Рішення № 87265392, 28.01.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/5164/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Удовіченка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Сендецької В.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Гречки А.О.,

представника відповідача - Смиковської Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

26.12.2019 ОСОБА_1 /надалі - ОСОБА_1 , позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради /надалі - відповідач/ в якій просила:

- визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради про відмову у наданні державної допомоги сім`ям з дітьми, а саме у виплаті допомоги при народженні дитини,

- зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради поновити виплати допомоги при народжені дитини та виплатити заборгованість внаслідок припинення виплати допомоги з 08.07.2014.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що відповідач безпідставно відмовив у поновленні виплати допомоги у зв`язку з народженням дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виплату якої припинено з 08.07.2014.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.01.2020 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/5164/19; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10:30 28.01.2020.

13.01.2020 до суду надійшов відзив Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради на позов в якому вказано, що позивачем пропущено строки звернення за призначенням допомоги при народженні дитини, а також не надано документів, які підтверджують об`єктивну неможливість звернутися за призначенням допомоги до управління /а.с. 28-29/.

22.01.2020 до суду надійшли письмові пояснення на позов в яких вказано, що виплата допомоги при народженні дитини була призупинена через проведення антитерористичної операції на території м. Луганськ, Луганської області та неможливість здійснення банками фінансових операцій у цьому населеному пункті. Невідкладне звернення позивачем за поновленням виплати допомоги ускладнювалося необхідністю зміни декількох місць проживання впродовж невеликого проміжку часу. Так позивач зазначила, що за таких обставин пропуск дванадцятимісячного строку звернення із заявою про поновлення виплати допомоги при народженні дитини є поважним. Таким чином, за твердженням позивача, усупереч основоположним конституційним та міжнародним принципам захисту прав та свобод людини й громадянина, без врахування усіх обставин справи відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати державної допомоги при народженні дитини /а.с. 58-60/.

У судовому засіданні 28.01.2020 позивач та представник позивача позов підтримали та просили суд задовольнити.

У судовому засіданні 28.01.2020 представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована за адресою: квартал АДРЕСА_1 , що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 5-6/.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, взята на облік за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджено копією довідки від 11.04.2019 № 1603-5000106852 /а.с. 9/.

Залученою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_2 /а.с. 11/.

За твердженням позивача, у зв`язку з початком активної фази антитерористичної операції виплату допомоги фактично припинено з 08.07.2014.

16.05.2019 позивач звернулася до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг відповідно до якої просила призначити допомогу при народженні дитини /а.с. 43-44/.

Рішенням Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 23.05.2019 відмовлено позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини та вказано, що дата останньої виплати допомоги по вагітності та пологах - 31.07.2014 /а.с. 36/.

Листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради від 30.09.2019 № Б-01-13/509/01-04/11 повідомлено позивача про те, що відповідно до пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001 "Про затвердження Порядку призначенні і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми", допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Також указано, що відповідно до зазначеного пункту постанови та відповідно до рішення управління від 23.05.2019 позивачу відмовлено у призначенні вказаної допомоги /а.с. 13/.

Не погодившись з такою відповіддю суб`єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Конституційний Суд України у пункті 3.1. мотивувальної частини рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначив: "В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками".

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 №789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною другою статті 7 цього Закону визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" від 21.11.1992 №2811-ХІІ (надалі - Закон №2811-ХІІ) громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

За змістом пункту 2 частини першої статті 3 Закону №2811-ХІІ відповідно до цього Закону призначається державна допомога при народженні дитини.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2811-ХІІ /у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин/ покриття витрат на виплату державної допомоги сім`ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

Частиною першою статті 10 Закону №2811-ХІІ визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Статтею 12 Закону №2811-ХІІ /у редакції, чинній станом на дату народження ОСОБА_2 / було передбачено, що допомога при народженні дитини нараховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, установленого на день народження дитини.

Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом наступних 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно з частиною дев`ятою статті 11 Закону №2811-ХІІ /у редакції, чинній станом на дату припинення виплати допомоги/ визначено, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Відповідно до пункту 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 (надалі - Порядок №1751), допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Згідно з пунктом 13 Порядку №1751 /у редакції, чинній станом на дату припинення виплати допомоги/ виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір`ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин.

Також за змістом указаного пункту Порядку №1751 виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу. Виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев`ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Отже, зазначеними нормами визначено перелік обставин припинення виплати допомоги.

Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для виплати позивачу невиплаченої частини допомоги при народженні дитини.

За твердженням позивача, відповідну допомогу до 08.07.2014 було отримано за місцем реєстрації. Однак, у зв`язку з початком активної фази антитерористичної операції виплату цієї допомоги припинено з незалежних від неї причин.

Відповідач, стверджуючи про відсутність підстав для поновлення виплати позивачу допомоги при народженні дитини, виходив з того, що з моменту народження дитини минуло більше дванадцяти календарних місяців, що унеможливлює призначення такої допомоги.

Оцінюючи наведені твердження, суд враховує, що пунктами 12, 13 Порядку №1751 дійсно визначено присічний строк у дванадцять календарних місяців протягом якого особа може звернутись за призначенням (а у визначених законом випадках - поновленням) виплати допомоги при народженні дитини.

Однак, суд зазначає, що відповідна допомога була призначена ще при народженні дитини та фактично виплачувалась позивачу за місцем реєстрації, що відповідачем не заперечується.

У свою чергу, обмеження строку для звернення за поновленням виплати допомоги при народженні дитини, передбачене пунктом 13 Порядку №1751, стосується конкретних підстав припинення виплати такої допомоги, наявність яких у спірних правовідносинах відповідачем не доведено.

Суд враховує, що виплату допомоги при народженні дитини у спірних правовідносинах припинено у зв`язку з проведенням антитерористичної операції у місці фактичного проживання позивача та її сім`ї. При цьому, відповідна обставина відсутня у переліку підстав для припинення виплати згаданої допомоги, передбачених частиною дев`ятою статті 11 Закону №2811-ХІІ та пунктом 12 Порядку №1751.

Наведене є підставою для висновку, що на позивача не розповсюджується строк подання заяви на поновлення виплати допомоги, передбачений пунктами 12, 13 Порядку №1751, а тому відповідач, відмовляючи позивачу у поновленні та виплаті допомоги при народженні дитини, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.09.2018 у справі №223/859/16-а, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що позивач та її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування).

Навпаки, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи надає їй спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню соціальних виплат, гарантованих державою, у т.ч., допомоги при народженні дитини.

До того ж, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, і в даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.

Також суд враховує те, що відповідно до листа Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області від 21.05.2019 № 786-03 виплата допомоги при народженні дитини припинена - 01.08.2014.

З огляду на вище викладене, суд констатує наявність у позивача права на поновлення виплати допомоги при народженні дитини на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , саме з серпня 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, розглянувши позовні вимоги ОСОБА_1 з метою захисту прав позивача керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради про призначення допомоги сім`ям з дітьми від 23.05.2019, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті допомоги при народженні дитини.

Крім того, з урахуванням вище викладеного, слід зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради поновити ОСОБА_1 виплату допомоги при народжені дитини та виплатити заборгованість, що виникла внаслідок припинення виплати допомоги з серпня 2014 року.

Отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

З огляду на те, що позивача звільнено від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради (вул. І. Мазепи, буд. 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 03195317) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради про призначення допомоги сім`ям з дітьми від 23.05.2019, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті допомоги при народженні дитини.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради поновити ОСОБА_1 виплату допомоги при народжені дитини та виплатити заборгованість, що виникла внаслідок припинення виплати допомоги з серпня 2014 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Повний текст рішення складено 30.01.2020.

Суддя С.О. Удовіченко