Рішення № 87265635, 29.01.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 р. Справа № 480/5316/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді - Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Сумській області №Ф-3033-54 У від 08 лютого 2019 року щодо стягнення з позивача заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,72 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Сумській області №Ф-3033-54 У від 15 травня 2019 року щодо стягнення з позивача заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 2754,18 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, у періодах, за які оскаржуваними вимогами позивачу нараховано зобов`язання з єдиного внеску, а саме протягом 2017-2019 років, ОСОБА_1 підприємницькою діяльністю не займалася, доходу від неї не отримувала, оскільки в цей час в Україні не проживала, а офіційно працювала найманим працівником на території Королівства Іспанія. На переконання позивача, відсутні підстави вважати її фізичною особою-підприємцем, оскільки до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включено відомості про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 із відміткою про те, що його свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним, а тому позивач вважає свою підприємницьку діяльність припиненою. Також, позивач зауважив, що відповідачем було порушено строк складання оскаржуваних вимог, що призвело до покладання на особу надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

Ухвалою суду від 21.12.2019 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

13.01.2020 відповідач подав до суду письмовий відзив, в якому проти позову заперечував та вказав, що в період з 25.09.1996 по 09.12.2019 ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем. За 2017, 2018 роки та 1 квартал 2019 року їй було нараховано єдиний внесок в мінімальному встановленому законом розмірі. На переконання відповідача, ним правомірно була сформована вимога про сплату недоїмки, оскільки з 01.01.2017 передбачений обов`язок фізичних осіб-підприємців сплачувати єдиний внесок в мінімальному встановленому законом розмірі незалежно від провадження ними підприємницької діяльності, подання звітності та отримання доходів. У зв`язку із зазначеним відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 15.01.2020 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

24.01.2020 позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що враховуючи, що вона протягом 2017-2018 років перебувала за межами України - працювала на законних підставах в Іспанії, то трудовий та страховий стаж тримала саме в Іспанії, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем на території України, де вона фактично в цей період не перебувала взагалі, не отримувала дохід від такої діяльності і не претендує на зарахування за ці періоди страхового та трудового стажу.

У судове засідання позивач та представник відповідача не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Згідно із ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Частиною 9 цієї статті встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Таким чином, враховуючи наведені обставини, фіксування судового засідання по справі не здійснювалось, справа розглянута в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25.09.1996 ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Сумської міської ради (а.с. 29-30).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.02.2014 включено до реєстру відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним (а.с. 29-30).

08.02.2019 Головним управлінням ДФС у Сумській області сформована та направлена на адресу позивача вимога № Ф-3033-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 18276,72 грн. (а.с. 53).

15.05.2019 Головним управлінням ДФС у Сумській області сформована та направлена на адресу позивача вимога № Ф-3033-54 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 9828,75 грн. (а.с. 52).

Згідно витягу з інтегрованої картки платника податків та розрахунку суми боргу по єдиного внеску заборгованість, вказана у вищезазначених вимогах, складається з боргу за 2017 рік в сумі 8448 грн., боргу за 2018 рік у сумі 9828,75 грн. та недоїмки за перший квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. (а.с. 54, 55, 56-57).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 09.12.2019 включено до реєстру відомості про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464).

Відповідно до ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн.

Частиною п`ятою ст. 8 Закону № 2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2019 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта ст. 4 Закону №2464).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. Не подання звітності та не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448 грн. (3200,00*12*22%).

Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій ч.8 ст.9 Закону №2464). Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 - 3723,00 грн. Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%).

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплатити за звітний 2018 рік, щонайменше 9828,72 грн.

Законом України від 23.11.2018 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року - 4173,00 грн. Відповідно, щоквартальний платіж складає 2754,18 грн. (4173,00*3*22%).

Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

Відповідно до п.п. 6,7 ст. 13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Статтею 25 цього ж Закону визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, контролюючим органом нараховано позивачу єдиний внесок за 2017, 2018 роки та за І квартал 2019 року.

Безпідставними є доводи позивача про те, що у зв`язку з наявністю в реєстрі відомостей про визнання його свідоцтва про державну реєстрацію недійсним, він не має статусу фізичної особи-підприємця.

Як встановлено з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 25.09.1996, однак 27.02.2014 проведена реєстраційна дія №26321750000032847 про включення до реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним (а.с. 29-30).

Відповідно до ч.ч. 2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 01.07.2010 № 2390 «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» в редакції, яка була чинна до 25.04.2014 процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Частиною дев`ятою зазначеного Розділу встановлено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.

Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців затверджено наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 575/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 за № 569/20882 (далі - Положення). Згідно Положення до завдань Комісії відноситься складення узагальненої інформації про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та передання її виконавчим комітетам міських рад міст обласного значення, районним державним адміністраціям за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей державними реєстраторами до ЄДР.

Таким чином, після прийняття зазначеного закону у зв`язку зі створенням Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців був визначений обов`язок фізичних осіб-підприємців, які були зареєстровані до 1 липня 2004 року подати заяву про включення їх до реєстру. Свідоцтва про державну реєстрацію, видані до 01.07.2004 року вважаються недійсними після спливу річного строку з набрання чинності вказаним законом.

У зв`язку з викладеним, до Реєстру правомірно було включено відомості про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію позивача як суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, виданого у 2000 році. Однак, позивач безпідставно ототожнює недійсність свідоцтва із недійсністю реєстрації та позбавленням його статусу фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Підстави для припинення підприємницької діяльності визначені Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", що діє з 01.07.2004 року. Згідно вказаного закону припинення здійснюється шляхом внесення до Реєстру відповідного запису. До 01.07.2004 порядок припинення підприємницької діяльності визначався Законом України "Про підприємництво", зокрема, статтею 8, якою визначено підстави для скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності. Жоден з цих актів не визначає такої підстави для припинення підприємницької діяльності як визнання нечинним свідоцтва про державну реєстрацію. Свідоцтво про державну реєстрацію є документом встановленого зразка, що засвідчує таку реєстрацію. Визнання його недійсним у зв`язку зі змінами в законодавстві не свідчить про припинення реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця.

Стосовно посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 щодо відсутності підстав для нарахування єдиного внеску фізичній особі-підприємцю, яка одночасно є найманим працівником, суд зазначає наступне.

Так у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Водночас, у даній справі позивачем не надано жодних доказів того, що протягом спірного періоду роботодавець позивача сплачував за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок.

Отже, на думку суду, у даному випадку винесення відповідачем оскаржуваних вимог не спричинило подвійного оподаткування.

Стосовно аргументу позивача про порушення строків прийняття спірних вимог суд вважає за необхідне зазначити, що несвоєчасне направлення контролюючим органом вимоги про сплату боргу на адресу платника не свідчить про його звільнення від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання.

Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 28.12.2018 по справі №804/1687/15.

Крім того, положеннями ч. 16 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Таким чином, несвоєчасне направлення відповідачем вимоги про сплату недоїмки не може бути самостійною підставою для її скасування за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги ГУ ДФС у Сумській області від 08.02.2019 та від 15.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску сформовані відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах повноважень, а отже, є законними та такими, що не підлягають скасуванню, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко