Рішення № 87264011, 28.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року Справа № 160/12350/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіНіколайчук С.В. при секретарі судового засіданняФедуркіній А.В. за участі: представників позивача представник відповідачаБройтман Л.Г., Топорков Д.В., не з`явився (повідомлений належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

09 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту припинення, а саме починаючи з 01.05.2018 року, а також здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою реалізувати своє право на поновлення пенсії, позивач звернувся до відповідача із заявою через представника про поновлення йому пенсії. Проте відповідачем було відмовлено у поновленні пенсії позивачу, зазначаючи, що позивачем не була дотримана вимога особистого звернення про поновлення пенсії та не вказано про місце проживання позивача на території України. Позивач не погоджується з відмовою відповідача у поновленні виплати пенсії, зазначаючи, що має право на поновлення пенсії відповідно до рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року, а визначені відповідачем підстави для відмови у поновленні пенсії звужують права позивача та його законні інтереси.

На думку позивача, оскаржувана бездіяльність відповідача є протиправною, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/12350/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року на адресу суду від відповідача 02 січня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що у головному управлінні Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на обліку як пенсіонер не перебував. Довідкою управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 02.03.2017 року №3642 повідомлено, що позивача взято на облік як внутрішньо-переміщену особу за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_2 . За відсутності документального підтвердження щодо проживання (реєстрації) позивача у Дніпропетровській області, не має підстав витребувати його пенсійну справу за попереднім місцем отримання пенсії та взяття на облік як отримувача пенсії в Дніпропетровській області.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року вирішено здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, судове засідання призначено на 28 січня 2020 року о 13:10 год.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та росили позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засіданні не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши представників позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) є громадянином України, на момент звернення до органу пенсійного фонду із заявою про поновлення пенсії та до суду з цим позовом постійно мешкає у Державі Ізраїль.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням №1978408797 від 13.11.2014 року з терміном виплати пенсії довічно.

Починаючи з 01.05.2018 року позивачу припинено виплату пенсії, у зв`язку з виїздом до Ізраїлю на постійне місце проживання.

20.06.2019 року від імені позивача уповноважений представник Л. ОСОБА_2 звернувся до УПФУ із заявою щодо поновлення пенсії ОСОБА_1 .

У заяві позивач, зокрема, зазначив місце реєстрації та місце проживання: АДРЕСА_1 .

На звернення представника позивача про поновлення пенсії, відповідачем було надано рішення від 18.09.2019 року №282/03-08/2019, яким відмовлено у поновленні пенсії позивачу з наступних підстав:

- оскільки відсутнє рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатним, заяву на поновлення пенсії ОСОБА_1 повинен надати особисто;

- до заяви додано копію довідки не завірену належним чином щодо фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 ;

- за даними довіреності, виданої на ОСОБА_3 Г., ОСОБА_1 мешкає за адресою: Держава АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з відмовою у поновленні виплати пенсії, позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст.46 Конституції України).

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до приписів ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов`язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України(неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення/поновлення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії з підстав, викладених у листах №118989-18 від 20.06.2018 року та №1145/03.20-26 є протиправною, суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".

Аналогічна правова позиція викладена в зразковій справі Верховного суду України №805/402/18-а.

Таким чином, пенсії, призначені до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Цим Законом не передбачена така підстава для припинення пенсії, як перебування пенсіонера за кордоном, оскільки п.2 ч.1 ст.49, який містив такі підстави для припинення пенсії Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 визнано неконституційним.

Відтак, у відповідача немає правових підстав не поновлювати пенсію позивачу.

Частиною 2 ст.49 Закону №1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відповідно до п. 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Отже, вказаним пунктом надана можливість звернення до пенсійного фонду з заявою про поновлення виплати пенсії законним представником пенсіонера.

Судом встановлено, що заява позивача про поновлення пенсії повністю відповідає формі, яка встановлена додатком 2 Порядку №22-1, повноваження заявника було посвідчено належним чином печаткою апостиль відповідно до Гаазької конвенції, ратифікованою Україною 23.12.2003 року.

Відтак, судом не встановлено порушень чинного законодавства під час звернення позивача через законного представника до органу пенсійного фонду з заявою про поновлення пенсії.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

При цьому, відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв про призначення пенсії у випадку постійного проживання за межами України, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлене Конституцією України.

Таким чином, враховуючи відсутність у позивача постійного місця проживання на території України, суд вважає можливим звернення представника позивача із заявою про призначення пенсії до Кам`янського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.

На підставі викладеного, суд зробив висновок про необхідність поновлення порушеного права позивача на поновлення пенсії шляхом зобов`язання відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту припинення, а саме починаючи з 01.05.2018 року, а також здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України відповідно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 46381 від 04.12.2019 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 241-246, 293, 295, 297 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про зобов`язання вчинити певні дії – задоволити.

Зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в особі головного упралвіння Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту припинення, а саме починаючи з 01.05.2018 року, а також здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями та надбавками.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 30 січня 2020 року.

Суддя С.В. Ніколайчук

Виготовлено з автоматизованої системи

документообігу суду 30.01.2020

суддя С.В.Ніколайчук