Рішення № 87288158, 15.01.2020, Рокитнянський районний суд Київської області

Справа № 375/1272/19

Провадження № 2/375/13/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2020 Рокитнянський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Литвина О.В.,

при секретарі - Юрченко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 2 приміщення суду в смт.Рокитне цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" до ОСОБА_1

про повернення безпідставно одержаних грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся через свого представника Квітіна Р.В. до суду із вказаним позовом, вимоги якого уточнив до закриття підготовчого провадження, посилаючись на те, що 07.09.2012 між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне цукор" було укладено договір оренди землі б/н, який зареєстрований в Рокитнянському районному відділі Управління Держкомзему у Рокитнянському районі і про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26.12.2012 за № 322370004001845.

Об"єктом оренди є належна ОСОБА_1 на праві власності земельна ділянка площею 3.99 га, кадастровий номер 3223784000:05:014:0007, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначає, що протягом усього терміну оренди земельної ділянки орендар належним чином виконував умови договору, а саме використовував земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та вчасно і у повному обсязі сплачував орендну плату, яка відповідно до умов пункту 5.2 Договору оренди земельної ділянки від 07.09.2012 визначається у відсотковому розмірі від грошової оцінки земельної ділянки, яка зазначена у пункті 1.5 вказаного Договору. Остання станом на 01.01.2013 складала 114046.23 грн., у 2016-2017 роках - 170932.49 грн.

Відмічає, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву визнала факт отримання нею орендної плати у 2014 році в розмірі , який дорівнював 4000.10 грн. Так, остання отримала орендну плату відповідно до видаткового касового ордера СХПРЦ000068 від 13.02.2015 в сумі 4000.10 грн за 2014 та в такому ж розмірі відповідно до видаткового касового ордера СХПРЦ000304 від 22.12.2015 за 2015 і що дає позивачу підстави вважати, що розмір орендної плати сторонами був визначений як 3.5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Позаяк, під час розрахунків розміру орендної плати у 2016 бухгалтером позивача допущено ряд помилок, які вплинули на розмір виплаченої відповідачу орендної плати. Зокрема, відповідно до видаткового касового ордера СХПРЦ000047 від 17.02.2016 відповідач отримала 5900.00 грн, видаткового касового ордера СХПРЦ000278 від 07.09.2016 - 10020.00 грн. У 2017 було проведено взаємозарахування за виплату, здійснену 07.09.2016 у сумі 10020.00 грн, яке свідчить про те, що за вказаним платежем відповідачу помилково сплачено в рахунок орендної плати зайвих 3954.72 грн.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" грошові кошти в сумі 3954,72 грн як такі, що безпідставно отримані, а також понесені у справі судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1921.00 грн.

Як на правове обгрунтування позовних вимог посилається на положення ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Представник позивача Квітін Р.В. в судовому засіданні позов підтримав за викладених у ньому обставин і підстав та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала за викладених у відзиві на позов обставин і підстав та просила у його задоволенні відмовити, виходячи з того, що у договорі відсутній відсоток для розрахунку орендної плати, орендна плата виплачувалася не завжди у визначені договором строки та збільшувалася відповідно до усних домовленостей між сторонами.

Також суду пояснила, що позивач орендував земельну ділянку по 2017. У 2016 мали місце дві виплати орендної плати ОСОБА_1 , а саме: 17.02.2016 була проведена виплати за 2015 в сумі 5900.00 грн і про що свідчить прибутковий касовий ордер №6 від 17.02.2016 "орендна плата за земельні паї 2015"; 07.09.2016 за 2016 в сумі 10020.00 грн відповідно до прибуткового касового ордера №50.

Також зазначила, що позивачем не було надано підтверджуючі документи про те, коли і ким була виявлена помилка бухгалтера та обставина переплати ОСОБА_1 орендної плати, хто, коли і яким чином провів взаємозарахування за виплату, здійснену 07.09.2016. Нарахованої позивачем 27.11.2017 виплати орендної плати в сумі 5982.64 грн не було. Окрім того, з додатків, які надані позивачем та виходячи, що за твердженням позивача нарахування орендної плати мало проводитися в розмірі 3.5 відсотків, вбачається, що за один рік позивач мав виплачувати позивачу по 5982.64 грн. Таким чином, за три роки (2015-2017) мало бути сплачено 17947.92 грн (5982.64 грн х 3 = 17947.92 грн), тоді як фатично за вказаний період часу позивачем сплачено ОСОБА_1 в рахунок орендної плати 15920.00 грн (5900.00 грн + 10020.00 грн = 15920.00 грн). Звідси, борг позивача перед відповідачем 2027,92 грн. Якщо брати лише період 2016-2017, про який йдеться в уточненій позовній заяві, то за два роки позивач мав сплатити орендну плату в сумі 11965.28 грн (5982.64 грн х 2 = 11965.28 грн), тоді як фактично сплатив 10020.00 грн і що вказує на відсутність переплати.

Суд, заслухавши у судовому засіданні вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши отримані у справі письмові докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом встановлено слідуючі факти та відповідні їм правовідносини.

07.09.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" та власником земельної ділянки ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим № 3223784000:05:014:0007, площею - 3.99 га, розташованої на території Ольшаницької сільської ради Рокитнянського району Київської області, яка у подальшому використовувалася позивачем за цільовим призначенням. Вказаний договір оренди земельної ділянки зареєстрований 26.12.2012 в Управлінні Держкомзему у Рокитнянському районі Київської області за № 322370004001845 і строк його дії був визначений сторонами - пять років.

Відповідно до умов п.5.2 Договору передбачено, що річна орендна плата за використання земельної ділянки має визначатися у відсотковому розмірі від грошової оцінки обєкта оренди (земельної ділянки), зазначеної у пункті 1.5 Договору. На час укладання Договору остання становила 114046.23 грн. У 2016 році вона становила 170932.49 грн. Такою ж вона залишалася бути і у 2017.

Наразі, зазначення відсоткового розміру орендної плати положення Договору не містять. Не містять даних щодо такої обставини і інші матеріали справи. Позаяк, позивач вважає, що останній мав місце в розмірі 3.5%.

В період часу з 2015 по 2016 роки включно позивачем було сплачено відповідачеві і що не оспорює останній, орендну плату, а саме: відповідно до видаткового касового ордера СХПРЦ000068 від 13.02.2015 в сумі 4000.10 грн за 2014 рік; відповідно до видаткового касового ордера СХПРЦ000304 від 22.12.2015 в сумі 4120.10 грн в рахунок орендної плати за 2015 рік; відповідно до видаткового касового ордера СХПРЦ000047 від 17.02.2016 в сумі 5900.00 грн в рахунок орендної плати за 2015 рік; відповідно до видаткового касового ордера СХПРЦ000278 від 07.09.2016 в сумі 10020.00 грн в рахунок орендної плати за 2016 рік.

Викладене вказує на те, що розмір орендної плати за 2015-2016 був однаковим, а саме в сумі 10020.00 грн.

Обставини часткового взаємозарахування за рахунок проведеної відповідачеві виплати орендної плати 07.09.2016 в рахунок орендної плати за 2017 в сумі 5982.64 грн. судом на підставі отриманих у справі доказів не встановлено.

Викладене підтверджується поясненнями у судовому засіданні представників сторін та дослідженими у судовому засіданні письмовими матеріалами справи, якими є:

- Договір б/н оренди земельної ділянки від 07.09.2012 (а.с. 7-10);

- видаткові касові ордера від 22.12.2015, 13.02.2015, 17.02.2016 та відомості на виплату орендної плати (а.с. 11-17);

- копії касових документів та відомостей на виплату орендної плати (а.с. 109-164).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у 15 та 16 статтях ЦК України, за якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За вимогами ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу, в тім, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Зазначені встановлені судом обставини, окрім обставини необхідності проведення за Договором розрахунку по орендній платі в розмірі 3.5% та проведення взаємозарахування проведеної відповідачеві 07.09.2016 виплати орендної плати в рахунок орендної плати за 2017 в сумі 5982.64 грн. сторонами визнаються та не оспорюються, а тому доказуванню відповідно до вимог ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають.

Спір стосується відносин, повязаних з орендою землі. Частина перша статті другої Закону України «Про оренду землі» передбачає, що вказані відносини регулюються Земельним Кодексом України, Цивільним Кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативними актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Аналогічні положення містить ст.792 ЦК України.

Відповідно до положень ст.93 ЗК України та ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда земелі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до ч.4 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно ст.13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 626, ст. ст. 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

За змістом ч.2 ст.792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, вони регулюються також актами земельного законодавства України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

18 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 808/3982/15, адміністративне провадження №К/9901/19350/18 (ЄДРСРУ № 84335096) досліджував питання особливостей розрахунку орендної плати за землі приватної власності, які здані в оренду та дійшов у даній справі висновку, що розмір орендної плати встановлюється саме в договорі оренди, який є підставою для нарахування орендної плати.

Відповідно до положень Указу Президента України № 92 від 02.02.2002 "Про дадаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)", в редакції, що була чинною на момент виникнення та існування спірних відносин, на положенняякого посилається позивач, визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Аналіз вказаних положень Указу Президента з огляду на викладене дає підстави для висновку, що останні носять рекомендаційний характер.

Позаяк, між сторонами існували договірні стосунки. Відповідно до умов Договору оренди земельної ділянки сторони домовилися, що розмір орендної плати буде обраховуватися, виходячи із відсоткового розміру від нормативної грошової оцінки обєкта оренди і такі розрахунки проводилися саме позивачем та ним проводилися виплати орендної плати відповідачеві. Остання погоджувалася із визначеним позивачем розміром орендної плати та приймала останню як належну, не оспорювала її. За таких обставин та відсутності доказів протилежного, у суду відсутні підстави не довіряти доводам відповідача в тім, що відсотковий розмір орендної плати погоджувався між сторонами усно.

Як вбачається зі змісту п.5.2 укладеного між сторонами спору 07.09.2012 Договору оренди земельної ділянки річна орендна плата за використання земельної ділянки мала обраховуватися у відсотковому розмірі від грошової оцінки обєкта оренди (земельної ділянки), зазначеної у пункті 1.5 вказаного Договору. Наразі, розмір відсотків сторонами у Договорі не визначений.

На час укладання Договору остання становила 114046.23 грн. У 2016 році вона становила 170932.49 грн. Такою ж вона залишалася бути і у 2017.

Як встановлено судом на підставі отриманих у справі доказів, розмір орендної плати за 2015-2016 був однаковим, а саме в сумі 10020.00 грн., що вкотре вказує на те, що він був погоджений сторонами та лише спростовує доводи позивача щодо підстав вважати встановленою обставину розміру орендної плати в обсязі 3.5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та обставину переплати останньої в сумі 3954.72 грн.

Відповідно до положень ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" зазначення розміру орендної плати є істотною умовою договору оренди землі. Позаяк вказана обставина не є предметом спору, а тому за викладеного суд приходить до висновку, що нарахування та виплата позивачем орендної плати відповідачеві у період 2016-2017 років проводилися у відповідності до узгоджених позицій з цього питаннням між сторонами, а тому відсутні підстави вважати наявним факт переплати орендної плати у заявленій позивачем сумі. Тобто, що має місце за твердженням позивача обставина набуття відповідачем права на грошові кошти без достатньої правової підстави, що охоплюється вимогами ч.1 ст.1212 ЦК України і що таке майно (грошові кошти) у відповідності до положень статті 1213 цього Кодексу відповідач має повернути позивачеві як безпідставно набуте.

З цього приводу слід також послатися на рішення Верховного Суду України від 24.09.2014, який розглянувши справу №6?122цс14, зробив такий правовий висновок: «У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі щодо зобов`язання повернути майно потерпілому».

Аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд 10.07.2019 за результатом розгляду касаційної скарги у цивільній справі № 314/3987/15.

Доводи позивача в тім, що мала місце бухгалтерська помилка при обрахуванні орендної плати не грунтуються на отриманих у справі доказах, а тому до уваги судом не приймаються.

Не грунтуються на отриманих у справі доказах та не приймаються таким чином до уваги судом і доводи позивача в тім, що мав місце взаєморозрахунок між сторонами спору по орендній платі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов необгрунтований, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 526, 626-628, 792 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 93, 124, 125, 158 Земельного кодексу України, ст.ст. Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року №161-XIV, ст. ст. 3, 4, 10, 12, 77, 78, 80, 81, 141, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Рокитне-цукор" до ОСОБА_1 про повернення безпідставно одержаних грошових коштів - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Рокитнянський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Повний текст рішення виготоволено 31.01.2020.

Суддя О.Литвин

Рішення набрало законної сили "____"_______20___