Рішення № 87272646, 21.01.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2020 року Справа № 915/1935/19

м.Миколаїв

За позовом: Державного підприємства “Адміністрація морських портів України”

(01135, м.Київ, просп.Перемоги, буд.14; ідент.код 38727770),

третя особа на стороні позивача

без самостійних вимог: Міністерство інфраструктури України

(01135, м. Київ, просп.Перемоги, буд.14; ідент.код 37472062)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Дунайська

судноплавно-стивідорна компанія”

(54000, м. Миколаїв, вул. Заводська, 9, ідент.код 31012697),

Суддя Ткаченко О.В.

Представники:

від позивача: Афанасьєва Ж.Л., за ордером, Ревенко О.В., за довіреністю,

від ІІІ особи: Ревенко О.В., за довіреністю,

від відповідача: Медвінський Т.А., за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ: припинення сервітуту, встановленого згідно з договором від 04.07.2013 № А2-А, -

02.09.2019 Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №2939/10-01-01/Вих від 26.02.2019, в якій просить суд:

- припинити сервітут, встановлений згідно з договором від 04.07.2013р. № А2-А, укладений між ДП Адміністрація морських портів України» та товариством з обмеженою відповідальністю «Дунайська судноплавно-стивідорна компанія» щодо користування причалом №1 (інв. №1031046) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№15а, 16а (інв. №№1031109, 1031111), підкрановими коліями (інв. №1051105); причалом №2 (інв. №1031047) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№15, 16, 15а, 16а( інв. №№1031101, 1031102, 1031110, 1031112); ділянками колій №219-221, №223-221 (інв. №№1031104, 1031103) та стрілочними переводами №№219,221,223 (інв. №№1031053, 1031054, 1031056), підкрановими коліями (інв. №1031106) довжиною 153 м.п. у дві нитки, номер запису про інше речове право 4955771 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- припинити договір від 04.07.2013р. №А2-А, укладений між державним підприємством «Адміністрація морських портів України» та товариством з обмеженою відповідальністю «Дунайська судноплавно-стивідорна компанія» щодо користування причалом №1 (інв. №1031046) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№15а, 16а (інв. №№1031109, 1031111), підкрановими коліями (інв. №1051105); причалом №2 (інв. №1031047) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№15, 16, 15а, 16а( інв. №№1031101, 1031102, 1031110, 1031112); ділянками колій №219-221, №223-221 (інв. №№1031104, 1031103) та стрілочними переводами №№219,221,223 (інв. №№1031053, 1031054, 1031056), підкрановими коліями (інв. №1031106) довжиною 153 м.п. у дві нитки, номер запису про інше речове право 4955771 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

В обґрунтування позову позивач посилається на норми ст. 13, 15, 16, 203, 395, 402, 403, 406, 598, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 136, 180 Господарського кодексу України, ст. ст. 13, 14, 50, 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. 1, 12, 15, 21, 67 Закону України «Про морські порти України», постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2013р. №405 «Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню» з наступними змінами та доповненнями, розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 березня 2013р. №133 «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» та мотивовано наступним:

- подальше виконання договору сервітуту може призвести до порушення ст. 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, що є істотною обставиною в розумінні ч. 2 ст. 406 Цивільного кодексу України;

- плата за користування сервітутом є обставиною, що має істотне значення, втім незважаючи на вжиті позивачем заходи вказана плата залишається незмінною на рівні 2013 року, що суперечить інтересам держави;

- неможливість повноцінного володіння майном, щодо якого встановлено сервітут;

- порушення інтересів держави, що виражається у недоотриманні доходу ДП «АМПУ», що, в свою чергу, суперечить інтересам держави.

Ухвалою суду від 06.09.2019р. було відкрито провадження у справі а правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.10.2019р.

26.09.2019р. від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечує, просить суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що обставинами, що мають істотне значення в розумінні ч.2 ст. 406 Цивільного кодексу України є ті обставини, що нерозривно пов`язані з виконанням умов укладеного між сторонами договору, в т.ч. таке порушення умов договору сервітуту з боку користувача, яке має наслідком істотне порушення прав власника майна. При цьому, позивач у позові не наводить жодних випадків порушення відповідачем умов договору сервітуту, а посилається на обставини, які сторони договору фактично погодили при його укладанні (вартість, умови та обсяг використання), які є обов`язковими і відмові від їх виконання суперечить приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами. На думку відповідача, позивачем не зазначено, яке саме його право було порушено у зв`язку з виконанням договору сервітуту та не надано доказів, які б свідчили про необхідність захисту (відновлення) такого порушеного права шляхом припинення договору сервітуту. Відповідач також зазначає, що він належним чином виконує умови договорів.

30.09.2019р. від Міністерства інфраструктури України до суду надійшли письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог, в яких третя особа погоджується з доводами позовної заяви, та вважає, що в рамках спірних відносин наявні підстави для припинення сервітуту та договору з урахуванням обставин, що мають значення, зазначеними позивачем у позові

07.10.2019р. від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач зазначає, що згідно з нормами ч. 2 ст.406 Цивільного кодексу України, сервітут може бути припиненим незалежно від підстав, на яких він виник. При цьому вказані норми не пов`язують право особи звернутись до суду з вимогою про припинення сервітуту у зв`язку з безпосереднім вчиненням порушення прав чи інтересів володільця з боку сервітуарія, а таке право пов`язано виключно з наявність (існуванням) обставин, що мають істотне значення. Крім того, умовами п.9.1.4 розділу 9 спірного договору сервітуту його учасники передбачили право володільця вимагати припинення сервітуту у випадках, визначених діючим законодавством. Також позивач зазначає, що в даному випадку відбувається порушення балансу інтересів користувача і володільця щодо причалу та причальної інфраструктури. Ціна за користування причалом на підставі договору сервітуту не відповідає рівню ціни, яка встановлена державною у відповідних тарифах на спеціалізовану послугу, що призводить до недоотримання значних сум коштів за користування майном позивача, а, отже, відбувається порушення та не визнання майнових прав ДП «АМПУ». Крім того, позивач в силу приписів ч.2 ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зобов`язаний сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію. Тому наполягання відповідача на подальшому виконанні договору сервітуту, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції з боку самого відповідача, а також порушенням прав ДП «АМПУ», зокрема, на здійснення своєї діяльності та сприянню розвитку конкуренції. Окрім цього, відповідачем заявлено пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки на думку відповідача перебіг такого строку сіл відліковувати з 01.01.2016р. (набрання чинності нормативно-правовими актами, з якими позивач пов`язує виникнення обставин, які на його думку, мають істотне значення та є підставою для припинення сервітуту).

12.11.2019р. та 10.12.2019р. від відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення проти заявлених позивачем вимог.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу №915/1935/19 до судового розгляду по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

04 липня 2013 року за №А2-А між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України», як володільцем, та товариством з обмеженою відповідальністю «Дунайська судноплавно-стивідорна компанія», як користувачем, був укладений договір про встановлення сервітуту щодо користування причалами та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м.Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Відповідно до умов п.1 договору, ТОВ «Дунайська судноплавно-стивідорна компанія» користується причалами №№1,2 (інв. №№1031046, 1031047) та причальною інфраструктурою: залізничними коліями №№15, 16, 15а, 16а (інв. №№1031047, 1031047,1031050, 1031051), підкрановими коліями (інв. №1031052), ділянками колій №216-221, №223-221 (інв. №№1041047, 1031047), стрілочними переводами №№219, 221, 223 (інв. №№1031053, 1031054, 1031056).

Сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури (п. 2.1 статті 2 договору).

Відповідно до п.3.1 статті 3 договору видом права сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою) згідно з «Планом – схемою» причалів №№1,2 та причальної інфраструктури (Додаток №1, який є невід`ємною частиною цього Договору), наступною довжиною:

- причал №1 (інв. №1031046) – 144,0 м.п., технологічна ширина 14,2 м.п.;

- причал №2 (інв. №1031047) – 153,0 м.п., технологічна ширина 14,2 м.п.;

- залізнична колія №15 (інв. №1031047) – 10,71 м.п.;

- залізнична колія №16 (інв. №1031047) – 98,49 м.п.;

- залізнична колія №15а (інв. №1031050) – 262,87 м.п.;

- залізнична колія №16а (інв №1031051) – 187,67 м.п.;

- підкранові колії (інв. №1031052) – 273,74 м.п. у дві нитки;

- ділянка колії №219-221 (інв. №1031047) – 12,58 м.п.;

- ділянка колії №223-221 (інв. №1031047) – 75,25 м.п.;

- стрілочні переводи №№219, 221, 223 (інв. №№ 1031053, 1031054, 1031056) – 3 од.

У п.3.2 статті 3 договору зазначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у пункті 3.1 даного договору.

Пунктом 4.2 статті 4 договору визначено, сервітут є строковим та платним.

Згідно з умовами п.4.4 договору, сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і піддягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Відповідно до п.4.5 договору, сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

У відповідності до п.5.1 статті 5 договору вартість плати за користування сервітутом причалами №№1,2 та причальною інфраструктурою за місяць складає: 66869,8 грн. без ПДВ. ПДВ стягується відповідно до чинного законодавства України. У разі, якщо фактичне користування причалом та причальною інфраструктурою користувачем не відбувається, плата за цей період володільцем з користувача не справляється.

Згідно з умовами п. 5.3 статті 5 договору оплата в розмірі, визначеному п. 5.1, п. 5.2 даного договору, здійснюється користувачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок володільця на підставі акту наданих послуг, підписаного обома сторонами згідно виставленого рахунку щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п.5.7 статті 5 договору володілець залишає за собою право на зміну тарифу за користування сервітутом за даним договором виключно у разі:

- підвищення мінімального рівня заробітної плати на законодавчому рівні,

- змін у розмірі відрахувань у фонди (пенсійний, соцстраху та інше), інфляції на законодавчому рівні,

з подальшим укладанням додаткової угоди до даного договору. При цьому, тариф за користування сервітутом за даним договором змінюється володільцем на розмір зміни собівартості послуг (сервітуту) у зв`язку з обставинами, вказаними у цьому пункті.

Пунктом 9.1.4 статті 9 договору сторони погодили, що володілець має право вимагати припинення сервітуту у випадках, встановлених діючим законодавством України.

Згідно до п. 14.1 статті 14 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 років з моменту набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить володільця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим ще на 10 років на тих самих умовах.

У відповідності до п. 14.2 статті 14 договору сторони домовились, що умови цього договору розповсюджуються на відносини між ними, які виникли з 13.06.2013 року.

Відповідно до п. 14.4 статті 14 договору одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається. Користувач має право припинити цей договір в односторонньому порядку шляхом направлення володільцю письмового повідомлення про відмову від сервітуту, встановленого цим договором. У такому разі договір вважається припиненим після спливу п`яти днів з дати відправлення такого повідомлення.

Пунктом 14.5 статті 14 договору сторони погодили, що цей договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної Додаткової угоди.

Згідно п.14.6 статті 14 договору, він припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об`єкта сервітуту користувачу в оренду.

У відповідності до п.15.2 договору, будь-які інші зміни і доповнення до даного договору мають силу тільки у випадку, якщо вони оформлені у письмовому виді, підписані повноважними представниками обох сторін та скріплені печатками.

08.08.2013р. за №1 між сторонами була укладена додаткова угода до договору сервітуту, умовами якої сторони, зокрема:

1) виклали у новій редакції розділ 1 договору, визначивши, що у користуванні ТОВ «Дунайська судноплавно-стивідорна компанія» знаходиться: причал №1 (інв. №1031046) та причальна інфраструктура: залізничні колії №№15а, 16а (інв. №№1031109, 1031111), підкранові колії (інв. №1031105); причал №2 (інв. №1031047) та причальна інфраструктура: залізничні колії №219-221, №223-221 (інв. №№1031104, 1031103), стрілочні переводи №№219, 221, 223 (інв. №1031053, 1031054, 1031056), підкранові колії (інв. №1031106) довжиною 153 м.п. у дві нитки;

2) виклали у новій редакції перелік майна, який має на окремому балансі Миколаївська філія Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»;

3) виклали пункт 3.1 договору у новій редакції та узгодили, що видом права сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою) згідно з планом-схемою причалів №№1,2 та причальної інфраструктури», наступною довжиною: - причал №1 (інв. №1031046) – довжиною 144,0 м.п., технологічна ширина 14,2 м.п.; - залізничні колії №№15а, 16а (інв. №№1031050, 1031051) – загальною довжиною 266,32 м.п.; - підкранові колії (інв. №1031105) – довжиною 120,74 м.п. у дві нитки; - причал №2 (інв. №1031047) – довжиною 153,0 м.п., технологічна ширина 14,2 м.п.; - залізничні колії №№15, 16, 15а, 16а (інв. №№1031101, 1031102, 1031110, 1031112) – загальною довжиною 293,42 м.п.; - ділянки колій №219-221, 223-221 (інв. №1031104, 1031103) – загальною довжиною 87,83 м.п.; - стрілочні переводи №№219, 221, 223 (інв. №№ 1031053, 1031054, 1031056) – 3 одиниці; - підкранові колії (інв. №1031106) довжиною 153 м.п. у дві нитки;

4) виклали пункт 4.2 договору у новій редакції, встановивши, що сервітут є оплатним;

5) виклали пункт 5.1 договору у новій редакції, визначивши плату за сервітут на місяць: за причал №1 (інв. №1031046) в сумі 32421,72 грн.; за залізничні колії №№15а, 16а – в сумі 725,07 грн.; за підкранові колії (інв. №1031105) в сумі 512,02 грн.; за причал №2 (інв. №1031047) в сумі 34448,08 грн.; за залізничні колії №№15, 16, 15а, 16а, ділянки колій №219/221, №223-221, стрілочні переводи №219, 221, 223 в сумі 1862,45 грн.; підкранові колії (інв. №1031106) в сумі 648,99 грн.;

6) доповнили договір пунктом 7.1.10 (п. 3 додаткової угоди): «Користувач зобов`язаний вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалами №№1,2»;

7) виклали пункт 14.2 у наступній редакції (п. 12 додаткової угоди): «Сторони дійшли до згоди, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього Договору застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 13.06.2013 року»;

8) Договір доповнено пунктом 16.4 (п. 13 додаткової угоди): «Всі права та обов`язки володільця, які передбачені цим Договором, виконуються Миколаївською філією Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (адміністрацією Миколаївського морського порту), в т.ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів тощо».

Відповідно до п.14 додаткової угоди, вона набирає чинності з дня її підписання сторонами та скріплення печатками.

Відповідно до п.15 додаткової угоди №1 від 08.08.2013 року сторони дійшли до згоди, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України, умови пункту 5 даної додаткової угоди застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 01.08.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2014 році позивач звернувся до суду з позовом про спонукання внесення змін до договору про встановлення сервітуту шляхом підписання додаткової угоди №3 щодо збільшення розміру плати за сервітут та рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2014р. у справі №915/384/14 у задоволенні позову було відмовлено (а.с.38-46 т.1).

В подальшому, у 2016 році позивач звертався до господарського суду з позовом про розірвання спірного договору сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, однак рішенням Господарського суду Миколаївської області від 11.04.2016р. у справі №915/91/16, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016р. та Вищого господарського суду України від 01.03.2017р. у задоволенні позову ДП «АМПУ» було відмовлено (а.с.47-81 т.1).

В ході розгляду справи №915/91/16 судами було встановлено відсутність правових підстав для розірвання договору сервітуту.

В свою чергу, відповідач у 2017 році звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною постанови КМУ від 07.07.2015р. №483 «Про внесення зміни в додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 2013 року №405» в частині нерозповсюдження її дії на портових операторів, що використовують причали на підставі договору сервітуту. За результатом розгляду даного позову, постановою суду від 27.04.2017р. в задоволенні позову було відмовлено.

Листом від 27.08.2013р. за №06/575 позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду №2 до спірного договору сервітуту стосовно терміну дії та умов припинення даного договору.

Листом від 27.12.2013р. №18/06-2036 позивач повідомив відповідачу, що у відповідності до наказу голови державного підприємства «Адміністрація морських портів» від 20.12.2013р. №281 з 01.01.2014р. буде діяти новий тариф за сервітут на причали (причальну інфраструктуру), що знаходяться на балансі ДП «АМПУ».

Листом від 08.01.2014р. за вих. №18/06-09 позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду №3 щодо збільшення розміру плати за сервітут.

Відповідач листом від 17.01.2014р. №17/01 відмовив позивачу у підписанні додаткової угоди №3.

