Рішення № 87218244, 20.01.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/22351/19

Провадження № 2/127/3124/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2020 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Антонюка В.В.,

при секретарі Горденко Г.О.,

за участі: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Позов мотивований тим, що 05 квітня 2013 року відповідач позичила у позивача 28 000 дол. США, які зобов`язалась повернути на першу його вимогу. Після отримання коштів, ОСОБА_3 власноручно написала розписку.

Позивач зазначає, що починаючи з грудня 2018 року, він неодноразово телефонував до ОСОБА_3 із вимогою про повернення боргу, однак на дзвінки ніхто не відповідав.

Станом на день подання позову курс долара США до української гривні становить 2 515,8487 за 100 дол. США, а тому 28 000 дол. США = 704 437,6 грн.

Курс долара США до гривні станом на 05.04.2013 року становив 799,3 грн. за 100 дол. США, а тому сума заборгованості, на яку нараховувались інфляційні витрати за період з 05.04.2013 року по 13.08.2019 року, становить 223 804 грн. Сума інфляційних втрат за вказаний період становить: 223 804 грн. х (259.5180479304\100%) - 223 804 грн. = 357 007.77 грн. Таким чином, загальна сума боргу становить 1 061 445,37 грн., які він просить стягнути із відповідача.

Крім того, позивач зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи - судові витрати понесені пр. оплаті судового збору в розмірі 9 989,20 грн., які він також просить стягнути на його користь із відповідача.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали в повному обсязі, за обставин, викладених у позовній заяві та просили суд їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, зазначені у письмовому відзиві на позовну заяву, наявному у матеріалах справи. Крім того, представником відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки розписка від 05.04.2013 року про отримання коштів, не містить дати повернення коштів, а зазначено на першу вимогу. Такої вимоги матеріали справи не містять, отже вона не пред`являлась. Позивачем в позовній заяві не наведено будь-яких переконливих доказів на обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду, натомість про порушення права позивача, а саме про не повернення коштів за розпискою, йому стало відомо після спливу трирічного строку позовної давності тобто 05.04.2016 року.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 суду пояснив, що він є колишнім зятем позивача. Позивач з відповідачем перебували в цивільному шлюбі. На той час, свідок перебував в шлюбі з донькою ОСОБА_1 , та вони хотіли позичити кошти у нього в сумі 35 000 дол. США на придбання власної квартири, однак ОСОБА_1 позичив кошти ОСОБА_3 в сумі 28 000 дол. США.

ОСОБА_3 , в його присутності написала розписку про отримання грошової суми. Він бачив факт передачі коштів, оскільки гроші лежали на столі і сторони їх перераховували. На час, коли позивач позичав кошти відповідачу, вони були в дружніх стосунках, однак разом не проживали. При передачі коштів і написанні розписки більше не було нікого.

Квартиру позивача в той день, він залишив першим та не бачив чи виходила ОСОБА_3 з грішми.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що він являється чоловіком відповідача - ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 - його знайомий.

В 2016 році він із своєю дружиною ОСОБА_3 , разом проживали в ОСОБА_1 . Між ними були дружні стосунки, вони разом ходили в кіно, їздили на море, ходили в гості. Про будь які розписки він не чув і що його дружина - ОСОБА_3 позичала кошти в ОСОБА_1 , також нічого не чув. Про дані кошти він дізнався коли ОСОБА_1 подав позов до суду, до того часу у них із позивачем були дружні відносини.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що позивача та відповідача вона знає приблизно три роки. Вони спілкувались досить часто. Вона допомагала ОСОБА_3 у догляді за дітьми, це було в будинку ОСОБА_3 . ОСОБА_1 часто приходив в гості до ОСОБА_3 і навіть тоді, коли ОСОБА_3 не було вдома. Про розписку раніше нічого не чула, дізналась лише тоді, коли прийшла повістка до суду.

З`ясувавши позиції сторін, вислухавши пояснення свідків, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

ЄСПЛ у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом достовірно встановлено, що відповідно до розписки від 05.04.2013 року ОСОБА_3 отримала в борг у ОСОБА_1 кошти в сумі 28 000 дол., які зобов`язалась повернути на першу вимогу, або земельну ділянку, придбану по вул. 8-го Березня, площею 120 кв. м .(а.с.6, 52).

Як вбачається із свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 від 24.09.2015 року, ОСОБА_3 , 24.09.2015 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 , в зв`язку із чим, змінила своє прізвище на ОСОБА_3 (а.с.34).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.07.2019 року, у власності ОСОБА_3 перебуває на підставі договору купівлі-продажу, квартира АДРЕСА_3 (а.с.7-8).

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, або визначеної кількості речей.

Із тексту наявної в матеріалах справи розписки не вбачається, що ОСОБА_3 , отримувалась позика в доларах США з розрахунку курсу, за яким здійснюється розрахунок боргу.

У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлений договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21 березня 2018 року в справі № 761/11028/14-ц та у справі № 211/3035/14-ц.

Статтею 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 цього кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.

Розписка від 05.04.2013 року про отримання коштів не містить дати повернення коштів, а лише зазначення «на першу вимогу». Жодних належних та допустимих доказів про те, що позивачем пред`являлись вимоги до відповідача щодо повернення коштів, стороною позивача до суду не надано.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору позики щодо його предмету, порядку і строку виконання та даний договір відповідає вимогам ст. 1046 ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, у свою чергу, до цього строку не включаються.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

За змістом ч. 2 ст. 2 ЦПК України одним з основних принципів цивільного судочинства є верховенство права.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виходячи з принципу верховенства права суд враховує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У п. 137 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява JST® 21722/11, зазначено, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними.

Вирішуючи питання застосування строків позовної давності у даній справі суд виходить з того, що розписка була написана 05.04.2013 року і саме з цієї дати розпочинається обрахунок строку позовної давності. При цьому позивач не просить суд поновити строк позовної давності та відповідно не зазначає об`єктивних обставин, що дають підстави для поновлення такого строку.

При цьому ОСОБА_1 , протягом трьох років з часу укладення даної розписки не оспорював дану розписку та не звертався до суду із позовом про стягнення коштів, а лише в серпні 2019 року звернувся з даною вимогою до відповідача.

За таких обставин суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, приходить до висновку, що позивачем, який пред`явив позов лише 14.08.2019 року, пропущено строк позовної давності, про застосування якого представник відповідача заявив дане клопотання, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в задоволенні позову - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, слід залишити за позивачем.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 247, 79, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 612, 625, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу- залишити без задоволення.

Арешт на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровану на ОСОБА_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер запису про право власності 10001681, накладений ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2019 року - скасувати.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 24.01.2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя: