Рішення № 87245804, 20.01.2020, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/83/2020

130/2184/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2020 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Заярного А.М.,

за участі: секретаря Буга Р.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачів Лук`янчука Д.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в собі Державної казначейської служби України, Жмеринської місцевої прокуратури, прокуратури Вінницької області про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до Держави України в собі Державної казначейської служби України, Жмеринської місцевої прокуратури, прокуратури Вінницької області про відшкодування моральної шкоди.

Просив: 1) рішення виносити з урахуванням постанови Вінницького апеляційного суду від 20.09.2019; 2) визнати бездіяльність та невідповідність відповідей фактичним обставинам та законам України; 3) стягнути з відповідачів через Державу України в особі Державної казначейської служби України 200 000 грн. моральної шкоди на його користь.

Стислий виклад позиції позивача.

На скарги позивача щодо неналежності досудового слідства відповідачі надають йому відповіді, які суперечать законам України та доказам, наданих позивачем в додатку. Суму шкоди обґрунтовує похилим віком. Бездіяльність відповідачів принижує його, приносить йому страждання.

В судовому засіданні ОСОБА_1 просив його позовні вимог задовольнити на підставі приюдиціного рішення суду - постанови Вінницького апеляційного суду від 20.09.2019.

Відповідачі подали відзив на позовну заяву про безпідставність позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідачів Лук`янчук Д.О. просив суд відмовити в задоволенні позову.

Процесуальні дії, заяви та клопотання.

23.10.2019 ухвалою судді було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 28.11.2019.

07.11.2019 та 13.11.2019 відповідачі до суду подали відзив на позов.

15.11.2019 позивач подав заяву з проханням проведення підготовчого судового засідання за його відсутності. Також одночасно заявив клопотання про витребування доказів.

28.11.2019 ухвалою суду в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено. Цього ж дня суд виніс ухвалу про закриття підготовчого провадження.

Представники відповідача Державної казначейської служби належним чином повідомлений про судове засідання судовою повісткою, що підтверджується поштовими повідомленнями наявними в матеріалах справи (а.с. 46), в судове засідання не з`явився без повідомлення причин, відзив не подав, тому суд у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, розглянув справу за відсутності такого відповідача.

Позивач ОСОБА_1 після з`ясування судом чи підтримує він свій позов, останній відповів стверджувально та дав коротке пояснення на підтримку свого позову. Після чого вказав, що подальша його присутність в судовому засіданні немає сенсу, заявив клопотання про подальший розгляд справи у його відсутність, після чого самовільно покинув залу судових засідань.

Підстав для прийняття рішення, передбаченого частинами 5, 6 ст. 233 ЦПК України, судом не встановлено.

З`ясувавши думку представника відповідачів, про можливість продовження розгляду справи у відсутність позивача, суд керуючись ч. 3 ст. 211 ЦПК України, подальший розгляд провів у відсутність позивача.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Позивачем суду представлено такі докази:

- копію постанови Вінницького апеляційного суду від 20.09.2019 у справі №130/728/19, за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в собі Державної казначейської служби України, начальника СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Олексюка В.В., слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Полонської О.Г. про відшкодування моральної шкоди. Як вбачається із постанови апеляційного суду скасовано рішення Жмеринського міськрайонного суду від 25.06.2019 та ухвалене нове рішення - стягнути з держави Україна в собі Державної казначейської служби України на корить ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.(а.с.2-5).

Судом апеляційної інстанції у вказаній вище постанові встановлено, що за період з 2017 року по квітень 2019 року чотири рази скасовувалась постанови старшого слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Полонської О.Г. про закриття кримінального провадження №42017021130000047, як незаконні та необґрунтовані. Щодо начальника СВ Жмеринського ВП ГУНП - Олексюка В.В., то його бездіяльність при проведенні досудового розслідування кримінального провадження №42017021130000047 теж повністю доведена, з огляду на норму п. 2 ч. 2 ст. 39 КПК України, у якій вказано, що керівник органу досудового розслідування уповноважений відсторонити слідчого від проведення досудового розслідування у разі неефективного досудового розслідування. І саме цим діями старшого слідчого Полонської О.Г. та бездіяльністю начальника СВ Жмеринського ВП ГУНП - Олексюка В. В. позивачу було завдано моральної шкоди. Стягуючи моральну шкоду, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 було завдано душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Апеляційний суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, на підставі ст. 1174 ЦК України стягнув моральну шкоду на користь ОСОБА_1 з держави Україна в розмірі 5000 грн.;

- Копії листів-відповідей: - Жмеринської місцевої прокуратури №74-72-16 від 18.10.2019, №74-72-16 від 08.04.2019, №74-72-16 від 06.05.2019, №74-72-16 від 13.05.2019; - прокуратури Вінницької області №04/2/2-55-19 від 13.09.2019, №04/2/2-55-19 від 18.09.2019. В яких надавалась відповідь ОСОБА_1 про стан розслідування кримінальних проваджень, які були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявами та ухвалами суду (а.с.6, 8, 9, 10, 11, 12);

- Копію скарги Вінницькому обласному прокурору про невдоволення місцевим прокурором Гуцалом та його заступником Кириченком (а.с.7).

Мотив та оцінка кожного аргументна, наведеного учасниками справи, щодо наявності підстав чи відсутності підстав для задоволення позову. Чи були і ким порушені права, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду. Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України, особа має право звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Така шкода відшкодовується з підстав, передбачених частини першої цієї статті, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав, для застосування частини першої ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (на аналогічні норми закону посилався і позивач).

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Конституційним Судом України у рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності прокурора під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Постанова Вінницького апеляційного суду від 20.09.2019 на бездіяльність слідчого свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України, як це помилково вважає ОСОБА_1 , акцентуючи свої доводи на власному визначенні змісту частини 6 статті 1176 ЦК України та не має преюдиціального значення.

Крім цього, за змістом ч. 6 ст. 1176 ЦК України вказана шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як слідує з досліджених судом матеріалів справи, на підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначив лише перелік обставин, які, на його переконання, свідчать про незаконність і протиправність дій (бездіяльності) працівника прокуратури. Так, позивачем не надано доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими, а також не зазначено з яких саме міркувань він виходив при визначенні розміру моральної шкоди в сумі 200 000 гривень.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяння шкоди.

Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести, яких саме втрат немайнового характеру (моральну шкоду) він зазнав, та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачами зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Окрім цього суд зазначає, що позивач повинен був надати достатні докази на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди прокуратурою, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Судом встановлено, що позивач скористався виключно своїм правом на оскарження рішень слідчого про закриття кримінальних проваджень.

Суд зазначає, що скасування процесуального рішення слідчого або органу прокуратури не є безумовним доказом неправомірності такого процесуального рішення, дії або бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України. Окрім цього, ця обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вищезазначене свідчить про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України, як це було вже зазначено вище.

Виходячи з вищезазначеного, правові підстави для застосування норм статей 1173,1174,1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні. Такі висновки збігаються з позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього кодексу (частина друга статті 303 КПК України).

Тобто, під час досудового розслідування прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження його рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок.

Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується, зокрема, порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора.

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та Законами України (частина друга статті 16 Закону України «Про прокуратуру» ).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у Законах України право на судовий захист слід застосовувати, враховуючи принцип дружнього ставлення до міжнародного права (див. абзац 3 пункту 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац 4 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення цього суду від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016), у світлі пункту 1 статті 6 Конвенції та його інтерпретації Європейським судом з прав людини.

Елементом права на справедливий судовий розгляд є право на доступ до суду. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це право не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу до суду потребує регулювання з боку держави. Для такого регулювання Держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду, але застосовані ними обмеження не повинні звужувати чи не применшувати можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що нівелюється сама сутність цього права (див. mutatis mutandis рішення у справі «ПринцЛіхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини» («Prince Hans-Adam II Of Liechtenstein v. Germany») від 12 липня 2001 року, заява № 42527/98, § 44).

Відповідно до правил ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів;показаннями свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність вищевказаних обставин.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, а також враховуючи те, що позивачем не надано об`єктивних та переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди у причинному зв`язку з діями відповідачів та те, що правові підстави для застосування норм статей 1173,1174,1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди, враховуючи наявні у справі докази, відсутні, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача повністю, в тому числі щодо стягнення заявленої ним суми моральної шкоди з відповідачів, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому судові витрати слід віднести на рахунок держави. Таким чином, судові витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, Суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в собі Державної казначейської служби України, Жмеринської місцевої прокуратури, прокуратури Вінницької області про відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Державна казначейська служба України (місцезнаходження: 10601 м. Київ, вул. Бастіона, 6, ЄДРПОУ 37567646), Жмеринська місцева прокуратура (місцезнаходження: 23100 Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Національна, 6а), прокуратура Вінницької області (місцезнаходження: 23100 Вінницька область, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, ЄДРПОУ 02909909).

Суддя: А.М. Заярний

Дата складання повного судового рішення 30.01.2020