Рішення № 87272274, 20.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.01.2020Справа № 910/12692/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вегера А.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до 1. Спільного українсько-американського підприємства «Укркарпатойл Лтд»

2. Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Укртрансгаз»

про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

Представники учасників справи:

від позивача: Верхацький І.В. за довіреністю № 14-193 від 17.05.2019;

від відповідача-1: Перепелиця А.В. за довіреністю від 08.01.2020;

від відповідача-2: Перепелиця А.В. за довіреністю № 01/01/07-762/д від 27.11.2018;

від третьої особи: Ербелідзе А.О. за довіреністю № 1-2018 від 27.12.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-американського підприємства «УкрКарпатойл ЛТД» (як товариства з обмеженою відповідальністю) (далі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу природного газу № 06.1/860-Г від 18.10.2016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений 18.10.2016 між ТОВ «УкрКарпатойл ЛТД» і ПАТ «Укрнафта» спірний договір підлягає визнанню недійсним на підставі положень статей 215, 228 Цивільного кодексу України, оскільки він суперечить вимогам частин 1, 2 статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» щодо обов`язку ТОВ «СП «УкрКарпатойл ЛТД» продажу (реалізації) виключно ПАТ «НАК «Нафтогаз України», як спеціально уповноваженому Кабінетом Міністрів України суб`єкту на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб, зокрема, населення, для подальшої реалізації такого природного газу для потреб населення, всього обсягу природного газу власного видобутку за період квітень-серпень 2015 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва (суддя Шкурдова Л.М.) від 27.09.2018 відкрито провадження у справі № 910/12692/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Укртрансгаз», підготовче засідання призначено на 30.10.2019.

11.10.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи було подано письмові пояснення, в яких він звертає увагу на те, що на дату видобутку відповідачем-1 газу (квітень - серпень 2015 року) були чинними приписи Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а також приписи постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом». На переконання третьої особи, такий газ не змінює своє походження та станом на дату укладення оспорюваного договору продовжує бути газом ресурсу 2015 року власного видобутку відповідача-1, а тому підлягає реалізації уповноваженим Кабінетом Міністрів України для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення. При цьому, зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону передача видобутого природного газу суб`єктами, визначеними в частині першій цієї статті, на умовах договорів комісії, давальницької переробки, інших договорів, що не передбачають передачу права власності на нього безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, не допускається.

18.10.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-1 було подано відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, посилаючись на те, що Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» втратив чинність 01.10.2015 на підставі «Прикінцевих та Перехідних положень» Закону України «Про ринок природного газу», а постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2016 № 422, а отже на момент укладення оспорюваного договору вищевказані нормативно-правові акти втратили чинність і не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору. Крім того, відповідач-1 вказує на те, що на нього не поширюється дія ст. 10 зазначеного Закону, оскільки ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ Лтд» не є підприємством, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава. Також, за твердженням відповідач-1, він не є дочірнім підприємством ПАТ «Укрнафта», що встановлено в тому числі в судовому порядку під час розгляду адміністративної справи № 1/94 (№ 22а-15966/18 в суді апеляційної інстанції, № К-14240/09 в суді касаційної інстанції) за позовом Спільного українсько-американського підприємства «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування в частині постанови № 599 від 04.04.2000 «Про запровадження аукціонів з продажу нафти, газового конденсату, природного, скрапленого газу та вугілля». Звертає увагу на те, що ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» було створене 18.08.1994 учасниками ВАТ «Укрнафта», частка 55% статутного фонду, та Карпатські Петролеум Корп., США, частка 45% статутного фонду. Також, звертає увагу на те, що ст. 10 Закону передбачала передачу природного газу шляхом його продажу через укладення договору, проте як позивач ніколи не звертався до відповідача-1 з пропозицією щодо його укладення, у зв`язку з чим між сторонами не виникли правовідносини купівлі-продажу в період чинності Закону. На думку відповідача-1, з втратою Законом чинності, позивач втратив право вимагати укласти відповідний договір. Крім того, відповідач-1 звертає увагу на те, що газ є замінною річчю, що має родові ознаки, а отже помилковим є твердження, що він не змінює свого походження та продовжує бути газом ресурсу 2015 року. Поряд з наведеним, відповідач-1 зазначає, що наведені в позовній заяві доводи вже були предметом оцінки судів під час розгляду справи № 910/5710/17 та крім того, заявлені позовні вимоги не спрямовані на захист порушених прав, оскільки позивач не є стороною оспорюваного договору, а визнання його недійсним не призведе до виникнення у позивача будь-яких прав на газ, що буде повернуто ПАТ «Укрнафта» відповідачу-1.

