Рішення № 87199576, 27.01.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2020 року м. Київ № 826/11890/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії -

прийняв до уваги таке:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Генерального прокурора України Луценка Віталія Юрійовича (далі - відповідач, Генеральний прокурор України) з позовом в якому просить суд:

визнати протиправними дії Генерального прокурора України Луценка Юрія Віталійовича щодо затвердження 26.03.2018 пункту 4.2 плану першочергових заходів Генеральної прокуратури України на ІІ квартал 2018 року протиправними;

визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 16.05.2018 №91 «Про перевірку стану організації роботи у Департаменті спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України», виданий на підставі та виконання п. 4.2 плану першочергових заходів Генеральної прокуратури України на ІІ квартал 2018 року.

Позов обґрунтований порушенням процедури прийняття оскаржуваного наказу, у зв`язку з чим позивач вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, вказує на протиправність дій відповідача щодо затвердження плану першочергових заходів Генеральної прокуратури України на ІІ квартал 2018 року. Також вказує про можливі порушення вимог ч. 1 ст. 36, ч. 5 ст. 40 КПК України через втручання у діяльність прокурора та слідчого осіб, які не мають на те законних підстав.

При ознайомленні з позовною заявою судом встановлено, що позивачем пред`явлено вимоги, які згідно ч. 6 ст. 12 КАС України належить до справ незначної складності (п. 20 ч. 1 ст. 4; ч. 2 ст. 12 КАС України) та у відповідності до ч. 1 ст. 257, ч. 5 ст. 262 КАС України підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 року відкрито спрощене позовне провадження з призначенням по справі судового засідання.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову просив відмовити.

У судовому засіданні 06.11.2018 суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судові засідання.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив таке.

Наказом №676-у від 07.06.2016 призначено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 на посаду начальника Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади заступника начальника Головного слідчого управління - начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України. Згідно змісту вказаного наказу підставою його видання слугувала заява ОСОБА_1 , згода заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю.В. (т. 1 а.с. 19).

26.03.2018 Генеральним прокурором України Луценком Ю.В. затверджено план першочергових заходів Генеральної прокуратури України на ІІ квартал 2018 року (далі - План) (т. 1 а.с. 22-26, також - а.с. 165-181).

Як вбачається з п.4.2 Плану, протягом квітня - травня 2018 року передбачалося проведення перевірки з питань організації роботи у Департаменті спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України (далі - Департамент).

В подальшому, на виконання запланованого заходу, Генеральним прокурором України Луценком Ю.В. видано наказ «Про перевірку стану організації роботи у Департаменті спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України» від 16.05.2018 №91.

Згідно змісту даного наказу створено групу працівників Генеральної прокуратури України у складі:

ОСОБА_15. - заступника Генерального прокурора України Головного військового прокурора (керівник групи);

ОСОБА_17 . - заступника начальника Головного слідчого управління (заступник керівника групи);

ОСОБА_23. - начальник управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів;

ОСОБА_5 - заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності - начальника управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України;

ОСОБА_6 - заступника начальника управління організаційно - контрольної діяльності керівництва;

ОСОБА_24 - заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності;

ОСОБА_25 - заступника начальника управління документального забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально - технічного забезпечення;

ОСОБА_8 - начальника відділу перевірок стану організації прокурорської роботи управління аналітичного забезпечення діяльності Генерального прокурора України та перевірки стану організації прокурорської роботи Департаменту забезпечення діяльності керівництва;

ОСОБА_26. - начальника комунально - експлуатаційного відділу управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення;

ОСОБА_9 . - начальника організаційно-методичного відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління з розслідувань злочинів, вчинених злочинними організаціями;

ОСОБА_10 - начальника організаційно - методичного відділу управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями;

ОСОБА_11 - заступника начальника відділу управління майном та контролю за його використанням управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення;

ОСОБА_12 . - заступника начальника другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату;

ОСОБА_27 - прокурора відділу роботи з кадрами управління роботи з кадрами та персоналом державної служби Департаменту кадрової роботи та державної служби;

ОСОБА_28. - прокурора відділу пріоритетних доручень управління особо важливих справ Департаменту міжнародно-правового співробітництва;

ОСОБА_29. - прокурора відділу службових розслідувань управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції;

ОСОБА_30. - прокурора другого відділу процесуального керівництва управління наглядової ради Генеральної інспекції;

ОСОБА_31. - прокурора відділу інформаційно-аналітичної роботи управління організаційного забезпечення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи;

ОСОБА_32. - слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідувань кримінальних проваджень у сфері економіки Департаменту з розслідувань особливо важливих справ у сфері економіки.

