Рішення № 87198960, 17.01.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2020 р. № 520/10612/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Панова М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Кравчені Т.І.,

представника позивача - Іванова Д.А.,

представника відповідача та третьої особи - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Інжезарі Дуня звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 20.09.2019 №322-18; зобов`язати Державну фіскальну службу України повторно розглянути заяву Інжезарі Дуня про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисті.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення винесено всупереч вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що рішення є правомірним та прийнятим з дотриманням вимог законодавства.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІОБГ ГУДМС України в Харківській області (далі - ГУ) 17 грудня 2018 року із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернулась громадянка Ісламської Республіки Афганістан Інжезарі Дуня. Заявниця зазначає, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Герат, Ісламської Республіки Афганістан, за походженням таджичка, сповідує іслам.

За матеріалами особової справи, Інжезарі Дуня, була одружена та має 5-тьох дітей. Постійно проживала в місті Герат, Ісламської Республіки Афганістан, та працювала у власному салоні краси. Після того, як заявниця розлучилась зі свої чоловіком, він все одно не залишав її у спокої. Окрім того, заявниця вказує, що через побоювання зазнати переслідування з боку угрупування «Талібаи», вирішила виїхати з країни постійного проживання. Заявниця виїхала з Афганістану транзитом через Республіку Таджикистан, Російську Федерацію та прибула нелегально до України у 2013 році.

Звертаючись 17 грудня 2018 року із клопотанням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, до своєї заяви-анкети громадянка Ісламської Республіки Афганістан Інжезарі Дуня з метою забезпечення попереднього розгляду заяви та у підтвердження своїх слів у якості доказів додала такі документи: посвідку на тимчасове проживання ТР1300660 від 23.12.2015 терміном дії до 22.12.2016, яка видана ГУ ДМС України в Одеській області (орган 5101), термін дії якої продовжувався до 15.12.2018, яка видана на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; копію довідок про тримання іноземця (особи без громадянства) в Волинському ПТПІ від 04.12.2015 №83 та від 04.12.2015 №96 видану на ім`я ОСОБА_1 , 1976 ІНФОРМАЦІЯ_2 народження; копію довідки про тримання іноземця (особи без громадянства) в Чернігівському ПТПІ від 12.11.2014 №09-02/32, видану на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; копію повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.12.2014 №40, виданого на ім`я ОСОБА_3 ; копію довідки про звернення за захистом в Україні №0000506, видана 20.06.2014 УДМС України в Чернігівській області на ім`я ОСОБА_4 . Паспортний документу громадянина Ісламської Республіки Афганістан у заявниці відсутній.

У своїй заяві-анкеті, громадянка Ісламської Республіки Афганістан Інжезарі Дуня вказала, що раніше мала інше ПІБ, а саме ОСОБА_4 . В цій же заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявниця вказала, що дата її народження ІНФОРМАЦІЯ_2 . У пункті 3.6. анкети, остання зазначила, що 20.06.2014 зверталась до УДМС України в Чернігівській області з метою отримання статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту, та 02.12.2014 стосовно її заяви-анкети було прийнято відповідне рішення.

Оскільки остання, у своїй заяві-анкеті від 17.12.2018, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вказала, що раніше зверталась із відповідною заявою в іншому регіоні України, відповідно до підпункту е) пункту 2.1. Наказу МВС України від 07.09.2011 № 649 «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка погребує додаткового захисту» було здійснено перевірку, на предмет звернення громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_5 Дуня до територіальних органів ДМС України з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За проведеною перевіркою, встановлено, що остання вже двічі зверталась до територіальних органів ДМС України під різними ПІБ та датами народження.

Вперше, 16.08.2013, Інжезарі Дуня, вона ж ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зверталась до ГУДМС України в Закарпатській області. За матеріалами справи 20131320044, заявниця мала паспортний документ громадянина Ісламської Республіки Афганістан серії НОМЕР_1 , виданий МВС Афганістану, м. Герат, який виданий 04.03.2013 терміном дії до 02.04.2016. На основі всебічного вивчення матеріалів особової справи 20131120044 ДМС України прийнято рішення від 11.02.2014 №15-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» відсутні.

Вдруге, 20.06.2014, Інжезарі Дуня, вона ж ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зверталась до УДМС України в Чернігівській області. За матеріалами справи 2014СN019, остання, паспортного документа, який посвідчує її громадянство не мала. На основі всебічного вивчення матеріалів особової справи 2014СN0019 ДМС України прийнято рішення від 21.11.2014 №636-14 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону відсутні.

Таким чином, вже втретє, 17.12.2018, Інжезарі Дуня, звертається із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУДМС України в Харківській області. Остання додала до своєї заяви оригінал посвідки на тимчасове проживання ТР130660, яка видана на підставі пункту 16 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Суд зазначає, що дата народження громадянки Афганістану Інжезарі Дуня, в посвідці на тимчасове проживання вказана 02.01.1976, а в заяві-анкеті заявниця вказує, що дата її народження ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Також додаючи до своєї заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.12.2018, копії довідок про тримання іноземця (особи без громадянства) в Чернігівському та Волинському ПТПІ містяться розбіжності в датах народження. В копії довідки про тримання іноземця (особи без громадянства) в Чернігівському ПТПІ від 12.11.2014 №09-02/32, яка видана на ім`я ОСОБА_2 , заявниця - ІНФОРМАЦІЯ_4 . В копії довідок про тримання іноземця (особи без громадянства) в Волинському ПТПІ від 04.12.2015 №83 та від 04.12.2015 №96 виданих на ім`я ОСОБА_1 , заявниця - ІНФОРМАЦІЯ_4 . У своїй заяві-анкеті від 17.12.2018, заявниця вказує, що її ПІБ - ОСОБА_5 Дуня, та раніше вона мала ПІБ - ОСОБА_4 . Однак, за яких підстав, і документів було змінено ПІБ заявниця не надала.

Аналізуючи обставини матеріалів справ 20131720044, 2014010019 та обставин вказаних у новій заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.12.2018, потрібно зазначити, що свої побоювання щодо існування загрози її життю, при поверненні на Батьківщину заявниця визначає, як побоювання зазнати переслідування з боку угрупування «Талібан» та свого чоловіка. Обставини побоювань викладених у заяві-анкеті від 17.12.2018 не містять нових обставин які викладені в заявах-анкетах від 16.08.2013 та 20.06.2014, а ще й мають розбіжності самих історій.

Оскільки стосовно громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (вона ж ОСОБА_6 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вона ж ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) було прийнято рішення ДМС України про відмову у визнанні біженцям або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.02.2014 №15-14 та від 21.11.2014 №636-14, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону відсутні та враховуючи, що заявниця при першій подачі клопотання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту до ГУДМС України в Закарпатській області надавала свій національний паспорт громадянина Ісламської Республіки Афганістан, а при подальших зверненнях його приховує, а також при подачі трьох заяв-анкет (до ГУДМС України в Закарпатській області, УДМС України в Чернігівській області та ГУДМС України в Харківській області) вказує різні дати народження, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 р.н., ІНФОРМАЦІЯ_4 р.н., ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н., є підстави вважати, що громадянка Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (вона ж Шірзад ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вона ж ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) намагається видати себе за іншу особу, описуючи іншу історію, що носить характер зловживання процедурою.

На підставі вищевикладеного, відповідно до частини шостої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відносно громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (гр. Афганістану ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), (гр. Афганістану ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ГУ ДМС України в Харківській області було прийнято наказ від 17.12.2018 №387 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з тим, що заявниці раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та умови не змінилися передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та заявниця видає себе за іншу особу.

Не погодившись з прийнятим рішенням ГУ, заявниця скористалась правом на оскарження, шляхом подання скарги на рішення ГУ ДМС України в Харківській області до ДМС України.

Розглянувши всі матеріали особової справи ДМС України було прийнято рішення від 12.04.2019 №50-19 про задоволення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийняти заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На підставі вищезазначеного рішення ДМС України, ГУ було прийнято наказ від 25.04.2019 №167 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянки Ісламської Республіки Афганістан Інжезарі Дуня.

У своєму зверненні заявниця вказує, що на даний момент існує загроза її життю в країні його походження - Ісламській Республіці Афганістан, а саме у заяві-анкеті від 17.12.2018 заявниця вказує, що «...Я не можу повернутися на батьківщину, оскільки мені погрожує терористичне угрупування «Талібан» та мій чоловік, бо я працювала в салоні краси...» (зі слів заявниці була його власницею).

У ході співбесіди проведеної 12.06.2019 заявниця повідомляє наступне, «...Чоловіка боюся. У мене нічого там не залишилося, мені нема до кого туди їхати ... Я звернулася тут, тому що боюся чоловіка і ОСОБА_8 хочу тут нормально жити...».

Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарта доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов`язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб па підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення.

З метою забезпечення попереднього розгляду заяви та у підтвердження свої слів громадянка Ісламської Республіки Афганістан надала такі документи: посвідку на тимчасове проживання ТР1300660 від 23.12.2015 терміном дії до 22.12.2016, яка видана ГУ ДМС України в Одеській області (орган 5101), термін дії якої продовжувався до 15.12.2018, яка видана на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; копію довідок про тримання іноземця (особи без громадянства) в Волинському ПТПІ від 04.12.2015 №83 та від 04.12.2015 №96 видану на ім`я ОСОБА_1 , 1976 ІНФОРМАЦІЯ_4 народження; копію довідки про тримання іноземця (особи без громадянства) в Чернігівському ПТПІ від 12.11.2014 №09-02/32, видану на ім`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; копію повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.12.2014 №40, виданого на ім`я ОСОБА_3 ; копію довідки про звернення за захистом в Україні №0000506, видана 20.06.2014 УДМС України в Чернігівській області на ім`я ОСОБА_4 ; інформацію по країні походження - Ісламській Республіці Афганістан.

Паспортний документу громадянина Ісламської Республіки Афганістан у заявниці відсутній.

Відповідно до заявлених побоювань, викладених у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та отриманої інформації у ході проведених співбесід від 26.09.2018 та 09.11.2018 було всебічно розглянуті наступні важливі елементи заяви (твердження заявника, які потребують детального аналізу для оцінки правдоподібності його тверджень), а саме: Чи заявниця надала достовірні особові дані? Твердження заявниці щодо її переслідування з боку колишнього чоловіка? Твердження заявниці щодо її переслідування з боку терористичного угрупування «Талібан»?

Відповідно до положень «Керівництво по процедурам і критеріям визначення статусу біженців. Тематичні рекомендації з міжнародного захисту (згідно Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців)» (1979, п.п. 205): «Тому процес констатації та оцінки фактів може бути узагальнено наступним чином: а) заявник повинен: і) говорити правду і сприяти перевіряючому у встановленні фактів.»

У своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поданої до ГУДМС України в Харківській області 17 грудня 2018 року та у ході співбесіди проведеної з заявницею 12.06.201, встановлено наступну інформацію (життя в Афганістані, причини виїзду з країни, перебування в Україні): Громадянка Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в заяві-анкеті, повідомляє, що вона ІНФОРМАЦІЯ_5 р.н., та раніше мала інше ПІБ, а саме ОСОБА_4 . Вказаний факт щодо зміни прізвища, заявниця пояснює у співбесіді, проведеної 12.06.2019, а саме: «...Коли жила з батьками у мене батьків було прізвище ОСОБА_10 , по оскільки я вийшла з сім`ї я поміняла прізвище на Інжезарі. Це вигадана прізвище. Це я коли ще була в Афганістані я її придумала. 6 років тому це відбулося, коли була в Афганістані. Але документів з Афганістану де вже в письмовому вигляді є те що моє прізвище Інжезарі у мене немає ... Питання: Після втрати паспорта, і того що Ви не захотіли оформляти новий коли Ви почали? Відповідь: По дитинству ласкаво батьки називали мене іншими іменами «як кличка », мама називала мене «Дуня», а батько «Наджіба». Питання: і Ви так стали себе називати? Відповідь: так, а потім я вибрала інше і стала вже Інжезарі Дуня ще в Афганістані...».

Заявниця постійно проживала в м. Герат, Ісламська Республіка Афганістан, де мала свій власний бізнес. Інжезарі Дуня працювала в своєму власному салоні краси, де робила зачіски та макіяж жінкам. Заявниця була одружена та має 5-тьох дітей.

Заявниця повідомила, що ще років 20 тому вона оформлювала національний паспорт на підставі якого виїздила до Індії з донькою на лікування. Після повернення близько через 4 роки заявниця свій паспорт втратила, та більше не зверталась за оформлення нового паспорта громадянина Ісламської Республіки Афганістан.

Далі заявниця повідомляє, що потім вона виїжджає до Ісламської Республіки Іран, та проживає там близько 5 років, після чого знову повертається на батьківщину та продовжує працювати у своєму салоні краси, «... ОСОБА_11 5 років в Ірані жила. 10 років тому це було. Коли в Афганістані почалася війна, я поїхала в Ірану. Питання: В яке місто Ірану поїхали? Відповідь: В Тегерані я жила. Я виїхала туди зі своєю сім`єю - я і мої діти ... Питання: Коли і куди поїхали після Ірану? Відповідь: Я ж Вам сказала, що повернулася до Афганістану і працювала в салоні краси? Питання: Але Ви ж говорили, що це було після Індії? Відповідь: Так, це ж моя спеціальність. Після повернення з Ірану в Афганістан я ще 4 роки працювала в салоні...» (протокол співбесіди 12.06.2019).

Далі заявниця повідомляє, що у зв`язку з тим, що заявниці почали надходити погрози від представників терористичного угрупування «Талібаи», через те, що остання працювала у салоні краси. В додаток до цих погроз надходили погрози і від її чоловіка з ким вони в результаті розлучилась, однак останній продовжував їй погрожувати, а саме «...Була загроза з боку Талібану - через те що я працювала в будинку краси, і як раніше Вам говорила через чоловіка ОСОБА_12 , і чоловіка, оскільки він погано до мене ставився. Навіть після розлучення. Чоловік весь час не хотів, щоб я працювала самостійно, і потім будувала своє подальше життя, він мене ревнував. При тому, як ми жили разом, були весь час скандали. Тому у мене не було там нормального життя...».

Однак в ході описуваної історії заявницею вже спостерігаються розбіжності, а саме :

У ході співбесід проведеної 12.06.201, Інжезарі Дуня повідомляє, що виїхала до України 6 років тому, а з чоловіком « ОСОБА_13 про чоловіка нічого не знаю. В останній раз я чула про нього 7 років тому. Коли з ним в Афганістані розлучилася, більше і не бачила його...» хоч в цій же співбесіді заявниця вказує, що саме через чоловіка вона і покинула Афганістан, оскільки навіть після розлучення продовжував погано до неї відноситься.

Коли заявниця вирішила покинути Афганістан та виїхати до будь-якої європейської країни, вона залишила всіх своїх 5х дітей в Афганістані, та нелегально, без документів виїхала на машині транзитом через Республіку Таджикистан (1 місяць перебувала) та Російську Федерацію (2 місяця перебувала) нелегально прибула у 2013 році до України. Однак за словами заявниці вона направлялась далі, до Словаччини, однак її на кордоні затримали та повернули назад до України у зв`язку з чим вона одразу поїхала до Одеси, де отримала документ. Звідти заявниця виїхала вже до міста Харків, де звернулась з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує, хоч у заяві-анкеті від 17.12.2018 вказала, що раніше вже зверталась з відповідною заявою на території України, а саме у м. Чернігів.

Оскільки остання, у своїй заяві-анкеті від 17.12.2018, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вказала, що раніше зверталась до із відповідною заявою в іншому регіоні України, відповідно до підпункту е) пункту 2.1. Наказу МВС України від 07.09.2011 №649 «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» було здійснено перевірку, на предмет звернення громадянки Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_5 Дуня до територіальних органів ДМС України з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За проведеною перевіркою, встановлено, що остання вже двічі зверталась до територіальних органів ДМС України під різними ПІБ та датами народження, про що зазначалось раніше.

Суд зазначає, що в двох попередніх заява-анкетах про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту розповідає 2 інші різні історії свого проживання в Афганістані, причин виїзду, маршруту слідування, та обставин перебування на території України, а саме:

У заяві-анкеті від 16.08.2013 (справа 20131370044), заявниця заміжня, має двох дітей: сина, який проживає в Афганістані, та доньку яка проживала в РФ, м. Москва. Заявниця вказує, що маючи 10 річний стаж роботи в салоні краси (власний бізнес заявниці, який був у неї вдома), їй почали надходити погрозу, щоб вона припинила цим займатись, оскільки ця діяльність не по законам шаріату. Заявниця не припиняла цим займатись, оскільки це був єдиний дохід у її сім`ї, оскільки чоловік не працював. Заявниця повідомляє, що одного разу до її будинку була закинута граната. А в іншого разу, дзвонили її чоловіку та погрожували, щоб чоловік змусив її покинути займатися цією діяльністю. Тому разом з чоловіком було вирішено, що заявниця повинна виїхати до доньки, яка проживала з дитиною (онуком заявниці) до ОСОБА_14 . Маючи паспорт серії НОМЕР_1 , виданий МВС Афганістану, м. Герат, який виданий 04.03.2013 терміном дії до 02.04.2016, заявниця на підставі візи приблизно 05.03.2013 з Афганістану літаком прибула до РФ. Потім через те, що онук (син її доньки) потребували лікування, останні разом з заявницею мали на меті виїхати до Словаччини, шлях маршруту якого пролягав через Україну, останніх було затримано на кордоні та повернуто до України.

У заяві-анкеті від 05.05.2014 (справа 2014СN0019), заявниця вказує, що до виїзду в Україну вона опинилась під тиском та погрозами брата свого колишнього чоловіка, Хаміда, через зайнятість у власному салоні краси та магазині. Заявниця повідомляє про те, що має 5х дітей, 4 з яких набагато раніше чим сама заявниця виїхали з Афганістану до Європи та вже як 2 роки була розлучена. Саме з моменту розлучення її почав нібито переслідувати шурін, Хамід. Навіщо взагалі незрозуміло, адже заявниця і раніше була зайнята тією ж справою (мала салон краси - 6-7 років вона повідомила під час її співбесіди, та 4 роки під час другої співбесіди). Чоловік після розлучення мешкав окремо. Таким чином, заявниця вже довгий час працювала перукарем, раніше ніколи не отримувала погроз з приводу своєї зайнятості. Також з заявницею працювало ще три робітниці, які взагалі не отримували схожих погроз. Окреме питання стосується погроз саме від шуріна, оскільки останній лише декілька разів дзвонив їй, власне сам не приходив, не погрожував і взагалі заявниця з ним ніколи не спілкувалась і ніколи не зустрічалась. З описаних подій було встановлено, що заявниця на території країни постійного проживання знаходилась в безпеці і це безумовно. За матеріалами справи, заявниця повідомляла, що пережила напад, з боку кого саме із заяви не зрозуміло, під час якого її брата було поранено, після чого згодом останній помер. Після вказаної події з нападом заявниця залишила будинок та переїхала до батьків у інший район Герату. Деякий час який вона проживала у будинку батьків взагалі не відбувалось жодних переслідувань в її сторону. А надалі вона продала свій будинок та нелегально, без документів виїхала з країни. Маршрут та дата виїзду із Афганістану їй невідомі. Так пізніше заявницею було повідомлено, що їй в Афганістані було тяжко жити, у її доньки дитина потребувала лікування і саме тому вони вирішили і виїхати, та їх шлях прямування був до Словаччину, у зв`язку з чим вони були там затримані та повернуті до України.

З вищевикладеного спостерігається, що заявниця тричі звертаючись з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України, тричі повідомляє різні особові дані, певні факти життя, причин виїзду з Афганістану. Окрім того остання приховує що мала паспорт, який був з нею в Україні. Фактів зміни П1Б, оскільки остання приховала факт того що хоч і їй раз їй не вдалось нелегально виїхати до Словаччини, та пройшовши 2 процедури розгляду документів на статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в ГУДМС України в Закарпатській області та УДМС України в Чернігівській області, заявниця намагалась вдруге перетнути державний кордон України та нелегально виїхати до Словаччини 06.12.2014, про, що свідчить в матеріалах справи копії документів затримання, вже визначаючи себе (вперше за період перебування в Україні), як «Інжезарі Дуні», була поміщена до Волинського ПТПІ 25.12.2014 за рішенням Чопського прикордонного загону та звільнена з установи 06.12.2016.

Таким чином, з вищевикладеної інформації слідує наступний висновок, що заявниця свідомо постійно надає різну інформацію під час всіх трьох звернень з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту на території України, яка є суперечливою, та є неправдоподібно, а сама заявниця таким шляхом намагаються легалізувати своє перебування на території України.

Що ж стосується переслідувань в країні походження та постійного проживання - в Ісламській Республіці Афганістан, суд зазначає, що відповідно до пункту 51 Керівництва, не існує загально визначеного поняття «переслідування». Зі статті 33 Конвенції 1951 року можна зробити висновок, що загроза життю і свободі з причин раси, релігії, національності, політичних переконань або приналежності до будь-якої соціальної групи завжди є переслідуванням.

Відповідно до статті 9 (1) Директиви 2011/95/ЕU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту», для того, щоб розглядатися як акт переслідування у зазначеній Статті І (А) Женевської конвенції, акт повинен бути достатньо серйозним за своїм характером або повторюваністю, щоб являти собою грубе порушення основних прав людини.

Виходячи, з вищевикладеного, у всіх трьох зверненнях заявниця вказує трьох різних агентів переслідування в Афганістані, а саме: терористичне угрупування «Талібан», шурін (брат чоловіка), сам колишній чоловік. Однак, у ході співбесіди проведеної 12.06.2019, заявниця повідомила, що «...Питання: Чи доводилося вам бути причетною до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, яке було пов`язане з вашою національністю, політичною діяльністю або релігійною приналежністю в Афганістані? Відповідь: НІ, ніколи...».

Окрім того у ході цієї ж співбесіди заявниця була повідомлена, що повинна говорити правду, та попереджена, що при наданні нею неправдивих відомостей щодо обставин прибуття і проживання на території України, фальшивих документів, або свідомо неправдивих відомостей, з метою підтвердження умов, які змусили її покинути країну і звернутися за набуттям статусу біженця або отримання додаткового захисту, їй буде відмовлено в наданні такого статусу або захисту, однак заявниця продовжувала говорити неправду, а саме надавати неправдиву інформацію, щодо її національного паспорта, агента переслідування, причин виїзду з Афганістану, маршруту слідування, та обставин перебування в Україні.

Таким чином з кожною подачею відповідної заяви на тримання міжнародного захисту в Україні, заявниця намагається підсилити історію свого переслідування новими фактами на свою користь, однак які не знаходять свого суб`єктивного та об`єктивного підґрунтя для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з чим самі такі звернення носять характер зловживання процедурою

Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань.

В ході розгляду особової справи проведено з`ясування щодо ступені загрози заявниці особисто, у разі повернення до Ісламської Республіки Афганістан. З аналізу матеріалів справи вбачається, що заявниця не навела жодних переконливих доказів того, що в її ситуації ці побоювання є аргументованими.

Беручи до уваги усі факти описані у пункті 4 цього висновку, слід вважати, правдоподібним факт народження та проживання у м. Герат на час виїзду до України. Якщо провести аналіз, то з`являється чіткий малюнок, що відомості зазначені заявницею дещо перебільшують та драматизують дійсні обставини її виїзду з Афганістану, «...Питання: Коли Ви вирішили покинути Афганістан? Відповідь: 6 років тому я покинула Афганістан ОСОБА_15 Питання: В яку країну Ви прямували? Відповідь: В будь-яку країну світу що б там було спокійно і не було війни...» (протокол співбесіди від 12.06.2019), тобто заявниця просто мала намір виїхати з Афганістану, а можливо і те, що заявниця мала намір потрапити до Європи, оскільки Україна і не була її кінцевим пунктом призначання, оскільки двічі намагалась виїхати до Словаччини, а до того була в двох безпечних країнах для проживання, а саме в Республіці Таджикистан та Російській Федерації, в яких не мала наміру звертатись за міжнародним захистом. Окрім того, заявниця сама повідомила, що всі її 5 дітей виїхали до Європи, і на даний час перебувають в Німеччині.

Згідно Закону України «Про біженців та осіб, які погребують додаткового або тимчасового захисту» надає наступне визначення терміну біженець у пункті 1 частини першої статті 1: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань».

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Також, звертаючись до Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженців, пункту 62 «мігрант - це особа, яка з причин, що відрізняється від містяться в визначенні, добровільно залишає свою країну, щоб оселиться в іншому місці. Він може бути рухається бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то воно є економічним мігрантом, а не біженцем», таким чином, якщо заявницею керувало бажання змінити особисте життя у наслідок проблем, що склались у її родині та поліпшити матеріальне становище, отримати освіту, то вона підпадає саме під визначення «економічний мігрант», а не «біженець».

На основі досліджених відомостей повідомлених заявницею у заяві-анкеті та у ході проведеної співбесіди, щодо аспекту переслідування заявниці на батьківщині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а саме на предмет відповідності вимогам пункту 1 частини першої статті 1 Закону не встановлено. Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно заявниці. Заявниця сповідує іслам, до жодної громадської, військової, релігійної чи політичної організації не належала, вважає себе аполітичною. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетною ніколи не була. Окрім того, що стосується того факту, що заявниця жінка, і вона б могла віднестись до соціальної групи, однак, як до жінки (жертва та потенційна жертва сексуального і гендерного насилля; жертва і потенційна жертва шкідливих традиційних практик; жінка, яка вважається порушницею соціальних норм) будь-якої згаданої категорії не було нею названо, напевно саме тому, що їх і не було, крім цього вона також не підпадає під категорію груп ризику, як жінка, яка бере активну участь у суспільному житлі. Тобто немає підстав вважати, що заявниця має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано до відповідача жодних переконливих доказів, які б свідчили про переслідування заявниці на батьківщині та про будь-які ґрунтовні підстави для побоювання зазнати будь-якої шкоди в Ісламській Республіці Афганістан.

Повідомлені позивачем побоювання повернення до країни його походження (пункт 3 висновку), не дають підстав визначити заявника біженцем, через відсутність відповідних ознак біженця, викладених у Законі (пункт 1 частини 1 статті 1), оскільки вони повністю спростовуються всіма наведеними фактами у пункті 4 цього Висновку,

Позивач не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої етапі 1 Закону.

Позивач перебуває за межами країни своєї громадянської приналежності та не бажає повертатись через побоювання вказані у пункті 3 висновку, які ж повністю спростовуються всіма наведеними фактами у пункті 4 цього Висновку.

Аналіз матеріалів особової справи позивача показує, що територію Ісламської Республіки Афганістан залишила свідомо.

Стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню».

Директива Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року у стані 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (а) смертна кара або приведення її у виконання; (b) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання заявника в країні походження та (с) серйозна і індивідуальна загроза життю або особистості цивільних осіб з причин повального насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

Формування статті 3 Європейської Конвенції та етапі 15 Директиви Ради Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/EU співпадають з підставами для надання додаткового захисту у відповідності до п. 13 частини 1 ст. 1 Закону України «Про біженці та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати статтю 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до країни походження, може вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

Позивач на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягалась, з цих приводів державними органами не переслідувалась. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.

В Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR) переконані, що в нинішніх умовах висилка громадян Афганістану, яким відмовлено в наданні статусу біженця, на батьківщину допустиме лише у виняткових випадках. Про це представник UNHCR в Німеччині Домінік ОСОБА_16 ( ОСОБА_17 ) заявив у неділю, 9 червня, в Берлін і. «Ситуація з безпекою в цій країні допускає можливість висилки тільки як виняток. В останні місяці ситуація (в Афганістані. - Ред.) Ще більше погіршилася», - констатував Барч. За його словами, радикальний ісламістський рух «Талібан» знову «зміцнило позиції» і влади в Кабулі не справляються з «мародерство бандами». Німеччина вислала понад 500 афганців. Уряд ФРН в 2016 році підписало з афганською владою договір про реадмісію. З тих пір з Німеччини назад в Афганістан були відправлені не менше 565 чоловік. Висилка мігрантів в Афганістан піддається критиці. Війна з радикальними ісламістами з угрупування «Талібан» і терористами з «Ісламської держави» триває, що щодня призводить до поранень і загибелі людей. У 2018 році в Афганістані в результаті нападів бойовиків, а також в результаті бойових дій загинули більше 3800 мирних жителів, з них майже 1000 - діти. Ще 7189 осіб було поранено, свідчать дані ООН.

Однак, Радіо Свобода, повідомляє, - «У 2019 році кількість жертв серед цивільних в Афганістані знизилася на 23 відсотки - ООН».

Враховуючи вищевикладене, позивач не була змушена прибути в Україну або залишитись в Україні внаслідок загрози жито, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, а була керована особистими проблемами (аналіз та доводи пункту 4 висновку).

Суд доходить до висновку, що у разі повернення до країни походження, життю, безпеці чи свободі позивача не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто заявниця не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.

Також встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявнику не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», громадянці Ісламської Республіки Афганістан Інжсзарі Дуні правомірно було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, позовні вимоги Інжезарі Дуня задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, 37508470), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37754460) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 27 січня 2020 року.

Суддя М.М.Панов