Рішення № 87272156, 27.01.2020, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/222/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2020 Справа № 908/3298/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: 69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; поштова адреса: 69002 м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 79а, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926)

про стягнення 137 435 грн. 69 коп.

за участю

представника позивача: Шикун О.Ф., дов. № 572/20-19 від 11.07.2019

представник відповідача: Шульга Ю.О., дов. № 20 від 01.01.2020

СУТЬ СПОРУ:

27.11.2019 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну “Міські теплові мережі” про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” 107 186 грн. 61 коп. інфляційних витрат, 30 249 грн. 08 коп. 3 % річних.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 27.11.2019 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3298/19 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

У позовній заяві позивач просив суд розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду суддею Дроздовою С.С., відкрито провадження у справі 908/3298/19, присвоєно номер провадження 27/222/19.

Справа № 908/3298/19 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 18.12.2019.

18.12.2019 судом проведено судове засідання у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні 18.12.2019, на підставі ст. 216 ч. 2 ГПК України, судом оголошено перерву до 10.01.2020, про що винесено відповідну ухвалу.

У судовому засіданні 10.01.2020, на підставі ст. 216 ГПК України, судом оголошено перерву до 27.01.2020, про що винесено відповідну ухвалу.

У судовому засіданні 27.01.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Технічна фіксація здійснюється за допомогою технічних звукозаписувальних засобів на комплексі «Оберіг».

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

27.01.2020 представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтував наступним.

13.06.2018 Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 1095328,64 грн. основного боргу, суму інфляційних витрат у розмірі 82261,82 грн., 3% річних в розмірі 19962,54 грн., суму нарахованої пені у розмірі 25486,51 грн. 13.08.2018 рішенням Господарського суду Запорізької області № 908/1116/18 позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Відповідача 1095328,64 грн. основного боргу, 10000,00 грн. пені, 82261,82 грн. втрат від інфляції, 19885,83 грн. 3% річних та 18335,71 грн. судового збору. На день подання даної позовної заяви рішення Господарського суду Запорізької області № 908/1116/18 від 13.08.2018 року не виконане відповідачем. За доводами позивача, порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманої теплової енергії є підставою для нарахування передбачених договором та законом 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення.

Відповідач проти позову заперечив, про що зазначив у відзиві № 2284-юр від 16.12.2019 (вх. № 08-08/26363/19 від 17.12.2019). Просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимоги, зазначивши, що при поданні позовної заяви про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму, яка стягнута за рішенням суду від 13.08.2018 № 908/1116/18, позивач не врахував зміну строків сплати заборгованості з основного боргу, яка оформлена графіком, підписаним повноважним представниками сторін на загальну суму 9 061 310 грн. 06 коп. Даний графік був запропонований позивачем, підписаний відповідачем та направлений на адресу позивача разом з супровідним листом від 18.02.2019 вх. № 004-25/2395. Будь-яких заперечень щодо підписаного графіку від позивача на адресу відповідача не надходило. Листами Концерну «МТМ» від 17.05.2019 № 2019/17, від 30.07.2019 № 2997/08 позивач також підтверджує підписання графіку. Переговори щодо врегулювання питання погашення стягнутої заборгованості за договорами про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та Концерном «Міські теплові мережі» тривали декілька місяців і сторони дійшли згоди щодо зміни строків оплати основного боргу на загальну суму 9 061 310, 06 грн. на 3 роки, починаючи з квітня 2019 року по жовтень 2021 року. У графіку зазначені номери судових справ, за яким стягнуто основний борг з відповідача, зазначені розміри заборгованості згідно договору та відповідного рішення суду. Щодо кожного рішення суду та договору встановлений конкретний період погашення заборгованості. В листі позивача від 17.05.2019 також підтверджується, що погашення заборгованості згідно графіку починається з квітня 2019. Щодо заборгованості за договором № 600277 на загальну суму 1 095 328,64 грн., яка стягнута судовим рішенням № 908/1116/18 - графіком погашення заборгованості встановлено, що погашення цієї заборгованості повинно настати лише з грудня 2019 року шляхом оплати по 57 648, 87 грн. протягом 19 місяців по червень 2021 року. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 254 ЦК України передбачає, що строк, який визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Отже, за умови не здійснення відповідачем оплати до 31.12.2019. прострочка першого платежу згідно графіку почнеться з 01.01.2020 року. За доводами відповідача, зазначений графік змінив строки виконання обов`язку з оплати заборгованості за спільною згодою сторін, оскільки відбулася заміна зобов`язання в частині строків його виконання, і після підписання графіку повинні виконуватися саме його положення. Підписаний графік погашення заборгованості за правовою природою є додатковим договором до договору № 600277 від 01.09.2006, який укладений в письмовій формі, який підписаний уповноваженими представниками та яким змінені умови договору № 600277 в частині строків оплати за даним договором. Відповідач також зазначив, що безпідставним є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки відповідач розраховує на перенесені строки оплати для здійснення поступового погашення заборгованості.

Позивач надав відповідь на відзив № 1347/юр від 19.12.2019 (вх. № 08-08/26942/19 від 26.12.2019, зазначивши, що графік, на який посилається відповідач, хоча й підписаний сторонами, не встановлює будь-яких зобов`язань сторін. Даний графік відповідачем не виконується в будь-якому обсязі. Так, сума основного боргу встановлена до сплати рішенням Господарського суду Запорізької області у справі 908/1116/18 відповідно до графіку, має бути сплачена в повному обсязі в жовтні 2021 року, однак жодних надходжень від відповідача не було. Відповідальність за порушення виконання зобов`язання за договором № 600277 встановлена в самому договорі. Жодної додаткової угоди, яка б встановлювала відмову позивача від своїх прав по договору між сторонами не укладалось. Визначення порядку і строку виконання рішення суду є прерогативою суду, який ухвалив рішення (ст.ст. 239, 331 ГПК України). Стягувач може скористатись своїм правом примусового стягнення або ж відкласти звернення до органів виконавчої державної служби. Позивач скористався своїм правом та звернувся до Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя ҐТУЮ у Запорізькій області із заявою про відкриття виконавчого провадження. 11.10.2019 Вознесенівським відділом державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідач надав письмові пояснення в обґрунтування своєї правової позиції № 93-юр від 22.01.2020 (вх. № 1655/08-08/20 від 23.01.2020). Зазначив, підписаний між сторонами графік погашення згідно ст.ст. 203, 207 Цивільного кодексу України є укладеним додатковим договором до договору № 600277 від 01.09.2006 у письмовій формі, яким визначені нові строки оплати заборгованості у сумі 1 095 328,64 грн., та підлягає виконанню обома сторонами. Підписаний графік змінив строки виконання обов`язку з оплати заборгованості за спільною згодою сторін. Таким чином відбулася заміна (новація) зобов`язання в частіші строків його виконання, а тому після підписання графіку повинні виконуватися саме його положення. При даній новації припиняється одна юридична підстава, натомість виникає інша, нова юридична підстава, у чому і полягає зміст новації. Новою юридичного підставою в нашому випадку є підписаний між сторонами графік погашення заборгованості, та припинення зобов`язання щодо строків оплати заборгованості на підставі п. 8.1 договору саме щодо вказаної суми заборгованості (1095328,64 грн.) (даний правовий висновок стосовно графіку погашення встановлений рішенням суду від 10.01.2020 по справі 908/2595/19). Оскільки принцип свободи договору є одним з основних принципів зобов`язальних правовідносин, сторони вправі припинити існуюче між ними зобов`язання за домовленістю. Укласти договір про припинення зобов`язання сторони можуть як до початку виконання зобов`язання, так і в процесі його виконання. Одним із способів припинення зобов`язання за домовленістю сторін с новація зобов`язання або заміна первісною зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами. Отже, у випадку новації сторони шляхом зміни способу виконання зобов`язання припиняють його і створюють нове. Сторони графіком припинили попереднє зобов`язання. визначили розмір заборгованості та встановили новий порядок погашення. Оскільки рішення суду 908/1116/18 не припиняє договірних відносин (договір № 600277) між сторонами, сторони не позбавлені права припинити зобов`язання шляхом новації в частині зміни строків оплати наявної заборгованості за спільною домовленістю в процесі дії договору (договір № 600277 на момент розгляду справи є діючим).

В засіданні суду 27.01.2020 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 27.01.2020, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів – ст. 218 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

01.09.2006 року між Концерном “Міські теплові мережі” в особі філії Концерну “Міські теплові мережі Жовтневого району (теплопостачальна організація) та Відкритим акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”) (споживач) укладено договір про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді № 600277 (договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до нього, що є їх невід`ємними частинами.

Під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлено цим Договором, сторони зобов`язуються керуватися Законом України “Про теплопостачання”, “Правилами користування тепловою енергією”, “Правилами підготовки теплових господарств до опалювального періоду”, “Правилами будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води”, “Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж”, та іншими актами цивільного законодавства і нормативно–правовими актами та документами.

В розумінні Закону України “Про теплопостачання” та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно договору постачання теплової енергії в гарячій воді здійснюється на орендоване, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 73 (об`єкт теплопостачання).

На виконання умов договору теплопостачальна організація відпустила споживачу теплову енергію у наступних періодах: з жовтня 2016 р. по березень 2017 р. та з листопада 2017 р. по березень 2018 р.

Загальна сума відпущеної теплової енергії склалп 1 095 328 грн. 64 коп., що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії та рахунками, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно з п.п. 3.2.1, 3.2.6 договору відповідач зобов`язався виконувати умови договору та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Розділом 6 договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію.

Згідно п. 6.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок теплопостачальної організації. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюються споживачем на підставі акту приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 6.6 договору, споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру, акт приймання-передачі теплової енергії, податкову накладну, акт звіряння розрахунків (за вимогою споживача).

Оскільки споживач не з`явився до теплопостачальної організації для отримання вказаних вище документів, позивачем дані документи було надіслано поштою.

Приписами п. 6.6.1 договору встановлено, що споживач отриманий акт приймання-передачі теплової енергії повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації протягом п`яти днів з дати отримання.

В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в акті, споживач зобов`язаний надати теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного акту з додаванням відповідних документів та погодити з теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений п. 6.6.1 договору строк. У разі неотримання акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні у встановлений договором термін, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період (п. 6.6.2 договору).

Відповідач жодних заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача у встановлені договорами строки не надав. Теплопостачальною організацією в порядку п. 6.6.2 договору були зроблені помітки на актах, а отже оформлені таким чином акти приймання-передачі теплової енергії в гарячі воді вважаються погодженими сторонами та є підставою для проведення розрахунків.

Відповідач жодних заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача у встановлені договорами строки не надав, належним чином оформлені акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період на адресу теплопостачальної організації не повернув.

Відповідно до п. 10.1 договір набуває чинності з 01.09.2006 р. і діє до 01.09.2007 р. Згідно з п. 10.2 договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін.

Пунктом 10.4 договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не відбулася ні одна із обставин, передбачених у п. 10.2 договору.

У зв`язку із тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за вказаним договором щодо оплати вартості отриманої теплової енергії, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про стягнення заборгованості з відповідача

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18 позовні вимоги концерну “Міські теплові мережі” задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” на користь Концерну “Міські теплові мережі” 1 095 328 грн. 64 коп. основного боргу, 10 000 грн. 00 коп. пені, 82 261 грн. 82 коп. втрат від інфляції, 19 885 грн. 83 коп. 3 % річних та 18 335 грн. 71 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення в апеляційному порядку не оскаржено та 13.09.2018 року набрало законної сили.

У зв`язку з тим, що на день подання даної позовної заяви Концерном “Міські теплові мережі”, рішення Господарського суду Запорізької області № 908/1116/18 від 13.08.2018 не виконане відповідачем, позивачем нараховано відповідачу 107 186 грн. 61 коп. інфляційних витрат, 30 249 грн. 08 коп. 3 % річних.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Обставини виконання сторонами умов договору стали предметом дослідження господарським судом Запорізької області у справі № 908/1116/18.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт порушення з боку відповідача зобов`язань щодо оплати вартості отриманої від позивача теплової енергії на загальну суму 1 095 328 грн. 64 коп. у визначений договором строк остаточно встановлено рішенням господарського суду від 13.08.2018 у справі № 908/1116/18.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов`язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов`язань. Якщо учасники зобов`язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов`язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов`язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов`язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов`язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов`язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 107 186 грн. 61 коп. інфляційних витрат та 30 249 грн. 08 коп. 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Оскільки заборгованість за договором боржником не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним.

Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Доводи відповідача відносно неправильного визначення позивачем періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд не приймає о уваги, оскільки, з огляду на приписи ст. 599 ЦК України, за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Доказів виконання рішення суду у справі № 908/1116/18 та грошового зобов`язання ані в добровільному, ані в примусовому порядку суду не надано.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» за заявлений позивачем період (з жовтня 2016 по квітень 2018 включно), судом встановлено, що розрахунок позивача є правильним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги про стягнення інфляційних втрат задовольняються судом повністю.

Твердження відповідача про те, що підписаний між сторонами графік погашення згідно ст.ст. 203, 207 Цивільного кодексу України є укладеним додатковим договором до договору № 600277 від 01.09.2006 у письмовій формі, яким визначені нові строки оплати заборгованості у сумі 1 095 328 грн. 64 коп. та підлягає виконанню обома сторонами, не приймаються судом, враховуючи наступне.

Графік погашення заборгованості ПАТ “Запоріжжяобленерго” перед концерну “Міські теплові мережі”, на який посилається відповідач, як на узгодження сторонами нового строку виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості, не є новим правочином (новацією) або додатком до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 600277 від 01.09.2006.

Статтею 604 ЦК України унормовано порядок припинення зобов`язання за домовленістю сторін. Так, зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов`язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Отже, одним із способів припинення зобов`язання за домовленістю сторін є новація зобов`язання або заміна первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами.

Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання; наявність умови про припинення попереднього зобов`язання; припинення всіх додаткових зобов`язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Так, наприклад, ст. 1053 ЦК встановлює, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням.

Головним критерієм розмежування новації та відступного (ст. 600 ЦК) є мета та наслідки укладення угоди про припинення зобов`язання. Так, метою та наслідками відступного є припинення зобов`язання та всіх відносин між сторонами. У випадку новації сторони шляхом заміни предмета чи способу виконання зобов`язання припиняють його і створюють нове.

За загальним правилом підписання договору про новацію припиняє не тільки основне зобов`язання, але й інші додаткові зобов`язання, пов`язані із основним (застава, зокрема, іпотека, порука, гарантія тощо). Причому таке припинення має місце автоматично, незалежно від вказівки на це в договорі. А для того щоб залишити додаткове зобов`язання чинним, сторони мають прямо зазначити про це в договорі про новацію або погодити це будь-яким іншим чином.

Аналіз наданого графіку погашення заборгованості не свідчить про укладання сторонами нового правочину, оскільки він не укладений аналогічно формі договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, як то вимагає діюче законодавство.

Доказів узгодження сторонами припинення або зміни умов договору № 600277 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.09.2006 суду не надано.

Тобто на момент звернення позивача з позовом до суду господарські правовідносини щодо надання позивачем послуг з теплопостачання на об`єкт відповідача регулюються нормами чинного законодавства та умовами договору № 600277 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.09.2006.

Суд зауважує, що графік погашення заборгованості по суті є лише відстроченням виконання встановленого судом боргу та не породжує для сторін нових прав та обов`язків, як на то вказує відповідач.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов`язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов`язань. Якщо учасники зобов`язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов`язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов`язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов`язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов`язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов`язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції” зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу – у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним – і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно до статті 2 ГПК України – завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності,та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: обов`язковість судового рішення ст.2 ч.3 п.7 ГПК України.

Відповідно до статті 96 частина 2 Цивільного кодексу України – юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Позивачем доведено у повному обсязі, а відповідачем не спростовано обґрунтованість заявлених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) на користь Концерну “Міські теплові мережі” (юридична адреса: 69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; поштова адреса: 69002 м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 79а, ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) 107 186 (сто сім тисяч сто вісімдесят шість) грн. 61 коп. інфляційних витрат, 30 249 (тридцять тисяч двісті сорок дев`ять) грн. 08 коп. 3 % річних, 2 061 (дві тисячі шістдесят один) грн. 54 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 31.01.2020.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова