Рішення № 87289598, 22.01.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2020 року ЛуцькСправа № 140/2930/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

за участю секретаря судового засідання Шепталової А.П.,

позивача ОСОБА_1 , представників позивача Деркача Д.В., Паліводи Н.І.,

представника відповідача Кушнір Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - підприємець ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (надалі - ГУ ДФС у Волинській області, контролюючий орган, відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013571302 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 96025,62 грн, №0013581302 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на 8002,13 грн, №0013611302 про застосування штрафних санкцій у сумі 3570,00 грн, вимогу від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 78243,12 грн, рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 12931,29 грн (а.с.3-14 том 1, а.с.166 том 4).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що спірні рішення та вимога прийняті відповідачем на підставі акта планової виїзної документальної перевірки від 11 червня 2019 року №12333/03-20-13-02/2542300056, висновками якого встановлено ряд порушень підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового законодавства.

Позивач висновки акта перевірки вважає необґрунтованими та безпідставними. Відповідач під час перевірки встановив завищення валових витрат за 2017-2018 роки на суму 355650,44 грн та заниження чистого оподатковуваного доходу на зазначену суму у зв`язку із віднесенням до складу витрат витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення (на придбання напівпричепа у сумі 87334,84 грн, на придбання запчастин, мастил та оливи до транспортних засобів та послуг з їх ремонту на загальну суму 234467,91 грн); витрати на придбання дизпалива за 2017 рік на суму 137388,51 грн (у зв`язку із наявністю дебіторської заборгованості за послуги, надані позивачем), витрати на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 18708,69 грн.

Позивач ОСОБА_1 зазначив, що для здійснення господарської діяльності використовує транспортні засоби, відтак має витрати на запчастини, пальне, мастила та оливи, а також послуги з їх ремонту. Вважає, що наведені в акті перевірки транспортні засоби не відносяться до легкових чи вантажних автомобілів, а тому не є основними засобами подвійного призначення і норми підпункту 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (ПК України) щодо заборони включати до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею (земельних ділянок; об`єктів житлової нерухомості; легкових та вантажних автомобілів), застосуванню не підлягають. У даному випадку до витрат включено документально підтверджені витрати, які пов`язані з веденням господарської діяльності, відповідно до підпунктів 177.4.1, 177.4.4 пункту 177.4 статті 174 ПК України. Свої доводи позивач обґрунтовує технічними характеристиками та призначенням сідлових тягачів та напівпричепів. Сідлові тягачі, що ним використовуються, відповідають товарній позиції згідно з УКТ ЗЕД 8701209000, а напівпричепи - 8716398000. Вважає, що транспортний засіб, який належить до однієї із товарних позицій 8703, 8704 чи 8709 згідно з УКТ ЗЕД, є автомобілем та відповідно є основним засобом подвійного призначення. На думку позивача, оскільки сідлові тягачі та напівпричіпи не є основними засобами подвійного призначення, то він правомірно відніс до складу витрат витрати на придбання запасних частин та ремонту транспортних засобів, позаяк відповідно до підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 174 ПК України до витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість «… палива й енергії, …, запасних частин, … допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат», а відповідач помилково відобразив в акті перевірки завищення валових витрат, пов`язаних з утриманням та забезпеченням безперебійного функціонування цих транспортних засобів. Факт понесених витрат підтверджується дефектними відомостями обстеження машин, актами приймання-списання запасних частин у 2017 році на суму 86091,98 грн, у 2018 році на суму 112498,06 грн, які свідчать про факти поломок транспортних засобів (сідлових тягачів та напівпричепів) та заміну запасних частин. Також без будь-яких обґрунтувань перевіркою знято зі складу витрат витрати на оплату претензії від 04 вересня 2017 року №732 про відшкодування ПАТ «ВГП» шкоди у зв`язку із нестачею вантажу у сумі 4339,20 грн, а також витрати за 2017 рік у сумі 53145,26 грн та за 2018 рік у сумі 36542,02 грн на мастила, оливи, які позивач включив до витрат на підставі підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 ПК України, при тому, що в акті перевірки відсутні зауваження стосовно не підтвердження документально понесених витрат чи недоліків в первинних документах.

Позивач також зазначив, що напівпричіп SAMRO ST 39 МНРА, про який йдеться в акті перевірки, був придбаний з метою використання у господарській діяльності (основний вид діяльності - здійснення перевезень вантажним автомобільним транспортом, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту). Тому з посиланням на підпункт 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України вважає, що має право включати до складу витрат, пов`язаних з провадженням господарської діяльності, вартість придбаного основного засобу, що не є з наведених вище підстав основним засобом подвійного призначення.

При визначенні факту безпідставного включення до валових витрат суми податку на нерухоме майно - будівель техскладу - відповідачем також не враховано, що зазначене приміщення є нежитловим, придбане ОСОБА_1 як підприємцем та використовується виключно у його господарській діяльності з метою одержання доходу, а тому згідно з підпунктом 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 ПК України наявні підстави для включення до складу витрат суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Заперечуючи висновки контролюючого органу стосовно завищення витрат на дизпаливо у 2017 році на 137388,51 грн, позивач вказав, що перевіркою встановлено наявність станом на 31 грудня 2017 року дебіторської заборгованості на суму 374273,37 грн, а тому вартість палива, використаного для надання послуг з перевезення та кур`єрських послуг, за якими наявна дебіторська заборгованість, становить 169428,72 грн. Однак позивач зауважив, що перевіркою не враховано дебіторську заборгованість станом на 31 грудня 2016 року у сумі 325904,11 грн за надані транспортні та кур`єрські послуги, за якими вартість витрат на дизпаливо становить 184625,04 грн. Тому позивач вважає, що проведений відповідачем розрахунок не враховує усіх відомостей, а висновок про завищення витрат за 2017 рік у сумі 137388,51 грн є помилковим.

Наведені доводи контролюючий орган не взяв до уваги і під час розгляду заперечення на акт перевірки та, як наслідок, 19 липня 2019 року виніс податкове повідомлення-рішення №0013571302 про донарахування податку на доходи фізичних осіб.

Як зазначив позивач, податкові повідомлення-рішення №0013571302 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору, вимога №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та рішення №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів єдиного внеску також зумовлені безпідставними висновками відповідача щодо валових витрат, описаних вище, а тому так само є протиправними та підлягають скасуванню.

З урахуванням наведеного позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 04 жовтня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечив (а.с.170-174 том 4). В обґрунтування такої позиції вказав, що документальною плановою виїзною перевіркою підприємця ОСОБА_1 встановлено включення до складу витрат витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення на загальну суму 234467,91 грн, а саме: на придбання запчастин, мастил та оливи до вантажних транспортних засобів та послуг з їх ремонту на суму 86089,65 грн за 2017 рік , на суму 65382,62 грн за 2018 рік; крім того, у 2018 році до складу витрат підприємцем ОСОБА_1 включено витрати у сумі 87334,84 грн на придбання напівпричепа, чим порушено підпункти 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, за змістом яких не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.

Також перевіркою встановлено, що згідно з наданими для перевірки документами підприємець ОСОБА_1 відніс до складу витрат у 2017 році витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів у сумі 2201294,20 грн. Разом з тим, встановлено, що позивачем використано паливно-мастильні матеріали при наданні транспортних послуг замовникам на суму 2109547,61 грн; дебіторська заборгованість за наданими транспортними послугами станом на 31 грудня 2017 року становить 374273,37 грн, в т.ч. 62378,89 грн ПДВ. Вартість паливно-мастильних матеріалів, які використані при наданні транспортних послуг, що є неоплаченими станом на 31 грудня 2017 року, становить 169428,72 грн. Відтак, підприємцем ОСОБА_1 за 2017 рік завищено витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів на 137388,51 грн. Собівартість товару, за яким рахується дана заборгованість, а саме витрати на придбання дизпалива, становить 169428,72 грн, яку включено до складу витрат 2018 року. Аналогічно за 2018 рік встановлено, що до складу витрат віднесено витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів на суму 1885312,54 грн; використано при наданні транспортних послуг замовникам на суму 1947095,54 грн; дебіторська заборгованість за наданими транспортними послугами станом на 31 грудня 2018 року становить 389161,41 грн, в т.ч. 64860,24 грн ПДВ. Вартість паливно-мастильних матеріалів, які використані при наданні транспортних послуг, що є неоплаченими станом на 31 грудня 2018 року, становить 191957,85 грн.

Крім того, позивач відповідно до структури валових витрат та наданих первинних документів безпідставно включив витрати на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму за 2017-2018 року 18708,69 грн, чим порушив підпункт 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 ПК України.

Через зайве включення зазначених витрат на загальну суму 355650,44 грн занижено об`єкт оподаткування на цю суму, що призвело до заниження у 2017-2018 роках податку на доходи фізичних осіб на 64017,08 грн, військового збору на 5334,75 грн, єдиного внеску на 78243,12 грн, які правомірно з наведених вище підстав донараховані оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями та вимогою з одночасним застосуванням штрафних санкцій.

Податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013611302 про застосування штрафних санкцій у сумі 3570,00 грн прийняте на підставі пункту 117.1 ПК України за фактом порушення позивачем пункту 22.1 статті 22, пункту 66.3 статті 63 ПК України та пункту 8.4 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року №1588, а саме: несвоєчасне подано повідомлення за формою №20-ОПП стосовно наявного у позивача нерухомого та рухомого майна

З наведених вище підстав відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013611302 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 1020,00 грн - за 6 об`єктів рухомого та нерухомого майна, щодо яких 29 листопада 2011 року він у встановленому порядку подав повідомлення за формою №20-ОПП (а.с.201-202 том 4). У додаткових поясненнях, наданих під час підготовчого провадження, позивач підтримав доводи, викладені у позовній заяві (а.с.37-41 том 5). Також зазначив, що під час перевірки ревізорами-інспекторами визначено, що станом на 31 грудня 2016 року існувала дебіторська заборгованість за надані транспортні послуги, під час яких використано 7138,8 л дизельного пального за середньою ціною 17,34 грн за літр, що становить 123786,79 грн. Проте позивач зауважив, що при такому розрахунку було занижено на 3508,55 л кількість пального, кошти за яке згідно з даними первинного бухгалтерського обліку були сплачені в 2017 році. Внаслідок такого заниження сума дебіторської заборгованості, що перейшла з 2016 року, була помилково зменшена перевіряючими з 184625,04 грн до 123786,79 грн і внаслідок цього контролюючим органом було занижено суму валових витрат позивача за витратами на пальне за 2017 рік на 60838,25 грн. Також за актом перевірки станом на 31 грудня 2017 року дебіторська заборгованість становить 169427,94 грн за 8702 л дизельного пального за середньою ціною 19,47 грн, однак при цьому контролюючий орган для її обрахунку застосував середню ціну на 1,22 грн вище фактичної - 19,47 грн замість 18,25 грн, зменшивши суму валових витрат у 2018 році на 10616,44 грн; вказана в акті перевірки ревізорами-інспекторами дебіторська заборгованість у сумі 191957,85 грн станом на 31 грудня 2018 року не має даних для обрахунку (кількість літрів дизельного пального, середня ціна за літр), які були взяті ними за основу, а тому позивач вважає, що ці розрахунки не можуть бути підставою для донарахування податків і зборів. Позивач вказав, що сума дебіторської заборгованості становить 169577,36 грн за 7520,06 л (при середній ціні 22,55 грн за літр), проте в акті перевірки дебіторська заборгованість, яка переходить в 2019 рік, занижена на суму валових витрат у 2018 році на 22380,49 грн; в акті перевірки незаконно занижено та взято до уваги витрати на суму 3988472,10 грн, що на 83218,71 менше фактичних витрат.

Позивач зауважив, що під час перевірки взагалі не було враховано витрати за 2017-2018 роки на придбання і заміну мастильних матеріалів та запасних частин. На ці цілі витрати становлять 89687,28 грн та 151491,28 грн відповідно, а факт придбання і використання цих товарів підтверджено первинними документами; такі витрати пов`язані з отриманням доходів від підприємницької діяльності, тому у відповідача не було підстав їх не враховувати.

Позивач також стверджує, що відповідно до дефектних актів (від 28 лютого 2018 року №01, від 31 травня 2018 року №03, від 31 жовтня 2018 року №05) ним було придбано відповідні матеріали для ремонту нежитлового приміщенні - гаражного комплексу за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, для ремонту гаражних воріт та оглядової ями, а тому витрати на ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, відповідно до підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України правомірно ним включено до складу витрат.

У додаткових поясненнях (а.с.231-232 том 4, а.с.1-3 том 5), які подавалися під час підготовчого провадження, у тому числі у зв`язку із заявою про зміну позовних вимог, відповідач підтримав доводи, викладені у відзиві на позов. Зазначив, що у 2017 році не враховано витрати на загальну суму 232135,17 грн: витрати на сплату податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки; витрати на заміну масел та комплектуючих; частково витрати на малоцінні необоротні активи та витрати на поліпшення та модернізацію, витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів, а у 2018 році - на загальну суму 123515,27 грн: витрати на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; витрати на заміну масел та комплектуючих; витрати на придбання напівпричіпу; частково витрати на ремонт та експлуатацію нежитлової нерухомості (гараж, склад тощо) та витрати на поліпшення й модернізацію основних засобів. При цьому контролюючий орган керувався підпунктами 177.4.3, 177.4.5 та 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України. Відповідач вважає, що в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів, а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними даним законодавчим актом, до вантажних автомобілів і є основними засобами подвійного призначення, що позбавляє позивача можливості усі витрати на придбання та утримання таких засобів відносити до складу витрат господарської діяльності.

Не врахування під час перевірки витрат на поліпшення й модернізацію (у 2017 році: 9191,66 грн за взаємовідносинами із ТзОВ «Волиньтехпром», 4560,46 грн за взаємовідносинами із ТзОВ «Преміум Тракс Луцьк» ЛТД, а у 2018 році: 5176,08 грн за взаємовідносинами із ТзОВ «Ауріл», 8900,00 грн за взаємовідносинами із ТзОВ «Весттахосервіс») пов`язане із їх не підтвердженням документально як витрат, які спрямовані на утримання основних засобів подвійного призначення. Також не враховано витрати на ремонт та експлуатацію нежитлової нерухомості (гараж, склад тощо) у 2018 році (постачальники ТзОВ «Волиньсталь», ТзОВ «Дніпро», Науково-виробниче ТзОВ «Пресдеталь» ЛТД) як такі, що не пов`язані з провадженням господарської діяльності. Витрати на малоцінні необоротні активи за взаємовідносинами із підприємцем ОСОБА_2 у сумі 8200,00 грн також не були враховані контролюючим органом як документально не підтверджені витрати, які спрямовані на утримання основних засобів подвійного призначення.

Як зазначив відповідач, згідно з наданими під час перевірки шляховими листами позивачем у 2017 році використано 115591,65 л паливно-мастильних матеріалів (для надання послуг із перевезення та кур`єрських послуг) при середній ціні 18,25 грн за 1 літр, що становить 2109547,61 грн, але використані паливно-мастильні матеріали на суму 169428,72 грн на послуги, які залишилися неоплаченими станом на 31 грудня 2017 року отримувачами транспортних послуг, є витратами, не пов`язаними із отриманням доходу у відповідному звітному періоді. При цьому враховані записи бухгалтера щодо витрат на паливно-мастильні матеріали за 2016 рік в кількості 7138,80 л при середній ціні 17,34 грн за 1 літр, що становить 123786,80 грн, тому витрати підприємця за 2017 рік фактично становлять 2063905,69 грн; сума завищення витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів у 2017 році становить 137388,51 грн. Витрати у сумі 169428,72 грн, зняті контролюючим органом за 2017 рік, було враховано у 2018 році та всього за 2018 рік контролюючим органом були враховані витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів в розмірі 1924566,41 грн, що більше того, як відобразив позивач.

З урахуванням цих пояснень відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалами суду: від 30 жовтня 2019 року замінено Головне управління ДФС у Волинській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Волинській області; від 26 листопада 2019 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Ухвалами суду від 23 грудня 2019 року прийнято до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог; також задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування вимоги від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 19 липня 2019 року №0013591302; відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Волинській області про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог; закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, заяві про зменшення позовних вимог та додаткових поясненнях; представник відповідача у задоволенні позову просила відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов, додаткових поясненнях.

Заслухавши усні пояснення учасників справи (вступне слово), перевіривши їх доводи у заявах по суті справи письмовими доказами, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 29 липня 1992 року та здійснює господарську діяльність за такими видами: вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41), інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (КВЕД 52.29) та ін., перебуваючи на загальній системі оподаткування. Ці обставини не є спірними.

У період з 15 по 28 травня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області була проведена документальна планова виїзна перевірка суб`єкта господарської діяльності ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахувань та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, своєчасності, достовірності, повноти нарахувань та сплати податку на додану вартість, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за той же період. За результатами перевірки було складено акт перевірки від 11 червня 2019 року №12333/03-20-13-02/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки, а.с.21-36 том 1), яким встановлено такі порушення підприємцем ОСОБА_1 податкового законодавства:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 164.1 статті 164, пункту 177.2 статті 172, підпунктів 177.4.3, 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 64017,08 грн, в т.ч. за 2017 рік на 41784,33 грн, за 2018 рік на 22232,75 грн;

- підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на загальну суму 5334,75 грн, в т.ч. за 2017 рік на 3482,03 грн, за 2018 рік на 1852,72 грн;

- пункту 2 частини першої статті 7, пунктів 2, 3, 9 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування», внаслідок чого занижено суму єдиного внеску на 78243,12 грн, в т.ч. за 2017 рік на 51069,77 грн, за 2018 рік на 27173,35 грн;

- пункту 117.1 статті 117, пункту 8.4 розділу ІІІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року №462, а саме несвоєчасно подано повідомлення за формою №20-ОПП.

Такі висновки обґрунтовані тим, що підприємець ОСОБА_1 завищив валові витрати на суму 355650,44 грн, в т.ч. за 2017 рік на 232135,17 грн, за 2018 рік на 123515,27 грн, що призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на ту ж суму. Як зазначено у пункті 2.1.2 акта перевірки, підприємець ОСОБА_1 до складу валових витрат включив витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, а саме витрати на придбання запчастин, мастил та оливи до вантажних транспортних засобів та послуг по їх ремонту на загальну суму 234467,91 грн; витрати на придбання напівпричепа SAMRO ST 39 МНРА ( НОМЕР_2 ) у сумі 87334,84 грн. Крім того, до складу валових витрат включено витрати на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 18708,69 грн за 2017-2018 роки.

Також в ході перевірки встановлено, що позивач відніс у 2017 році до складу валових витрат витрати на придбання дизпалива у сумі 2201294,20 грн. Згідно з наданими до перевірки документами встановлено, що підприємцем ОСОБА_1 при наданні транспортних послуг замовникам використано паливно-мастильні матеріали на суму 2109547,61 грн; дебіторська заборгованість за наданими послугами станом на 31 грудня 2017 року становить 374273,37 грн, в т.ч. 62378,89 грн ПДВ; вартість дизпалива, використаного під час надання цих послуг, які є неоплаченими, становить 169428,72 грн (додаток 3). З цього зроблено висновок, що підприємець ОСОБА_1 завищив валові витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів на 137388,51 грн. Собівартість товару, за яким рахується заборгованість, становить 169428,72 грн та вона включена перевіркою до складу валових витрат 2018 року. Аналогічно за 2018 рік: до складу валових витрат віднесено витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів у сумі 1885312,54 грн. Згідно з наданими до перевірки документами встановлено, що підприємець ОСОБА_1 використав паливно-мастильні матеріали при наданні транспортних послуг замовникам на суму 1947095,54 грн; дебіторська заборгованість за цими послугами становить 389161,41 грн, в т.ч. 64860,24 грн ПДВ. Вартість паливно-мастильних матеріалів, які використані для транспортних послуг, що є неоплаченими станом на 31 грудня 2018 року, становить 191957,85 грн (а.с.12 зворот, том 1).

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України подав на акт перевірки заперечення від 04 липня 2019 року №05 (а.с.37-40 том 1). За результатами розгляду заперечення ГУ ДФС у Волинській області повідомило підприємця ОСОБА_1 про відхилення його доводів та залишення висновків акта перевірки без змін (а.с.41-42 том 1).

19 липня 2019 року на підставі висновків акта перевірки ГУ ДФС у Волинській області прийняло податкові повідомлення-рішення (а.с.16-17 том 1):

- №0013571302 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 96025,62 грн (з них 64017,08 грн основний платіж та 32008,54 грн штрафна санкція);

- №0013581302 про збільшення грошового зобов`язання з військового збору на 8002,13 грн (з них 5334,75 грн основний платіж та 2667,38 грн штрафна санкція);

- №0013611302 про застосування штрафних санкцій у розмірі 3570,00 грн.

Також 19 липня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформувало вимогу №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 78243,12 грн та прийняло рішення №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 12931,29 грн (а.с.15, 18 том 1).

Незгода позивача із цими рішеннями контролюючого органу стала підставою для їх оскарження у судовому порядку.

Надаючи оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням суд виходить з того, що частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок суб`єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, статтею 67 Конституції України визначено обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначений статтею 177 ПК України.

Відповідно до пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, визначений пунктом 177.4 статті 177 ПК України. До таких, зокрема, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1); суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (підпункт 177.4.3); інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4).

Разом з тим, відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Таким чином, відповідно до положень пункту 177.4 статті 177 ПК України фізична особа - підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, вправі зменшити свій загальний оподатковуваний дохід тільки на суму документально підтверджених витрат, які пов`язані із провадженням господарської діяльності та щодо яких відсутні застереження в інших положеннях ПК України.

До основних засобів подвійного призначення відповідно до підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України належать: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі. Зазначеним пунктом не дозволяється амортизація основних засобів подвійного призначення, а підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Кодексу - включення до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення.

Позивач надав для перевірки розшифровку витрат, пов`язаних з отриманням доходу, за 2017-2018 роки (а.с.4-5 том 5). Разом з тим, структура витрат підприємця ОСОБА_1 у 2017-2018 роках за результатами перевірки, яка відображена в пункті 2.1.2 акта перевірки (а.с.26 том 1), свідчить про неврахування перевіркою окремих витрат.

За результатами перевірки зменшено (виключено) зі складу витрат позивача за 2017 рік витрати на загальну суму 232135,17 грн, а за 2018 рік витрати на загальну суму 123515,27 грн (разом 355650,44 грн). Зокрема, перевіркою з посиланням на підпункти 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не підтверджено витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення на загальну суму 234467,91 грн, з них на придбання запчастин, мастил та оливи, послуг з ремонту вантажних транспортних засобів 86089,65 грн за 2017 рік та 65382,62 грн за 2018 рік (так в акті перевірки а.с.26, зворот том 1).

Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що перевіркою у 2017 році не враховано витрати на заміну масел та комплектуючих у сумі 64137,53 грн; витрати на малоцінні необоротні активи у сумі 8200,00 грн (із загальної суми 12103,44 грн), витрати на поліпшення й модернізацію основних засобів у сумі 13752,12 грн (із загальної суми 18595,13 грн), а у 2018 році не враховано витрати на заміну масел та комплектуючих на суму 41186,11 грн, витрати на поліпшення й модернізацію основних засобів у сумі 14076,08 грн (із загальної суми 21926,87 грн).

З матеріалів справи встановлено, що витрати у 2017 році на малоцінні необоротні активи в сумі 8200,00 грн пов`язані з оплатою підприємцю ОСОБА_2 вартості двох акумуляторів (4150,00 грн та 4050,00 грн), а витрати на поліпшення й модернізацію основних засобів у сумі 13752,12 грн пов`язані з оплатою 9191,66 грн послуг ТзОВ «Волиньтехпром» зі встановлення автоскла, лобового скла, ремонту силової рамки лобового скла, та оплатою 4560,46 грн на користь ТзОВ «Преміум Тракс Луцьк» ЛТД за ремонт автомобіля та заміну втулки кронштейна кабіни, регулювальної шайби, сайлентблока кабіни; ці витрати не були враховані контролюючим органом як документально не підтверджені та спрямовані на утримання основних засобів подвійного призначення. У свою чергу, на підтвердження витрат суду надано відомості дефектів при обстеженні машин, акти приймання-списання запасних частин, акти приймання-здавання виконаних робіт (наданих послуг), платіжні доручення стосовно зазначених контрагентів (а.с.23, 27, 35-37, 39; 65-67; 89-91 том 2, а.с.6 том 5), відтак доводи відповідача про не підтвердження витрат спростовані зазначеними документами, які надавалися відповідачу під час перевірки та разом із запереченням на акт перевірки (перераховані в додатках до заперечення на акт передвіки).

З пояснень під час розгляду справи з`ясовано, що з тих самих підстав контролюючий орган не врахував витрати на поліпшення й модернізацію основних засобів у 2018 році в сумі 14076,08 грн: за послуги ТзОВ «Весттахсервіс» з ремонту та повірки тахографів у сумі 8900,00 грн та за послуги ТзОВ «Ауріл» із заміни холодоагента у сумі 5176,08 грн. Водночас, матеріали справи містять документальне підтвердження зазначених витрат (відомість дефектів при обстеженні машин, акт приймання та списання запасних частин, податкову накладну , платіжне доручення (а.с.107-109 том 3; а.с.14 том 5), які також надавалися під час перевірки та разом із запереченням на акт перевірки.

Перевіркою повністю не було враховано витрати позивача із заміни масел та комплектуючих до них у сумі 64137,53 грн у 2017 році та у сумі 41186,11 грн у 2018 році з підстав використання їх для утримання основних засобів подвійного призначення. Понесені позивачем витрати на ці цілі підтверджені документально (суду надано копії відомостей закупівлі мастильних матеріалів, їх заміни та списання за 2017-2018 роки - а.с.1-163 том 1, а.с.174-256 том 3, а.с.1-163 том 4). Разом з тим, позивач у судовому засіданні та разом із запереченням на акт перевірки звертав увагу, що у 2017 році до витрат було включено також 4339,20 грн - суму відшкодування ПАТ «ВГП» шкоди у зв`язку із нестачею вантажу під час перевезення; ці витрати документально підтверджені (а.с.198-204 том 2). Водночас, ні під час розгляду заперечень на акт перевірки, ні під час розгляду справи у суді пояснення щодо неврахування цих витрат відповідач не надав.

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що відповідно пункту 1.4 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14 березня 2013 року №395 (наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2013 року за № 607/23139, далі - Порядок №395), акт перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 1.7 розділу І Порядку №395 встановлено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також пунктом 2.3 розділу ІІ Порядку №395 висуваються вимоги до описової частини акта (довідки) документальної перевірки. Так у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання платником податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті (підпункт 2.3.2.2 Порядку №395).

Ті мотиви, з яких відповідач під час розгляду справи посилається як на підставу для неврахування наведених вище витрат, в акті перевірки, на підставі якого прийняті спірні рішення, відсутні. Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає обов`язок суб`єкта владних повноважень доводити правомірність прийнятих ним рішень, однак при цьому він не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зважаючи на те, що в акті перевірки не зазначено первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та докази, що підтверджують наявність факту порушення, тобто, відповідачем не дотримано вимог щодо складання описової частини акта перевірки чітко та об`єктивно викласти зміст та суть виявленого, на думку контролюючого органу, порушення податкового законодавства, то суд відхиляє доводи відповідача про факт неправомірного з боку позивача віднесення до складу витрат, що безпосередньо пов`язані з отриманням доходу, зазначених витрат як таких, що не підтверджені документально.

Стосовно інших підстав для відхилення контролюючим органом зазначених витрат, пов`язаних з експлуатацію транспортних засобів, то судом враховано такі обставини.

У своїй господарській діяльності позивач з-поміж інших транспортних засобів використовує вантажні сідлові тягачі RENAULT PREMIUM (АС3207ВК); RENAULT 22GVA (НОМЕР_5); RENAULT MAGNUM (АС1864ВО), DAF FT 95 XF430 (АС1865ВO), DAF/85 CF380 (АС4932 ВН), та напівпричіпи TRAILOR SYY ЗСХ (АС5378XT), LICINENA SPR-3ED (АС1636ХР), SAMRO (АС1994XT), KASSBOHRER SGK 10-24L (АС1634ХР), ПП MONTRACON SMRC (АС9883XX), SAMRO ST 39 МНРА (АС3329ХР), на утримання яких в процесі експлуатації має витрати. Відповідно до експертних висновків Волинської торгово-промислової палати від 12 червня 2019 року №В-1089 та від 04 липня 2019 року №В-1196 (а.с.43-44 том 1) напівпричіпи відносяться до коду згідно з УКТ ЗЕД 8716 39 80 00: причепи та напівпричепи, інші несамохідні транспортні засоби, їх частини: інші причепи та напівпричіпи для перевезення вантажів (8716), інші (8716 39), що використовувалися, а сідлові тягачі до коду згідно з УКТ ЗЕД 8701 20 90 00: трактори (за винятком тракторів товарної позиції 8709), трактори колісні для напівпричепів (8701 20), що використовувалися.

ПК України не містить визначення, які транспортні засоби як вантажні автомобілі належать до основних засобів подвійного призначення. Вирішальним фактором при віднесенні транспортного засобу до відповідної категорії є його технічні умови, сфера застосування та призначення.

В Законі України від 06 липня 2005 року №2739-IV «Про деякі питання ввезення на митну територію України та проведення першої державної реєстрації транспортних засобів» йде розмежування транспортних засобів: трактори колісні для перевезення напівпричепів (сідельних тягачів), автобусів та легкових автомобілів - коди товарних позицій 8701 20, 8702 та 8703 згідно з УКТ ЗЕД; вантажні автомобілі та автомобілі спеціального призначення - коди товарних позицій 8704 та 8705 згідно з УКТ ЗЕД. У примітці до товарної групи 87 зазначається, що термін «трактори» означає транспортні засоби, призначені головним чином для буксирування чи штовхання інших транспортних засобів, пристроїв і вантажів, незалежно від того, мають вони чи ні допоміжні пристосування, у поєднанні з основним застосуванням трактора, для перевезення інструментів, насіння, добрив тощо.

За визначенням, наведеним в Законі України від 05 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт; автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача. Визначення поняття «сідельний тягач» цей закон не містить, його знаходимо в Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 20 лютого 1998 року за №128/2568); сідельний тягач - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа. Отже, сідельний тягач і напівпричіп є транспортними засобами, причому кожен із них окремо не призначений для перевезення вантажів, у той же час сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом виконують функцію з перевезення вантажів. Чинне законодавство розрізняє такі поняття як вантажний автомобіль та причіп, напівпричіп, сідельний тягач. При цьому узагальнюючою назвою для них є автомобільний транспортний засіб або колісний транспортний засіб, а не вантажний автомобіль.

Абзацом третім пункту 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року №1371) встановлено, що транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами. Саме з цією обставиною пов`язана можливість використання транспортних засобів фізичною особою як в особистих цілях, так в цілях ведення підприємницької діяльності.

Кодексом не визначено критерії та обставини (умови), за яких основні засоби визнаються такими, що мають ознаки подвійного призначення, а також цілі, на які вантажні автомобілі можуть використовуватись частково/повністю фізичною особою-підприємцем через те, що їх власником є фізична особа. Оскільки у самому ПК України немає визначення вантажних і легкових автомобілів, які є «подвійними» основними засобами для підприємця, то таке визначення через поняття, наведені в інших законах, веде до різного їх тлумачення та розуміння, а тому суд вважає, що має місце конфлікт інтересів, про який йдеться у пункті 56.21 ПК України, вирішення якого відповідно до принципу правомірності рішень платника податку, закріпленого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України, має бути проведене на користь платника податків.

Як встановлено з матеріалів справи і не спростовувалось контролюючим органом, за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року позивач надавав транспортні та кур`єрські послуги чималій кількості суб`єктів господарювання. При цьому в акті перевірки не встановлено факт будь-якого подвійного використання позивачем належних йому транспортних засобів. Більше цього, незрозумілим є те, яке подвійне призначення (окрім надання послуг перевезення) може мати такий транспортний засіб, як сідловий тягач та напівпричіп. Отже, контролюючий орган попри те, що встановив факт використання позивачем транспортних засобів лише у підприємницькій діяльності, а також попри відсутність законодавчого визначення умов для визнання подвійного призначення основних засобів, все ж без відповідного аналізу дійшов висновку про відсутність у позивача права на врахування витрат, пов`язаних із придбанням запасних частин, масел та оливи, комплектуючих до них, послуг з ремонту під час експлуатації транспортних засобів до витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів (такі витрати обумовлені пунктами 177.4.1, 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України, підпунктом 177.4.6 в частині ремонту, модернізації та поліпшення основних засобів). Дохід позивача залежить від експлуатаційних можливостей транспортних засобів, якими він власне і надає транспортні та кур`єрські послуги своїм контрагентам. Тому зазначені витрати, пов`язані із отриманням доходу від провадження господарської діяльності з використанням цих транспортних засобів, відтак вони підлягають включенню до складу витрат, в іншому випадку не досягається мета Закону України від 21 грудня 2016 року №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», прийнятого, як слідує з пояснювальної записки до проекту закону, для забезпечення сталого економічного зростання та створення сприятливих умов для розвитку бізнесу в Україні. В частині податку на доходи фізичних осіб законом передбачено надання фізичній особі-підприємцю права на амортизацію основних засобів, що використовуються у діяльності (крім житлової нерухомості та автомобілів), адже до цього таке право у підприємців було відсутнє; водночас, до прийняття цього закону була відсутня і заборона щодо включення до складу витрат підприємця витрат на ремонт та експлуатацію майна, що використовується ним для ведення підприємницької діяльності, палива, запасних частин, допоміжних та інших матеріалів, віднесених до конкретного об`єкта витрат - транспортних засобів. Як і у попередній редакції пункту 177.4 статті 177 ПК України, так і в нинішній ці витрати повинні бути пов`язані з господарською діяльністю (у даному випадку витрати пов`язані із здійсненням основного виду діяльності позивача) та підтверджуватися документально.

Слід вказати, що ПК України не містить поняття «утримання основних засобів», більше цього, не містить поняття «утримання транспортного засобу». Тобто, розуміння цього поняття контролюючим органом є суб`єктивним. Доказом цього є хоча б та обставина, що як запевняє відповідач, витрати на придбання акумулятора по взаємовідносинах із підприємцем ОСОБА_2 він вважає витратами на утримання основних засобів подвійного призначення, в той же час витрати на придбання акумулятора у сумі 2416,67 грн у ТзОВ «КПП Центр» залишилися без зауважень з боку відповідача (а.с.40-42 том 2). Відтак, залишається незрозумілим, за яким принципом проведено розмежування витрат відповідачем.

Термін «утримання транспортного засобу» має визначення в Правилах експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26 липня 2013 року №550 (наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2013 року за №1453/23985). У розумінні цього нормативного документа утримання транспортного засобу - забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов`язкового технічного контролю, своєчасного виконання технічного обслуговування і ремонту, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношуваних складників на утилізацію або видалення відповідно до законодавства (пункт 6 розділу І Правил). Водночас, Правила визначають механізм організації безпечного утримання колісних транспортних засобів (КТЗ) категорій M, N, O впродовж експлуатаційного життєвого циклу автомобільним перевізником (їх власником, орендарем), автомобільним самозайнятим перевізником, а також підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності (далі - перевізники), але вони не стосуються питань охорони праці, пожежної безпеки, організації і забезпечення використання колісних транспортних засобів з метою надання транспортних послуг, питань дотримання правил дорожнього руху. Мова не йде про поширення цих Правил на правовідносини зі сплати податків, зборів та інших загальнообов`язкових платежів фізичними та юридичними особами.

Наведене дає підстави для висновку, що під час перевірки, опрацьовуючи надані позивачем первинні та бухгалтерські документи, ревізори-інспектори не повно та необ`єктивно відобразили склад витрат, які ними відхилені при визначенні об`єкта оподаткування, акт містить викривлені та суперечливі дані, які не відповідають первинним документам. Відтак, за результатами аналізу установлених обставин у сукупності та перевірки доказів на їх підтвердження, суд дійшов висновку про помилковість та недоведеність контролюючим органом висновків про порушення позивачем у періоді, що перевірявся, пункту 44.1 статті 44, пункту 177.2 статті 172, пунктів 177.4.5, 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України та завищення валових витрат за 2017-2018 роки на загальну суму 234467,91 грн.

Вплив на визначення чистого оподатковуваного доходу мало також включення позивачем до складу витрат у 2018 році витрат на придбання напівпричіпу SAMRO ST 39 МНРА у сумі 87334,84 грн. Суд не має сумнівів, що цей напівпричіп був придбаний підприємцем ОСОБА_1 в межах тих видів господарської діяльності, якими він займається. Разом з тим, суд погоджується із доводами відповідача про безпідставне віднесення цієї суми до складу витрат при цьому керується такими мотивами.

Підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України однозначно обмежує можливість включати до складу витрат підприємця як витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації, так і витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею.

Відповідно до підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Таким чином, витрати на придбання основних засобів не підлягають включенню до складу витрат, з тією лише різницею, що закон дозволяє проводити амортизацію витрат на придбання основних засобів та нематеріальних активів (за бажанням підприємця), але не дозволяє нараховувати амортизацію на основні засоби подвійного призначення (земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі). Мова про включення до складу витрат усієї вартості основних засобів у зв`язку із їх придбанням у зазначеній статті не йде.

Відтак, суд вважає, що з боку підприємця ОСОБА_1 мало місце заниження чистого оподаткованого доходу у 2018 році на 87334,84 грн - на вартість придбаного напівпричіпу.

Визначаючись щодо підстав для включення підприємцем ОСОБА_1 до складу витрат суми сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то судом з пояснень учасників справи встановлено, що ці витрати стосуються приміщень нежитлового призначення (склад, гараж) за адресою: АДРЕСА_1 , які позивач використовує у підприємницькій діяльності. Майно (будівля техскладу загальною площею 189,3 кв.м та будівля складу техматеріалів площею 439,0 кв.м.) придбане позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 2003 року ВАМ №159968 (а.с.47-48 том 1).

Відповідно до підпункту 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (норма в редакції Закону України від 21 грудня 2016 року №1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», діє з 01 січня 2017 року). До 01 січня 2017 року підпункт 177.4.3 пункту 177.4 статті 177 ПК України дозволяв включати лише суми суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом.

Отже, за загальним правилом, суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця, включаються до складу витрат. Однак зазначена норма містить і винятки: до складу витрат не включаються, зокрема, суми податку на майно.

Відповідно до статті 265 ПК України, податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю. При цьому згідно з підпунктом 266.2.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є як об`єкти житлової, так і об`єкти нежитлової нерухомості, в тому числі їх частка.

Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є тим податком, витрати зі сплаті якого можуть включатися до переліку витрат фізичної-особи підприємця.

Отже, суд погоджується із висновком контролюючого органу про безпідставне включення до складу витрат суми сплаченого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: 8657,01 грн у 2017 році та 10051,68 грн у 2018 році та заниження у зв`язку із цим суми чистого оподатковуваного доходу.

Із зазначеним нерухомим майном пов`язані також і інші витрати, які позивач включив до складу витрат. Зокрема, мова йде про витрати на ремонт і експлуатацію нежитлової нерухомості у сумі 10120,43 грн за 2018 рік. В акті перевірки ці витрати окремо не виділені, зазначена сума виокремлена відповідачем у додаткових поясненнях, наданих суду. Відповідач з посиланням на підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України вважає, що позивач безпідставно включив до складу витрат витрати з вартості товарів, придбаних у контрагентів ТзОВ «Волиньсталь» у сумі 1929,36 грн, ТзОВ «Дніпро» у сумі 7084,09 грн та Науково-виробниче ТзОВ «Пресдеталь» ЛТД у сумі 1106,98 грн за реєстром податкових накладних (а.с.10-12 том 5) як такі, що не підтверджені документально та не пов`язані з господарською діяльністю позивача.

Разом з тим, суд відхиляє ці доводи відповідача з таких підстав.

Як уже зазначалося судом, позивач має на праві власності та використовує у господарській діяльності нежитлові приміщення на вулиці Ковельській , 68А у місті Луцьку та цю обставину не заперечує відповідач. За статтею витрат «Витрати на ремонт та експлуатацію нерухомого майна» у 2018 році позивач мав витрати на загальну суму 40810,38 грн, але витрати у сумі 10120,43 грн знято контролюючим органом як безпідставні. Як видно з наданих позивачем документів (товарних чеків та видаткових та податкових накладних), у зазначених вище контрагентів придбано товар за номенклатурою: плоский лист, лист рифлений, круг 6,5 мірний, квадрат 8, круг відрізний по металу 125х1,6х22, круг відрізний по металу 230х2,0х22,2 (а.с.48, 50-51, 60, 62 том 5). Ці матеріали поряд з іншими, які були придбані в інших постачальників, використано на поточний ремонт гаражного комплексу - ремонту гаражних воріт та облаштування оглядової ями автомобіля, про що складено дефектні акти від 28 лютого 2018 року №01, від 31 травня 2018 року №03 та від 31 жовтня 2018 року №05 (а.с.44, 49, 61 том 5). З пояснень позивача у судовому засіданні встановлено, що ремонт здійснено господарським методом без залучення сторонніх підприємств чи підприємців з метою мінімізації витрат, а пропозицію здійснити огляд приміщень, щоб перевірити, чи справді виконано ремонт, ревізори-інспектори відхилили.

Суд вважає переконливими доводи позивача з огляду на те, що дефектні акти про проведення ремонту гаражного комплексу від 28 лютого 2018 року №01, від 31 травня 2018 року №03 та від 31 жовтня 2018 року №05 складені на суму 2206,31 грн, 7088,24 грн та 6103,75 грн відповідно, а витрати не визнані лише частково на суму 10120,43 грн. З цього слідує, що відповідач не ставить під сумнів проведення ремонту приміщень, які експлуатуються в господарській діяльності позивачем, а його сумніви щодо використання товару за вказаною вище номенклатурою, які підтверджені документально, є надуманими та не містять логічних пояснень та обґрунтувань.

Крім того, не може залишитися поза увагою суду й те, що в акті перевірки відсутній опис обставин, з яким відповідач пов`язує завищення витрат позивачем у цій частині, тому відсутні належні докази, які свідчать про таке порушення. Отже, доводи відповідача є необґрунтованими та непідтвердженими у встановленому порядку.

Підпунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України дозволено включати до складу витрат витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, зокрема, на ремонт та експлуатацію майна. Також за змістом підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів. Застереження щодо заборони включати до складу витрат витрати на утримання майна стосуються виключно основних засобів подвійного призначення, серед яких - об`єкти житлової нерухомості. У даному випадку витрати пов`язані з ремонтом основних засобів - об`єктів нежитлової нерухомості, тому суд вважає, що у позивача були підстави для врахування цих витрат, а висновок контролюючого органу про завищення витрат у 2018 році у сумі 10120,43 грн та заниження чистого оподатковуваного доходу є безпідставним.

В акті перевірки зазначено також про ще одну частину витрат підприємця ОСОБА_1 , стосовно якої під час перевірки зроблено висновок про їх завищення у 2017 році на 137388,51 грн. Ці витрати стосуються пального (дизпалива), яке позивач придбавав та використав у межах здійснення підприємницької діяльності, та які пов`язані з отриманням ним доходу. При цьому контролюючий орган не заперечує, що такі витрати підлягають включенню до складу витрат, спірною лише їх сума. Так в акті перевірки зазначено, що витрати на дизпаливо, використане при наданні позивачем транспортних та кур`єрських послуг, які станом на 31 грудня 2017 року є неоплаченими замовниками, становлять 169428,72 грн. Як з`ясовано у судовому засіданні, для обрахунку зазначеної суми витрат на дизпаливо ревізорами-інспекторами складено реєстр транспортних послуг, за якими станом на 31 грудня 2017 року рахується дебіторська заборгованість (додаток 3 до акта перевірки) із зазначенням кількості пального - 7138,80 л та з урахуванням середньої ціни пального - 19,47 грн за 1 літр (а.с.28-29 том 5). Також складено реєстр використаного пального для надання послуг з перевезення, реєстр використаного пального для надання кур`єрських послуг за 2017 та 2018 роки, використано записи бухгалтера щодо пального за послугами, які залишалися неоплаченими замовниками станом на 31 грудня 2016 року (а.с.15-27, 30, 31-35 том 5). Відповідно до акта перевірки станом на 31 грудня 2016 року рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 123786,79 грн (за 7138,8 л дизельного пального за середньою ціною 17,34 грн за літр), станом на 31 грудня 2017 року у сумі 169428,72 грн (за 8702 л пального за середньою ціною 19,47 грн за літр), а станом на 31 грудня 2018 року у сумі 191957,85 грн. Оскільки витрати на дизпаливо за 2017 рік становлять 2109547,61 грн, то на думку контролюючого органу, зважаючи на наявність дебіторської заборгованості за наданими послугами, підлягають включенню до складу витрат за 2017 рік витрати у сумі 2063905,69 грн (враховується перехідна дебіторська заборгованість за 2016 рік, але не враховується перехідна дебіторська заборгованість за 2017 рік).

Позивач оспорює наведений розрахунок, посилаючись на те, що вартість пального, використаного у 2016 році для надання послуг, за якими станом на 31 грудня була дебіторська заборгованість і яка була погашена у 2017 році, становить 184625,04 грн (10647,35 л х 17,34 грн), а не як порахував відповідач 123786,80 грн. За розрахунками позивача, заборгованість станом на 31 грудня 2017 року становить 158811,50 грн (а не 169428,72 грн, як визначив відповідач), а станом на 31 грудня 2018 року - 169577,36 грн (а не 191957,85 грн, як вказано в акті перевірки). Матеріали справи містять первинні документи до відомості відображення дебіторської та кредиторської заборгованості станом на 31 грудня 2016 року, відомість надання транспортних та кур`єрських послуг, за якими рахується дебіторська заборгованість станом на 31 грудня 2016 року, зведену таблицю дебіторської заборгованості за 2016-2017 роки (а.с.52-276 том 1, а.с.1-5 том 2).

Різниця в розрахунках пов`язана із кількістю пального, визначеного як таке, що використане під час надання послуг, які на кінець звітного періоду є неоплаченими, а також за рахунок ціни на пальне. При цьому в акті перевірки, який є носієм доказової інформації про вчинене платником податків правопорушення, відсутні будь-які розрахунки щодо витрат, які зняті за 2017 рік, та витрат на пальне за перехідною дебіторською заборгованістю за 2016 та 2018 рік. Суд уже вказував про вимоги, визначені Порядком №395 щодо оформлення акта перевірки. У даному випадку акт не містить відомостей про первинні документи, на підставі яких вчинено записи в обліку та докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. Наданий відповідачем додаток 3 до акта перевірки не підписаний позивачем, а інші матеріали (реєстр використаного пального для надання послуг з перевезення, реєстр використаного пального для надання кур`єрських послуг за 2017 та 2018 роки) взагалі не містять будь-яких підписів та відомостей про особу, яка їх склала, ні з боку контролюючого органу, ні з боку платника податків, тому ці матеріали не є належними доказами, бо вони оформлені з порушенням вимог пункту 3.2 розділу ІІІ Порядку №395. Акт перевірки не містить опису отриманих копій документів. «Записи бухгалтера», на які посилається відповідач, так само не можуть бути визнані судом належним доказом, оскільки вони не відповідають жодним вимогам до складання документів (відсутні обов`язкові реквізити документа щодо його назви, автора та дати складання). У той же час, Порядком №395 вимагається, щоб копії документів, що підтверджують наявність фактів порушень законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, були завірені в установленому законодавством порядку.

За таких обставин доводи відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами; водночас, суд не може перебирати на себе функції контролюючого органу та самостійно здійснити розрахунок витрат на дизпаливо за 2017 рік, перевіривши усю первинну документацію позивача та правильність складених ним розрахунків. Оскільки відповідачем не доведено факт заниження підприємцем ОСОБА_1 витрат за 2017 рік на 137388,51 грн, про які йдеться в акті перевірки, то висновок про заниження у зв`язку із цим чистого оподатковуваного доходу на вказану суму є необґрунтованим і суд його відхиляє.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про доведення відповідачем лише факту завищення підприємцем ОСОБА_1 витрат у сумі 106043,53 грн, в т.ч. у 2017 році у сумі 8657,01 грн, у 2018 році у сумі 97386,52 грн, а відтак заниження на цю суму чистого оподатковуваного доходу; в іншій частині висновки контролюючого органу не знайшли підтвердження належними, достатніми та допустимими доказами.

Підставою для прийняття ГУ ДФС у Волинській області податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013581302 стали висновки контролюючого органу в пункті 2.2 акта перевірки про порушення позивачем підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на загальну суму 5334,75 грн, в т.ч. за 2017 рік на 3482,03 грн, за 2018 рік на 1852,72 грн. Як видно із розрахунку штрафної санкції, її визначено у розмірі 50% від основної суми зобов`язання, донарахованої відповідачем (а.с.20 том 1).

Згідно з абзацом першим пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктами 1.1-1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначено, що платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Оскільки базою для нарахування військового збору з доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, є сума чистого оподатковуваного доходу за відповідний рік, а судом установлено правомірність висновку контролюючого органу про заниження підприємцем ОСОБА_1 такого доходу за 2017-2018 роки у сумі 106043,53 грн, тому збільшення грошового зобов`язання за вказаним платежем у сумі 2385,98 грн (основний платіж: 106043,53 грн х 1,5% = 1590,65 грн; штрафна санкція 1590,65 грн х 50% = 795,53 грн) є правомірним. Правомірність донарахування грошового зобов`язання в іншій частині податкового повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013581302 у сумі 5616,15 грн (8002,13 грн - 2385,98 грн) відповідачем не доведена.

Перевіряючи підстави для формування ГУ ДФС у Волинській області вимоги від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 78243,12 грн та рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 12931,41 грн, судом встановлено, що вони прийняті у зв`язку із висновками контролюючого органу про порушення підприємцем ОСОБА_1 . пункту 2 частини першої статті 7, пунктів 2, 3, 9 статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску (частина п`ята статті 8 Закону №2464-VI).

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідач посилається також на порушення позивачем пункту 9 статті 9 Закону №2464-VІ, однак суд вважає за необхідне зауважити, що зазначена стаття складається із частин та не містить пунктів. При цьому частина дев`ята статті 9 Закону №2464-VІ виключена на підставі Закону від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 01 січня 2017 року), відтак відсутні підстави стверджувати про порушення позивачем у 2017-2018 роках норми, що втратила чинність з 01 січня 2017 року.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерством фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953; далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів.

Відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з частиною одинадцятою статті 25 Закону №2464-VІ визначений у розділі VII Інструкції №449.

Суть виявленого порушення норм Закону №2464-VІ зводиться до того, що перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, на який нараховується єдиний внесок, встановлено заниження суми чистого доходу за 2017-2018 роки на загальну суму 355650,44 грн (а.с.28-29 том 1). Оскільки з урахуванням встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про доведення відповідачем порушень з боку підприємця ОСОБА_1 в частині заниження чистого доходу за 2017-2018 роки на загальну суму 106043,53 грн, в т.ч. за 2017 рік на 8657,01 грн, за 2018 рік на 97386,52 грн, то донарахування йому єдиного внеску у сумі 1904,54 грн за 2017 рік та у сумі 21425,03 грн за 2018 рік (у розмірі 22% від суми заниження чистого доходу) та штрафних санкцій у сумі 2523,40 грн (в т.ч. 380,90 грн за 2017 рік у сумі та 2142,50 грн за 2018 рік відповідно до їх розміру згідно з розрахунком на а.с.20 том 1) не суперечить нормам чинного законодавства, проте в іншій частині спірні вимога та рішення є протиправними (у сумі 54913,54 грн та 10407,89 грн відповідно).

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 19 липня 2019 року №0013611302, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 3570,00 грн, у межах позовних вимог (оскаржується у сумі 1020,00 грн) суд встановив такі обставини.

Актом перевірки встановлено факт неподання підприємцем ОСОБА_1 у 2017 - 2018 роках повідомлення за формою №20-ОПП щодо наявності у нього нерухомого та рухомого майна, які використовуються у підприємницькій діяльності, чим порушено пункт 8.4 розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року №1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року №462, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1562/20300, надалі - Порядок №1588). Зокрема, в акті перевірки зазначено, що позивач у зазначений період використовував у підприємницькій діяльності 1 об`єкт нерухомого майна (пункт 1.6.1 акта перевірки) - будівлі техскладів та техматеріалів площею 628,3 кв.м. (АДРЕСА_1) та 2 об`єкти (нежитлові приміщення) за адресою: Луцький район, село Великий Омеляник, вулиця Володимирська, 91Д, - місце розташування виробничих, торгових точок, складських приміщень, транспортних засобів загальною площею 4,0 тис. кв.м та прилегла територія площею 44,0 тис. кв.м, що використовувалися на підставі договору оренди від 29 грудня 2016 року №4/16 (пункт 1.9 акта перевірки), а також 18 об`єктів рухомого майна (пункт 1.6.2 акта перевірки), а всього 21 об`єкт.

Відповідно до розрахунку штрафних санкцій загальний розмір штрафу становить 3570,00 грн (170 грн х 21 об`єкт).

Як обумовлено пунктами 63.1, 63.3 статті 63 ПК України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, ведеться облік платників податків. Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1562/20300 (надалі - Порядок №1588, в редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року №462, зі змінами).

Відповідно до пункту 8.2 розділу VIII Порядку №1588 об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами ПК України.

Пунктом 8.4 Порядку №1588 визначено, що повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Згідно з пунктом 117.1 статті 117 ПК України неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень.

У межах позовних вимог позивач ОСОБА_1 оскаржує зазначене податкове повідомлення-рішення про застосування до нього штрафу у розмірі 1020,00 грн (170 грн х 6 об`єктів) за 2 об`єкти нерухомого майна - будівлі техскладів та техматеріалів (АДРЕСА_1); 4 об`єкти рухомого майна: вантажний борт тент SCANIA, 2000 року, НОМЕР_4; причіп платформа ПП, 1997 року, НОМЕР_3 ; вантажний тягач RENAULT 2000 року, НОМЕР_5; напівпричіп MONTRACON SMRC 1998 року, НОМЕР_6, щодо яких 29 грудня 2011 року він подавав повідомлення №1 про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність, за формою 20-ОПП (а.с.232 том 4, надалі - повідомлення).

Разом з тим, судом встановлено, що штрафна санкція згідно з податковим повідомленням-рішенням від 19 липня 2019 року №0013611302 застосована щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, де знаходяться будівлі техскладу та гараж, у розмірі 170,00 грн (а не як помилково вважає позивач 340,00 грн).

Відтак, з урахуванням доводів сторін та наданих доказів суд дійшов висновку, що зазначене податкове-повідомлення-рішення є протиправним та його належить скасувати у сумі 850,00 грн (170 грн х 5), в іншій частині цього рішення, яке оскаржує позивач з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підстави для його скасування як протиправного відсутні. При цьому суд відхиляє доводи відповідача про ненадання повідомлення від 29 грудня 2011 року під час перевірки, оскільки повідомлення від 29 листопада 2011 року надано контролюючому органу в цілях контролю за об`єктами оподаткування у встановленому порядку, відтак відповідач зобов`язаний використовувати подану та прийняту платником податків звітність, а її неврахування свідчить лише про неналежне виконання відповідачем покладених функцій.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін письмовими доказами в їх сукупності, суд дійшов висновку, що встановлені контролюючим органом під час документальної виїзної планової перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства знайшли підтвердження під час розгляду справи частково. Разом з тим, доводи відповідача як суб`єкта владних повноважень, на якого покладається обов`язок доведення правомірності прийнятих рішень не знайшли свого підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами, які б свідчили, що спірні податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013571302 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 67393,86 грн, №0013581302 в частині збільшення грошового зобов`язання з військового збору у сумі 5615,15 грн, №0013611302 про застосування штрафних санкцій у сумі 850,00 грн, вимога №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 54913,54 грн, рішення №0013591302 про застосування штрафних санкцій у сумі 10407,89 грн прийняті обґрунтовано, добросовісно, пропорційно, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для їх прийняття, в цій частині контролюючим органом не виконано вимоги закону щодо викладення змісту, обґрунтованості та вмотивованості рішень як актів індивідуальної дії, що призводить до їх протиправності та має наслідком скасування.

Таким чином, позов належить задовольнити частково.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Порядок і правила розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1987,73 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію договору про надання правової допомоги від 25 вересня 2019 року №20/19, укладеного між адвокатом Деркачем Д.В. та підприємцем ОСОБА_1 , (а.с.206-207 том 2), копію платіжного доручення від 26 вересня 2019 року №42 про сплату ОСОБА_1 на користь адвоката Деркача Д.В. коштів у сумі 5000,00 грн (а.с.208 том 2).

Так пунктом 1 договору про надання правової допомоги від 25 вересня 2019 року №20/19 (надалі - договір) обумовлено такий перелік робіт (послуг) адвоката: консультація клієнта (2 год), підготовка та подання позовної заяви (6 год), представництво інтересів клієнта в суді (2 год). Як зазначено у пункті 2 договору, перелік послуг, що надаються згідно з умовами даного договору, є вичерпним; збільшення об`єму робіт, не передбачених пунктом 1 договору, здійснюється на підставі окремої додаткової угоди. Договором визначено умови, порядок та форма розрахунку за надані послуги адвокатом, кількість часу, необхідного адвокату для надання послуг з урахуванням того обсягу, про які сторони договору домовилися та який є необхідний, виходячи із предмету позову. Розрахунок вартості послуг адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, наведений у пункті 4 договору: вартість однієї години роботи адвоката у зв`язку із виконанням цього договору становить 500,00 грн, а загальна вартість послуг, передбачених пунктом 1 договору становить 5000,00 грн. Сторони також домовилися про оплату послуг до 27 вересня 2019 року (пункт 5.1 договору).

Відповідач клопотання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з підстав їх не співмірності виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та витраченого часу, ціною позову не заявляв.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо відсутності у справі детального переліку наданих адвокатом послуг, оскільки види та обсяг робіт (послуг), вартість однієї години визначено договором про надання правничої допомоги та разом із першою заявою по суті позивач подав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (а.с.205 том 1), що свідчить про виконання робіт (надання послуг) адвокатом та їх прийняття позивачем саме у тому обсязі, який був обумовлений договором. Обґрунтованих сумнів у вартості наданих послуг немає, збільшення їх вартості не відбулось.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд враховує, що позивач сплатив за позов майнового характеру судовий збір у сумі 1987,73 грн (необхідно 1987,72 грн) згідно з платіжним дорученням від 26 вересня 2019 року №1613 (а.с.2 том 1), зарахування якого до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 30 вересня 2019 року (а.с.165 том 4).

Оскільки суд задовольняє позов частково, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань документально підтверджені витрати зі сплати судового збору та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у сумі 4892,80 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог ((1987,72 грн + 5000,00 грн) х 70,02 %).

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 43143484) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у Волинській області податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013571302 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 67393,86 грн, податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013581302 частині збільшення грошового зобов`язання з військового збору у сумі 5616,15 грн, вимогу від 19 липня 2019 року №Ф-0013601302 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 54913,54 грн, рішення від 19 липня 2019 року №0013591302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у сумі 10407,89 грн, а також податкове повідомлення-рішення від 19 липня 2019 року №0013611302 про застосування штрафних санкцій у сумі 850,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 4892,80 грн (чотири тисячі вісімсот дев`яносто дві грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк

Рішення у повному обсязі складено 31 січня 2020 року