Наказом в.о. Генерального прокурора України Столярчука Ю. №101 від 24.05.2018 внесено зміни до спірного наказу №92, а саме виключено зі складу групи працівників Генеральної прокуратури України ОСОБА_33., та включено до складу групи працівників Генеральної прокуратури України ОСОБА_34.

В подальшому, як вбачається з листа №23-840вн/вих-18 від 22.05.2018, позивач звернувся до Генерального прокурора України з заявою щодо наявності реального конфлікту інтересів (т. 1 а.с. 105-110).

Згідно змісту вказаного листа, позивач вказав про наявність реального конфлікту інтересів між ним та ОСОБА_15 як одним з членів групи, в тому числі визначеного спірним наказом - керівником групи. Наявність реального конфлікту інтересів обґрунтував тим, що упродовж 2016-2018 років позивач самостійно та за участі працівників Департаменту спеціальних розслідувань неодноразово подавав обґрунтовані скарги керівництву Генеральної прокуратури України на незаконні дії заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора ОСОБА_15., які містять ознаки дисциплінарних проступків та кримінальних правопорушень.

За результатами розгляду заяви позивача, та на підставі Доповідної записки Заступника Генерального прокурора України Стрижевської А.В., Генеральним прокурором України прийнято наказ №111 від 07.06.2018, яким внесено зміни до спірного наказу в частині часткової зміни складу групи.

Відповідно до пп. 1.1 1) наказу №111, виключено зі складу групи працівників Генеральної прокуратури України: ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , пп.1.1 2) включено до складу групи: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21

В подальшому, позивач звертався з заявами до Генерального прокурора України про скасування спірного наказу №91, однак, листом від 12.07.2018 №01/1/2/1-793 вн-18, відмовлено у задоволенні заяви та скасуванні наказу та пропоновано звернутися до суду (т.1 а.с.129).

Вважаючи дії відповідача щодо затвердження плану першочергових заходів Генеральної прокуратури України на ІІ квартал 2018 року протиправними, а виданий на виконання вказаного Плану наказ №91 від 16.05.2018 незаконним, таким, що порушує його права, як начальника Департаменту, в якому заплановано здійснення перевірки, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до вимог статей 9, 17 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор організовує діяльність органів прокуратури України, затверджує акти з питань внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, має право видавати письмові накази адміністративного характеру, що є обов`язковими до виконання всіма прокурорами.

19.01.2017 Генеральним прокурором України прийнято наказ №15 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України» (т. 1 а.с. 157-164).

Згідно вимог п. 12 вказаного наказу, планування першочергових заходів щодо підвищення ефективності діяльності органів прокуратури здійснюється з метою їх впорядкування.

Плани роботи Генеральної прокуратури України складаються на квартал та затверджуються її керівником (п.12.1 наказу №15).

Відповідно п.9.5.6 Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України №103 від 24.02.2016 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), особливим способом засвідчення документа після його підписання є затвердження. Документ затверджується двома способами: грифом затвердження або виданням відповідного наказу.

Враховуючи викладене, затвердження плану першочергових заходів Генеральної прокуратури України Генеральним прокурором України відповідним грифом узгоджується із вимогами вказаних вище норм законодавства. Відтак, суд дійшов про безпідставність та необґрунтованість посилань позивача щодо протиправності дій відповідача, які полягали у затвердженні відповідного Плану, а також не вірне трактування позивачем положень законодавства, щодо обов`язковості прийняття окремого наказу, щодо його затвердження.

Щодо тверджень позивача про протиправність спірного наказу, з-за відсутності у відповідача підстав для його видання та проведення перевірки Департаменту спеціальних розслідувань, враховуючи відсутність суттєвих зауважень в роботі Департаменту, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 16.2, 17 Наказу Генерального прокурора України від 19.01.2017, за наявності даних, що свідчать про суттєві недоліки, або якщо застосовані раніше заходи не сприяли досягненню реальних результатів, за рішенням керівника прокуратури у структурних підрозділах Генеральної прокуратури України перевіряється стан організації роботи і контролю виконання, вивчаються причини допущених недоліків, вносяться конкретні пропозиції щодо їх усунення.

Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що вказані норми не містять обмежень щодо здійснення перевірок слідчих підрозділів або підрозділів процесуального керівництва.

Поміж тим, як зазначав представник відповідача та не заперечувалося позивачем, в тому числі в судовому засіданні, про недоліки у Департаменті спеціальних розслідувань ГПУ неодноразово зазначалося Генеральним прокурором України. Крім того, стан досудового розслідування в окремих кримінальних провадженнях був предметом обговорення на оперативних нарадах у Генерального прокурора України 22.03.2017, 11.05.2017, 19.06.2017, 06.09.2017.

Суд критично сприймає твердження позивача, що виявлені недоліки були не суттєвими, оскільки в силу вимог статей 9,17 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції закону, на час виникнення спірних правовідносин) Генеральний прокурор України наділений повноваженнями що надають йому можливість на власний розсуд визначатися з оцінкою роботи структурного підрозділу.

Також суд відхиляє твердження позивача щодо можливих порушень у майбутньому перевіряючими вимог ч.1 ст.36 та ч. 5 ст. 40 КПК України через втручання в діяльність прокурора та слідчого осіб, які не мають на те законних підстав, як необґрунтовані та не підтверджені доказами, зважаючи на таке.

Згідно Плану перевірок, перевірка у Департаменті спеціальних розслідувань ГПУ стосувалася організації загальної роботи відділу, а не як стверджує позивач, щодо розслідування конкретних кримінальних проваджень.

Щодо посилань позивача про відсутність повноважень у осіб, визначених наказом №91 (в остаточні редакції) на здійснення перевірки, варто зазначити таке.

Формування групи працівників прокуратури для перевірки стану організації роботи, у тому числі у структурному підрозділі, здійснюється за рішенням керівника прокуратури. У даному конкретному випадку - це Генеральний прокурор України. При цьому, враховуються вимоги п.6 наказу №15 Генерального прокурора України, за яким питання організації роботи органів прокуратури з певних напрямів визначається окремими наказами Генеральної прокуратури України.

Так, конкретних працівників Генеральної прокуратури України для участі у проведенні перевірки у Департаменті спеціальних розслідувань уповноважено спірним наказом №91 Генерального прокурора України Луценка Ю.В.

Зважаючи на викладе, суд дійшов висновку про хибність та помилковість висновків позивача щодо відсутності у членів групи, визначеної наказом №91 (з подальшими змінами) повноважень, щодо проведення перевірки.

Варто заначити, що позивач подав позовну заяву, згідно відмітки пошти на конверті 25.07.2019 (т. 1 а.с. 137).

Поміж тим, наказом Генерального прокурора України від 11.07.2018 №21 шц (т. 1 а.с. 130-135) у структурі та штатного розписі Генеральної прокуратури України Департамент спеціальних розслідувань, начальником якого являвся позивач, ліквідовано. У зв`язку з цим, в.о. Генерального прокурора України 20.07.2018 погоджено пропозицію заступника керівника групи з проведення перевірки у Департаменті спеціальних розслідувань ОСОБА_19 про залишення без виконання п. 4.2 плану першочергових заходів на ІІ квартал 2018 року та (спірного) наказу №91 (т. 1 а.с. 192).

Тобто, на час звернення ОСОБА_1 з позовом (25.07.2018) оскаржувані рішення не виконувалися та залишені без виконання. Більше того, згідно відомостей, які містяться на сайті Офісу генерального прокурора (https://www.gp.gov.ua/ua/regulatory_documents_prosecutors_office) оскаржуваний наказ №91 від 16.05.2018 є нечинним.

Крім того, наказом Генерального прокурора України від 16.07.2018 №753ц, у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису Генеральної прокуратури України (наказ №21 шц від 11.07.2018) призначено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_22 на посаду начальника управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, звільнивши його з посади начальника Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України (т.1 а.с. 136). Відтак, з моменту прийняття вказаного наказу позивач не мав трудових стосунків з Департаментом спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України.

Враховуючи, що позивач спірні акти з порушенням саме свого права особи, що проходить публічну службу на посаді керівника структурного підрозділу Генеральної прокуратури України - Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України, суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача.

Більше того, згідно відомостей комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», позивач на час прийняття рішення у справі не перебуває у трудових відносинах з Генеральною прокуратурою України. Так, як вбачається з копії ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду у справі №640/21716/19 (роздрукована та долучено судом до матеріалів справи), наказом Генерального прокурора №1190ц від 22.10.2019 звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління спеціальних розслідувань ГПУ та з органів прокуратури.

Всі інші доводи позивача суд відхиляє як не обґрунтовані, та такі що не стосуються предмету спору.

Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, за наслідком розгляду та дослідження всіх обставин та матеріалів справи, судом встановлено відсутність порушеного права позивача. У зв`язку з цим, суд вказує, що відсутність порушеного права позивача спірними актами Генерального прокурора України являється підставою для відмови у задоволенні позову.

Більше того, суд зазначає, що друга позовна вимога є похідною від першої, в задоволенні якої відмовлено. Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, як необґрунтовані та безпідставні, а спірні акти не порушують його права та законні інтереси.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4)безсторонньо (неупереджено);

5)добросовісно;

6)розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій та рішень на відповідність наведеним вище критеріям, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання щодо стягнення судових витрат також відсутні.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ІПН: НОМЕР_1

Генеральний прокурор України Луценко Юрій Віталійович 01011, м. Київ, вул. Різницька, 11/15, код ЄДРПОУ: 00034051

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій