Вирок № 87263559, 30.01.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/19556/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" січня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бірси О.В.,

за участю

секретаря судових засідань Цімох М.М.,

та сторін кримінального провадження:

прокурора Радевича В.І.,

захисника Яремчука Р.Л.,

обвинуваченого ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12019100040009336 від 12.11.2019 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,

у с т а н о в и в :

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_1 12.11.2019 приблизно о 11:50 год. зайшов до магазину «АТБ», який розташований по вулиці Микільсько-Слобідська, 2-Г у м. Києві, де у нього виник злочинний умисел, направлений на повторне, таємне викрадення чужого майна, з метою протиправного збагачення, тож перебуваючи у відділку спиртних напоїв, упевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає з боку сторонніх осіб, взяв з полиці 1 (одну) пляшку Віскі SPEYMHOR шотландський, об`ємом 0,7 л, закупівельною вартістю 302 гривні 42 копійки, яку сховав у лівий рукав куртки, й не маючи наміру розрахуватись за вищевказаний товар, пройшов через касу, яка не працювала та вийшов з магазину.

В подальшому, з місця скоєння злочину зник, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, тим самим завдав матеріального збитку ТОВ «АТБ-Маркет» на загальну суму 302 грн. 42 коп.

Вказаних висновків Суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини його скоєння, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.

Так, указав, що дійсно він 12.11.2019 приблизно о 11:50 год. зайшов до магазину «АТБ», який розташований по вулиці Микільсько-Слобідська, 2-Г у м. Києві, де перебуваючи у відділку спиртних напоїв взяв з полиці 1 (одну) пляшку Віскі SPEYMHOR шотландський, об`ємом 0,7 л, закупівельною вартістю 302 гривні 42 копійки.

Надалі, пішов до виходу, що розташований поруч з касами обслуговування, й з товаром пройшов через касу, що не працювала та вийшов з магазину.

Останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив Суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившисьдопитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку,приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за вище встановлених обставин.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, як-то: даними протоколів ОМП від 12.11.2019, протоколу слідчого експерименту від 13.11.2019, довідкою ТОВ «АТБ-Маркет» від 12.11.2019 щодо вартості викраденого товару, протоколі огляду речей від 14.11.2019, протоколі огляді предметів від 14.11.2019, та які містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.

При кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Згідно пунктів 3 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,Суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставиною, що пом`якшує покарання є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Також, Суд ураховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, однак перебуває з 11.03.2007 під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом з діагнозом розлади психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів, стан відміни; має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (раніше судимий, наявність на утриманні членів сім`ї які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, відсутність претензій матеріального характеру у ТОВ, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 185 КК України у виді позбавлення волі, зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов`язків з числа визначених його ст. 76 КК, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, Суд

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Речові докази: компакт-диск фірми залишити у матеріалах провадження, пляшку віски, передані на зберігання представнику потерпілого, залишити у володінні ТОВ «АТБ-Маркет».

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

С у д д я : О. Бірса