Рішення № 87272247, 30.01.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2020Справа № 910/15678/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної-особи підприємця Косолапової Анни Андріївни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколь Логістікс»

про стягнення 126668,46 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Фізична-особа підприємець Косолапова Анна Андріївна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколь Логістікс» про стягнення 126668,46 грн, посилаючись на те, між сторонами було укладено Договір про надання транспортних послуг №147/17-М від 12.05.2017 та Заявка на перевезення №000188236 від 13.03.2018. В подальшому, позивачем на виконання вказаної заявки було укладено Договір перевезення вантажів №4/2 від 12.02.2018 та заявка №4/2 від 12.03.2018 з ФОП Куйбіда І.В. Так, в ході перевезення вантажу, за зазначеними договорами мало місце пошкодження вантажу внаслідок ДТП. Позивач зазначає, що 24.05.2918 останньою було отримано претензію від відповідача №236 яка обґрунтована неналежним виконанням умов вищезазначеного договору на загальну суму 126668,46 грн, на виконання якої між позивачем та відповідачем було укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог №221/18-М від 02.08.2018 згідно якої позивачем було сплачено відповідачу 119500 грн та перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 7168,46 грн. В подальшому, після задоволення вказаної претензії, 15.08.2018 позивачем було подано позовну заяву про стягнення з ФОП Куйбіда І.В. 126668,46 грн вартості втраченого вантажу у задоволенні якої судом було відмовлено у зв`язку з недоведеністю суми стягнення.

З огляду на викладене позивач вважає, що вищезазначена претензія відповідача є необґрунтованою, а перераховані грошові кошти на рахунок відповідача є незаконним збагаченням та просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 126668,46 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 позовну заяву Фізичної-особи підприємця Косолапової Анни Андріївни залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.

22.11.2019 через загальний відділ канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 подано заяву щодо усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позов заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі зазначивши, що внаслідок зазначеного перевезення вантажу, мало місце його пошкодження з огляду на що ТОВ «Кімберлі-Кларк-Україна», як вантажовідправником, було пред`явлено відповідачу, як експедитору, претензію на суму 126668,46 грн, яка була в повному обсязі задоволена відповідачем. В свою чергу відповідач звернувся до позивача з претензією, як до перевізника, яка в свою чергу була в повному обсязі визнана та задоволена позивачем шляхом укладення між сторонами Договору про зарахування зустрічних однорідних вимог №221/18-М від 02.08.2018 згідно якого позивачем було сплачено відповідачу 119500 грн, а також перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 7168,46 грн. Так відповідач зазначає, що укладенням договору про зарахування однорідних вимог та сплатою позивачем залишку грошових коштів, зобов`язання за договором перевезення між сторонами, станом на момент звернення позивача до суду з розглядуваним позовом, припинені, у зв`язку з чим відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколь Логістікс» (відповідач, замовник) та Фізичною-особою підприємцем Косолаповою Анною Андріївною (позивач, перевізник) було укладено Договір №147/14-М про надання транспортних послуг, відповідно до умов якого, виконавець зобов`язується організувати та виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом територією України та надавати послуги із транспортного експедирування у міжнародному сполученні, а також надавати інші послуги, пов`язані з перевезенням вантажу та погоджені із замовником, а замовник зобов`язаний прийняти та оплатити надані послуги на умовах цього договору (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору, вартість послуг, вид та найменування вантажу, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, маршрут перевезення та інші суттєві умови, необхідні для надання послуг та виконання перевезень, зазначається в додатках до цього договору або у разових заявках на перевезення, які є невід`ємними частинами договору.

Згідно з п.1.4 Договору, для виконання зобов`язань по договору виконавець від свого імені може залучати до організації перевезення вантажу замовника третіх осіб, при цьому виконавець несе відповідальність за дії/бездіяльність і упущення таких осіб як за свої власні.

Відповідно до п.2.2.10 Договору, виконавець зобов`язується забезпечити збереження вантажу в дорозі та супроводження вантажу на маршруті слідування (при необхідності та за додатковим погодженням). При наданні послуг виконавець зобов`язується дотримуватись вказівок замовника щодо маршруту слідування, супроводження вантажів тощо.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що виконавець несе повну матеріальну відповідальність за збереження переданого йому вантажу з моменту його прийняття до моменту передачі уповноваженій особі вантажоодержувача.

За втрату (недостачу) вантажу виконавець несе повну матеріальну відповідальність в розмірі вартості втраченого (розміру недостачі) вантажу, а в разі пошкодження вантажу, в результаті чого такий вантаж втрачає свої споживчі характеристики та не може бути використаний за призначенням виконавець несе відповідальність в розмірі його повної вартості. Підставою для відповідальності виконавця та відшкодування вартості втраченого/пошкодженого вантажу є Акт, складений та підписаний представниками вантажоодержувача і виконавця, в якому відображено факт втрати (недостачі) або пошкодження вантажу (п.4.3 Договору).

Згідно з п.7.1 Договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом одного року. Якщо по закінченні строку дії цього договору жодна із сторін не заявить про своє бажання розірвати цей договір, він вважається кожен раз продовженим на один рік і на тих самих умовах.

Відповідно до Заявки на перевезення №оо0188236 від 13.03.2018 сторони погодили перевезення вантажу, а саме засобів гігієни на 33 палетах за маршрутом Чехія - м. Вишне Немецке - Україна, вантажовідправник - ТОВ «Кімберлі-Кларк», вантажоодержувач ТОВ «Еколь Логістікс».

Як зазначає позивач та вбачається із матеріалів справи, на виконання вказаного договору позивачем було залучено до перевезення вантажу ФОП Куйбіду І.В., який здійснював перевезення погодженого в договорі вантажу.

Факт укладання між ФОП Косолаповою А.А., як експедитором та ФОП Куйбідою І.В., як перевізником, Договору №4/2 від 12.02.2018 на перевезення обумовленого Договором №147/14-М від 12.05.2017 вантажу також встановлено в рішенні Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2018 та постанові Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 у справі №907/506/18.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Виконуючи зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколь Логістікс» за договором про надання транспортних послуг №147/17-М від 12.05.2017, позивачем на обумовлений договором товар була складена міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 5675842 від 13.03.2018.

У дорожньому слідуванні в Чехії під містом Яблунков в результаті з`їзду транспортного засобу, який здійснював перевезення по маршруту Чехія (м. Яромерж) - Україна (м. Київ), вантаж зазнав пошкодження.

На вимогу позивача, всі короба з вантажем було завантажено в інший транспортний засіб та доставлено на склад вантажоотримувача.

20.03.2018 на складі одержувача комісією в складі трьох представників від вантажоодержувача та водія складено Акт виявлення браку/нестачі/ надлишків при отримані товару №F000259759 від 20.03.2018. Вказаним Актом підтверджено, що короба в кількості 340 штук було пошкоджено, і визнано їх повним браком.

У зв`язку із втратою частини вантажу, позивач, як експедитор, отримав претензію №236 від 24.05.2018 від замовника перевезення - експедитора ТОВ «Еколь Логістікс», який в свою чергу отримав претензію від вантажовідправника ТОВ з ІІ «Кімберлі-Кларк Україна» на суму 126 668,46 грн. (у тому числі вартості пошкодженої продукції на суму 121823,24грн. та витрат на транспортування пошкодженої продукції - фрахту на суму 4845,19грн.).

Як вбачається із матеріалів справи, 02.08.2018 між Фізичною-особою підприємцем Косолаповою Анною Андріївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколь Логістікс» було укладено Договір №221/18-М про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якого, сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог по сплаті грошових коштів на суму 119500 грн (п.3 Договору).

Залишок заборгованості ФОП Косолапової А.А. перед TOB «ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС» у розмірі 7168,46 грн (126 668, 46 грн. - 119 500,00 грн.) сплачено ФОП Косолаповою А.А. згідно платіжного доручення №3891 від 10.10.2018.

В подальшому, як зазначає позивач, остання звернулась до ФОП Куйбіди І.В. з відповідною вимогою про відшкодування суми збитків, яка була залишена останнім без задоволення.

У зв`язку з невиконанням ФОП Куйбідою І.В. вимоги позивача остання звернулась до Господарського суду Закарпатської області із позовом до ФОП Куйбіди І.В. про стягнення з останнього 126668,46 грн вартості втраченого вантажу.

Так, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2018 у справі №907/506/18 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Куйбіди Івана Васильовича на користь Фізичної особи-підприємця Косолапової Анни Андріївни вартість втраченого вантажу у розмірі 121823,24 грн. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 у справі №907/506/18 рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2018 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Вказана постанова мотивована тим, що розмір збитків, відповідно до умов договору та чинного законодавства, визначається на підставі вартості вантажу, зазначеної в товарно-транспортному документі або інвойсах на вантаж, а не на підставі договорів про зарахування зустрічних однорідних вимог із третіми особами чи інших документів, складених за участю третіх осіб, а відтак, оскільки позивачем не було доведено, а з матеріалів справи неможливо встановити кількість пошкодженого вантажу, а відтак відповідно, і розмір збитків, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Так, з огляду на викладі вище обставини, позивач вважає, що вимога №236 від 24.05.2018 від замовника перевезення - експедитора ТОВ «Еколь Логістікс» була необґрунтованою, а відтак, грошові кошти в розмір 126668,46 грн, які були сплачені позивачем на підставі Договору про зарахування зустрічних однорідних вимог №221/18-М від 02.08.2018 та платіжного доручення №3891 від 10.10.2018, підлягають поверненню позивачу.

За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Факт надання позивачем послуг з перевезення підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

Відповідно до ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України визначено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Так, матеріалами справи підтверджується що у зв`язку із втратою частини вантажу, позивач отримав від відповідача претензію №236 від 24.05.2018 на суму 126 668,46 грн. (у тому числі вартості пошкодженої продукції на суму 121823,24грн. та витрат на транспортування пошкодженої продукції - фрахту на суму 4845,19грн.).

Судом встановлено, що з метою виконання вказаної претензії, 02.08.2018 між Фізичною особою-підприємцем Косолаповою Анною Андріївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколь Логістікс» було укладено Договір №221/18-М про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якого, сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог по сплаті грошових коштів на суму 119500 грн (п.3 Договору). Також залишок заборгованості ФОП Косолапової А.А. перед TOB «Еколь Логістікс» у розмірі 7168,46 грн (126 668, 46 грн. - 119 500,00 грн.) сплачено ФОП Косолаповою А.А. згідно платіжного доручення №3891 від 10.10.2018.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Частинами 1-4 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.ч.2, 3, 5 ст.180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, суд зазначає, що уклавши Договір №221/18-М про зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.08.2018 та сплативши на користь відповідача грошові кошти в розмірі 7168,46 грн згідно платіжного доручення №3891 від 10.10.2018 ФОП Косолаповою А.А. в повному обсязі було визнано обґрунтованою претензію Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколь Логістікс», щодо відшкодування вартості пошкодженого вантажу. Жодних заперечень чи претензій щодо складених актів про пошкодження вантажу та його утилізації від позивача відповідачу не надходило. Станом на час розгляду даної справи Договір №221/18-М від 02.08.2018 виконаний сторонами в повному обсязі та в судовому порядку не визнано недійсним. У зв`язку з чим суд доходить до висновку про безпідставність тверджень позивача, а відтак відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, з урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача в повному обсязі.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 126, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 30.01.2020

Суддя Я.В. Маринченко