Рішення № 87245489, 23.01.2020, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 січня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/451/16-г/6

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

при секретарі судового засідання Саловській О.А.

розглянув справу

за позовом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості (вул Текстильна, 1Б, м Тернопіль, 46010)

до відповідача Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (вул Валова, 11, м Тернопіль, 46001)

про cтягнення виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 9569,62 грн.

За участю від:

позивача - Іванюк О.В.

відповідача - Стукало М.С.

Суть справи.

Тернопільський міськрайонний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про cтягнення виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 9569,62 грн.

Обґрунтовуючи поданий позов, Тернопільським міськрайонним центром зайнятості зазначено, що ним виплачено допомогу по безробіттю за період з вересня 2015 року по січень 2016 року в сумі 9569,62 грн незаконно звільненому та в подальшому поновленому на роботі за рішенням суду у справі №819/2418/15 працівнику Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області ОСОБА_1, який мав статус безробітного, що підлягає відшкодуванню відповідачем на підставі ч 4 ст 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Ухвалою суду від 29.07.2016 порушено провадження у справі, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 25.08.2016, яке відкладалось до 09.09.2016 та 27.09.2016.

Ухвалою від 27.09.2016 було зупинено провадження у справі №921/451/16-г/6 до завершення касаційного провадження у справі № 819/2418/15 (№876/10587/15) за позовом ОСОБА_1 до Управління МВС України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, зокрема, ГПК України викладено в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, чинній з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Після усунення обставин, які зумовлювали зупинення провадження у справі, ухвалою від 11.11.2019 судом поновлено провадження у справі № 921/451/16-г/6, здійснено перехід до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, зі стадії підготовчого засідання, призначеного на 05.12.2019, яке відкладалось до 09.01.2020.

Заперечуючи проти позову, відповідач просив суд відмови в позові за безпідставністю. З приводу цього зазначено, що ним виконано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016 у справі №876/10587/15 (819/2418/19) шляхом поновлення на посаді ОСОБА_1 з 08.08.2015 та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08.08.2015 по 20.01.2016 у розмірі 10745,60 грн. Однак, в подальшому відповідач своїм наказом від 01.02.2016 звільнив ОСОБА_1 з займаної посади з 06.11.2015. Тому, виплата останньому допомоги по безробіттю за період з 06.11.2015 по 01.02.2016 є неправомірною, оскільки ОСОБА_1 на протязі періоду з 06.11.2015 не перебував у трудових відносинах з відповідачем. Будучи обізнаним про своє звільнення з 06.11.2015 ОСОБА_1 не надано позивачу наказу про звільнення, що дало підстави Тернопільському міськрайонному центру зайнятості пред`явити позов до УМВС України в Тернопільській області в повному розмірі виплаченої допомоги. Задоволення позову призведе до подвійної відповідальності відповідача, що є неприпустимо.

У відповіді на відзив, позивач зазначає що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 у справі №819/299/16 скасовано наказ УМВС України в Тернопільській області №4 о/с від 01.02.2016 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади з 06.11.2015, поновлено останнього на роботі з 07.11.2015, а також виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.01.2016 по 09.02.2017 в сумі 31951,92.

Ухвалою суду від 09.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/451/16-г/6 до розгляду по суті в судовому засіданні 23.01.2020.

Представником позивача в судовому засіданні 23.01.2020 підтримано позовні вимоги, з підстав наведених у позові. З посиланням на зміст спеціальної норми - ст 38 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», зазначає про відсутність строків позовної давності за заявленими вимогами.

Повноважним представником відповідача в судовому засіданні 23.01.2020 проти позову заперечено.

Протягом слухання справи представником відповідача зазначено, про знаходження Управління МВС у Тернопільській області з 03.11.2015 в стані ліквідації та про пропуск позивачем строку для стягнення спірної суми, який було встановлено до 09.01.2016.

Судом також враховано, що у силу вимог ч 1 ст 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч 1 ст 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програми фіксування судового процесу (судового засідання) "Акорд". Експертний висновок № 765 від 20.10.2017 до 20.10.2020.

Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер N 120 VG 06 D 809425742.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

ОСОБА_1 відповідно до наказу УМВС України в Тернопільській області від 04.02.2002 №007 о/с був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.

Відповідно до наказу УМВС України в Тернопільській області від 07.08.2015 №235 о/с «По особовому складу» майора міліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи УКР КМ УМВС, звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил за п 64 «Г» (через скорочення штатів), з 07.08.2015.

27.08.2015 ОСОБА_1 (персональна картка № НОМЕР_1 ) Тернопільським міськрайонним центром зайнятості було надано статус безробітного, на підставі його заяви від 27.08.2015.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 у справі №819/2418/15 (876/10587/15) (залишеною без змін постановою Верховного Суду від 16.08.2019 №819/2418/15 (адміністративне провадження №К/9901/7054/18)) скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.09.2015 в адміністративній справі № 819/2418/15; позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним і скасовано наказ Управління МВС України в Тернопільській області від 07.08.2015 № 235 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції Управління МВС України в Тернопільській області з 08.08.2015; стягнено з Управління МВС України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 08.08.2015 по 20.01.2016 в сумі 10745,60 грн, з утриманням з цієї суми податків, обов`язкових зборів та платежів.

На підставі рішення суду, наказом № 3 о/с від 01.02.2016 Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області скасовано наказ УМВС України в Тернопільській області від 07.08.2015 № 235 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за пунктом 64 «Г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, майора міліції ОСОБА_1 (М-069975) та поновлено на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи УКР КМ Управління МВС України в Тернопільській області з 08.08.2015.

В матеріалах справи міститься службова записка ОСОБА_2 від 12.02.2016, подана та адресована директору Тернопільського міськрайонного центру зайнятості з метою відповідного реагування, з повідомленням про перебування ОСОБА_1 на обліку в центрі зайнятості з 27.08.2015 по 01.02.2016. У ній зазначено, що 10.02.2016 ОСОБА_1 представлено витяг з рішення суду та наказ про поновлення на роботі з 08.08.2015 №3 о/с від 01.02.2016.

Згідно даних персональної картки громадянина ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 , наказом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 10.02.2016 № НТ160210, останній знятий з обліку безробітного.

За період перебування на обліку з 27.08.2015 по 01.02.2016, Тернопільським міськрайонним центром зайнятості громадянину ОСОБА_1 була виплачена допомога по безробіттю у розмірі 9569,62, що підтверджується довідкою від 12.02.2016.

15.02.2016 Тернопільський міськрайонний центр зайнятості звернувся з претензією №07/445 від 12.02.2016 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області з вимогою щодо відшкодування сплачених коштів на підставі наказу Тернопільського міськрайонного центру зайнятості № 32 «Д» від 12.02.2016.

З матеріалів справи, а саме витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформованого судом за запитами №22183958 від 29.07.2016 та №1005945180 від 11.11.2019 вбачається, що Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (вул Валова, 11, м Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код 08592307) з 03.11.2015 перебуває в стані припинення.

Викладені у претензії від 12.02.2016 вимоги позивача були залишені відповідачем без задоволення, а кошти у розмірі 9569,62 грн не сплачено (лист - відповідь №3/102 від 26.02.2016, за підписом заступника голови ліквідаційної комісії О.М. Ляховича). Відмову мотивовано оскарженням в касаційному порядку постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016 у справі №819/2418/15 та зверненням позивача з претензією після 09.01.2016 - строку, встановленого для заявлення вимог кредиторів.

У зв`язку з чим, центр зайнятості звернувся за примусовим стягненням вказаної суми в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.06.2016 закрито провадження у справі № 819/512/16 на підставі п 1 ч 1 ст 157 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з тим що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а не адміністративного судочинства.

Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся за захистом свого порушеного права до господарського суду.

Висновки про віднесення даного спору до юрисдикції господарських судів зроблено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2020 у справі №911/1626/17.

Відповідно до ч 4 ст 236 ГПК України, ч 6 ст 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Встановлено, що до закінчення касаційного провадження у справі №819/2418/15 про поновлення ОСОБА_1. на роботі, наказом голови ліквідаційної комісії відповідача №4 о/с від 01.02.2016 названу особу знову звільнено з роботи з 06.11.2015 через скорочення.

Після чого в провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала справа №819/299/16 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і виступає на сторонні відповідачів Міністерства внутрішніх справ України, про: визнання протиправним та скасування наказу УМВС України в Тернопільській області від 01.02.2016 №4 о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з 06.11.2015; поновлення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в ГУНП в Тернопільській області; стягнення з УМВС України в Тернопільській області 100000 гривень завданої моральної шкоди.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.05.2016 у справі № 819/299/16 позов задоволено частково; перенесено дату звільнення ОСОБА_1 з 06.11.2015 на 02.02.2016; зобов`язано Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 21.01.2015 по 02.02.2016.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 у справі №819/299/16 (876/3782/16) скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.05.2016 у справі №819/299/16; прийнято нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Головного управління національної поліції України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору і виступає на стороні відповідачів Міністерство внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області Богомола О.М. від 01.02.2016 № 4 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з 06.11.2015; поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області з 07.11.2015; стягнено з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.01.2016 по 09.02.2017 в сумі 31951,92 грн з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню з цієї суми.

В подальшому, постановою Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №819/299/16 змінено постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 у справі 819/299/16 шляхом: зазначення в четвертому абзаці резолютивної частини дати поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області з 02.02.2016; викладу абзацу п`ятого резолютивної частини в такій редакції: "Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.02.2016 по 09.02.2017 в сумі 30870,84 грн; в іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 залишено без змін.

При ухваленні судових рішень у справі №819/299/16 судом встановлено наступні обставини:

- на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016 УМВС України в Тернопільській області виданий наказ №3 о/с від 01.02.2016 за підписом голови ліквідаційної комісії Богомол О.М.;

- цим наказом № 3 о/с від 01.02.2016 скасовано наказ УМВС України в Тернопільській області від 07.08.2015 № 235 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за пунктом 64 «Г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, майора міліції ОСОБА_1 та поновлено на посаді старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції управління МВС України в Тернопільській області з 08.08.2015;

- 01.02.2016 УМВС України в Тернопільській області за підписом голови ліквідаційної комісії видано наказ № 4 о/с, яким майора міліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого в ОВС) сектору розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку кримінальної міліції Управління МВС України в Тернопільській області звільнено згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «Г» (через скорочення штатів), з 06.11.2015. Підставою звільнення зазначено висновок про звільнення від 01.02.2016;

- наказ № 4 о/с від 01.02.2016 прийнятий ліквідаційною комісією відповідача з порушенням вимог закону (є протиправним);

- ОСОБА_1., з урахуванням скасування наказу № 4 о/с від 01.02.2016, перебував з відповідачем у трудових відносинах з 07.11.2015 по 01.02.2016 (останній день роботи). Отже, поновленню він підлягає з 02.02.2016.

На виконання рішень адміністративних судів у справі №819/299/16, наказом ліквідаційної комісії відповідача № 4 о/с від 21.02.2017 ОСОБА_1. поновлено на роботі та цього ж дня звільнено з роботи наказом № 2 о/с через скорочення штатів.

Наказ відповідача №2 о/с від 21.01.2017 про звільнення ОСОБА_1 з роботи визнано протиправним та скасовано постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.07.2017 в адміністративній справі №819/492/17, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.20117.

З огляду на вищенаведені судові рішення у адміністративних справах №819/2418/15, №819/299/16 та №819/492/17 ОСОБА_1 у період з 08.08.2015 по 20.01.2016 перебував з відповідачем у трудових відносинах.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Відповідно до змісту п 3 ч 2 ст 129 Конституції України, ст 13, ч 1 ст 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст 14, ч 4 ст 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч 1 ст 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч 1 ст 77 ГПК України).

Згідно зі ст 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Поданими позивачем доказами доведено обґрунтованість заявлених ним вимог з визначених ним підстав.

Відповідно до ст 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи (ч 1 ст 6 Закону).

У відповідності до ч 1 ст 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" одним із видів такого забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю.

Статус безробітного надається особі працездатного віку до призначення пенсії, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи, з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставі заяви (ч 1 ст 43 Закону України "Про зайнятість населення" та п 5 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198 (надалі - Порядок), чинного станом на момент звернення ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості).

Відповідно до п 2 ч 1 ст 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", п п 1 п 37 Порядку, центр зайнятості припиняє реєстрацію особи як безробітної та виплату їй допомоги по безробіттю, зокрема, з дня поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

У ч 1 ст 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Згідно ч 4 ст 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", з роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Положеннями ч 4 ст 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначено, що саме судове рішення про поновлення працівника на роботі може бути правовою підставою для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному.

Отже, обов`язок працедавця відшкодувати фонду соціального страхування суму виплат по безробіттю та наданих соціальних послуг виникає за наслідком прийняття судового рішення про поновлення працівника на роботі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 поновлено на посаді наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 01.02.2016 за №3 о/с на підставі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 20.01.2016 №819/2418/15, наказом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості від 10.02.2016 № НТ160210 припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітного, а також припинено йому виплату допомоги по безробіттю, яка виплачувалася йому за період вересень 2015 року - січень 2016 року.

Цим самим днем - 01.02.2016 своїм наказом №4 о/с відповідачем звільнено ОСОБА_1 з займаної посади з 06.11.2015.

Судовими рішеннями у адміністративній справі №819/299/16, серед іншого визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справи України в Тернопільській області від 01.02.2016 №4 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з 06.11.2015 та поновлено його на роботі з 02.02.2016.

З врахуванням вищенаведеного, заявлений Тернопільським міськрайонним центром зайнятості період стягнення (вересень 2015 року - січень 2016 року) з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в сумі 9569,62 грн охоплює період, коли останній на підставі судових рішень у справах №819/2418/15 та 819/299/16 був поновлений на роботі.

Врахувавши те, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016 у справі № 819/2418/15 наказ Управління МВС України в Тернопільській області від 07.08.2015 №235 о/с «По особовому складу» скасовано, при цьому цей наказ став підставою для втрати ОСОБА_1 заробітної плати, а в подальшому ця подія стала підставою для призначення та виплати йому допомоги по безробіттю та беручи до уваги ст ст 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, як такі що обґрунтовані.

Відповідно до ч 2 ст 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

В той же час, в Законі відсутні норми, які б передбачали обов`язок безробітного повідомляти центри зайнятості про стягнення на його користь коштів за час вимушеного прогулу. Такий правовий висновок, зокрема зроблено у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 №927/171/17, від 22.03.2018 №914/913/17, від 06.07.2018 №921/220/17-г/16, від 09.07.2018 №914/1815/17.

Окрім того, повний текст постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2016 у справі № 819/2418/15 виготовлено 25.01.2016. Інформація такого ж змісту міститься і в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим та відкритим.

З матеріалів справи, а саме службової записки ОСОБА_2 від 12.02.2016 чітко вбачається, що після ухвалення постанови від 20.01.2016 у справі №819/2418/15, ОСОБА_1. 10.02.2016 звернувся до центру зайнятості з витягом з рішення суду та наказом №3 о/с від 01.02.2016 про поновлення його на роботі.

Зважаючи на дату винесення відповідачем іншого наказу №4 о/с - 01.02.2016 (яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 06.11.2015), а також наступних наказів, які частково зачіпають період нарахування виплат по безробіттю, і усі з яких визнано в судовому порядку протиправними, не заслуговують на увагу посилання відповідача про зловживання ОСОБА_1 своїми правами на отримання допомоги.

Також, суд відхиляє заперечення відповідача про неприпустимість одночасного стягнення з нього суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми виплаченої допомоги по безробіттю, оскільки на його переконання це є подвійною відповідальністю за одне і те саме порушення.

З огляду на те, що вартість соціальної допомоги по безробіттю, стягнення якої є предметом даного позову, виплачена Тернопільським міськрайонним центром зайнятості ОСОБА_1., підлягає відшкодуванню відповідачем в порядку, встановленому ст ст 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а виплати, здійснені Управлінням МВС України в Тернопільській області ОСОБА_1. на підставі рішення суду в порядку ч 2 ст 235 Кодексу законів про працю, є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто види юридичної відповідальності відповідача перед позивачем та перед громадянином ОСОБА_1 є різними, що не суперечить приписам ст 61 Конституції України.

Стягнення на користь особи заробітної плати за час вимушеного прогулу жодним чином не впливає на виплату допомоги по безробіттю.

Вищевказана ст 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", яка покладена в основу позову, не передбачає жодних підстав чи можливостей зменшення суми, виплаченої безробітному, яка підлягає відшкодуванню роботодавцем, у т ч на суму коштів стягнутих на користь особи за час вимушеного прогулу.

Вказана правова позиція міститься, зокрема в постановах Верховного Суду від 09.07.2018 №914/1875/17, від 22.03.2018 №914/913/17, від 28.02.2018 №927/171/17.

Слід зазначити, що обов`язок судів обґрунтувати своє рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Відповідно до ст 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч 4 ст 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на це та на відсутність в Законі України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначеного строку на звернення із позовом про стягнення із роботодавця виплаченої допомоги по безробіттю, а також на обставини, що підлягають встановленню у даній справі, не відносяться до предмету спору аргументи відповідача щодо законності включення чи не включення стягуваної суми до його ліквідаційного балансу після 09.01.2016 (п 5 ч 4 ст 238 ГПК України).

В порядку ст ст 123,129 ГПК України судовий покладається на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст ст 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

1. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, в особі ліквідаційної комісії (вул Валова, 11, м Тернопіль, ідентифікаційний код 08592307) на користь Тернопільського міськрайонного центру зайнятості (вул Текстильна, 1Б, м Тернопіль, ідентифікаційний код 14029303) 9569 (дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 62 коп - виплаченого забезпечення (допомоги по безробіттю) та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн - сплаченого судового збору.

Видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст ст 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30 січня 2020 року.

Суддя І.П. Шумський