Рішення № 87276683, 30.01.2020, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/2402/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого Гал Л. Л. з участю секретаря Адамчо К.С., представника позивачки за ордером – адвоката Гнідого О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов у терміновій справі ОСОБА_1 до Берегівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом до Берегівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення головного спеціаліста Берегівського РВ ГУ ДМС Борто Г.Ю., затвердженого начальником Безрученко В., від 24.10.2019 року про примусове повернення та зобов`язання покинути територію України та заборони в`їзду на територію України їй, громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на три роки.

Позов мотивований тим, що 24 жовтня 2019 року головним спеціалістом Берегівського РВ ГУ ДМС України у Закарпатській області Борто Г.Ю. було розглянуто матеріали, які надійшли на ОСОБА_1 за результатами якого було прийнято рішення про примусове повернення останньої з України у термін до 05.11.2019 року, та заборону в`їзду в Україну строком на три роки.

Так, позивачка вважає, що рішення про застосування до неї заборони в`їзду в Україну терміном на три роки прийнятого без мотивування покладання такого обмеження та за відсутності доказів, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування такого заходу.

Як стверджує позивачка, в оскаржуваному рішенні не наведені докази, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до неї заборони в`їзду в Україну терміном на три роки та при ухваленні спірного рішення про примусове повернення її з України не встановлено, що вона притягувалася до адміністративної, кримінальної відповідальності чи перебуває у розшуку, під слідством та судом в Україні.

Також, в оскаржуваному рішенні відсутні факти щодо необхідності заборони її в`їзду до України задля забезпечення інтересів національної безпеки України або охорони громадського порядку чи для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні. Підстави, регламентовані статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», також не вказані у оскаржуваному рішенні.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась.

Представник позивачки адвокат Гнідий О.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав, вважав, що рішення суб`єкта владних повноважень про примусове повернення її з України та заборони в`їзду на територію України позивачки строком на три роки слід скасувати в повному обсязі, оскільки воно не відповідає вимогам.

Представник відповідача Берегівського РВ ГУ ДМС в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без їх участі, з позовними вимогами не погодився (а.с. 29).

Заслухавши думку учасників справи та дослідивши матеріали справи, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, підтверджених доказами, суд приходить до наступного.

Так, 24 жовтня 2019 року головним спеціалістом Берегівського РВ ГУДМС України в Закарпатській області відносно ОСОБА_1 прийнято рішення про примусове повернення за межі України із забороною в`їзду в Україну строком на три роки та роз`яснено їй про зобов`язання покинути територію України у строк до 05.11.2019 року, у зв`язку з порушенням законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (а.с. 15).

Як вбачається з рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства від 24.10.2019 року в 2013 році громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 приїхала в Україну з паспортом серії НОМЕР_1 , виданого 02.08.2007 року. З того часу вона постійно проживає у громадянина України ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 . Постійного місця роботи не має, проживає за рахунок заробітків ОСОБА_2 .. Для продовження терміну перебування в Україні або оформлення інших документів для законного перебування на території України ОСОБА_1 . Берегівського РВ ГУ ДМС не зверталася.

Незважаючи на допущені останньою порушення законодавства, намір покидати територію України вона не має, а для продовження терміну перебування в Україні або оформлення інших документів для її законного перебування на території України вона не має можливості.

Так, 24.10.2019 року працівниками Берегівського РВ ГУДМС України у Закарпатській області під час відпрацювання м. Берегове та Берегівського району було виявлено громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , яка порушила правила перебування іноземців в Україні, а саме з 2013 року проживала на території України в м. Берегове без документів на право проживання в Україні та ухилялася від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування іноземців Україні, про що 24.10.2019 року головним спеціалістом Берегівського РВ ГУДМС України у Закарпатській області Борто Г.Ю., було складено протокол про адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360 (далі - Положення) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з п. 2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

У преамбулі Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI вказано, що цей Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150.

Згідно з пунктом 1.4 Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення..

Пункт 1.5 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:

дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Статтею 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно п. 2 ч. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Судом встановлено, що позивачка в супереч ст.ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», будучи іноземною громадянкою порушила правила перебування в Україні, а саме з 2013 року проживала в Україні та ухилялась від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування іноземців в Україні.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень в частині примусового повернення позивачки ОСОБА_1 з України є правомірним.

Частиною 2 Закону № 3773 визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, висвітленими в п. 18 Постанови № 1 від 25 червня 2009 року "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" (в редакції Постанови від 16.03.2012 року), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід враховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною 2 статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, дії яких порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Таке рішення може бути оскаржене разом або окремо від рішення про примусове повернення.

Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону №3773 в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

Вказаний перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни походження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України.

Встановлена, частиною другою статті 26 Закону № 3773, можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну, свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень.

Тобто, суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.

Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в частині 2 статті 26 Закону №3773, рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну не є обов`язковою санкцією, а являється факультативною, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

При цьому, статтею 26 Закону №3773 не визначено підстави для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки, у випадку прийняття рішення про примусове повернення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону №3773.

Як вбачається з рішення про примусове повернення в країну походження, позивачка ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувалась, в розшуку, під слідством та судом в Україні не перебуває, обставин, які б забороняли б примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до статті 31 Закону №3773 не виявлено.

Доказів про ухилення сплати штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП, відповідачем не надано.

Також, доказів, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивачки заборони в`їзду в Україну терміном на три роки в матеріалах справи відсутні.

Отже, суд приходить до висновку, що порушений позивачкою ОСОБА_1 законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів примусового у вигляді повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без необхідності заборони в`їзду в України терміном на три роки.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи встановлено, що відповідачем відзив на позов не подано, не доведено правомірність оскаржуваного рішення в частині заборони в`їзду на територію України позивачкою ОСОБА_1 строком на 3 роки, відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково, шляхом визнання протиправним та скасування рішення головного спеціаліста Берегівського РВ ГУ ДМС Борто Г.Ю., затвердженого начальником Безрученко В., від 24.10.2019 року про примусове повернення з України ОСОБА_1 в частині заборони подальшого в`їзду в Україну терміном на три роки.

Керуючись ст.ст. 9, 15, 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5, 7-9,72-79, 90, 241, 242, 243, 246, 250, 288 КАС України, суд,

р і ш и в:

Адміністративний позов у терміновій справі ОСОБА_1 , мешканки АДРЕСА_2 , до Берегівського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, який розташований за адресою м. Берегове, вул. Сечені, 4 «А», код ЄДРПОУ 37809328, про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного спеціаліста Берегівського РВ ГУ ДМС Борто Г.Ю., затвердженого начальником Безрученко В., від 24.10.2019 року про примусове повернення з України в частині подальшої заборони в`їзду в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на три роки.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного адміністративного суду через Берегівський районний суд Закарпатської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Гал Л. Л.