психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.

Згідно з посвідченням від 03.05.2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Позивач є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії ААБ НОМЕР_1 від 06.09.2018 року.

Згідно довідки від 16.04.2015 року №350/176/24-36/334 виданої підполковнику ОСОБА_1 про те, що він дійсно в період з 03.02.2015 по 10.02.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Згідно витягу із наказу Командира військової частини А0201 (по стройовій частині) від 11.09.2018 року № 174, полковника ОСОБА_1 , начальника відділу організації морально-психологічного забезпечення - заступника начальника управління морально психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, звільнено наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 17.08.2018 року №446 з військової служби у відставку за п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", підпунктом "б" (за станом здоров`я).

22.11.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунків по виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.

За результатом розгляду його заяви, 27.11.2019 року відповідач листом №350/118/2972/пс відмовив у здійсненні виплати вказаної компенсації.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII та "Про оборону України" №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін "особливий період", як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши вищевикладене, слід дійти висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. При цьому, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

За ознаками, вказаними Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у рішення від 16.05.2019 справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), вказана справа є типовою.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19), зокрема, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові дні відпустки у 2015-2018 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Разом з тим, як слідує із матеріалів справи, відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, за 2015-2018 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).

В даному ж випадку, враховуючи те, що при звільненні з позивачем не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн., суд зазначає наступне.

В силу частин 2 та 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина 4 цієї статті визначає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано рахунок - фактуру видану ТОВ "Подільський юридичний центр" №2/21/2-11/2019 від 21.11.2019 року про надання послуг згідно умов договору №2/21/3-11/19- юп від 21.11.2019 року на загальну суму 2000,00 грн.

Згідно акту виконаних робіт по договору №2/21/3-11/19- юп від 21.11.2019 року ТОВ "Подільський юридичний центр" в особі директора - адвоката Козачука М.В., надано послуги по підготовці запитів, складання та направлення процесуальних документів по справі: позовна заява з питань оскарження дій (бездіяльності) військової частини в частині не проведення нарахування та виплати замовнику грошової компенсації за невикористані дні додаткової, в загальній суму 2000,00 грн.

Також, позивачем надано квитанцію № N0HAK4301M від 21.11.2019 року про сплату послуг згідно умов договору №2/21/3-11/19- юп від 21.11.2019 року на суму 2000,00 грн.

Разом з тим, згідно пункту 1.1 договору про надання правової допомоги №2/21/3-11/19- юп від 21.11.2019 року, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати замовнику професійну правничу допомогу в порядку та на умовах, визначених цим Договором з питань оскарження дій (бездіяльності) військової частини в частині не проведення нарахування та виплатити замовнику грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої п.12 ст.12. Закону №3551-ХІІ.

Пункт 1.2 визначає, що послуги в п. 1.1 виконуються в наступному обсязі:

а) підготовка позовної заяви.

В той же час, в акті виконаних робіт, зазначено про підготовку запитів на суму 350,00 грн., що на переконання суду не підлягає для компенсації, оскільки самим договором такої послуги не передбачено.

Крім того судом встановлено, що запит на інформацію від 22.11.2019 року підписаний особисто ОСОБА_1 та складений відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", а не відповідно до ст.24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що свідчить про невиконання даної послуги Товариством з обмеженою відповідальність "Подільський юридичний центр" .

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Оцінивши акт виконаних робіт по договору про надання правової допомоги, судом встановлено, що розмір обґрунтованих та підтверджених витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаними із розглядом даної справи складає 1650,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1650 грн.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративним позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08540799) в розмірі 1650,00 грн. (одна тисяча шістсот п`ятдесят гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Військова частина А0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08540799).

Повний текст рішення виготовлений 31.01.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович