Постанова № 8728016, 25.11.2009, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

25.11.2009 р. Справа № 2а - 5746/09/1470

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: акціонерного товариства закритого типу Будівельна компанія ”Глиноземпромбуд”, м. Миколаїв

до відповідача: державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Колеснікова О.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Баришніков А.О.

Від відповідача: Науменко А.С.

В засіданні приймає участь: прокурор Середа Є.В.

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Акціонерне товариство закритого типу Будівельна компанія ”Глиноземпромбуд” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.10.09 р. № 0026882360/0 та від 07.10.09 р. № 0026892360/0 прийнятих державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва (надалі - відповідач) за наслідками проведення планової виїзної перевірки підприємства позивача в період з 17.08.09 р. по 14.09.09 р. з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08 р. по 30.06.09 р.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 17.08.09 р. по 14.09.09 р. відповідач по справі провів планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08 р. по 30.06.09 р. та склав Акт перевірки від 21.09.09 р. за № 1178/23-600/01273042 (надалі - Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем:

1. Частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по право чинах, здійснених позивачем з зазначеними у Акті перевірки постачальниками матеріалів, робіт, послуг;

2. Підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.3.1 пункту 11.3. статті 11 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р. № 334/94-ВР із змінами та доповненнями (надалі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого позивачем був занижений податок на прибуток у сумі 2062040 грн. у тому числі :

- III квартал 2008 р. занижений на 83559 грн., 2008 р. занижений на 986703 грн.;

- I квартал 2009 р. занижений на 64451 грн., півріччя 2009 р. занижено на 1075337 грн.;

3. Абзац 3, підпункти 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі - Закон № 168/97-ВР), в результаті чого було занижено податок на додану вартість у сумі 436831 грн., у тому числі за періоди:

- липень 2008 р. на 40333 грн.;

- серпень 2008 р. на 4920 грн.;

- жовтень 2008 р. на 27800 грн.;

- листопад 2008 р. на 254757 грн.;

- грудень 2008 р. на 57460 грн.;

- січень 2009 р. на 51462 грн.;

- лютий 2009 р. на 99 грн.

За результатами перевірки та складеного Акту, відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- від 07.10.09 р. № 0026882360/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі основного платежу 2062040 грн. та штрафної (фінансової) санкції 1655574 грн.;

- від 07.10.09 р. № 0026892360/0 про визначення позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість прибуток в сумі основного платежу 436831 грн. та штрафної (фінансової) санкції 218416 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про наступне:

- в Акті перевірки відповідач вказав про порушення позивачем норм підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону № 334/94-ВР в частині не включення до складу валових доходів суми кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності. Так, на сторінці 7 Акту перевірки вказано, що станом на 01.07.08 р. по бухгалтерському обліку підприємства позивача рахується кредиторська заборгованість в сумі 108128 грн. за отримані будівельні матеріали. Як на підставу для виникнення заборгованості в Акті перевірки міститься посилання на накладні, за якими позивач отримав будівельні матеріали на загальну суму 108128 грн. від контрагентів : ПП ”Кіара” на 22712,25 грн., ПП ”Полірем-Юг” на 9420 грн., ТОВ ”Технопласт” на 3523,81 грн., ПП ”Фартіс” на 44493,14 грн., СПД ОСОБА_1 на 27979,2 грн.;

- вартість отриманих товарів від контрагентів: ПП ”Наяда-С” на суму 2918764,96 грн., ПП ”Юг-ПК-Регіон” на суму 1124778,36 грн., ПП ”Дімірбудсервіс” на суму 1812717,36 грн. була кваліфікована відповідачем як безповоротна фінансова допомога і на думку перевіряючих повинна бути включена позивачем до складу валових доходів;

- в Акті перевірки зазначено, що протягом перевіряємого періоду позивач мав правовідносини з підприємствами, які мають ознаки фіктивності - ПП ”Верона-Буд”, ПП ”Монте-Негро”, ПП ”Меганом-1”. В якості обґрунтування нікчемності укладених з цими підприємствами угод відповідач посилається на пояснення, які надавались директорами цих підприємств і відповідно до яких слідує, що вони не мали відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, а самі підприємства були створені та фактично керувалися іншими особами з метою ведення незаконної діяльності. Також в Акті перевірки зазначалось про анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП ”Верона-Буд” (згідно акту перевірки від 31.07.09 р.), а також анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП ”Монте-Негро” (згідно акту перевірки від 26.01.09 р.).

Проаналізував надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, виходячи з наступного.

По податку на прибуток. Судом з’ясовано, що підставою для визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток є висновок відповідача про заниження позивачем у перевіряємому періоді валових доходів та завищення валових витрат.

Щодо заниження валових доходів. На думку перевіряючих загальна сума заниженого валового доходу склала 6012436 грн. в тому числі по періодах:

- за 9 місяців 2008 р. на 108128 грн. по господарських операціях з контрагентами: ПП ”Кіара” на 22712,25 грн., ПП ”Полірем-Юг” на 9420 грн., ТОВ ”Технопласт” на 3523,81 грн., ПП ”Фартіс” на 44493,14 грн., СПД ОСОБА_1 на 27979,2 грн.;

- IV квартал 2008 р. на 1860711 грн. по господарських операціях з контрагентами: ПП ”НПК Алмаз-Р” на 47994 грн., ПП ”Дімірбудсервіс” на 1812717 грн.;

- ІІ квартал 2009 р. на 4043543,32 грн.

Також в Акті перевірки було зазначено відповідачем про порушення норм підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону № 334/94-ВР в частині не включення до складу валових доходів сум кредиторських заборгованостей, по яких минув строк позовної давності. Зокрема на сторінці 7 акту перевірки вказано, що станом на 01.07.08 р. по бухгалтерському обліку підприємства позивача рахується кредиторська заборгованість в сумі 108128 грн. за отримані будівельні матеріали. Як на підставу для виникнення заборгованості в акті міститься посилання на накладні, за якими позивач отримав будівельні матеріали на загальну суму 108128 грн. від наступних контрагентів - ПП ”Кіара” на 22712,25 грн., ПП ”Полірем-Юг” на 9420 грн., ТОВ ”Технопласт” на 3523,81 грн., ПП ”Фартіс” на 44493,14 грн., СПД ОСОБА_1 на 27979,2 грн.

Судом встановлено, що в Акті перевірки було лише вказано відповідачем про наявність заборгованості, по якій минув строк позовної давності, однак ніяким чином не обґрунтовано, а саме, з якої дати починається перебіг строку позовної давності, коли минув строк позовної давності по кожній операції, на підставі яких документів був зроблений такий висновок перевіряючими.

На думку суду, це протирічить припису пункту 1.7. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05 р. № 327 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205), відповідно до якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд вважає, що висновок відповідача спростовується самим змістом Акту перевірки, виходячи з наступного.

За змістом статті 1 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” накладна, як первинний документ лише підтверджує факт здійснення господарської операції - передачі товару від одного суб’єкта господарювання до іншого. Накладна не містить строків виконання зобов’язань по оплаті за поставлений товар.

Статтею 530 Цивільного кодексу передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що право на позов виникає при наявності порушеного права, то право кредитора буде порушеним лише при невиконанні боржником обов’язку щодо оплати отриманого товару в семиденний термін з дня пред’явлення кредитором вимоги про оплату в порядку статті 503 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, суд вважає, що на підставі лише одних накладних не можна визначити не тільки закінчення строку позовної давності, але навіть його початок. Тобто, висновок відповідача про сплив строку позовної давності за цією заборгованістю, а, відповідно, і необхідністю включення цієї суми до складу валових доходів є необґрунтованим, недоведеним та передчасним.

Вартість отриманих товарів від контрагентів була кваліфікована відповідачем в Акті перевірки як безповоротна фінансова допомога, яка, на думку перевіряючих мала бути включена до складу валових доходів. Суд вважає таку позицію відповідача помилковою, виходячи з наступного.

По-перше, в Акті перевірки не зазначено, чи виключені контрагенти, яких було визнано банкрутом з ЄДРПОУ (згідно акту перевірки такими контрагентами є ПП ”Наяда-С”, ПП ”Юг-ПК-Регіон”, ПП ”Дімірбудсервіс”). А саме виключення юридичної особи з ЄДРПОУ є юридичним фактом, який свідчить про її ліквідацію. До цього моменту юридична особа є правоздатною та дієздатною у повному обсязі.

По-друге, в Акті перевірки не наведено жодних даних відносно того, чи було відомо позивачу про ліквідацію вищевказаних підприємств. Якщо погодитись з позицією відповідача про необхідність включення до складу валових доходів вартості отриманих товарів, не дивлячись на те, що строк позовної давності не сплив, то таке включення можливе лише за наявності достовірної інформації про ліквідацію контрагентів та відсутність правонаступництва.

Крім того, суд вважає помилковою позицію перевіряючих щодо кваліфікації вартості отриманих товарів як безповоротної фінансової допомоги (безоплатно отриманих товарів), виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.22 статті 1 Закону № 334/94-ВР безповоротною фінансовою допомогою є сума коштів, переданих платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності. Згідно з пунктом 1.23. цього ж Закону, безоплатно наданими товарами є товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Слід зазначити, що передача таких товарів передбачає грошову компенсацію, і це підтверджено податковим органом - в Акті перевірки міститься посилання на існуючу суму заборгованості, яка рахується на підприємстві по цим контрагентам.

Стосовно строку позовної давності. Згідно зі статтею 274 Цивільного кодексу України строк позовної давності становить 3 роки. Законодавством не передбачено дострокове закінчення строку позовної давності за будь-яких обставин, в тому числі і в разі ліквідації кредитора.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України кредитор може відступити від право вимоги по зобов’язаннях іншим особам і не повідомити про це боржника, а боржник за таких обставин має право виконати свій обов’язок перед первісним кредитором, що буде вважатись належним виконанням зобов’язання. Таким чином, це свідчить про те, що без наявності у позивача по справі достовірної інформації про ліквідацію кредитора та одночасно відсутність у нього правонаступників, або спливу строку позовної давності, у відповідачу були відсутні підстави для кваліфікації такої заборгованості як фінансової допомоги, або безоплатно наданих товарів, та, відповідно, до включення цієї суми до складу валових доходів.

Ще однією підставою для донарахування за результатами перевірки став висновок відповідача про укладання позивачем нікчемних угод. За цими операціями перевіряючи ми було зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат з податку на прибуток в сумі 2235776 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 436831 грн.

В Акті перевірки зазначено, що протягом перевіряємого періоду позивач мав правовідносини з підприємствами у яких є ознаки фіктивності (ПП ”Верона-Буд”, ПП „Монте-Негро”, ПП „Меганом-1). В якості обґрунтування нікчемності укладених з цими підприємствами угод відповідач посилається на пояснення, які надавались директорами цих підприємств. З них слідує, що вони не мали відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства, а самі підприємства були створені та фактично керувалися іншими особами з метою ведення незаконної діяльності. Також зазначалось про анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП ”Верона-Буд” згідно акту від 31.07.09 р. (оподатковувані операції з ПП ”Верона-Буд” відбувались в липні, листопаді та в грудні 2008 р.), а також анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП ”Монте-Негро” згідно акту від 26.01.09 р. (оподатковувані операції з ПП ”Монте-Негро” відбувались у вересні 2008 р.). Відповідач обґрунтовував свій висновок нереальністю правочинів та ненаданням позивачем документів на транспортування товарів.

На сторінці 18 Акту перевірки відповідач вказав, що посадові особи позивача використовували документи підприємств - постачальників з ознаками фіктивності - з метою заниження об’єкта оподаткування, збільшення несплати податків, в зв’язку з чим дії останнього призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Суд зазначає, що такі вислови прямо заборонені приписами пункту 2.3.4. наказу ДПА України від 10.08.05 р. № 327 про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.08.05 р. за № 925/11205), згідно якому не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб’єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб’єкта господарювання (наприклад, ”приховування об’єкта оподаткування”, ”розкрадання”, ”привласнення”, ”описка” тощо)”.

Суд встановив, що такі дії свідчать про те, що відповідач здійснив вихід за межі повноважень встановлених не тільки наказом ДПА України від 10.08.05 р. № 327, але й частиною 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень і у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

З наведеного випливає також, що жодним діючим нормативним актом не надано права посадовим особам податкової інспекції оцінювати доцільність, економічну обґрунтованість чи реальність дій підприємства, а тим більше визначати на цій підставі базу для оподаткування, оскільки жодний закон з питань оподаткування не ставить ведення податкового обліку в залежності від економічної обґрунтованості чи реальності тієї чи іншої операції.

А крім того, стосовно твердження відповідача щодо фіктивності деяких підприємств, контрагентів позивача. Діюче законодавство України визначає фіктивне підприємство тільки в межах кримінального судочинства. Факт встановлення фіктивного підприємства не може бути підтверджений в порядку цивільного, господарського чи адміністративного судочинства, а тим більш, такий факт не може бути підтвердженим актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних в якості свідків.

Посилання відповідача на статтю 228 Цивільного кодексу України, як на підставу встановлювати нікчемність угоди шляхом виявлення певних фактів є помилковим, оскільки за змістом цієї норми порушення публічного порядку полягає в тому, що цей правочин повинен бути направлений на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння таким майном.

Судом також встановлено, що оскаржені податкові повідомлення-рішення винесені на підставі неіснуючого акту перевірки.

Так, в податковому повідомленні-рішенні від 07.10.09 р. № 0026882360/0 та в податковому повідомленні-рішенні від 07.10.09 р. № 0026892360 вказано, що вони прийняті на підставі Акту перевірки від 22.09.09 р. № 1179/23-600/01273042, але, під час вирішення спору судом з’ясовано, що позивачу такий акту не вручався та з його змістом ніхто не ознайомлював посадових осіб. Замість цього позивачу був вручений інший Акт перевірки від 21.09.09 р. № 1178/23-600/01273042.

Враховуючи, що за результатами перевірки, на проведення якої перевіряючі були уповноважені начальником ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва направленням від 17.08.09 р. № 1257/23-600 було складено Акт перевірки від 21.09.09 р. № 1178/23-600/01273042, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі іншого акту, прийняття цих податкових повідомлень-рішень є незаконними.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов акціонерного товариства закритого типу Будівельна компанія ”Глиноземпромбуд” - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 07.10.09 р. № 0026882360/0, прийняте державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва, про визначення акціонерному товариству закритого типу Будівельна компанія ”Глиноземпромбуд” податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі основного платежу 2062040 грн. та штрафної (фінансової) санкції 1655574 грн.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 07.10.09 р. № 0026892360/0, прийняте державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва, про визначення акціонерному товариству закритого типу Будівельна компанія ”Глиноземпромбуд” податкового зобов’язання по податку на додану вартість прибуток в сумі основного платежу 436831 грн. та штрафної (фінансової) санкції 218416 грн.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

18.12.2009 р.