Рішення № 87277835, 31.01.2020, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/892/19

Провадження № 2/324/24/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.

за участю секретаря судового засідання Божко В.О.,

за участю:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки адвоката Щасливого О.Р.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Гришка Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Пологи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 24 травня 2019 року звернулася до Пологівського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, який на виконання ухвали суду про залишення позову без руху уточнила та в обґрунтування позовних вимог зазначила, що 11 грудня 2010 року між нею і ОСОБА_2 був укладений шлюб, який наразі розірваний на підставі рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 17 травня 2019 року. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Починаючи з жовтня 2018 року сторони у справі проживають окремо, малолітня дитина залишилась на повному піклуванні матері, батько дитини матеріально не допомагає матері дитини утримувати сина фінансово. Відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець, отже забезпечує себе роботою та доходом самостійно, у 2018 році ОСОБА_2 задекларував дохід приблизно на рівні кількох мільйонів гривень. Враховуючи мінливий дохід відповідача, з посиланням на ч.2 ст.191 СК України, позивач вважає, що він може сплачувати аліменти щомісячно у розмірі 40000 грн., починаючи з жовтня 2018 року, коли відповідач перестав матеріально утримувати дитину.

Зважаючи на викладене, позивач просить постановити судове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання їх малолітньої дитини у розмірі 40000 грн. щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з жовтня 2018 року включно, а також стягнути з відповідача всі документально підтверджені судові витрати.

25 червня 2019 року після усунення позивачем недоліків позову ухвалою суду було відкрито спрощене позовне провадження по справі.

28 серпня 2019 року відповідач надав до суду відзив на позов, в якому просив позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнувши з нього аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2027 гривень щомісяця і до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дати звернення позивача до суду з позовною заявою. В іншій частині позову просив відмовити.

В обґрунтування своєї позиції відповідач, зокрема, зазначив, що він має на утриманні батька, який є особою з інвалідністю другої групи, та інших непрацездатних членів сім`ї. Прибуток відповідача складає 10% від оборутку товара. За 2018 рік загальний обсяг його доходу склав 459875 гривень, що підтверджується податковою декларацією, копія якої долучена до відзиву. Таким чином, відповідач отримує прибуток в розмірі 3832,3 гривні (45987,5 /12) на місяць.

Оскільки мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів, тому відповідач погоджується на стягнення з нього щомісяця мінімального рекомендованого розміру аліментів на одну дитину, а саме 2027 гривень. Також зазначив, що позивачем не подані докази того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати, тому відповідач погоджується на початок перебігу строку сплати аліментів з дня подачі позовної заяви, а не з жовтня 2018 року, як просить у позові ОСОБА_1 (а.с.43-44).

16 вересня 2019 року до суду від представника позивачки адвоката Щасливого О.Р. надійшла відповідь на відзив, в якій просив визнати поважними причини пропуску позивачем строку на подання відповіді на відзив та поновити такий строк, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування зазначив, що 30 серпня 2019 року позивачкою було отримано копію відзиву відповідача на позовну заяву. Проте, позивач не є фахівцем у галузі права, тому для надання правової допомоги у даній справі залучила адвоката, який у період з 30 серпня 2019 року по 10 вересня 2019 року перебував за межами України. Таким чином, позивач пропустила строк на подання відповіді на відзив із поважних причин, тому він підлягає поновленню.

Також адвокат Щасливий О.Р., зокрема, зазначив, що обґрунтовуючи власні заперечення проти позову відповідач у поданому до суду відзиві, серед іншого, посилається на наявність на його утриманні батька, який є особою з інвалідністю другої групи та інших непрацездатних членів сім`ї, що, на його думку, підтверджується довідкою про склад сім`ї, яка долучена до відзиву. Перш за все слід наголосити, що вказана довідка підтверджує склад сім`ї відповідача, а не його утриманців. За змістом чинного законодавства факт перебування підтверджується довідкою органу опіки та піклування про перебування особи на утриманні або рішенням суду про встановлення факту перебування на утриманні. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, батько відповідача ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець, впроваджує господарську діяльність з роздрібної торгівлі деталями та приладдям для автотранспортних засобів та не перебуває в процесі припинення. Матеріали справи не містять документального підтвердження того, що відповідач має батька та/або матір на утриманні. Також для порівняння адвокат Щасливий О.Р. надав копії податкових декларації відповідача за 2015-2017 роки із визначеними сумами доходів.

Ухвалою суду від 08 листопада 2019 року було задоволено клопотання адвоката Щасливого О.Р. про витребування доказів.

27 листопада 2019 року на виконання ухвали суду про витребування доказів з Пологівського управління Головного управління ДПС у Запорізькій області надійшла інформація про доходи фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , які згідно податкових декларацій склали: за 2017 рік – 984176,44 грн., за 2018 рік – 459875,00 грн. За період з 01 січня 2019 року по 26 листопада 2019 року ОСОБА_2 здійснив виплату: єдиний податок – 9585,00 грн., єдиний соціальний внесок 9100,00 грн. (а.с.125).

Також 27 листопада 2019 року від приватного нотаріуса Пологівського районного нотаріального округу Запорізької області Черкун В.І. надійшла копія посвідченого договору купівлі-продажу жилого будинку від 13 вересня 2019 року за реєстровим №1239 та документи, що підтверджують вартість майна (а.с.135). За вказаним договором ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_2 купив жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 44,6 кв.м. Згідно звіту про оцінку майна станом на 23 квітня 2019 року ринкова вартість зазначеного будинку складає 111627 грн., сторони домовилися про купівлю-продаж будинку за 70 тис. грн. (т.1, а.с.139).

04 грудня з Акціонерного товариства «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» надійшли виписки по рахункам відповідача ОСОБА_2 за 2017-2019 роки (т.1, а.с.145-203).

З АТ КБ «ПриватБанк» 14 січня 2020 року надійшли виписки по рахункам відповідача ОСОБА_2 з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2019 року (т.2, а.с.4-24).

У судовому засіданні позивачка і її представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити з зазначених у позові підстав. Також позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь понесені нею судові витрати щодо оплати послуг адвоката за підготовку позову до суду, за представництво в суді, які документально підтверджені, без зазначення при цьому певної суми.

Позивачка, будучи допитаною в якості свідка відповідно до вимог ст.92 ЦПК України, суду пояснила, що вона є фізичною особою-підприємцем з липня 2019 року, здійснює роздрібну торгівлю продуктами харчування в неспеціалізованих магазина. Її «чистий» дохід на місяць становить приблизно 5-6 тис. грн. Вона з сином живуть у квартирі її діда, наразі її мати звернулася до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті її батька, діда ОСОБА_1 З жовтня 2018 року до липня 2019 року вона і син існували за рахунок допомоги її батьків. Відповідач ОСОБА_2 теж є фізичною особою-підприємцем. Проживали вони з відповідачем у шлюбі до 13 жовтня 2018 року, у них у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_6 , який проживає разом з нею і на утримання якого вона подала позов про стягнення аліментів в розмірі 40 тис. грн. на місяць щомісячно до повноліття сина. ОСОБА_1 переконана, що відповідач, який має неконтрольовані великі доходи, має можливість виплачувати аліменти у сумі, яка заявлена нею в позовній заяві, оскільки до того, як припинити з ОСОБА_2 шлюбні відносини, вона мала доступ до комп`ютеру чоловіка, в якому зберігалася комп`ютерна база (програма) щодо постачань, клієнтської бази, грошових надходжень ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця. Таким чином, вона обізнана про доходи ОСОБА_2 з 2016 року по травень 2019 роки, бо він їх під час перебування з нею в шлюбі не приховував. У зв`язку з цим їй відомо, що середній дохід відповідача на місяць становить від 50 тис. грн. до 80 тис. грн., крім того, у нього є ще неконтрольовані доходи, і тому він цілком спроможний буде сплачувати аліменти на утримання їх сина по 40 тис. грн. на місяць. З жовтня 2018 року по день подачі позову до суду вона намагалася домовитися з ОСОБА_2 про сплату ним аліментів на утримання їх сина, але ОСОБА_2 ухилявся від сплати аліментів. Спочатку він погоджувався на 6 тис. грн. на місяць, потім – 5 тис. грн. на місяць, потім казав, що він буде купувати продукти за наданим нею списком, і тому вона вирішила врешті решт подавати позов до суду. Відповідач з жовтня 2018 року чотири рази купив продукти на 500 грн. за кожну покупку, дав сину на свято один раз 1500 грн., декілька разів давав сину по 100-200 грн. за проханням сина, один раз за проханням сина дав йому 500 грн., купував сину іграшки. Восени 2018 року купив дві куртки сину і пару чобіт, вартість яких вона не знає, от і все утримання дитини. Велосипед сину ОСОБА_2 не купував, мобільний телефон – це його подарунок їй на день народження, героскутер подарували сину баба і дід, про те, що він купувався ОСОБА_2 , вона вперше чує. Вона щодо сплати аліментів і їх розміру спілкувалася з ОСОБА_2 за мобільним телефоном, потім по вайберу і СМС-повідомленнями, але відповіді не отримала. З червня 2019 року у неї нема доступу до статків її колишнього чоловіка. ОСОБА_1 пояснила, що її не влаштовує періодичність матеріальної допомоги на сина і її розмір, тому вимагає сплати аліментів у тому розмірі, який зазначений у позовній заяві.

Відповідач і його представник позовні вимоги ОСОБА_1 визнали частково в розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини віком 9 років, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 01 січня 2020 року становить 2218 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 просили відмовити.

Відповідач, будучи допитаним в якості свідка відповідно до вимог ст.92 ЦПК України, суду пояснив, що він є фізичною особою-підприємцем, він здійснює торгівлю деталями та приладдям для автотранспортних засобів у м.Пологи на ринку в кіоску, наразі його дохід становить 5-6 тис. грн. на місяць. Він не заперечує, що він має доходи від своєї підприємницької діяльності, але з кожним роком дохід зменшується, і в порівнянні з 2016 роком у 2019 році він отримав доходу в чотири рази менше. Позивачка помилково вважає, що задекларований ним у податковій декларації оборот і дохід від підприємницької діяльності – це одне й те саме, бо на перераховані йому клієнтами кошти він повинен купити деталі і обладнання, яке він в подальшому буде продавати, різниця між ціню придбання і ціною продажу – цей і є його «чистим» доходом. ОСОБА_2 категорично проти того, що він ухилявся з жовтня 2018 року по теперішній час від сплати аліментів. По-перше, ОСОБА_1 не могла визначитися з розміром аліментів. Він казав, що буде сплачувати по 3 тис. грн. на місяць крім будь-яких подарунків і придбань для сина, ОСОБА_1 сказала, що це замало, вона б хотіла 10 тис. грн. на місяць, він вважав і вважає, що це забагато. З жовтня 2018 року він перевів готівкою на картку позивачки п`ять раз по 1 тис. грн., за першим проханням сина він надавав йому гроші, у листопаді 2018 року він на 8 тис. грн. купив сину дві куртки, за 7500 грн. на Новий рік купив сину велоскутер, оплатив три поїздки сина на спортивні змагання, кожна поїздка коштує 4-5 тис. грн., влітку 2019 року придбав путівку сину на море за 6 тис. грн. і дав на витрати сину 1500 грн., у травні 2019 року купив сину велосипед за 4500 грн., але позивачка невідомо для чого і від себе купила сину велосипед. Він систематично купував продукти приблизно раз на три тижні, вартість однієї покупки становила приблизно 600 грн. Літом він рідше купував продукти, бо син майже пів літа провів на відпочинку на морі. Коли позивачка хворіла, він забирав сина до своїх батьків і місяць опікувався сином. Він, ОСОБА_2 , восени 2019 року у борг купив жилий будинок у м.Пологи, зніс стару побудову і зводить там гараж. Можливо, з часом він побудує жилий будинок і буде в ньому жити. Зараз у нього свого автомобіля нема, він користується автомобілем свого батька. Наразі він живе у с.Шевченкове разом зі своїми батьками і бабою. Батько в нього теж фізична особа-підприємець, але зараз батько онкохворий, і тому звернувся до податкової служби з заявою про «канікули» у зв`язку з неотриманням доходів через «глухий» сезон і хворобу.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона знає позивачку у справі приблизно десять останніх років, приятелює з нею. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, мають сина ОСОБА_6 2011 ІНФОРМАЦІЯ_1 . У жовтні 2018 року позивачка і відповідач припинили шлюбні відносини. Свідок з ОСОБА_1 майже щодня спілкуються особисто або за мобільними телефонами, і від ОСОБА_1 свідку відомо, що вона просила ОСОБА_2 , щоб той виплачував їй аліменти на утримання сина, а ОСОБА_2 відмовив їй в цьому. Аліменти ОСОБА_2 на утримання сина не платить. Один раз при ній, свідку, ОСОБА_1 телефонувала по мобільному телефону ОСОБА_2 і просила «гроші на аліменти», що відповів їй ОСОБА_2 , свідок не чула, але ОСОБА_1 їй сказала, що ОСОБА_2 відмовив. Про яку суму велася мова, свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що з ОСОБА_1 вона перебуває у товариських відносинах. Коли за станом здоров`я ОСОБА_1 потрібна була допомога, вона, свідок, жила у ОСОБА_1 вдома з березня по травень 2019 року, допомагала їй. Під час проживання у ОСОБА_1 ОСОБА_8 була свідком того, що ОСОБА_1 приблизно п`ять раз телефонувала ОСОБА_2 на мобільний телефон, щоб домовитися про розмір аліментів на їх сина ОСОБА_6 . ОСОБА_2 то казав, що він зайнятий і в нього нема часу на розмову, то казав, що він може платити аліменти 2-3 тис. грн. на місяць, ОСОБА_1 такий розмір аліментів не влаштовував. ОСОБА_2 лише за проханням сина надавав кошти на придбання продуктів харчування сину і ОСОБА_1 , або на речі, які просив купити син. Свідок особисто від ОСОБА_2 не чула відмови від сплати аліментів.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона сім`ю ОСОБА_10 знає давно, вона товаришує з ОСОБА_1 і від ОСОБА_1 свідку відомо, що ОСОБА_2 не платить аліменти на утримання їх сина ОСОБА_6 . ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не живуть як подружжя з жовтня 2018 року. ОСОБА_2 дуже любить свого сина, в її, свідка, присутності ОСОБА_2 не відмовлявся від сплати аліментів на утримання сина, але сама ОСОБА_1 казала свідку, що вона зверталася до ОСОБА_2 з проханням платити аліменти на сина, а той то казав, що у нього то нема часу, то просто не відповідав на телефонні виклики, то казав, що він згоден платити аліменти на сина по 2-3 тис. грн. на місяць, але цього ж замало, зважаючи на статки ОСОБА_2 ОСОБА_9 була свідком того, як на масових гуляннях влітку 2019 року на якесь свято в м.Пологи ОСОБА_1 зателефонувала ОСОБА_2 за проханням їх сина, який був поруч, дала слухавку сину, той просив тата дати йому на атракціони 500 грн. ОСОБА_6 побалакав з батьком, а після завершення розмови сказав, що тато йому відповів, що у нього нема грошей.

Суд, вислухав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як свідків, беручи до уваги підтримання позивачем позовних вимог у заявленому розмірі, часткове визнання відповідачем позову, допитав свідків, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

За змістом ст.ст.12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 жовтня 2011 року, встановлено, що батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.11).

Згідно акту про проживання особи від 20 червня 2019 року, встановлено, що ОСОБА_1 проживає разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.31).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, самого платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно ч.1 та ч.5 ст.183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Відповідно до ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

В абз.4 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року №3 наголошується, що розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України.

Визначаючи розмір аліментів, що підлягають до стягнення, суд враховує положення ч.1 ст.182 СК України.

При цьому суд виходить з того, що судом встановлено, що сторони у справі є розлученими і інших сімей не утворили, сторони є батьками одного малолітнього сина, який проживає з позивачкою. Судом встановлено також, що обидві сторони є фізичними особами-підприємцями, отже, отримують доходи; відповідач має нестабільний мінливий дохід, що є підставою для стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Судом також встановлено, що у вересні 2019 року відповідач став власником жилого будинку, розташованого в м.Пологи, який придбаний ОСОБА_2 за 70 тис. грн., що зазначено в п.2.1 договору купівлі-продажу жилого будинку від 13 вересня 2019 року (т.1, а.с.141-143).

Згідно довідки про склад сім`ї на а.с.86 т.1, ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_3 , разом з батьком 1961 року народження, матір`ю 1963 року народження і бабою 1939 року народження. Відомостей про непрацездатність батьків відповідача (наявність груп інвалідності, що вони є пенсіонерами тощо) суду не надано, як не надано і відомостей про їх перебування на утриманні відповідача. Вік баби відповідача свідчить, що вона є непрацездатною особою – пенсіонеркою, проте відомостей суду про те, що баба перебуває на утриманні відповідача, суду не надано. Доказів, які б підтверджували те, що відповідач несе додаткові витрати на утримання свого батька чи інших осіб, суду не надано.

При визначенні зазначеного розміру аліментів суд виходить із встановлених обставин у справі. З матеріалів справи вбачається, що відповідач є молодим працездатним чоловіком, відомостей про незадовільний стан його здоров`я суду не надано. Спільний син сторін у справі проживає разом із позивачкою, у зв`язку з чим цілодобовий обов`язок останньої полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дитини, а ще й у постійному вихованні, контролі, що потребує більших моральних витрат ніж періодичні зустрічі, враховуючи вік дитини. Серед іншого суд враховує стан здоров`я позивачки, матеріальне становище дитини та платника аліментів, та інші обставини, що мають істотне значення.

Проаналізував добуті докази в їх сукупності, суд вважає наявними підстави відповідно до ч.2 ст.184 СК України для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання їх малолітньої дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн., починаючи з 24 травня 2019 року, оскільки такий розмір аліментів згідно відомостей про доходи відповідача, на переконання суду, ОСОБА_2 взмозі сплачувати наразі, і такий розмір аліментів є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

В той же час, суд вважає необґрунтованим та недоведеними з боку позивачки розмір аліментів у сумі 40000 грн., оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов`язок по утриманню дитини покладено у рівній мірі на обох батьків з урахуванням дотримання балансу відповідних їх прав та обов`язків.

Рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини встановлена статтею 141 СК України, відповідно до частин першої та другої якої мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У цій статті закріплюється одна з характерних ознак батьківських прав та обов`язків - їх належність однаковою мірою обом батькам. Концепція рівності ґрунтується на одному з основних принципів сімейного права України - принципі рівності чоловіка та жінки.

Отже, визначаючи до стягнення з батька на дитину аліменти у розмірі 40000 гривень, позивачка повинна мати готовність та довести свою можливість виділяти на забезпечення дитини таку ж суму щомісячно 40000 гривень.

Однак, як встановлено вище у цьому рішенні, позивачка зазначає, що її дохід на місяць становить 5-6 тис. грн. Наведене свідчить про неможливість покладення на позивачку тягарю по утриманню дитини у рівному із відповідачем розмірі в разі стягнення з останнього аліментів у заявленій позивачем сумі 40000 гривень щомісячно.

Відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Жодних доказів, які б підтверджували розмір витрат на дитину, позивачем на надано, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

При цьому суд враховує, що з 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» становить 2218 грн.

Суд надає оцінку тому, що поняття «мінімум» визначає крайню межу, а частина друга статті 182 СК України зобов`язує встановити розмір аліментів необхідний та достатній для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

В даному контексті суд пов`язує поняття гармонійного розвитку із процесом виховання дитини, як всебічно та гармонійно розвиненої особистості - члена суспільства у демократичній державі, якою проголошена Україна. Такий процес можливий лише при повній взаємодії всіх ланок суспільства: сім`ї, навчально-виховних закладів, громадських формувань, спеціальних інституцій держави. І лише комплексний підхід може принести очікувані результати. Він передбачає забезпечення єдності вимог у системі всебічного гармонійного виховання, а також єдності й узгодженості форм, засобів і методів впливу на особистість та включає завдання морального, розумового й фізичного виховання.

Суд доходить висновку, що при встановлених у цій справі обставинах, зважаючи на відсутність доказів щомісячних витрат на дитину, розмір аліментів у сумі 5000 гривень щомісячно є достатнім та справедливим по відношенню до всіх осіб, права яких зачіпляються при розгляді цієї справи.

При цьому суд враховує можливість зменшення або збільшення розміру аліментів за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених законом. Вказане право закріплене статтею 192 ЦПК України.

Щодо посилань позивача на значний розмір доходу відповідача, то суд наголошує на тому, що зароблені у законний спосіб гроші є особистим майном цієї особи його особистою власністю.

У відповідності до статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Європейський суд з прав людини у своїх висновках неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення в національному законодавстві.

Водночас, ст.1 Першого протоколу не гарантує права на надбання майна (рішення у справах «Ван дер Мюсель проти Бельгії» та «Копеський проти Словаччини»). Особа може заявляти про порушення ст.1 Першого протоколу тільки тією мірою, якою оскаржувані рішення національного суду стосуються її майна в розумінні цього положення. «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права. «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні гуртуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копеський проти Словаччини»).

Примусове передання власності від однієї особи до іншої може залежно від обставин являти собою позбавлення власності (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Стаття 1 Першого протоколу, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідних заходів,спрямованих на захист права власності (див. рішення у справі «Броньовський проти Польщі»).

У кожній справі, в якій ідеться про порушення права власності, Європейський суд перевіряє дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та збереженням фундаментальних прав особи. Насамперед, спираючись на те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Лонрот проти Швеції»).

Отже, оскільки ідеологія ст.1 Першого протоколу фактично відображена як у Конституції, так і в Цивільному кодексі, національним судам варто враховувати такі правові позиції ЄСПЛ під час вирішення спорів про захист права власності, посилатися на висновки Європейського суду як на безпосереднє джерело права, а також переймати притаманні його рішенням ідеї справедливості й гуманності.

Суд вважає, що стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів у розмірі більшому ніж 5000 гривень при встановлених у справі обставинах може трактуватись як безпідставне позбавлення його права власності на частину зароблених ним коштів.

Разом з тим, виходячи з вимог ч.1 ст.182 СК України, суд, беручи до уваги наявність у відповідача жилого будинку, який придбаний ним у вересні 2019 року за 70 тис. грн., вважає за необхідне визначити розмір аліментів, що стягуються рішенням суду, в розмірі, вдвічі більшому, ніж визнає відповідач, оскільки, на переконання суду, можливість придбати жилу нерухомість свідчить про наявність коштів у відповідача, необхідних для сплати аліментів у більшому розмірі, ніж визнаються самим відповідачем.

Що стосується стягнення аліментів за минулий період, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Матеріали справи не містять доказів, що позивач вживала до подачі позову до суду належних заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та не надала доказів ухилення відповідача від сплати аліментів в сенсі ч.2 ст.191 СК України.

Більш того, за свідченнями свідків у судовому засіданні, відповідач за проханням сина або позивачки купував необхідні речі, одяг, продукти харчування, про які його до подачі позову просили син або мати дитини, що, на переконання суду, спростовує твердження позивачки, що відповідач ухилявся від сплати аліментів на утримання їх сина.

Розглядаючи вимоги позивачки щодо стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу, суд визнає їх не обґрунтованими і не доведеними належними та допустимими доказами, зважаючи на таке.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Натомість, у порушення вказаних вимог позивачем не було надано до суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому у тексті позовної заяви відповідні відомості також не зазначені. Окрім того, до позову не долучено ні договір про надання правничої допомоги, ні ордер виконаних робіт.

Наведене свідчить про недоведеність позивачем понесених нею витрат на професійну правничу допомогу і, у зв`язку з цим, про відсутність підстав для їх стягнення з відповідача.

Разом з тим, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України і Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст.9, 10, 12, 18, 89, 141, 259 ч.6, 263-265, 268 ч.6, 354, 430 ч.1 п.1 ЦПК України, ст.ст.180-184, 191 Сімейного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2 , який зареєстрований: АДРЕСА_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 , яка зареєстрована: АДРЕСА_5 , аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень на місяць, щомісячно, починаючи стягнення з 24 травня 2019 року і до досягнення повноліття дитини, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_5 включно.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 768 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Повний текст судового рішення складений 31 січня 2020 року.

Суддя: Кацаренко І. О.