Також, 18.10.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача-2 було подано відзив на позовну заяву, яким він проти позову заперечує з підстав, які є аналогічними тим, що наведені у відзиві відповідача-1.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2018 подання позовної заяви ПАТ «НАК «Нафтогаз України» від 20.09.2018 № 14/4-1248 у справі № 910/12692/18 визнано зловживанням процесуальними правами; позовну заяву ПАТ «НАК «Нафтогаз України» від 20.09.2018 № 14/4-1248 у справі № 910/12692/18 залишено без розгляду; стягнуто з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» у дохід Державного бюджету України штраф за зловживання процесуальними правами у сумі 5 286, 00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2019 у справі № 910/12692/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06.08.2019, скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 30.10.2018; справу № 910/12692/18 направлено для розгляду до господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 20.08.2019 справу № 910/12692/18 передано на новий розгляд судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.08.2019 суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/12692/18 до свого провадження, підготовче засідання призначено на 18.09.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2019 підготовче засідання відкладено на 09.10.2019.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 06.11.2019.

04.11.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, в якій він звертає увагу на те, що відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду в постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341 Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» є матеріальним, а не процедурним/процесуальним, а тому наслідком втрати ним чинності є неможливість подальшого набуття прав за ним, а не припинення прав, які вже були набуті у спосіб та у визначений ним строк, або прав, які могли б набуватись особою в разі належного виконання кореспондуючих обов`язків її контрагентом, про що правильно зазначили скаржники в касаційних скаргах. Також, зазначає, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним засновником відповідача-1 є ПАТ «Укрнафта», а отже в розумінні ст. 63 ГК України відповідач-1 є дочірнім підприємством ПАТ «Укрнафта» і тому на нього поширювалась дія Закону. У відповіді на відзив також було викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відповіді на відзив.

У підготовчому засіданні 06.11.2019 представником відповідачів заявлено клопотання про залишення поданої позивачем відповіді на відзив без розгляду, оскільки вона подана з порушенням встановленого судом строку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.11.2019 відкладено підготовче засідання на 19.11.2019, відмовлено у задоволенні клопотання відповідачів про залишення поданої Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» відповіді на відзив без розгляду, відмовлено у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Нафтогаз України» про поновлення процесуального строку для подання відповіді на відзив, продовжено Публічному акціонерному товариству «Нафтогаз України» процесуальний строк для подання відповіді на відзив до 04.11.2019, продовжено відповідачам та третій особі строк для подання заперечень на відповідь на відзив в порядку статті 167 Господарського процесуального кодексу України та письмових пояснень до 12.11.2019.

14.11.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представниками відповідачів подано заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначається, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду в постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, оскільки вони були сформульовані за наслідками розгляду спору з іншим предметом позову, між іншими учасниками справи та за інших фактичних обставин. Крім того, звертається увага на те, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, й на дату укладення оспорюваного договору відсутня норма закону, яка б забороняла відповідачу-1 здійснювати продаж газу власного видобутку третім особам та зокрема на користь ПАТ «Укрнафта».

15.11.2019 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подані письмові пояснення у справі, які за своїм змістом повторюють доводи, викладені позивачем в позовній заяві та відповіді на відзив.

Під час підготовчого провадження судом проведено відповідні дії, які передбачені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, з`ясовано питання щодо нерозглянутих судом заяв та клопотань і думку представників сторін щодо початку розгляду справи по суті.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2019 було вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/12692/18 до судового розгляду по суті на 18.12.2019.

У судовому засіданні 18.12.2019 судом оголошувалась перерва до 20.01.2020.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.01.2020 змінено найменування позивача з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Представник позивача у судовому засіданні 20.01.2020 року заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідачів у судовому засіданні 20.01.2020 року проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судовому засіданні 20.01.2020 року надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 20.01.2020 судом у відповідності до ч. 6 ст. 233, ст. 240 ГПК Украі?ни було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.04.2015 між ПАТ «Укртрансгаз» (виконавець) та Спільним українсько-американським підприємством «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» (замовник) було укладено Договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу № 1504000499 від 15.04.2015.

Пунктом 2.11. Договору зберігання було визначено, що ПАТ «Укртрансгаз» (виконавець) здійснює облік газу, в тому числі страхового запасу газу, що закачується або відбирається в/із ПСГ. Місячний обсяг газу, у тому числі страхового запасу газу, що передається Сторонами при закачуванні або відборі в/із ПСГ у відповідному місяці, підтверджується диспетчерською службою ПАТ «Укртрансгаз» (виконавця).

У відповідності до п. 2.3. Договору зберігання було передбачено, що при прийнятті газу замовника відповідно до Договору на зберігання та/або створення страхового запасу газу виконавець не набуває право власності на прийнятий газ замовника.

На виконання Договору зберігання ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» передало, а ПАТ «Укртрансгаз» прийняло на зберігання до підземних сховищ газу, у тому числі газ власного видобутку за період з квітня по серпень 2015 року в обсязі 3 642, 584 тис. м. куб.

Також, 15.04.2015 між ПАТ «Укртрансгаз» (виконавець) та ПАТ «УКРНАФТА» (замовник) було укладено Договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1504000268/927-г від 15.04.2015, за умовами якого ПАТ «Укртрансгаз» (виконавець) здійснює облік газу, в тому числі страхового запасу газу, що закачується або відбирається в/із ПСГ.

18.10.2016 між ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» (продавець) та ПАТ «Укрнафта» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 06.1/860-Г (далі - Договір купівлі-продажу), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язався передати покупцю газ товарний горючий природний для промислового та комунально-побутового призначення з ресурсу газу власного видобутку за період з квітня по серпень 2015 року в обсязі 3 642, 584 тис. м. куб., що закачаний в ПСГ ПАТ «Укртрансгаз», а покупець зобов`язався прийняти та оплатити газ відповідно до умов даного Договору.

Згідно з п 3.1. Договору купівлі-продажу було визначено, що продавець здійснює передачу (поставку) газу покупцю в ПСГ ПАТ «Укртрансгаз».

Відповідно до п. 3.2. Договору купівлі-продажу було передбачено, що передача газу від продавця до покупця оформляється Актом приймання-передачі газу, що підписується уповноваженими представниками продавця і покупця та надається ПАТ «Укртрансгаз» для відображення в обліку природного газу в ПСГ у відповідності до норм Кодексу газосховищ та інших актів законодавства України. Акт приймання-передачі складається у трьох примірниках (по одному для кожної зі сторін та один для надання в ПАТ «Укртрансгаз») не пізніше 31 жовтня 2016 року.

На виконання п. 3.1. та 3.2. Договору купівлі-продажу між ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» та ПАТ «Укрнафта» був підписаний Акт приймання-передачі від 31.10.2016.

Відповідно до Акту приймання-передачі від 31.10.2016 ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» передало, а ПАТ «Укрнафта» прийняло природний газ кількістю 3 642, 584 тис. м. куб. у відповідності до умов п. 1.1. Договору купівлі-продажу.

Згідно з п. 3.3. Договору купівлі-продажу було визначено, що право власності на переданий Газ від продавця до покупця переходить з моменту підписання Акта приймання-передачі.

Оскільки ПАТ «Укртрансгаз», як оператор газосховищ, отримавши Акт приймання-передачі Газу від 31.10.2016, не відобразив передачу права власності на Газ на особових рахунках сторін Договору купівлі-продажу, зокрема, зменшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу природного газу на особовому рахунку ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» та збільшення на 3 642, 584 тис. м. куб. обсягу газу на особовому рахунку ПАТ «Укрнафта», останні звернулись до суду з позовом про зобов`язання ПАТ «Укртрансгаз» вчинити відповідні дії та стягнення збитків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі № 910/5710/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 та постановою Верховного Суду від 03.07.2018, було вирішено: зобов`язати ПАТ «Укртрансгаз» зменшити на особовому рахунку ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» обсяг природного газу на 3 642, 584 тис. м. куб. та збільшити на особовому рахунку ПАТ «Укрнафта» обсяг природного газу на 3 642, 584 тис. м. куб.

Вважаючи, що вищевказаний Договір купівлі-продажу суперечить положенням ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», який був чинним на момент видобутку спірного природного газу, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось з позовом про визнання такого договору недійсним.

Оцінюючи доводи сторін та подані ними докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено такі способи захисту, як визнання правочину недійсним, а приписами ст. 20 ГК України передбачено можливість визнання недійсними з підстав, передбачених законом, господарських угод.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також, згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Під зазначеною компетенцією розуміється сукупність прав та обов`язків, які має суб`єкт господарювання чи інший учасник господарських відносин. Поняття господарської компетенції можна розглядати як синонім поняттю господарської правосуб`єктності, яка має спеціальний господарський характер. Зміст вказаної компетенції (спеціальної правосуб`єктності) конкретного учасника господарських відносин складають його права та обов`язки, встановлені законодавством та установчими документами (статутом, засновницьким договором, положенням). Якщо суб`єкт господарювання вступив у зобов`язальне правовідношення і при цьому вийшов за межі своїх цілей і завдань, встановлених законодавством чи установчими документами, то таке зобов`язання може бути визнано недійсним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, за загальним правилом для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Аналогічну правову позицію наведено в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/24412/16.

Під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено того, що оспорюваний Договір не відповідав вимогам законодавства, яке було чинним на момент його вчинення (18.10.2016).

Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач стверджує, що оспорюваний договір суперечить приписам ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», який був чинним на момент видобутку спірного природного газу (квітень - серпень 2015 року).

Однак, слід звернути увагу на те, що згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 910/4769/19.

Частиною 3 статті 179 ГК України передбачено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 22 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» було передбачено, що на газодобувні підприємства покладений обов`язок укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами у випадках, визначених статтею 10 цього Закону.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» було встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» було визначено, що передача видобутого природного газу суб`єктами, визначеними в частині першій цієї статті, на умовах договорів комісії, давальницької переробки, інших договорів, що не передбачають передачу права власності на нього безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, не допускається.

Таким уповноваженим суб`єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення, згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 «Про забезпечення споживачів природним газом» була визначена Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 було встановлено, що потреба населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств перевищує 50 відсотків загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб`єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

Однак, Закон України «Про засади функціонування ринку природного газу» втратив чинність 01 жовтня 2015 року відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» від 09 квітня 2015 року № 329-VIII, яким не встановлено такого чи подібного обов`язку здійснювати продаж природного газу власного видобутку на користь HAK «Нафтогаз України».

Постанова Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 також втратила чинність на момент вчинення оспорюваного правочину на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 13.07.2016 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Що стосується посилання позивача на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного суду в постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, слід звернути увагу на те, що вона полягає в тому, що зазначений Закон є матеріальним, а не процедурним/процесуальним, а тому наслідком втрати ним чинності є неможливість подальшого набуття прав за ним, а не припинення прав, які вже були набуті у спосіб та у визначений ним строк, або прав, які могли б набуватись особою в разі належного виконання кореспондуючих обов`язків її контрагентом.

В даному випадку, за змістом ст. ст. 10, 22 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» визначені ним права, пов`язані з продажем товарного природного газу саме позивачу, мали набуватись у спосіб: 1) визначення закупівельних цін Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток; 2) укладення угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами.

Судом встановлено, що угоди з реалізації природного газу, видобутого у період з квітня по серпень 2015 р., між НАК «Нафтогаз України» та відповідачем укладено не було.

Доказів наявності та виникнення спірних правовідносин між НАК «Нафтогаз України» та відповідачем щодо ухилення останнього під час дії Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» від укладення та реалізації природного газу видобутого у період з квітня по серпень 2015 р. на користь НАК «Нафтогаз України» матеріали справи також не містять, як і не містять доказів того, що НАК «Нафтогаз України» зверталось до суду із вимогою про зобов`язання відповідача виконати обов`язки, визначені Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу».

Таким чином, матеріали справи не містять доказів того, що між НАК «Нафтогаз України» та відповідачем виникли спірні правовідносини щодо реалізації природного газу у період чинності Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», тобто позивач, у спосіб, передбачений Законом, під час його дії не реалізував свої права.

Аналогічні висновки наведені в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 910/5710/17, учасниками якої були НАК «Нафтогаз України» та ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД».

При цьому, суд констатує, що станом на момент вчинення оспорюваного правочину норма ч. 2 ст. 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», яка забороняла укладати договори, що не передбачають передачу права власності на природний газ безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України, втратила чинність, проте як жодний інший нормативний акт такої заборони не встановлює.

Також, суд звертає увагу на те, що позивачем не доведено в тому числі можливості укладення між сторонами угоди з реалізації спірного природного газу після втрати чинності Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» на умовах, які ним визначались, а саме: за закупівельними цінами, які мали встановлюватись Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Так, відповідно до пп. 7 п. 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014, Комісія відповідно до покладених на неї завдань установлює, зокрема, ціни на товарний природний газ власного видобутку для суб`єктів, визначених законом.

Проте, жодним чинним законодавчим актом України наразі не передбачено повноваження Комісії встановлювати ціни продажу природного газу ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД» на користь НАК «Нафтогаз України».

Більше того, відповідно до преамбули Закону України «Про ринок природного газу», вказаний Закон визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Відтак, принцип державного регулювання цін на газ, що використовувався до набрання чинності Законом України «Про ринок природного газу», припинив дію з вказаної події.

За відсутності у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг повноважень встановлювати ціни на товарний природний газ, видобутий ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД», встановити ціну на спірний газ в порядку, який визначався Законом, є неможливим (аналогічний висновок наведено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.06.2017 у справі № 826/19226/15 за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа: ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД», про зобов`язання встановити ціну на природний газ), а відтак неможливим є й укладення між сторонами угоди з реалізації спірного природного газу після втрати чинності Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» на умовах, які ним визначались.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до Прогнозного балансу надходження та розподілу природного газу на 2015 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 410-р, обсяги товарного газу, видобутого ТОВ «СП «УкрКАРПАТОЙЛ ЛТД», не значаться, як такі, що віднесені до ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення.

Що стосується посилань позивача на те, що оспорюваний договір порушує публічний порядок та має бути визнаним недійсним у відповідності до приписів ст. 228 ЦК України, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228 ЦК України).

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

В п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наголошено на тому, що до переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК відносяться:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В даному випадку, як вже зазначалось, позивачем не доведено під час розгляду даної справи:

- виникнення між сторонами спірних переддоговірних правовідносин та зокрема ухилення відповідача від укладення угоди з реалізації спірного природного газу до втрати чинності Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу»,

- наявності на момент вчинення оспорюваного правочину законодавчих заборон укладати договори, що не передбачають передачу права власності на природний газ безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України,

- наявності вини відповідача в не встановленні Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, цін на природний газ для його продажу відповідачем позивачу;

- наявності вини відповідача, в намірі порушити публічний порядок та такого наміру взагалі.

Враховуючи зазначене, висновки, на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, в тому числі на підставі ст. 228 ЦК України, є необґрунтованими, а відповідно заявлений позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Спільного українсько-американського підприємства «Укркарпатойл Лтд», Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Укртрансгаз» про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 30.01.2020 року.

Суддя В.С. Ломака