Рішення № 87272987, 22.01.2020, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

22 січня 2020 року Справа № 926/2260/19

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В., за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

за позовом заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави

в особі Міністерства оборони України, м. Київ

до Буденецької сільської ради, с. Буденець Сторожинецького району Чернівецької області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (далі – треті особи на стороні позивача):

1) Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці;

2) Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (далі – треті особи на стороні відповідача):

1) Сторожинецька районна рада Чернівецької області;

2) Сторожинецька районна організація громадської організації “Українське товариство мисливців і рибалок”

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

представники:

від позивача: Москаленко А.О., довіреність від 23.09.2019 № 220/550/Д;

від відповідача: адвокат Осокін А.Л., довіреність від 06.11.2019;

від третьої особи на стороні позивача-1: Шеремета І.М., довіреність від 09.01.2020 № 41;

від третьої особи на стороні позивача-2: Балицька С.С., довіреність від 03.01.2020 № 0-24-0.72-3/62-20;

від третьої особи на стороні відповідача-1: Філіпович В.М., довіреність від 11.11.2019 № 418;

від третьої особи на стороні відповідача-2: не з`явився;

за участю прокурора Лупійчук Б.В.

І. Стислий виклад позицій прокурора та учасників справи.

Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону (далі – прокурор) звернувся до Господарського суду Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі – Міноборони, позивач) з позовом, в якому просить суд витребувати у Буденецької сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області (далі – сільська рада, відповідач) на користь держави в особі позивача земельну ділянку військового містечка № 1 (Чудей) площею 89 га (далі – спірна земельна ділянка) на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Чернівецькому КЕЧ району на праві постійного користування належить земельна ділянка військового містечка площею 202,1 га у с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області. У 2000 році Сторожинецька районна рада без згоди Міністра оборони України припинила право Чернівецького КЕЧ на постійне користування вказаною земельною ділянкою та її частину площею 89 га передала до земель запасу Буденецької сільської ради. У 2015 році прокурор звернувся до суду із вимогою про скасування зазначеного рішення Сторжинецької районної ради. Так, у справі № 926/1326/15 судами встановлено незаконність вибуття земельної ділянки площею 202,1 га із земель оборони, проте відмовлено у скасуванні рішення райради через сплив позовної давності. У свою чергу прокурор вважає, що належним захистом інтересів держави у даному випадку є звернення до суду із віндикаційним позовом, а задоволення позовних вимог стане підставою для реєстрації за державою права власності на спірну земельну ділянку. Разом з тим, оскільки уповноважений державою орган (Міністерство оборони України) не вживає заходів представницького характеру для повернення спірної земельної ділянки до земель оборони, прокурор змушений звернутись до суду за захистом інтересів держави у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Міноборони письмових пояснень по суті позову не подало, проте його представник у ході судових засідань позовні вимоги підтримував та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач – Буденецька сільська рада проти позову заперечує з огляду на таке:

- користувачем спірної земельної ділянки відповідно до Державного акту на право постійного користування землею є Чернівецьке КЕЧ району, яке добровільно подало заяву про відмову від користування нею, а тому наслідки порушення військовими органами порядку передання земель в комунальну власність не можуть перекладатись на орган місцевого самоврядування;

- у справі № 926/1326/15 суди не встановлювали факт порушення порядку припинення права користування спірною земельною ділянкою, а тому ця обставина потребує окремого судового дослідження;

- прокурор не надав доказів на підтвердження факту використання сільською радою спірних 89 га землі;

- рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000 про припинення права користування Чернівецькою КЕЧ району земельною ділянкою 202,1 га (частиною якої є спірна земельна ділянка) не визнане протиправним та не скасоване;

- прокурор пропустив строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, а відповідач звернувся із письмовою заявою про застосування наслідків його спливу;

- у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

У свою чергу прокурор звернувся до суду із заявою про визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду, оскільки вважає, що строк позовної давності для даних позовних вимог почав свій перебіг з дня набрання законної сили рішенням у справі №926/1326/15 (28.03.2019), яким було надано оцінку рішенню Сторожинецької райради від 22.09.2000 № 102-11/2000, а саме встановлено незаконність вилучення землі оборони та передачі її в комунальну власність. Також прокурор з посиланням на практику Верховного Суду звертає увагу, що строк позовної давності не застосовується при віндикації, оскільки порушення права власності є триваючим.

Окрім того, у відповіді на відзив прокурор наголошує, що у справі № 926/1326/15 судами встановлено обґрунтованість позовних та порушене право держави, однак відмовлено у задоволенні позову через несвоєчасність звернення із позовом до суду. При цьому, судами надано оцінку рішенню органу місцевого самоврядування і досліджено незаконність вибуття спірної земельної ділянки із земель оборони.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці (далі – КЕВ м. Чернівці, третя особа на стороні позивача-1) у поданих суду поясненнях зазначає, що він є постійним користувачем спірної земельної ділянки, яка наразі перебуває у фактичному володінні відповідача на підставі незаконного рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000. Відтак КЕВ м. Чернівці позов прокурора підтримує та просить повернути державі в особі позивача земельну ділянку військового містечка № 1 (Чудей) площею 89 га.

У поясненнях на позов Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі – ГУ Держгеокадастру, третя особа на стороні позивача-2) просить врахувати, що сільською радою на даний час незаконно використовується 89 га земель оборони, що було встановлено рішенням у справі № 926/1326/15. Водночас, на думку ГУ Держгеокадастру, прокурором обрано ефективний спосіб захисту інтересів держави шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Сторожинецька районна рада Чернівецької області (далі – районна рада, третя особа на стороні відповідача-1) подала суду пояснення, в яких вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки позивач не довів, що спірне майно вибуло з власності поза його волею та не доведено недобросовісність відповідача про незаконність володіння майном. Натомість сільська рада правомірно користується земельною ділянкою на підставі рішення районної ради 22.09.2000 № 102-11/2000, яке судами не скасоване і є діючим нормативно-правовим актом.

Сторожинецька районна організація громадської організації “Українське товариство мисливців і рибалок” (далі – третя особа на стороні відпвідача-2) своїм правом на подання пояснень по суті спору не скористалась, про свою позицію по суті спору суд не повідомила.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2019 позовну заяву прокурора передано до провадження судді Марущака І.В. Учасники судового процесу відводів складу суду не заявляли.

Ухвалою суду від 04.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 24.10.2019 та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позову.

Надалі ухвалою від 24.10.2019 суд залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Сторожинецьку районну раду Чернівецької області, у зв`язку з чим відклав розгляд справи у підготовчому засіданні на 11.11.2019.

За наслідками підготовчого засідання 11.11.2019 суд відклав розгляд справи на 26.11.2019, вирішив підготовче засідання провести в режимі відеоконференції, зобов`язав третю особу-1 надати суду докази надіслання пояснень іншим учасникам справи та повторно запропонував відповідачу надати відзив на позов.

Ухвалою від 26.11.2019 суд постановив: (1) залучити до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області й на стороні відповідача - Сторожинецьку районну організацію громадської організації “Українське товариство мисливців і рибалок”; (2) продовжити строк підготовчого провадження та (3) відкласти розгляд справи у підготовчому засіданні на 10 грудня 2019 року, яке провести в режимі відеоконференції із Вінницьким окружним адміністративним судом. Також цією ухвалою суд зобов`язав учасників судового процесу вчинити певні дії та встановив строк для подання заяв по суті спору.

Після цього ухвалою суду від 10.12.2019 (1) залишено без задоволення клопотання представника відповідача про витребування доказів, (2) продовжено строк підготовчого провадження, (3) відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 23 грудня 2019 року, яке вирішено провести в режимі відеоконференції із Вінницьким окружним адміністративним судом; (4) встановлено відповідачу та третім особам строк для подання заяви по суті справи.

Востаннє суд ухвалою від 23.12.2019 закрив підготовче провадження у справі №926/2260/19, розпочав її розгляд по суті та призначив судове засідання на 22.01.2020 у режимі відеоконференції із Вінницьким окружним адміністративним судом.

До початку судового засідання 22.01.2020 від КЕВ м. Чернівці надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи пояснень землевпорядника щодо ідентифікації спірної земельної ділянки.

Судове засідання 22.01.2020 проводилось в режимі відеоконференції.

Третя особа на стороні відпвідача-2, яка була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду цієї справи по суті, явку свого представника у судове засідання 22.01.2020 не забезпечила, про причини такої неявки суд не повідомила.

За відсутності заперечень представників учасників справи та прокурора суд визнав за можливе провести розгляд цієї справи без представника Сторожинецької районної організації громадської організації “Українське товариство мисливців і рибалок”.

У судовому засіданні 22.01.2020 представник КЕВ м. Чернівці підтримав клопотання про долучення до матеріалів справи пояснень інженера-землевпорядника.

Згідно ч.8 ст.80 ГПК України: «Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї».

КЕВ м. Чернівці не обґрунтувала неможливість подання доданих до клопотання доказів у встановлений строк в межах підготовчого засідання, як зазначено вище ухвалою від 23.12.2019 закрито підготовче провадження. Відповідно суд вирішив до розгляду судом не приймати докази подані до зазначеного клопотання КЕВ м. Чернівці.

По суті спору прокурор, представники позивача і третіх осіб на стороні позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити у повному обсязі. Натомість представники відповідача та третьої особи на стороні відповідача-1 проти позову заперечили та просили суд відмовити у його задоволенні.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Заслухавши пояснення представників учасників справи та прокурора, з`ясувавши обставини, на які учасники судового процесу посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив наступне.

У матеріалах справи містяться викопіювання з Державного акту на право користування землею серії Б №038626 від 1981 року, яким за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці відповідно до директиви Міністерства оборони України від 20.04.2005 №Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства.

При цьому, на доданому до вказаного державного акту Плані землекористування відображено земельну ділянку держлісфонду площею 365,3 га (копія експлікації цієї земельної ділянки з Плану землекористування виготовлена судом при дослідженні оригіналу Державного акту на право користування землею серії Б №038626 від 1981 року та долучена судом до матеріалів справи).

У справі № 926/1326/15 господарськими судами встановлено:

«Згідно з наказом начальника Чернівецького гарнізону №3 від 12.01.2018 земельна ділянка площею 202,1 га, на якій розташоване військового містечка № 1-Чудей закріплена за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці.

17.08.2000 тимчасово виконуючим обов`язки начальника Квартирно-експлуатаційної частини району майором Чубатенком було надіслано листа №1024 Голові Сторожинецької районної ради, в якому зазначалось про відсутність потреби у майновому комплексі військового містечка №1-Чудей та земельної ділянки площею 202,1 га, у зв`язку з чим висловлено прохання визначити територіальну громаду на прийняття будівель військового містечка до комунальної власності та припинити право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га.»

На виконання вищевказаного листа, рішенням Сторожинецької районної ради Чернівецької області № 102-11/2000 від 22 вересня 2000 «Про лист Чернівецької КЕЧ району»:

1) рекомендовано Чернівецькій КЕЧ району погодити передачу будівель військового містечка № 1 «Чудей» з Буденецькою сільською радою;

2) припинено право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передано її (їх) до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га;

3) залишено у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

Як установлено судом при дослідженні матеріалів справи, земельна ділянка площею 202,1 га, право користування якою було припинено зазначеним рішення Сторожинецької районної ради, є частиною земельної ділянки держлісфонду площею 365,3 га, що зазначена на Плані землекористування до Державного акту на право користування землею серії Б №038626 від 1981року.

Також факт наявності у Чернівецької КЕЧ району права постійного користування земельною ділянкою площею 202,1 га на підставі зазначеного державного акту встановлено господарськими судами у справі № 926/1326/15.

Між тим, 23.12.2000 Сторожинецька районна рада прийняла рішення, яким внесла зміни до п.2 свого ж рішення від 22.09.2000 № 102-11/2000, передавши в постійне користування до земель запасу Чудейської сільської ради 78,40 га, Буденецької сільської ради 89 га, Черешської сільської ради 10 га, Черешському будинку інтернату 14,7 га та Сторожинецькій районній раді УТМР – 10,0 га.

Таким чином, спірна земельна ділянка площею 89 га військового містечка № 1 (Чудей) є частиною земельної ділянки площею 202,1 га, переданій Чернівецькій КЕЧ району відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б №038626 від 1981року.

Поряд з цим, учасниками судового процесу не подано, а у матеріалах справи відсутні знаходження на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого або військового майна, право на яке зареєстровано в установленому законом порядку. Навпаки у актах обстеження від 21.09.2018 та 20.12.2019, які складені прокурором та представником КЕВ м. Чернівці, вказано, що на земельній ділянці площею 99 га, яка знаходиться на території Буденецької сільської ради і є частиною земельної ділянки площею 202,1 га, будь-які будівлі та споруди, інше нерухоме та рухоме майно відсутнє.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.11.2018 у справі №926/1326/15, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 та постановою Верховного Суду від 16.07.2019, відмовлено виконуючому обов`язки військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони та КЕВ м. Чернівці до Сторожинецької районної ради про визнання недійсним рішення одинадцятої сесії двадцять другого скликання Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 "Про лист Чернівецької КЕЧ району" від 22.09.2000, в частині припинення права користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передання їх до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га, а також в частині залишення у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

При цьому, суди у справі № 926/1326/15 дійшли висновків про те, що «рішення № 102-11/2000 від 22.09.2000 прийняте з порушенням вимог чинного на той час законодавства - зокрема, земельна ділянка 202,1 га, право на постійне користування якою припинено оспорюваним рішенням, надана для розміщення військової частини та належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу не надавалася. Однак у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву.»

У листі ГУ Держгеокадастру від 26.03.2019 № 0-24-0.21-1278/2-19 зазначено, що за даними державної статистичної звітності станом на 01.04.2016 та відомостями Державного земельного кадастру на території Сторожинецького району Чернівецької області за частинами, закладами, установами Міноборони обліковується 4164,0355 га земель.

У той же час у додатку до названого листа третя особа на стороні позивача-2 повідомляє, що за Міністерством оборони України на території с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області обліковується земельна ділянка площею 202,1000 га згідно із державним актом Б № 038626, яка потребує внесення до Державного земельного кадастру.

Під час дослідження матеріалів справи суд скористався відомостями з Публічної кадастрової карти та установив, що ні земельна ділянка площею 202,1 га, ні спірна земельна ділянка площею 89 га не відображені в публічній кадастровій карті (викопіювання з веб-сайту долучено до матеріалів справи). Також суд не установив, а сторони не довели наявність зареєстровано у встановленому порядку права власності чи права користування спірною земельною ділянкою військового містечка № 1 (Чудей) площею 89 га або її частиною.

У свою чергу листом від 02.10.2019 № 327 сільська ради підтвердила, що у період з 01.01.2015 по день надання листа нею не приймалось рішень щодо земельних ділянок, які до 2001 року перебували у постійному користуванні КЕВ м. Чернівці та іншого нерухомого майна (колишнього учбово-військового полігону).

Водночас комісії у складі 3 представників КЕВ м. Чернівці не вдалось достовірно ідентифікувати частину земельної ділянки військового містечка № 1-Чудей, яка передавалась у комунальну власність с. Буденець, площею 99 га через відсутність будь-яких межових знаків. Також ця комісія зробила висновок, що вказана земельна ділянка не використовується (акт від 20.12.2019).

Листом від 17.07.2019 № 30.38-1919вих-19 прокурор з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави звернувся до позивача із проханням надати інформацію про вжиття ним заходів представницького характеру щодо повернення земельної ділянки площею 99 га, незаконно переданої до земель запасу Буденецької сільської ради рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000, до держави та визнання права власності на неї.

У відповідь Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі – Головне КЕУ), за дорученням Міністра оборони України, повідомило прокурору про наявність рішення у справі № 926/1326/15 про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000 в частині припинення права користування земельною ділянкою Чернівецького КЕЧ району на площі 202,1 га, відтак Головне КЕУ підтримує позицію військової прокуратури щодо повернення до сфери управління оборонного відомства неправомірно вилученої Сторожинецькою районною радою вищезазначеної земельної ділянки (лист від 31.07.2019 № 303/6/28/1332)

27 вересня 2019 року прокурор звернувся до позивача з листом № 38-2479вих.19, у якому повідомив, що у зв`язку із невжиттям Міноборони заходів представницького характеру, з метою захисту порушених інтересів держави ним буде подано до суду цю позовну заяву про витребування спірної земельної ділянки з володіння сільської ради.

Як слідує із довідки КЕВ м. Чернівці від 21.11.2019 № 3006, земельна ділянка військового містечка № 1 (Чудей) площею 202,1000 га, що знаходиться у с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області, обліковується на бухгалтерському обліку третьої особи на стороні позивача-1.

ІV. Позиція суду по суті позовних вимог.

А. Приналежність та правовий статус спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 70 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) від 18.12.1990 (в редакції, чинній на час прийняття рішень Сторожинецької районної ради від 2000 року) землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 ЗК України від 18.12.1990 право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки.

Частиною 5 вказаної статті було визначено, що припинення права користування землею у випадку, передбаченому п. 1 ч. 1 цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.

Натомість згідно з п.п. 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

В процесі розгляду цієї справи та справи № 926/1326/15 судами встановлено, що земельна ділянка площею 202,1 га у с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу в комунальну власність або припинення права постійного користування не надавалася.

Враховуючи викладене, суд погоджується із висновками господарських судів у справі № 926/1326/15, що рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 №102-11/2000 (у редакції рішення від 23.12.2000) прийнято з порушенням ст. 27 ЗК України від 18.12.1990 (в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони.

Отже, частина земельної ділянки військового містечка №1-Чудей площею 89 га, що була передана до земель запасу с. Буденець та є предметом цього спору, відноситься до земель оборони.

Відповідно до частини першої і другої статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони". (частина п`ята статті 20 ЗК України).

За змістом статті 1 Згаданого Закону землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

У статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба (Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671).

Отже, з огляду на наведені норми суд дійшов висновку, що Міноборони як головний орган у системи органів військового управління наділене від імені держави правом титульного володільця щодо земель оборони, а тому може заявляти вимоги про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, наданих для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Б. Правові підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикації).

Чинне законодавство наділяє власника (титульного володільця) майна правомочностями володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України).

З метою захисту порушеного права власності (зокрема правомочності володіння) власник майна (титульний володілець), якого незаконного позбавили права володіння, може звернутися до суду із позовом до невласника, який незаконно володіє майном, та вимагати повернення свого майна із чужого незаконного володіння.

З аналізу змісту ЦК України вбачається, що власник (титульний володілець) має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387), а також від особи, яка набула майно безвідплатно у особи, що не мала права його відчужувати (частина третя статті 388).

Крім того, від добросовісного набувача власник (титульний володілець) має право витребувати майно, відчужене за відплатним договором, лише у разі, якщо це майно вибуло з його володіння або особи, якій він його передав, поза їх волею, тобто було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим чином (частина перша статті 388 ЦК України).

Для застосування передбаченого статтями 387, 388 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідною умово є одночасна наявність таких обставин:

- існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подання позову та прийняття рішення суду про його витребування;

- наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно;

- відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подання позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе;

- відсутність договірних зобов`язань між позивачем і відповідачем, оскільки в іншому разі застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

У відповідності до частини першої статі 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (стаття 79-1 ЗК України).

Втім спірна земельна ділянка не є сформованою у розумінні названих положень земельного закону, оскільки відносно неї не наданий затверджений у встановленому порядку проект землеустрою. Більше того, суд перевірив у Публічній кадастровій карті, що відомості про площу, місце розташування, кадастровий номер спірної земельної ділянки не внесено до Державного земельного кадастру, отже така земельна ділянка не може бути об`єктом цивільних відносин.

Також суд зазначає, що площа, межі та місце розташування спірної земельної ділянки картографічно не відображені на Плані землекористування до Державного акту на право користування землею серії Б №038626 від 1981 року, в якому відсутній відповідний запис про вилучення земельної ділянки площею 89 га.

У той же час ні позивач, ні прокурор не надали суду доказів існування в натурі спірної земельної ділянки та наявності у неї індивідуальних ознак.

Вказані обставини позбавляють суд можливості ідентифікувати земельну ділянку, про витребування якої заявлено позов, та унеможливлюють виконання рішення про задоволення позову, а тому обраний прокурором спосіб захисту не буде ефективним і не призведе до відновлення порушеного права.

Змістом віндикаційного позову є повернення саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника та збереглася в натурі. Водночас питання про можливість повернення індивідуально визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішуватися залежно від характеру таких змін, їх істотності (постанова КГС ВС від 13.11.2018 у справі № 914/1621/17).

По-друге, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач фактично володів станом на момент подання позову та володіє станом на момент ухвалення цього рішення спірною земельною ділянкою. Навпаки у наданих актах обстеження КЕВ м. Чернівці відсутні відомості про наявність на спірній земельній ділянці обгородження, нерухомого чи рухомого майна тощо. Тобто прокурор не довів неможливість вільного володіння спірною земельною ділянкою.

КГС ВС наголосив, доводи про невизнання відповідачем за первісним позовом права власності позивача за первісним позовом на спірне майно не свідчать про можливість здійснення захисту прав позивача за первісним позовом саме шляхом застосування статей 387, 388 ЦК України (постанова КГС ВС від 07.11.2018 у справі № 923/285/16).

Також суд зазначає, що способом захисту при віндикаційному позові (ст. 387, 388 ЦК України) є саме вилучення у недобросовісного володільця та повернення індивідуально визначеної речі у володіння власника або правоволодільця. Даним спосіб захисту порушеного права не є належним способом при зобов`язанні провести чи скасуванні реєстраційних дій.

В. Позовна давність.

Водночас відповідач в ході підготовчого засідання подав суду письмову заяву про застосування строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Суд не вбачає для відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20.11.2018 у справі №907/50/16 та від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 та відхиляє доводи прокурора про те, що на віндикаційні позови органів державної влади не поширюється загальна позовна давність.

Тому, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що прокурором та позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом з аналогічних підстав, що викладені господарськими судами у справі № 926/1326/15.

Утім важливим є встановлення факту наявності у особи, яка звертається з позовом, суб`єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, тобто застосування позовної давності можливо лише у тому випадку, коли позов є обґрунтованим.

Натомість у випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Отже, на підставі встановлених вище обставин та норм права суд вирішив відмовити в задоволенні позову через його необґрунтованість, що виключає необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Г. Підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

Тобто наявність підстав для звернення прокурора з позовом повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом з врахуванням зазначених прокурором обставин та поданих доказів.

У світлі викладеного суд зазначає, що у позовній заяві прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі порушенням інтересів держави тим, що протиправне використання земельної ділянки державної власності іншими особами порушує економічні інтереси держави, позбавляє її права користування належним їй майном. Однак Міноборони, будучи наділеними відповідними повноваженнями, не вжило дій для захисту інтересів держави.

Також прокурор, на виконання вимог ч.4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», попередньо повідомив позивача про здійснення представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з цим позовом.

Враховуючи викладені вище обставини в сукупності, суд вважає, що прокурором обґрунтовано наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення до суду з позовом у даній справі, що полягають у неналежному здійсненні уповноваженим органом – Міністерством оборони України захисту інтересів держави.

При цьому, суд враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Тому заперечення відповідача у цій частині є безпідставними та відхиляються судом, що не впливає на результат вирішення цього спору.

V. Розподіл судових витрат.

Судові витрати у даній справі складаються із судового збору, сплаченого прокурором при поданні цього позову. Докази понесення учасниками справи інших судових витрат у справі відсутні.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог суд вирішив судовий збір за подання позову залишити за прокурором у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не є об`єктом цивільних відносин, то її вартість не підлягає грошовому вираженню. Тому суд вважає правомірним покласти на прокурора мінімальний розмір ставки судового збору за подання позовної заяви майнового характеру станом на день подання цього позову – 1921 грн. Решта ж сума судового збору (9540,05 грн) сплачена прокурором надміру, відтак підлягає поверненню з державного бюджету.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Повернути Військовій прокуратурі Західного регіону України (код ЄДРПОУ 38326057) судовий збір сплачений платіжним дорученням №1424 від 16.12.2019 р. в сумі 9540,05 грн.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 31 січня 2020 року.

Суддя І.В. Марущак