Також матеріали справи свідчать, що впродовж 2014-2017 років між сторонами велось листування з приводу внесення змін до спірного договору сервітуту, в т.ч. укладення нового договору сервітуту. Однак, змін до договору щодо збільшення розміру плати за сервітут сторонами внесено не було.

В подальшому, позивач звернувся до відповідача листом №1046/10-01-01/Вих від 18.03.2019р. з пропозицією внесення змін до спірного договору про встановлення сервітуту в частині визначення вартості користування причалами та причальною інфраструктурою за відповідним договором в розмірі, еквівалентному розміру витрат ДП “АМПУ” на утримання цих об`єктів та щодо здійснення оплати та керуючись статтею 188 Господарського кодексу України просив у двадцятиденний строк з моменту отримання цього листа розглянути проект Додаткової угоди до Договору від 10.07.2013 №А7-А та повідомити про результати розгляду ДП “АМПУ” (а.с.144-146 т.1).

Відповідач у наданій відповіді (лист №09-04/07 від 09.04.2019р.) відмовився підписувати наданий проект додаткової угоди та повідомив, що він альтернативно, готовий розглянути можливість переходу даних господарських відносин на умови взаємовигідної довгострокової оренди з фіксованою платою.

Після отримання відповіді, до суду з позовом про внесення змін до договору позивач не звертався, що підтверджено представником позивача в судовому засіданні.

24 січня 2019 року Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” звернулось до Антимонопольного комітету України із заявою №285/10-01-01/Вих. про надання рекомендаційних роз`яснень щодо відповідності дій заявника положенням статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

01 серпня 2019 року Антимонопольний комітет України надав позивачу рекомендаційні роз`яснення №21-рр, в яких зробив висновки, що дії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” щодо подальшого виконання договорів сервітуту, зокрема з ТОВ «Дунайська судноплавно-стивідорна компанія» (договір про встановлення сервітуту від 04.07.2013р. №А2-А), якими встановлена вартість користування сервітутом у частині плати за користування причалом для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт, враховуючи той факт, що інші портові оператори під час проведення аналогічних робіт здійснюють оплату згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541 “Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України”, можуть призвести до порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченої статтею 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції” (а.с.168-173 т.1).

На підставі повного і всебічного з`ясування обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 395 Цивільного Кодексу України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

У відповідності до ч.1 ст.401 Цивільного Кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 ст. 402 Цивільного Кодексу України визначено, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно ч. 1-5 ст. 403 Цивільного Кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Відповідно до ч.3 ст.404 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Згідно ч.1 ст.210 Цивільного Кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: речові права, похідні від права власності - право користування (сервітут).

Згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право користування (сервітут) ТОВ «Дунайська судноплавно-стивідорна компанія», яке виникло на підставі Договору сервітуту, було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджене наданим позивачем витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.174-179 т.1).

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо припинення сервітуту та припинення Договору від 04.07.2013 №А2-А у судовому порядку з посиланням на ч.2 ст. 406, ч.2 ст.598 Цивільного кодексу України

У відповідності до ст.406 Цивільного Кодексу України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 ст.20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до п.10 ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються у тому числі шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Так, на думку позивача однією з обставин що має істотне значення і може слугувати підставою для припинення сервітуту є рекомендаційне роз`яснення Антимонопольного комітету України від 01.08.2019р. №21-рр. згідно якого подальше виконання договорів сервітуту, зокрема, договору від 04.07.2013р. №А2-А, може призвести до порушення статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.

У відповідності до ст.14 Закону України “Про захист економічної конкуренції” з метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету Україні може надавати суб`єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз`яснень щодо відповідності дій суб`єктів господарювання положенням статей 6, 10 та 13 цього Закону та статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Згідно ст. 22 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов`язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Враховуючи вищенаведені норми, рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України не відносяться до актів Антимонопольного комітету України, що є обов`язковими для виконання, а мають виключно рекомендаційний характер.

Як вбачається із рекомендаційного роз`яснення від 01.08.2019р. №21-рр., відповідно до ст.14 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, висновки надані виключно в межах і на підставі наданої у заяві інформації та доданих до неї документів. Отже, висновки Антимонопольного комітету України у рекомендаційному роз`ясненні ґрунтуються виключно на підставі інформації та документів, наданих зацікавленим в отриманні висновку заявником, у даному випадку Державним підприємством “Адміністрація морських портів України”.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що само по собі рекомендаційне роз`яснення Антимонопольного комітету України не може вважатися обставиною, що має істотне значення, з якою закон пов`язує можливість припинення сервітуту згідно ч.2 ст.406 Цивільного кодексу України. Будь-яких доказів порушення відповідачем договору сервітуту матеріали справи не містять.

Другою обставиною, що має істотне значення позивач вважає розмір плати за користування сервітутом, який встановлений в договорі. Так, на думку позивача плата за користування сервітутом не відповідає вимогам чинного законодавства та інтересам держави.

При цьому, зазначаючи про невідповідність ціни договору сервітуту позивач не вказує норми законодавства, якому суперечить пункт договору.

Як вбачається з матеріалів справи, укладаючи договір про встановлення сервітуту його учасники у статті 5 погодили, з урахуванням внесених змін додатковою угодою №1, умови щодо плати за користування сервітутом та порядок розрахунків, тобто реалізували своє право на свободу умов договору в тому числі щодо ціни договору, що узгоджується з вимогами ст.ст.6, 627, 628 Цивільного кодексу України.

При цьому посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України №405 від 03 червня 2013 року “Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб`єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню” та наказ Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 № 541 “Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України” є юридично неспроможними, оскільки вказані нормативні акти не регулюють питання встановлення ціни в договорах сервітуту.

Твердження позивача про те, що діючий розрахунок вартості плати за сервітут не враховує компенсацію витрат ДП “АМПУ”, пов`язаних із забезпеченням функціонування об`єктів сервітуту, зокрема, виробничих та адміністративних витрат які несе Миколаївська філія ДП “АМПУ”, а також витрат на використання суміжної (залізничних станцій, електромереж, автодоріг), та забезпечувальної інфраструктури, без яких неможливе належне використання та функціонування об`єктів сервітуту для здійснення вантажних операцій, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Третьою обставиною, що має істотне значення позивач вважає неможливість повноцінного володіння майном, щодо якого встановлено сервітут. На думку позивача, обтяження майна сервітутом відповідно до Договору сервітуту обмежує права ДП “АМПУ” щодо ефективного користування державним майном, належного його утримання, ефективного управління та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Відповідно до п.4.5 договору, сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою.

Отже, чинним законодавством та умова договору, ДП «АМПУ» не позбавлено права володіння, користування та розпорядження майном, що належить йому на праві господарського відання та є об`єктом сервітуту.

Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не надано суду відповідних доказів на підтвердження того, що внаслідок протиправних дій або бездіяльності відповідача, ДП «АМПУ», позбавлено можливості володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном.

Також, позивач у позові вказує на порушення інтересів держави внаслідок укладення договору сервітуту, як на обставину, яка має істотне значення та є підставою для припинення сервітуту.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вказані норми передбачають вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Таким чином, недодержання вимог ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України може бути підставою для визнання правочину недійсним, а не підставою для припинення сервітуту. Між тим, позовних вимог про визнання недійсним договору сервітуту позивачем не заявлялося.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст.74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до норм ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог щодо припинення сервітуту та припинення договору від 04.07.2013 №А2-А.

Позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності правових підстав, передбачених законом, зокрема ст. 406 ЦК України та п. 14.5 Договору, не доведено обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. До способів захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, відносяться примусове виконання обов`язку в натурі, припинення правовідношення. Також частиною третьої вказаної статті визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними, в задоволені позову слід відмовити.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

У ст. 256 ЦК України вказано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

За умовами ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що судом не встановлено порушень прав та законних інтересів позивача у даній справі, які б підлягали судовому захисту в порядку, визначеному ч. 2 ст. 406 ЦК України, питання застосування позовної давності судом не вирішується.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, то судовий збір, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 129, 220, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Учасники процесу:

позивач: Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” (01135, м.Київ, просп.Перемоги, буд.14; ідент.код 38727770),

третя особа на стороні позивача без самостійних вимог: Міністерство інфраструктури України (01135, м. Київ, просп.Перемоги, буд.14; ідент.код 37472062)

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Дунайська судноплавно-стивідорна компанія” (54000, м. Миколаїв, вул. Заводська, 9, ідент.код 31012697),

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складений та підписаний « 31» січня 2020 року.

Суддя О.В. Ткаченко