Рішення № 87265180, 29.01.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 р. № 400/3139/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:військової частини А4465, вул. Аеродромна, 1, м. Миколаїв, 54056

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини А4465 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 69035,15 грн, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплат грошової компенсації.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом від 08.07.2019 р. передбачено виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 69035,15 грн. При звільненні позивача з військової служби, а також на дату звернення до суду з позовом, вказану суму виплачено не було. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними. Посилаючись на ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За клопотанням відповідача провадження у справі зупинялося для примирення сторін ухвалою від 31.10.2019 р.

Провадження у справі поновлено ухвалою суду від 06.12.2019 р.

23.01.2020 р. відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав про безпідставність позовних вимог, оскільки грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в розмірі 69035,15 грн (за вирахуванням суми податків та зборів) була позивачу виплачена 26.11.2019 р. Вимоги КЗпП України на військовослужбовців поширюються лише у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Норми спеціального законодавства не встановлюють порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності за невчасне здійснення виплат.

За заявою представника позивача ухвалою від 29.01.2020 р. суд залишив позов ОСОБА_1 в частині позовної вимоги про стягнення з військової частини А4465 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 69035,15 грн – без розгляду.

За клопотанням представника відповідача справу розглянуто в письмовому провадженні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині А4465 на посаді начальника обслуги обслуговування літаків, двигунів і засобів аварійного покидання літака інженерно-авіаційної служби авіаційної ескадрильї.

Наказом командира військової частини А4465 від 08.07.2019 р. № 211 (по стройовій частині) позивача звільнено з військової служби в запас за п.п. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі – Закон № 2232) та виключено зі списків особового складу військової частини (а. с. 14).

Вказаним наказом передбачалася виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 69035,15 грн.

Як свідчить платіжне доручення від 26.11.2019 р. № 1206, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачена позивачу в розмірі 67999,62 грн (а. с. 35). Сума вказана за вирахуванням податків та зборів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон № 2011).

Абзацом 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011 передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 (далі – Порядок № 178).

Відповідно до п. 3, 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Проходження військової служби регулюються Законом № 2232 і відповідними положеннями про проходження військової служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону № 2232 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП України не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст. 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 22.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Натомість положення Закону № 2011 не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Оскільки сторони підтвердили виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, відсутні підстави визнавати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати такої компенсації. А право на виплату середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації позивачем не доведено.

З огляду на викладене вище, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини А4465 (вул. Аеродромна, 4, м. Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 08228725) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплат грошової компенсації – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 29.01.2020 р.

Суддя Н.В. Лісовська