Рішення № 87272760, 28.01.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.01.2020 Справа № 920/705/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області у порядку загального позовного провадження справу № 920/705/19

За позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58; код ЄДРПОУ 05747991

про стягнення 999 969,10 грн.

представники сторін:

від позивача: Поліщук В.О. (довіреність № 14-200 від 17.05.2019)

від відповідача: не прибув

установив:

Суть спору: позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача борг у загальній сумі 999969,10 грн, у тому числі: основний борг у сумі 365007,47 грн, пеня у сумі 345629,85 грн, 3% річних у сумі 76008,20 грн, інфляційні втрати у сумі 213323,58 грн; а також стягнути з відповідача судовий збір в сумі 14999,54 грн та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 10.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі № 920/705/19, призначено підготовче засідання на 30.07.2019.

10.09.2019 представник відповідача подав до суду клопотання б/н від 10.09.2019 про зменшення неустойки та відстрочення виконання рішення, у якому просив суд зменшити розмір пені, що належить до стягнення, на 90%, а також просив відстрочити виконання рішення до 01.09.2020.

У підготовчому засіданні 10.09.2019 судом (суддя Заєць С.В.) постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 24.09.2019, 10 год. 30 хв.

Разом з тим, з 17.09.2019 суддя Заєць С.В. перебувала на довготривалому лікарняному, в зв`язку з чим 24.09.2019 розгляд даної справи не відбувся.

08.10.2019 відповідно до розпорядження керівника апарату, у зв`язку із відсутністю судді Заєць С.В. більше ніж 14 днів, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи та згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2019 визначено головуючим суддею у справі № 920/705/19 суддю Котельницьку В.Л.

Ухвалою від 09.10.2019 суд призначив підготовче засідання у справі №920/705/19 на 12.11.2019, а також задовольнив заяву відповідача від 26.07.2019 № б/н (вх № 2283к від 26.07.2019) про витребування доказів, зобов`язав позивача - АТ «НАК «Нафтогаз України» у строк до 16.10.2019 надати суду та надіслати відповідачу (докази направлення надати суду) належним чином оформлений та засвідчений розрахунок на підтвердження сум заборгованості відповідача перед позивачем, неустойки, трьох процентів річних за договором № 5300/1617-БО29 від 31.10.2016, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

17.10.2019 позивач подав до суду письмові пояснення на виконання ухвали суду від 09.10.2019.

Також 17.10.2019 позивач подав до суду заперечення № 14/4-2272 від 15.10.2019 щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення у справі № 920/705/19 та заперечення № 14/4-2271 від 15.10.2019 щодо клопотання відповідача про зменшення неустойки у справі № 920/705/19, просить суд відмовити у задоволенні поданих відповідачем клопотань.

30.10.2019 до суду надійшов відзив відповідача із запереченнями щодо стягнення 5413,88 грн пені та 773,41 грн 3% річних, нарахованих за жовтень 2016 року за придбаний за договором № 5300/1617-БО-29 від 31.10.2016 природний газ.

У підготовчому засіданні, яке відбулось 12.11.2019, постановлено протокольну ухвалу, якою продовжено строк підготовчого провадження до 08.01.2020, а також оголошено перерву до 12.12.2019 до 12:00.

Станом на 12.12.2019 суддя Котельницька В.Л. перебувала у відпустці, а тому підготовче засідання у даній справі не відбулось.

Ухвалою суду від 19.12.2019 суд призначив підготовче засідання у справі № 920/705/19 на 08.01.2020.

08.01.2020 до суду надійшли доповнення до клопотання відповідача про зменшення неустойки та відстрочення виконання рішення. Копію поданого доповнення представник відповідача вручив представнику позивача.

У підготовчому засіданні 08.01.2020 суд постановив протокольну ухвалу про долучення до матеріалів справи доповнення до клопотання відповідача.

Ухвалою суду від 08.01.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті, а також замінено найменування відповідача.

08.01.2020 до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечував через відсутність підстав.

Судом постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Розгляд справи по суті розпочато 28.01.2020.

У вступному слові представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві.

