Рішення № 87265081, 29.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №1.380.2019.005495

29 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Лунь З.І.,

секретар судового засідання Ходань Н.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Козоріз О.О.,

розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги.

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.07.2017 №480026-1315, яким визначено податкове зобов`язання із орендної плати з фізичних осіб за 2015 рік на суму 40859,58грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача від 13.10.2047.№26812-17, якою визначено суму податкового боргу із орендної плати з фізичних осіб на суму 40859,58грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте без урахування фактичних обставин, а саме того, що позивач не є користувачем нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, за користування якою відповідач нарахував позивачу орендну плату, зокрема, за 2015 рік. У зв`язку з безпідставністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, податковий борг відсутній, а відтак підстави для виставлення контролюючим органом податкової вимоги також відсутні.

Ухвалою суду від 28.10.2019 у цій справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, котрий долучений до справи 14.11.2019. У відзиві відповідач зазначає, що ним було підставно винесено оскаржуване рішення та вимогу, оскільки, як видно з повідомлення Миколаївської районної адміністрації, позивач є орендарем земельної ділянки, відтак відповідно до податкового законодавства зобов`язаний платити орендну плату за користування такою земельною ділянкою. У зв`язку з цим просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав суду відповідь на відзив, котра долучена до справи 27.11.2019, зазначивши, що відповідач у відзиві не надав жодної оцінки доводам позивача щодо відсутності обов`язку позивача сплачувати орендну плату, а також вважає, що відзив не містить жодних заперечень щодо обставин, наведених у позовній заяві.

Інших заяв по суті справи сторони не подавали.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позову відмовити.

Суд встановив таке.

28.11.2008 між Миколаївською державною адміністрацією та громадянами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір № 16 (а.с. 19-23), відповідно до якого орендарям передано в оренду земельну ділянку площею 6,2008 га (в тому числі 5,4436 га – під будівлями табору, 0,2967 – під іншими будівлями, 0,4605 – під водним об`єктом), кадастровий номер 4623081200:04:001:0001, яка знаходиться на території Бродківської сільської ради Миколаївського району, за межами населеного пункту. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна – комплекс будівель та споруд дитячого оздоровчого табору «Пролісок».

Згідно з п. 8 договору оренди його укладено строком на 49 років.

Пунктом 9 договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 61 782,50 (шістдесят одна тисяча сімсот вісімдесят дві гривні 50 копійок) в рік.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов згаданого вище договору, 27.07.2017 Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято такні податкові повідомлення-рішення: № 480025-1315, яким для ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2014 рік в сумі 32713,84 грн; № 480026-1315, яким для позивача визначено податкове зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 40 859,58 грн; № 480027-1315, яким для позивача визначено податкове зобов`язання із орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік в сумі 58 551,77 грн.; № 480024-1315, яким для позивача визначено податкове зобов`язання із орендної плати з фізичних осіб за 2017 рік в сумі 62 064,88 грн. 12.03.2018 Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 155139-1315-1311, яким для ОСОБА_1 , визначено податкове зобов`язання із орендної плати із фізичних осіб за 2018 рік в сумі 62 064,88 грн.

Оскільки станом на дату формування податкової вимоги за позивачем рахувався податковий борг по орендній платі за землю, який виник внаслідок несплати податкових зобов`язань, визначених у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях, Головним управлінням ДФС у Львівській області прийнято податкову вимогу від 13.10.2017 № 26812-17, в якій зазначено про наявність податкового боргу із орендної плати фізичних осіб на суму 194 190,07 грн., що дорівнює загальній сумі вищенаведених податкових повідомлень-рішень.

Вважаючи, що оскаржувані рішення та вимога порушують його позивача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд застосовує такі норми права.

Відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» №161-XIV від 06.10.1998 (зі змінами та доповненнями) (далі-Закон №161-XIV)користування землею в Україні є платним.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №161-XIV об`єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб`єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар (ч.2 ст.5).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 цього Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з ст.21 Закону України «Про оренду землі» розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України – далі ПК України).

Підпунктом 14.1.136. пункту 14.1. статті 14 ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності – обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно із підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Приписами підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України встановлено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Частинами 1, 2 ст. 125 Земельного кодексу України (далі-ЗК України) (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов`язків у яких виник спір) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу передбачено, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Так, 28.11.2008 між Миколаївською державною адміністрацією та громадянами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір № 16, відповідно до якого орендарям передано в оренду земельну ділянку площею 6,2008 га (в тому числі 5,4436 га – під будівлями табору, 0,2967 – під іншими будівлями, 0,4605 – під водним об`єктом), кадастровий номер 4623081200:04:001:0001, яка знаходиться на території Бродківської сільської ради Миколаївського району, за межами населеного пункту.

На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна – комплекс будівель та споруд дитячого оздоровчого табору «Пролісок».

Проте матеріалами справи підтверджується, що згідно із договором дарування 1/2 частини комплексу будівель та споруд, посвідченого нотаріусом, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 Мар`яновичу 1/2 частини комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору «Пролісок», що знаходиться по АДРЕСА_2 .

Договір дарування 1/2 частини комплексу будівель та споруд від 29.12.2008 зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 29.12.2008, що підтверджується витягом з даного реєстру від 29.12.2008 № 6893948.

Відтак, відбувся перехід права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, частина якої відповідно до вказаного вище договору від 28.11.2008 перебувала в оренді ОСОБА_1 .

Питання переходу прав на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється ст. 120 ЗК України та ст. 377 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст.120 ЗК України).

Аналогічне правове регулювання вказаних відносин містить і ст.377 ЦК України.

Окрім вказаного, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» від 05.11.2009 № 1702-VI, який набув чинності з 10 грудня 2009 року, статтю 7 Закону України «Про оренду землі» доповнено частиною третьою, згідно з якою до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. З прийняттям цієї норми було усунуто правову колізію. Однак, це не означає, що до 10.12.2009 питання щодо переходу права оренди на земельну ділянку за таких обставин повинно вирішуватися інакше, ніж у порядку, встановленому статтею 377 ЦК України станом на 29.12.2008 (дата відчуження позивачем Ѕ комплексу будівель), оскільки оренда є різновидом користування земельною ділянкою.

У розумінні зазначених вище правових норм якщо фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Вказані висновки відповідають правовій позиції ВС, висловленій, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №2а-2335/10/1370, від 06.09.2019 у справі №802/4131/15-а.

При цьому суд зазначає, що норми ст.ст. 125, 126 ЗК України, які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку як окремий об`єкт є загальними щодо спірних відносин. Водночас перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, зокрема, норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Суд критично оцінює покликання представника відповідача на інформацію щодо переліку орендарів фізичних осіб, з якими укладено договори оренди землі державної власності на території Миколаївського району станом на 01.01.2019, оскільки така інформація стосується лише договорів, а не переходу права користування.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати орендної плати за 2015 рік за користування частиною земельної ділянки, наданою йому в оренду на підставі договору № 16 від 28.11.2008, оскільки 29.12.2008 відбувся перехід права власності на нерухоме майно, розташоване на вказаній земельній ділянці, а, відтак, і право користування такою на тих самих умовах. А тому з 29.12.2008 - дати відчуження позивачем нерухомого майна, в останнього припинилися обов`язки щодо сплати орендної плати.

Отже, контролюючий орган, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення- рішення та податкову вимогу № 26812-17 від 13.10.2017 на суму в частині 40859,58 грн., діяв не у межах та не у відповідності до вимог податкового законодавства, що свідчить про протиправність таких рішень, наслідком чого є їх скасування.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 стягненню підлягає судовий збір в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43143039) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 27.07.2017 № 480026-1315.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43143039) від 13.10.2017 № 26812-17 в частині 32713,84 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43143039) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768,40 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30.01.2020.

Суддя Лунь З.І.