Рішення № 87231743, 29.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.007022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини Т0110 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 ) ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з вимогами до Військової частини Т0110 Міністерства оборони України (79000, м. Львів, вул. Листопадового Чину, 10; код ЄДРПОУ 33252672), із вимогами:

- визнати протиправною відмову Військової частини Т0110 Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_1 відповідно до довідки №24/5 від 01.11.2019 суми грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі;

- зобов`язати Військову частину Т0110 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 відповідно до довідки №24/5 від 01.11.2019 суми грошової компенсації за не отримане речове майно, що належить до видачі у сумі 36721,46грн.

Позивач просить суд встановити контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання командування військової частини Т 0110 подати у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що при звільненні з військової частини Т0110 відповідачем не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, виплата якого гарантована чинним законодавством України. Позивач вважає відмову відповідача щодо невиплати йому компенсації вартості за не отримане речове майно протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав. ОСОБА_1 вважає такі дії протиправними та такими, що суперечать положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців». Вважаючи у зв`язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 27.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

Відповідач не надіслав суду відзив на позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву. Ухвалу суду про відкриття провадження отримав 03.01.2020, про що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.24). Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 проходив військову службу по контракту на посаді старшого помічника начальника штабу військової частини Т0110 Міністерства оборони України.

Наказом Голови адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 03.10.2019 №57 позивача звільнено з військової служби у запас Збройних сил України відповідно до пункту 2 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Наказом командира військової частини Т0110 Міністерства оборони України від 01.11.2019 № 89 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Галицько-Франківського ОРВК м. Львів.

30.08.2019 позивачем через канцелярію військової частини Т0110 подано рапорт, в якому останній у зв`язку із звільненням з військової служби просив командування військової частини виплати йому грошову компенсацію за неотримане речове майно.

01.11.2019 військовою частиною Т0110 видано позивачу довідку № 24/5 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки за № 24/5, сума належної позивачу грошової компенсації згідно довідки становить 36721,46 грн.

Однак, така грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу виплачена не була.

21.11.2019 позивачем через канцелярію військової частини було подано заяву, в якій позивач просив надати йому роз`яснення причин невиплати відповідної грошової компенсації за неотримане речове майно згідно вказаної вище довідки.

02.12.2019 командуванням військової частини Т0110 надано відповідь на звернення позивача щодо грошової компенсації за неотримане речове майно, у якій зазначено, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених на відповідний рік. Залишок грошових коштів на виплату такої компенсації станом на 01.11.2019 складає 0 гривень 00 копійок. Відтак, виплата даної грошової компенсації за неотримане речове майно у поточному році (2019 р.) - є неможливою.

Позивач вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому компенсації за неотримане речове майно протиправною, звернувся із цим позовом до суду.

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права:

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 17 Конституції України регламентовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі- Закон України № 2232-ХІІ).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Частиною 6 статті 26 Закон України № 2232-ХІІ визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Нормативно правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон України №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 1 статті 9-1 Закону України № 2011-ХІІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (Далі - Порядок № 178).

Згідно із пунктами 2-4 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно із абзацами 1, 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Таким чином, відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 грошова компенсація здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу, з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця, будь-які інші підстав для виплати грошової компенсації окрім звільнення з військової служби та загибелі військовослужбовця законодавством не передбачені.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі №813/1280/17.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу по контракту на посаді старшого помічника начальника штабу військової частини Т0110 Міністерства оборони України. Наказом Голови адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 03.10.2019 №57 позивача звільнено з військової служби у запас Збройних сил України відповідно до пункту 2 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту). Наказом командира військової частини Т0110 від 01.11.2019 № 89 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Галицько-Франківського ОРВК м. Львів.

01.11.2019 військовою частиною видано позивачу довідку №24/5 про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 , сума належної позивачу грошової компенсації згідно вказаної довідки становить 36721,46 грн.

Однак, така грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу виплачена не була. Натомість, відповідачем у відповіді від 02.12.2019 зазначено, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених на відповідний рік. Залишок грошових коштів на виплату такої компенсації станом на 01.11.2019 складає 0 гривень 00 копійок. Відтак, виплата даної грошової компенсації за неотримане речове майно у поточному році (2019 р.) - є неможливою.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

В пунктах 23, 26 рішення у справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, суд дійшов висновку, що якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

З урахуванням того, що відповідачем не забезпечено позивачу реалізацію його прав, гарантованих Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком № 178, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправною відмову Військової частини Т0110 Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_1 відповідно до довідки №24/5 від 01.11.2019 суми грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі та зобов`язання Військову частину Т0110 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки №24/5 від 01.11.2019, що належить до видачі в розмірі 36 721,46 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приписами наведеної статті суду надано право, а не обов`язок зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, суд враховує, на даний час у суду відсутні підстави вважати, що відповідач не виконуватиме чи ухилятиметься від виконання судового рішення у даній справі. Крім того, позивачем не аргументовано підстави застосування судового контролю у цій справі.

Таким чином, клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення задоволенню не підлягає.

Як вбачається, відповідач відзиву на позов суду не надав, позовних вимог не спростував.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини Т0110 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- задоволити повністю.

Визнати протиправною відмову Військової частини Т0110 Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_1 відповідно до довідки №24/5 від 01.11.2019 суми грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі;

Зобов`язати Військову частину Т0110 Міністерства оборони України (79000, м. Львів, вул. Листопадового Чину, 10; код ЄДРПОУ 33252672) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до довідки №24/5 від 01.11.2019 суми грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі у сумі 36 721 (тридцять шість тисяч сімсот двадцять одна) грн. 46 коп.

Судові витрати із сторін не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Н.І.