Судом оголошено стислий зміст заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов та у клопотанні про зменшення пені.

Судом досліджено докази, подані сторонами на підтвердження їх вимог і заперечень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальником, позивачем у справі) та Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (споживачем, відповідачем справі) 31.10.2016 укладено договір №5300/1617-БО-29 постачання природного газу (далі - договір).

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 33046092,66 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додано позивачем до позовної заяви.

Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно вимог статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правовою природою спірний договір є договором поставки енергоносіїв (природного газу) і відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплатити вартість отриманої речі та право її вимоги.

Договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору становлять умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Позивач вказує, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п. 6.1 договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 365007,47 грн.

На основну заборгованість позивачем нараховано та заявлено до стягнення у судовому порядку пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

Суд вважає за необхідне наголосили, що весь обсяг газу, що був переданий за договором № 5300/1617-БО-29 від 31.10.2016 було використано відповідачем для виробництва теплової енергії, яка була спожита бюджетними установами/організаціями, вказана обставина підтверджується змістом актів приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від 30.11.2016, від 31.12.2016, від 30.01.2017, від 28.02.2017, від 31.03.2017 від 30.04.2017, що додані позивачем до позовної заяви.

При цьому відповідач як станом на період дії договору № 5300/1617-БО-29 від 31.10.2016, так і станом на день розгляду справи, є виробником та постачальником теплової енергії та реалізує її у відповідності до вимог Законів України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги» та рішення Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.05.2011 № 322 «Про визначення виробників та виконавців послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в місті Суми», що також підтверджується наявністю ліцензій на виробництво та постачання теплової енергії, копії яких додані до матеріалів справи відповідачем.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті теплоносії.

За змістом ст. 5 вказаного Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені) інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що: 1) неустойка, інфляційні нарахування, відсотки річних не є заборгованістю, щодо якої застосовуються процедури, визначені вказаним законом; 2) закон регулює порядок погашення заборгованості теплопостачальних організацій за спожитий газ, що існувала на 31.12.2016.

Отже для участі у процедурах погашення заборгованості теплопостачальна організація, у відповідності до вимог статей 3 та 5 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», повинна була мати станом на 31.12.2016 заборгованість за спожитий газ та бути включена до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій, АТ «Сумське НВО» повною мірою розрахувалось за спожитий за договором №5300/1617-БО-29 від 31.10.2016 природний газ за жовтень 2016 року - 01.12.2016.

Тобто станом на 31.12.2016 відповідач не мав заборгованості за придбаний природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетних установ) за жовтень 2016 року, та не мав потреби приймати участь в процедурах погашення заборгованості, що передбачені Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

В свою чергу законодавчо окремо від основної заборгованості за спожитий газ у ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» врегульовано і питання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних.

Вказана стаття Закону містить імперативні норми, які стосуються нарахування або ж списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних не лише на реструктуризовану у порядку ч. 1 та 2 ст. 7 Закону заборгованість, а й на заборгованість за придбаний природний газ, що існувала у теплопостачальних організацій, однак погашена ними до моменту набрання чинності вказаним Законом (ч. 3 ст. 7 Закону).

Отже заборона нарахування неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних та зобов`язання постачальників природного газу списати нараховані неустойку, інфляційні нарахування та проценти річних, що нараховані на заборгованість теплопостачальних організацій за спожитий природний газ, яка погашена станом на день набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» встановлено даним нормативним актом.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій, станом на 30.11.2016 заборгованість АТ «Сумське НВО» перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за придбаний за договором №5300/1617-БО-29 від 31.10.2016 природний газ складала 201 125,89 грн.

Судом встановлено, що оскільки станом на 30.11.2016 - день набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» АТ «Сумське НВО», як виробник та постачальник теплової енергії, мало заборгованість перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за придбаний за договором №5300/1617-БО-29 від 31.10.2016 природний газ, що було використано на виробництво теплової енергії, в сумі 201 125,85 грн, то в силу вимог ч. 3 ст. 7 вказаного Закону в частині заявленої до стягнення суми штрафних санкцій за період з 26.11.2016 по 29.11.2016 у розмірі – 5413,88 грн. пені та 773,41 грн. 3% річних, слід відмовити.

У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України, порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з приписами статей 216-218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 Господарського кодексу України.

Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договором (пунктом 8.2) передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, враховуючи, що право на нарахування штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань виникло у позивача в силу умов п. 6.1. Договору №5300/1617-БО-29 від 31.10.2016, то з урахуванням наведеного суд вважає обґрунтованими і правомірними наступні нарахування: розмір пені за порушення АТ «Сумське НВО» зобов`язання з оплати придбаного у період з листопада 2016 року по квітень 2017 року газу становить 340215,97 грн, розмір інфляційних нарахувань становить 14906,73 грн, розмір 3% річних становить 75234,79 грн. При цьому судом враховані положення Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90 % суд зазначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов`язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Відповідно до пункту 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).

Правова позиція Верховного Суду «Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зважаючи на наведені вище обставини справи, суд, враховуючи інтереси обох сторін, враховуючи, що природний газ за спірним договором придбавався відповідачем для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями і установами, відповідачем подане клопотання про зменшення неустойки обґрунтовується наявністю значної заборгованості з виплати заробітної плати, заборгованістю державного бюджету України перед АТ «Сумське НВО» за різницю в тарифах на виробництво, постачання та транспортування теплової енергії у 2014-2019 роках, відповідачем подані документи на підтвердження фактів, викладених у клопотанні, суд вважає за доцільне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення пені та зменшити нараховану до стягнення позивачем пеню на 50% - до 170108,00грн..

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення до 01.09.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, лише за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд може розстрочити чи відстрочити виконання рішення.

Як на підстави, які можуть призвести до несвоєчасності виконання судового рішення у даній справі, відповідачем подано суду постанову від 15.04.2019, винесену рамках зведеного виконавчого провадження № 57084810 Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області про накладення арешту на грошові кошти АТ «Сумське НВО» на загальну суму 43 647 457,00 грн.; постанову приватного виконавця Корольова М.А. від 12.04.2019 про накладення арешту на грошові кошти АТ «Сумське НВО» на загальну суму 9727869,85 грн.; постанову приватного виконавця Мукореза М.Л. від 18.06.2019 про накладення арешту на грошові кошти АТ «Сумське НВО» в межах суми 4 690 000,00 грн.; постанову заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області Тимофєєвої Т.І. від 19.06.2019 про накладення арешту на грошові кошти АТ «Сумське ВНО» на загальну суму 80 829 553,76 грн. постановою приватного виконавця Пересадько О.Б. від 06.08.2019 накладено арешт на грошові кошти відповідача на загальну суму 644387,82 грн.

Також відповідачем надано довідку № 16-07/145 від 12.07.2019 про наявність заборгованості по заробітній платі в сумі 265 326 886,98 грн., податку на доходи фізичних осіб в сумі 62 501 049,27 грн., військового збору в сумі 5 375 338,72 грн. та єдиного соціального внеску в сумі 71563609,88 грн. Загальна сума заборгованості становить 404 766 884,85 грн. Також відповідачем подано до суду довідку № 18-7/925 від 18.10.2019 про наявність заборгованості по заробітній платі станом на 17.10.2019 у розмірі 509 657,2 тис. грн.

Виходячи з того, що згідно зі ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, п.40.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, п. 34, ЕСНR 2002-ІII, та рішення від 6 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, п. 27).

В рішенні від 20.06.2004 у справі «Півень проти України» Суд також зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Наведені вище обставини та подані відповідачем докази свідчать про можливість невиконання рішення суду у даній справі у строк, визначений законодавством, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та про відстрочення виконання рішення у даній справі на три місяці - до 28.04.2020.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 239, 240, 256, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58; код ЄДРПОУ 05747991) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 20077720) 365007,47 грн основного боргу, пеню в сумі 170108,00 грн, 3 % річних в сумі 75234,79 грн, інфляційні втрати в сумі 213323,58 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 14906,73 грн, відстрочивши виконання рішення суду на 3 місяці до 28.04.2020.

3. В іншому відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 31.01.2020.

Суддя В.Л. Котельницька