Рішення № 87214277, 22.01.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2445/19

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Савченко А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Добров Р.М. за довіреністю;

Від відповідача: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Одеського приватного навчально-виховного комплексу „Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад „Інтелект” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про виселення, –

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі по тексту – Департамент) звернувся до господарського суду із позовною заявою до Одеського приватного навчально-виховного комплексу „Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад „Інтелект” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі по тексту – ТОВ „Інтелект”) про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача із будівель та споруд, загальною площею 2242,9 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 58-А, на користь Департаменту. Позовні вимоги обґрунтовані фактом зайняття відповідачем будівель та споруд, які на праві власності належать територіальній громаді міста Одеса в особі Одеської міської ради, за відсутності будь-яких правових підстав.

ТОВ „Інтелект” заперечувало проти позовних вимог Департаменту, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зокрема, відповідачем було наголошено про недоведеність позивачем факту створення з боку ТОВ „Інтелект” перешкод у користуванні будівлями та спорудами, вимога про усунення перешкод у користуванні якими була заявлена позивачем у межах даної справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до п. 1.2 Положення про Департамент, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013р. №2752-VI, Департамент наділяється міською радою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста та щодо реалізації повноважень Одеської міської ради в галузі земельних відносин відповідно до чинного законодавства. Визначення меж повноважень та умов їх здійснення регулюється цим положенням.

Згідно з п. 2.2.1.18 Положення про Департамент до основних завдань останнього віднесено, зокрема: укладення цивільно-правових угод за погодженням з постійною комісією комунальної власності (договори оренди, додаткові угоди до договорів, договори купівлі-продажу тощо); договори купівлі-продажу об`єктів комунальної власності укладаються Департаментом на підставі довіреності, що видається міським головою; договори придбання житла, укладаються Департаментом на підставі довіреності, що видається міським головою.

Умовами п. 3.4 Положення про Департамент визначено, що останній має право за дорученням міського голови здійснювати перевірку, у тому числі, з питань ефективного використання комунального майна підприємствами, установами, організаціями комунальної власності, за результатами яких складаються акти, довідки, та надавати міському голові пропозиції з усунення виявлених порушень, вносити пропозиції про вжиття відповідних заходів.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.07.2017р. по справі №916/2403/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2017р. та постановою Верховного Суду від 15.05.2018р., позовні вимоги Одеської міської ради були задоволені шляхом витребування з володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелбілд" будівлі та споруди у вигляді: школи (літ. А), складу (літ. Б), складу (літ. В), вбиральні (літ. Г), складу (літ, Д) загальною площею 2927,3 м2, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 58-А.

При цьому, з наданого відповідачем акту приймання-передачі (повернення) об`єктів нерухомого майна від 23.11.2017р., підписаного між ТОВ „Інтелект” та ТОВ "Інтелбілд", вбачається, що відповідачем було повернуто товариству приміщення, загальною площею 2927,3 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 58-А.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №152132822 від 09.01.2019р. вбачається, що територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві власності належать будівлі та споруди, загальною площею 2927,3 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 58-А. При цьому, у якості підстави виникнення права власності у реєстрі вказано рішення господарського суду Одеської області від 03.07.2017р. по справі №916/2403/16.

11.12.2017р. Департамент звернувся до відповідача із листом, відповідно до якого позивач, посилаючись на проведення державної реєстрації права власності за територіальною громадою м. Одеси на будівлі та споруди за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 58-А, просив звільнити займані відповідачем приміщення. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що листами від 12.07.2018р. та від 29.12.2018р. позивач повторно просив відповідача звільнити займане приміщення.

25.06.2018р. між Департаментом (Орендодавець) та ТОВ „Інтелект” (Орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №186/2018, відповідно до умов якого відповідачеві було передано у користування частину нежитлових будівель та споруд другого поверху, загальною площею 684,4 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 58-А. Договір укладено на строк до 25.05.2021р. На підставі акту від 25.06.2018р. орендоване майно було передано відповідачеві у користування.

16.05.2019р. та 29.05.2019р. співробітниками комунальної установи „Муніципальна служба комунальної власності” було проведено обстеження нежитлових будівель за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 58-А, за результатами проведення яких було складено акти про виявлення факту використання ТОВ „Інтелект” будівель та споруд, загальною площею 2242,90 кв. м., за відсутності правової підстави.

15.10.2019р. співробітниками комунальної установи „Муніципальна служба комунальної власності” та Департаменту за результатами обстеження приміщень, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 58-А, було складено акт, з якого вбачається, що усі приміщення, площа яких складає 2927,3 кв. м., знаходяться у фактичному користуванні ТОВ „Інтелект”.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до „Інтелект” про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, Департаментом було наголошено, що лише частина нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 58-А, була передана відповідачу у користування на підставі договору оренду, інша частина приміщення, площа якого складає 2242,9 кв. м., знаходиться у користуванні відповідача за відсутності будь-якої правової підстави. При цьому, у поданій до господарського суду позовній заяві позивачем наголошено про наявність у Департаменту права на звернення до суду із даними позовними вимогами, оскільки до повноважень останнього віднесено управління комунальною власністю територіальної громади міста Одеса.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Господарським судом під час розгляду справи було встановлено, що нежитлові будівлі, загальною площею 2927,3 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 58-А, належать на праві власності територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради. При цьому, частина вказаного приміщення, площею 684,4 кв. м., була передана відповідачу у користування на підставі договору оренди. Таким чином, предметом заявлених Департаментом у межах даної справи позовних вимог є позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні будівлями та спорудами, які відповідачу у користування не передавались.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 316, ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Можливість захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння передбачена ст. 391 Цивільного кодексу України відповідно до приписів якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (так званий негаторний позов).

При цьому, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що особливістю негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

З огляду на викладене господарський суд доходить висновку, що для захисту судом права власності шляхом усунення перешкод у користуванні майном необхідно встановити факт приналежності позивачу майна на праві власності або на підставі іншого речового права, а також створення відповідачем перешкод у користуванні майном.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що у користуванні ОВ „Інтелект” знаходяться нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 58-А, загальна площа яких складає 2927,3 кв. м. Факт використання відповідачем всього об`єкту нерухомості підтверджується актами від 16.05.2019р., від 29.05.2019р. та від 15.10.2019р. При цьому, лише частина об`єкту, площею 684,4 кв. м., знаходиться у користуванні відповідача на підставі договору оренди, інша частина об`єкта використовується відповідачем за відсутності будь-яких правових підстав.

При цьому, господарським судом критично оцінюються доводи відповідача щодо складення вказаних по тексту рішення вище актів за відсутності посадових осіб ТОВ „Інтелект”, оскільки положеннями чинного законодавства не передбачено обов`язку органів місцевого самоврядування повідомляти третіх осіб про проведення обстеження об`єктів комунальної власності. Господарський суд зауважує, що відповідачем, який заперечував факт використання всього об`єкту за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 58-А, не було надано суду жодного доказу на підтвердження вказаних обставин, зокрема будь-якої інформації щодо діяльності навчального закладу, зайнятих останнім приміщень для проведення занять, надання будь-яких інших доказів, які можуть підтвердити використання відповідачем лише частини об`єкту нерухомого майна.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд доходить висновку про доведеність Департаментом факту використання ТОВ „Інтелект” будівель та споруд, загальною площею 2242,9 кв. м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 58-А. Проте, вирішуючи питання про наявність правових підстав для виселення відповідача із вказаних приміщень на користь Департаменту, господарський суд враховує наступне.

Як зазначалось по тексту рішення вище, для захисту судом права власності шляхом усунення перешкод у користуванні майном необхідно встановити, зокрема, факт приналежності позивачу майна на праві власності або на підставі іншого речового права. Так, судом було встановлено, що об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 58-А, належить на праві власності територіальній громаді в особі Одеської міської ради, яка, в силу приписів чинного законодавства, здійснює безпосереднє управління об`єктами комунальної власності. При цьому, приписами чинного законодавства передбачена можливість делегування повноважень щодо управління об`єктами комунальної власності від територіальної громади до утворених нею органів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею ст. 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями, далі по тексту Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”) визначено, що територіальна громада - це жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Статтею 6 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Положеннями п. 31 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Повноваження щодо управління комунальною власністю передбачені ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якою визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в тому числі: а) власні (самоврядні) повноваження: 1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; 4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об`єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Приписами п. 5 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані в статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України з 11.09.1997р. і є складовою частиною її правової системи у відповідності з вимогами статті 9 Конституції України.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов`язане із використанням його властивостей. Право користування власністю – це юридична забезпечена можливість володільця отримувати із належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість володільця визначати долю майна.

Департамент на підтвердження наявності у нього права на звернення до суду із даним позовом, наголошує, що вказане право безпосередньо передбачено Положенням про Департамент, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013р. №2752-VI. Так, п. 1.2 Положення визначено загальне правило щодо наділення Департаменту повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста, умови та межі здійснення яких визначаються також вказаним Положенням.

Господарський суд зауважує, що до основних завдань Департаменту віднесено, зокрема, укладення цивільно-правових угод щодо об`єктів комунального майна. При цьому, вказані угоди можуть бути укладені позивачем лише за наявності виданої міським головою довіреності (п. 2.2.1.18 Положення). Таким чином, вказані повноваження можуть бути реалізовані позивачем виключно за наявності довіреності. Крім того, позивачу надано право здійснювати перевірку ефективного використання комунального майна підприємствами, установами, організаціями комунальної власності, та надавати міському голові пропозиції з усунення виявлених порушень (п. 3.4 Положення).

Крім того, суд звертає увагу позивача, що повноваження щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста не можуть ототожнюватись з повноваженнями власника майна, якому надано право володіти, користуватись та розпоряджатись майном. Таким чином, будь-які дії Департаменту, спрямовані на реалізацію прав територіальної громади в особі Одеської міської ради, будь-то передача об`єкту комунальної власності в оренду, відчуження та інші дії, в тому числі, захист прав територіальної громади, повинні здійснюватися на підставі відповідного рішення Одеської міської ради, а в окремих випадках і на підставі довіреності.

Можливість захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння передбачена ст. 391 Цивільного кодексу України відповідно до приписів якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (так званий негаторний позов).

Варто зауважити, що приписами цивільного законодавства право на звернення до суду із негаторним позовом надається безпосередньо власнику майна, як особі, яка володіє, користується та розпоряджається майном на власний розсуд та незалежно від волі інших осіб. Таким чином, господарський суд, вирішуючи питання про захист прав позивача шляхом застосування обраного останнім способу захисту, повинен встановити обставини, які свідчать, що вжиття обраного позивачем способу захисту матиме наслідком поновлення порушених права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи умови реалізації Департаментом своїх повноважень щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста, визначені Положенням про Департамент, господарський суд доходить висновку про відсутність у позивача права на звернення до суду із позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні майном, яке на праві власності належить територіальній громаді, шляхом виселення відповідача із будівель та споруд на користь Департаменту. Наведене має наслідком необхідність відмови у задоволенні заявленого Департаментом позову до ТОВ „Інтелект” про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача на користь Департаменту.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявленого Департаментом комунальної власності Одеської міської ради позову до Одеського приватного навчально-виховного комплексу „Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад „Інтелект” у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на позивача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 – 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.01.2020р.

Суддя С.П. Желєзна