Рішення № 87198142, 15.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.005303

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої-судді Сидор Н.Т.,

за участю секретаря судового засідання Колодій О.Р.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки Возняка В.Й.,

представник відповідача не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, в якій просить суд визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/000416/2 від 17.09.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем до Львівської митниці ДФС подано митну декларацію UA209190.2019.059915 від 16.09.2019, в якій вказано вартість задекларованого автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, номер кузова НОМЕР_1 в розмірі 7500,00 євро, рахунок-фактуру (інвойс) № 2019347 від 26.08.2019, яким стверджується факт придбання згаданого автомобіля, де вказана вартість згаданого автомобіля в розмірі 7500,00 євро, які позивачем сплачено продавцю, декларацію про походження товару, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу UA20903/2019/70476 від 12.09.2019, копію митної декларації країни відправлення 19DE655113446797Е8 від 09.09.2019, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 17.11.2015, довіреність ННХ 580601 від 05.09.2019, сертифікат відповідності UA.005.046043-19 від 13.09.2019, паспортний документ фізичної особи, що дає право для перетину державного кордону України уповноваженої позивачем особи, паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного проживання позивача на території України та митну декларацію. За результатами перевірки митної декларації та доданих до неї документів відповідачем видано позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2019/01065 від 18.09.2019 та винесено рішення UA209000/2019/000416/2 від 17.09.2019 про коригування митної вартості, де скориговано вартість автомобіля до 10650,00 євро, що є, за твердженням позивача, порушенням її прав та інтересів, оскільки змушує надмірно сплатити кошти за митне оформлення транспортного засобу. Позивач вважає, що наданих нею документів Львівській митниці ДФС достатньо для визначення митної вартості товару за основним методом в розмірі 7500,00 євро, тобто за ціною договору (контракту) щодо імпортованого товару (вартість операції), яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі) № 2019347 від 26.08.2019, правомірність якої стверджується митною декларацією країни відправлення 19DE655113446797E8 від 09.09.2019. Відтак, стверджує, що у митного органу відсутні правові підстави щодо виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості транспортного засобу, що свідчить про протиправність винесеного рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/000416/2 від 17.09.2019, а тому таке підлягає скасуванню.

Відповідач позов не визнає, позицію щодо позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву (вх. № 43433 від 20.11.2019). У поданому відзиві представник відповідача покликається на те, що при перевірці поданої позивачем митної декларації UA209000/2019/059915 від 16.09.2019 та документів, долучених до декларації, митним органом встановлено, що документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінюваний транспортний засіб, а тому відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України (далі - МК України) декларанту скерована вимога про необхідність подання додаткових документів, для підтвердження заявленої митної вартості товару. Втім, додаткові документи декларантом не надавалися. Відтак, провівши відповідно до вимог ч. 4 ст. 57 МК України консультацію з декларантом, послідовно розглянувши можливість застосування методів значення митної вартості, митниця встановила неможливість застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МК України) та методу 2б (ст. 60 МК України) з причини відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МК України) та методу 2г (ст. 63 МК України) з причини відсутності вартісної основи для перерахунку митної вартості в органу доходів і зборів. У зв`язку з викладеним, вартість транспортного засобу визначена Львівською митницею ДФС за резервний методом у зв`язку з наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСУАР ДФС. Таким чином, представник відповідача вважає, що оскаржуване позивачем рішення прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

Відносно процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.

Ухвалою судді від 05.11.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі.

02.12.2019 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали, просили такі задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Заслухавши вступне слово позивача та її представника, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно з рахунком-фактурою № 2019347 від 26.08.2019 (а. с. 19-20) позивач, ОСОБА_1 , придбала у Німеччині легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, номер кузова НОМЕР_1 , пробіг 149767 км, 2015 року випуску, за ціною 7500,00 євро.

На підставі нотаріально посвідченої довіреності від 05.09.2019 (а.с. 24) ОСОБА_2 вчинено дії по перевезенню цього автомобіля з Німеччини до України.

Для митного оформлення вказаного автомобіля подано митну декларацію UA209190.2019.059915 від 16.09.2019, та додано наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс) № 2019347 від 26.08.2019, декларацію про походження товару, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу UA20903/2019/70476 від 12.09.2019, копію митної декларації країни відправлення 19DE655113446797Е8 від 09.09.2019, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 17.11.2015, довіреність ННХ 580601 від 05.09.2019, сертифікат відповідності UA.005.046043-19 від 13.09.2019, паспортний документ фізичної особи, що дає право для перетину державного кордону України уповноваженої позивачем особи, паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного проживання позивача на території України та митну декларацію.

17.09.2019 Львівською митницею ДФС прийнято рішення UA209000/2019/000416/2 про коригування митної вартості товарів - заявленого до декларування автомобіля в розмірі 10650 євро (а.с. 15).

У графі 33 „Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" зазначено, що «митна вартість заявлена декларантом не може бути визнана у зв`язку з відсутністю документального підтвердження числових значень митної вартості та неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-третій статті 53 цього Кодексу (відсутні касові або товарні чеки, банківські платіжні документи). У органу доходів і зборів виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСУАР - 10650 євро. Касові або товарні чеки до митного оформлення не подавались (ч. 1 ст. 368 МКУ), документи щодо оплати товару до митного оформлення не подавалися. Власник автомобіля, вказаний у реєстраційному документі та продавець є різними особами. Однак жодних документів про перехід права власності між цими особами не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання податкових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана: - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями. Проведено консультації з декларантом згідно ст. 57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст. 60 МКУ) з причини відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для перерахунку митної вартості в органу доходів і зборів. Митну вартість визначено за резервний методом у зв`язку з наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСАУР ДФС. Виходячи із вищенаведеного, митна вартість товару становитиме 10 650 євро. Джерелом інформації для коригування митної вартості використано ціну, за яку транспортний засіб визначеної марки, моделі, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, визначену за результатами спрацювання АСАУР.»

У зв`язку з прийняттям вказаного рішення відповідачем оформлено картку відмови № UA209190/2019/01065 від 18.09.2019 (а. с. 16).

Покликаючись на протиправність коригування Львівською митницею ДФС розрахованої декларантом митної вартості автомобіля, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався такими нормами законодавства.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012 та Генеральною угодою про тарифи та торгівлю 1994 року (ГАТТ 1994).

Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ст. 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГААТ).

Згідно з ч. 2 ст. VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами 4 та 5 ст. 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно з ч.1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 1 та ч. 2 ст. 53 МК України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

В силу ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу ч.ч. 1, 2 ст. 53 МК України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Вказана норма кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим п. 3.16 та п. 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 15.02.2011 р. № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Водночас частиною третьою статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребуванням додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зі змісту приписів розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів. Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного рішення в аспекті належного обгрунтування такого, суд виходить з такого.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що митна вартість заявлена декларантом не може бути визнана у зв`язку з відсутністю документального підтвердження числових значень митної вартості та неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-третій статті 53 цього Кодексу (відсутні касові або товарні чеки, банківські платіжні документи). У органу доходів і зборів виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСУАР та складає 10650 євро.

Втім, представник позивача у судовому засіданні ствердив, що товар - автомобіль придбано у Німеччині за ціною 7500 євро, готівкою, після огляду автомобіля.

На підтвердження платежу позивач надав митному органу рахунок-фактуру (інвойс) від 26.08.2019 № 2019347, у якій вказано про сплату коштів у сумі 7500 євро при купівлі автомобіля (а.с. 20).

При цьому, суд погоджується з позицією позивача, що оскільки розрахунок за товар відбувався в готівковій формі безпосередньо продавцю, то цей факт не може бути підтверджений банківськими документами.

Натомість, відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст рахунку-фактури (інвойс) від 26.08.2019 № 2019347, в тому числі будь-які відомості щодо підтвердження чи не підтвердження обставини відчуження позивачу продавцем автомобіля та отримання або не отримання від позивача коштів в сумі 7500 євро та/або іншої суми за відчужений вказаний транспортний засіб.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.02.2018 за результатом розгляду справи № 809/1884/16, посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 МК України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Разом з тим, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатньою підставою для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

За змістом п. 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної фіскальної служби України №689 від 11.09.2015, під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків можуть використовуватися такі джерела інформації: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС; спеціалізовані видання, які містять інформацію про ціни, сформовані на світовому ринку; інформація, отримана від ДФС, про ціни на товари та/або сировину, матеріали, комплектуючі, які входять до складу товарів; інформація, отримана від митних органів іноземних держав за результатами перевірки автентичності документів, які подавалися під час митного контролю та митного оформлення товару; інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю, в тому числі, за результатами проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства з питань державної митної справи; інформація, отримана від державних органів, установ та організацій на запити територіальних органів та/або ДФС; цінова інформація, отримана в рамках домовленостей, укладених між ДФС та асоціаціями, спілками та іншими об`єднаннями імпортерів та виробників; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, що мають відповідні повноваження згідно із законодавством; інформація отримана з мережі Інтернет.

Отже, наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України.

Згідно з ч.ч. 3, 8 ст. 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях. У разі якщо ця стаття застосовується органом доходів і зборів, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово проінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Суд звертає увагу на те, що перед застосуванням наступних методів визначення митної вартості товару здійснюється процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості відповідно до приписів ст.ст. 59 і 60 МК України, під час якої орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57 МК України).

З огляду на викладене, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування резервного методу відповідно до вимог, встановлених ст. 64 МК України, можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування попередніх п`яти.

Покликаючись на проведення консультацій, відповідач не надав доказів того, що така проведена у належний спосіб, саме лише покликання на її проведення не можна вважати таким, що відповідає нормам закону.

Пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012, у рішенні вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів); посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

Згідно з п. 2, 4 ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Однак, як видно з оскаржуваного рішення, відповідач не виконав обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем використано виключно інформацію, надану у зв`язку зі спрацюванням ризиків АСАУР. Джерелом інформації для коригування митної вартості використано ціну, за яку транспортний засіб визначеної марки, моделі, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, визначену за результатами спрацювання АСАУР.

Таким чином, визначаючи вартість товару за другорядним методом, митний орган не навів жодних розрахунків визначеної ним митної вартості та не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі та які складові вплинули на формування зазначеної вартості.

На необхідність з`ясування вказаних обставин при прийнятті рішення про корегування митної вартості вказав також Верховний Суд у постановах від 23 квітня 2019 року по справі №810/1479/16 та від 26 лютого 2019 року у справі №808/454/18.

Покликання відповідача на спрацювання системи управління ризиками АСАУР не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

При цьому, суд звертає увагу на те, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19 лютого 2019 року в справі № 805/2713/16-а.

Також враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 11.09.2012 у справі №21-262а12, та Верховного Суду, викладену у постанові від 30.10.2018 у справі №826/25605/15, слід звернути увагу, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд вважає, що оскільки позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас митниця не довела наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого товару та протиправність оскаржуваного рішення про таке коригування.

Адміністративні суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржуване рішення митниці про коригування митної вартості не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності оскаржуваного рішення не довів, а відтак останнє підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь позивача судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу та оплату по перекладу документів, необхідних для розгляду справи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До матеріалів справи долучено квитанцію від 09.10.2019 № 7 про сплату судового збору на суму 768,40 грн та квитанцію від 29.10.2019 № 4 на суму 95,50 грн.

Відтак, сплачений судовий збір на загальну суму 863,90 грн підлягає поверненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрім іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем подано: Договір 2910 про надання правової допомоги від 29.10.2019, укладений між позивачем та адвокатом Возняком Володимиром Йосифовичем, Договір 1312 від 13.12.2019 про визначення розміру гонорару за надання правничої допомоги у справі №1.380.2019.005303 та порядок оплати, акт прийому-передачі наданої правничої допомоги у справі №1.380.2019.005303, копії квитанцій до прибуткового касового ордеру № 1 від 29.01.2019 та № 2 від 13.12.2019, що підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6700 грн.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

Так, представник відповідача подано заперечення на заяву про обґрунтування судових витрат, де він покликається на не співмірність заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу.

Суд, у свою чергу, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При вирішенні питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу судом, на виконання приписів ч. 5 ст. 142 КАС України, враховано правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року (справа №200/14113/18-а), Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року (справа № 9901/350/18).

Враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

позов ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці ДФС від 17.09.2019 № UA209000/2019/000416/2 про коригування митної вартості товарів.

Стягнути з Львівської митниці ДФС за рахунок її бюджетних асигнувань 863 (вісімсот шістдесят три) грн. 81 коп. сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 суму сплачених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8400 (вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Львівська митниця ДФС (ЄДРПОУ 39420875, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка,1).

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2020.

Суддя Сидор Н.Т.