Рішення № 87201170, 20.01.2020, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/847/19

Пр. № 2/333/388/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.01.2020 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі

судді: Наумової І.Й.

при секретарі: Кунець В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Запоріжжя, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся з позовом до відповідача посилаючись на те, що 17.12.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, який був підписаний власноруч позивачем та відповідачем по справі, згідно якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 134 501 долар США у борг під 10% річних, які останній зобов`язався повернути у строк до 30.06.2016 року. Усі умови позики були погоджені сторонами та викладені в договорі позики від 17.12.2015 року, підписаному сторонами, а також у розписці про отримання грошових коштів від 17.12.2015 року, яку було підписано відповідачем. Свої зобов`язання відповідач по справі ОСОБА_4 не виконав. Грошові кошти своєчасно повернуті не були, у зв`язку з чим ОСОБА_3 скористувався своїм правом звернення до суду з даним позовом.

Посилаючись на те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором позики та не повертає в добровільному порядку суму боргу, просив стягнути з нього:

- згідно до п. 2.1. договору позики 3 718 703, 42 грн. - суми позики в розмірі 134 501 долар США в перерахунку на гривневий еквівалент, відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 01.02.2019 р. (тобто станом на 01.02.2019 р. - на день звернення позивача до суду з позовом офіційний курс гривні за 100 доларів США становив 2774,0960 грн.);

- згідно до п. 3.2. договору позики 10% річних за користування позикою за 1141 день (з 18.12.2015 р. по 01.02.2019 р.), яка становить 41 904,70 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 01.02.2019 р., становить 1 162 476,60 грн.;

- зобов`язання щодо оплати 3% річних за час прострочення зобов`язання у період з 01.07.2016 р. до 01.02.2019 р., які становлять суму 304 346,34 грн.;

- моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.;

- судові витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.02.2019 року забезпечено позов та накладено арешт на транспортний засіб Toyota Camri, 2016 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_4 ; на 10% корпоративних прав на Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Консалтінг Груп», які належать на праві власності ОСОБА_4 та заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно 10% корпоративних прав на Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Консалтінг Груп», які належать на праві власності ОСОБА_4 ..

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2019 року відкрито провадження по даній справі та ухвалено про розгляд справи в загальному порядку.

19.06.2019 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя винесено заочне рішення за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 3 718 793,42 грн. та судові витрати у розмірі 9513,27 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01.10.2019 року скасоване заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.06.2019 року та призначено розгляд справи в загальному порядку.

У встановлений судом строк, відповідач ОСОБА_4 надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 .. В обґрунтування заперечень зазначив, що дійсно, у період з 25.02.2006 року по 16.08.2013 року він перебував у шлюбі із дочкою позивача - ОСОБА_5 і відносини між ним та позивачем мали приязний, сімейний характер, він повністю довіряв позивачу, в тому числі у майнових питаннях та справах бізнесу, вони тривалий час спільно з позивачем брали участь у різних бізнес проектах. Після розлучення із ОСОБА_5 відносини між ними ускладнилися і зрештою постало питання про поділ бізнесу між мною та позивачем, а також про поділ набутого під час шлюбу майна між ним та колишньою дружиною. В результаті тривалих перемовин між ним, позивачем та колишньою дружиною було досягнуто домовленості про поділ майна, на виконання яких ним позивачеві та ОСОБА_6 передавалося майно та грошові кошти, наприклад 27.12.2013 року ОСОБА_6 було отримано від нього 200 000 доларів СШA, що підтверджується складеною нею розпискою. Крім того, в рахунок вартості частини майна, яке за домовленістю з позивачем він мав йому передати, було підписано Договір позики від 17.12.2015 року та складено розписку від 17.12 .2015 року на суму 134051 долар США, на які посилається позивач у позовній заяві, хоча фактично зазначених грошових коштів він від позивача не отримував. При цьому, на виконання досягнутих між ним та позивачем домовленостей, він у першій половині року виконав усі свої майнові зобов`язання перед позивачем, передавши йому загалом суму у розмірі 200 000 доларів США, до якої входили 134051 долар США, вказані у Договорі позики у якості позики, сума процентів за користування коштами, передбачена п. 3.2 Договору позики із розрахунку річних, а також кошти на виконання інших зобов`язань перед позивачем щодо поділу спільного бізнесу, які не були охоплені Договором позики. Зазначений факт підтверджується власноруч написаними позивачем розписками. Відповідач зазначає, що він повністю виконав зобов`язання, вказані у Договорі позики, в строки визначені цим договором. 29.08.2017 року позивач, зловживаючи його довірою та використавши наявну у нього довіреність, яка була видана ним позивачеві 03.07.2012 року (тобто у період, коли він перебував у шлюбі з дочкою позивача і мав з ним довірительні стосунки), без його відома переоформив на себе належну відповідачу частку компанії ТОВ «Міддл іст інвестмент групп» (ОАЕ), не виплативши при цьому йому її вартість. З приводу незаконних дій позивача він звернувся до органів прокуратури та суду ОАЕ та на даний час в Федеральному суді м. Шарджа ОАЕ розглядається справа № 1057/2019 за його позовом до Бакланського Едуарда про стягнення з нього збитків на суму, еквівалентну 2 000 000 доларів США. У зв`язку з цим відповідач вважає, що пред`явленням позову у цій справі під надуманим приводом позивач намагається вплинути на нього з метою змусити відмовитися від своїх вимог у справах, що розглядаються правоохоронними органами та судом ОАЕ.

У встановлений судом строк, позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву, в якому посилається про те, що відповідач зазначає що нібито не отримував грошових коштів від ОСОБА_3 , а написав розписку в рахунок вартості частини майна, яке за домовленістю з позивачем та його донькою мав передати.

Вказує, що написання зазначеної розписки втрачає будь-який юридичний сенс, оскільки між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 22.07.2013 р. було укладено шлюбний контракт, відповідно до якого ОСОБА_8 вже повинен був виплатити компенсацію за продаж двох об`єктів нерухомості, проте не виконав ці умови у повному обсязі, передавши дочці позивача лише 200 000 доларів США. На сьогоднішній день ОСОБА_8 не компенсував половину вартості квартири зазначеної в угоді, та не поклав грошові кошти на депозит на користь своєї рідної доньки. Щодо долучених розписок, якими відповідач намагається обґрунтувати свої заперечення з приводу того, що він вже повернув борг, то зазначенні розписки не мають дати складання або хоча б посилання на дату договору позики на виконання якого вони складені. Досить дивним є така випадковість, що в двох розписках обгоріла саме та частина, де зазначена дата їх складання. Позивачеві добре відомо, у зв`язку із чим така «невдача» з цими розписками, а саме у зв`язку із тим, що вони були написані набагато раніше від договору займу, який є предметом даного позову та відповідач штучно створює доказ. Цивільна справа, яка розглядається судом в ОАЕ взагалі не стосується відносин, які є предметом справи, яка розглядається у Комунарському районному суді м. Запоріжжя.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.10.2019 року забезпечено позов та в межах суми позовних вимог накладено арешт на розрахункові рахунки, відкриті АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_4 .

Представник позивача та позивач у судовому засіданні підтримали вказаний позов, просили його задовольнити по підставах, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача та відповідач проти задоволення позову заперечували на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо сума позики не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Так, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки".

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно з нормою ч. І ст. 1049 ЦК України, - позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Окрім того, згідно положень ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Великою Палатою Верховного висловлена правова позиція, яку викладено у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18, в якій вказано, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, а саме ЦК України та Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті (статті 192, 533 ЦК України). Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику(Декрет № 15-93).

Суд має право ухвалити рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Судом встановлено, що між сторонами існують зобов`язання за договором позики. В підтвердження укладення договору між сторонами є борговий документ – договір позики від 17.12.2015 р., власноручно підписаний відповідачем та розписка від 17.12.2015 р., які посвідчують передачу позивачем відповідачу грошової суми в розмірі 134 501 доларів США. під 10 % річних терміном до 30.06.2016 року та по закінченню терміну, містять зобов`язання повернути їх.

Договором позики від 17.12.2015 р. та розпискою вказано, що борг буде повернутий до 30.06.2016 року, а тому право на звернення до суду настало з моменту закінчення останнього дня вказаного у договорі, тобто з 01.07.2016 року.

Договір позики та розписка від 17.12.2015 р. знаходились у позивача, їх оригінали були надані в судовому засіданні представником позивача та підтверджують наявність невиконаного боргового зобов`язання відповідача перед позивачем.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

З досліджених в судовому засіданні договору позики та розписки від 17.12.2015 р. вбачається, що сторонами в письмові формі зафіксовані істотні умови позики, а саме: предмет позики - грошові кошти та строк повернення боргу за користування, які боржник зобов`язався сплачувати кредитору за користування його грошовими коштами.

Крім того, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів від 17.12.2015 р. є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідачем та представником відповідача в судовому засіданні підтверджено факт складання такого договору та розписки. Суд не приймає пояснення представника відповідача про їх безгрошовість, оскільки будь-яких доказів наявності іншої природи правовідносин між позивачем та відповідачем, а не зобов`язань з позики, надано суду не було.

Пояснення представника відповідача з приводу проведення взаєморозрахунків та складання вказаного договору і розписки та є саме доказами проведення розподілу бізнесу та фіксування залишку різниці його вартості, судом не приймаються з огляду на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

Наявність факту розподілу майна між колишнім подружжям ОСОБА_9 , за шлюбним договором від 22.07.2013 року підтверджує врегулювання правовідносин з розподілу спільного сумісного майна подружжя – ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які на думку суду, до правовідносин, що склались між позивачем та відповідачем за договором позики відношення не мають.

Копії розписок, надані з боку відповідача, на підтвердження факту виконання відповідачем зобов`язання за договором позики, не можуть бути визнані судом належними доказами, оскільки а ні копії, наявні в матеріалах справи, а ні оригінали, надані в судовому засіданні, не містять дати їх складання, що не дає підстави стверджувати про виконання боржником зобов`язань саме за договором позики від 17.12.2015 року, а не будь-яких інших зобов`язань.

Існування інших зобов`язань між позивачем та відповідачем, на виконання яких можливо було складання розписок, наданих відповідачем, підтверджено матеріалами справи. Так суду надано було акт звірки взаємних розрахунків від 21.11.2007, розписку ОСОБА_4 від 19.06.2010 про отримання від ОСОБА_3 в позику 500 000 доларів США, договір позики грошових коштів від 19.12.2011 року між позивачем та відповідачем про отримання останнім у позику 575 000 доларів США.

Письмові докази, надані відповідачем з приводу розгляду Федеральним судом першої інстанції Шарджи Першого департаменту значних адміністративних, трудових, комерційних і цивільних справ (Об`єднані арабські Емірати) не спростовують наявності зобов`язальних відносин між сторонами за договором позики, і можуть бути лише підтвердженням наявності іншого спору, що розглядається компетентними органами іншої держави, що виник між учасниками Компанії «Мідл Іст Інвестмент».

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов в частині стягнення суми заборгованості слід задовольнити, стягнути суму боргу за договором позики в розмірі 3 718 703, 42 грн., 10% річних за користування позикою в сумі 1 162 476,60 грн., так як вони знайшли своє підтвердження доказами в судовому засіданні та не суперечить вимогам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Зазначені висновки підтверджується правовою позицією Великою Палатою Верховного, яку викладено у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

Відтак, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення 3 % річних за прострочення повернення позики в розмірі 304 346,34 грн., також підлягають задоволенню, так як вони знайшли своє підтвердження доказами у судовому засіданні та суд погоджується з наданими розрахунками з боку позивача, з боку відповідача контррозрахунків суду не було надано.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди (Правова позиція ВСУ у справі № 6-1575цс16).

Посилання позивача на статтю 1167 ЦК України, як підставу для стягнення моральної шкоди є безпідставним, оскільки вказана норма на спірні відносини не поширюється, оскільки регулює позадоговірні (деліктні) відносини. Правовідносини сторін випливають з договірних відносин позики.

Згідно зі статтею 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договором позики, зокрема, умови та підстави для стягнення моральної шкоди не встановлені.

Відносини з приводу позики регулюються нормами статті 1048 ЦК України та нормами ст. 625 ЦК України, у разі встановлення порушення. Ці норми не передбачають відшкодування моральної шкоди в разі порушення зобов`язання з повернення позики.

Крім того, вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 грн. не обґрунтовані позивачем та не підтверджені належними та допустимими доказами.

З урахуванням зазначеного, вимога позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. за таких обставин задоволенню не підлягає.

Вимоги позивача про стягнення судових витрат підлягають задоволенню в частині витрат, підтверджених належним чином, а саме судового збору в розмірі 9 513,33 грн., сплаченого згідно квитанції від 05.02.2019 року та в розмірі 384,20 грн. сплаченого за подання заяви про забезпечення позову згідно квитанції від 05.02.2019 року.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 263-265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) борг за договором позики від 17.12.2015 р. в розмірі 3 718 703, 42 грн. (три мільйони сімсот вісімнадцять тисяч сімсот три гривні 42 коп.), відсотки за користування позикою в розмірі 1 162 476,60 грн. (один мільйон сто шістдесят дві тисячі чотириста сімдесят шість гривень 60 коп.), та трьох відсотків річних в розмірі 304 346,34 грн. (триста чотири тисячі триста сорок шість гривень 34 коп.), всього на суму 5 185 526,36 грн. (п`ять мільйонів сто вісімдесят п`ять п`ятсот двадцять шість гривень 36 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по оплаті судового збору в розмірі 9513,33 грн. та в розмірі 384,20 грн., а всього на суму 9897,53 грн.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яносто днів з дня набрання даним рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст судового рішення складений 27.01.2020 р.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя І.Й.Наумова