Рішення № 87198130, 27.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.006150

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1126 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Військової частини А1126 (далі - відповідач, ВЧ А1126), у якій просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати при звільненні зі служби позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в 2016-2019 роках;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки в 2016-2019 роках у розмірі 28689,20 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за затримку з 17.08.2019 до 18.11.2019 виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні зі служби у розмірі 39236,70 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів.

В обґрунтування позову зазначено, що зі змісту наказу командира ВЧ А1126 від 16.09.2019 за №166 при звільненні позивачки зі служби їй як матері двох дітей до 15 років, одна з яких є інвалідом з дитинства не нараховано і не виплачено грошову компенсацію за невикористані у 2016-2019 роках 68 календарних днів додаткової відпустки. На її заяву про виплату грошової компенсації їй повідомлено, що відповідна виплата буде здійснена у випадку роз`яснення вищого штабу щодо порядку та наявності законних підстав здійснення даної виплати. Станом на 18.11.2019 відповідну компенсацію позивачці не виплачено. Оскільки позивачку звільнено, але усіх сум належних до виплати їй не виплачено, вона вважає, що має право на компенсацію середнього грошового забезпечення за період, за який допущено затримку здійснення відповідних виплат.

Ухвалою суду від 26.11.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами.

02.01.2020 за вх. №75 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач підтвердив, що солдат ОСОБА_1 , у період з 20.04.2007 по 16.08.2019 проходила військову службу за контрактом в Збройних Силах України, безпосередньо у ВЧ А1126 з 13.09.2013. 16.08.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, знято зі всіх видів забезпечення.

За період проходження служби у ВЧ А1126 позивачка не використала додаткову соціальну відпустку, як мати яка має двох дітей до 15 років, одна з яких є інвалідом.

Відповідач покликався на те, що п. 17 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч.ч 1, 6, 12 цієї статті, а саме: щорічна основна відпустка із збереженням грошового забезпечення - військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби; відпустка тривалістю 10 календарних дні - військовослужбовцям строкової служби за весь період проходження військової служби; канікулярна відпустка - курсантам і слухачам вищих військових навчальних закладів; а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів - всім категоріям військовослужбовців. Однак з врахуванням приписів п. 19 ст. 10-1 цього ж Закону надання інших видів відпусток припинено.

При цьому відповідач вважає, що покликання на рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, яке залишене без змін Великою Палатою Верховного Суду від 21.08.2019 є безпідставними, оскільки таке прийнято вже після виключення позивачки із списків особового складу військової частини та проведення із нею усіх виплат.

Щодо розрахунку суми заборгованості проведеного позивачкою зазначено, що у місяці виключення позивачки із списків особового складу ВЧ А1126 (серпень 2019) 31 календарний день, грошове забезпечення у місяці звільнення з військової служби становить 12868,10 грн., отже середньоденне грошове забезпечення за серпень 2019 - 415,10 грн., а всього за не використані дні додаткової відпустки - 28226,80 грн. (68 х 451,10 грн.)

Вказані вимоги відповідач вважає передчасними, а позов таким, що задоволенню не підлягає. Просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до приписів ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву на позовну заяву, а також долучених письмових доказів, -

в с т а н о в и в :

Позивачка у період з 20.04.2007 по 16.08.2019 проходила військову службу за контрактом в Збройних Силах України, безпосередньо у ВЧ А1126 з 13.09.2013.

Згідно з наказом командира військової частини А1126 №166 (по стройовій частині) від 16.08.2019 солдата військової частини за контрактом ОСОБА_1 , кухаря господарчого відділення взводу забезпечення самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, звільненої наказом командира військової частини А1126 (по особовому складу) від 16.08.2019 №74-РС відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 04.04.2006 з військової служби у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки за період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати подовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжити військову службу під час особливого періоду), слід вважати такою, що посаду здала 16.08.2019. З 16.08.2019 ОСОБА_1 виключена з списків особового складу частини, знята з усіх видів забезпечення і продовольчого забезпечення за нормою №1 (каталог) (обід) з 17.08.2019 і направлена для зарахування на військовий облік до Новомосковського ОМТЦК та СП Дніпропетровської області /а.с.12/.

Факт прийняття та звільнення з військової служби підтверджується відомостями трудової книжки /а.с.13-14/.

Позивачка має двох дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.17, 18/.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1, виданого 30.12.2016 Управлінням соціального захисту населення Новомосковської РДА підтверджується, що дочка ОСОБА_1 ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства /а.с.16/.

Позивачка звернулася до командування військової частини із заявою від 28.08.2019 за вх. №5126 від 02.09.2018 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як жінці військовослужбовцю та 06.09.2019 за №2207 отримала відповідь, згідно з якою командуванням частини прийнято до розгляду та направлено запит до фінансово-економічного управління Десантно-штурмових військ Збройних Сил України для отримання роз`яснення. Враховуючи зазначене повідомлено, що відповідна виплата буде здійснена позивачці у разі отримання роз`яснення вищого штабу щодо порядку та наявності законних підстав здійснення даної виплати /а.с.19/.

Оскільки вказану компенсацію не виплачено, вважаючи відповідні дії відповідача протиправними, а також, вважаючи, що у неї виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за затримку її виплати за період з 17.08.2019 по 18.11.2019, позивачка звернулася до суду за захистом її прав.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Основного Закону встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 45 визначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів (ст. 19 Закону №504/96-ВР).

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 (далі - Закон №3543-XIІ) та у Законі України «Про оборону України» №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закон №1932-XII).

За визначенням ст. 1 Закону №3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Вказане свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження нею військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Проаналізувавши викладене суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Враховуючи вищевикладене, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону №504/96-ВР.

Така позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 (залишене без змін відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019).

Суд критично оцінює покликаннями відповідача на те, що висновки у вказаній постанові не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки позивачку станом на момент набрання постановою від 16.05.2019 позивачка була виключена із списків особового складу і з нею вже було проведено відповідний розрахунок, оскільки вказаною постановою регулюються подібні між собою правовідносини.

Сторонами не оспорюється те, що ОСОБА_1 дійсно не використала станом на момент звільнення 68 календарних днів додаткової соціальної відпустки за період 2016-2019 років як мати, яка має двох дітей віком до 15 років, одна з яких є інвалідом з дитинства.

Зі змісту наказу №166 від 16.08.2019 встановлено, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки», за 2016-2019 роки. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

При цьому з відповіді на звернення позивача від 06.09.2019 суд не встановив категоричних заперечень чи відмови у виплаті відповідної компенсації, навпаки відповідач звернувся до фінансово-економічного управління за роз`ясненнями, однак, компенсації позивачці не виплатив, жодних повідомлень щодо отриманих відповідей від фінансового управління не надав.

З огляду на викладене, дії військової частини А1126 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як матері, яка має двох дітей віком до 15 років, при чому одна з них є інвалідом з дитинства, є протиправними, а відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2016-2019 роки тривалістю 68 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 16.08.2019.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Військової частини А1126 на користь позивачки грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки в 2016-2019 роках в розмірі 28689,20 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів суд вважає за необхідне зазначити, що суд не вправі визначати конкретні суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, які слід виплатити позивачці, оскільки відповідно до законодавства обчислення таких сум з врахуванням днів невикористаної відпустки, належить до компетентних структур відповідача.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні у розмірі 39236,70 грн. за період з 17.08.2019 по 18.11.2019, суд зазначає таке.

За приписами абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частинами 1, 2 ст. 117 КЗпП України установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, спеціальним законодавством про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

На думку суду, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальності за невиплату чи несвоєчасну виплату усіх сум грошового забезпечення за всіма видами, тому з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації положення ст. 117 КЗпП України, які є загальними, необхідно поширити на правовідносини, які виникли під час звільнення особи з військової служби в Збройних Силах України.

Суд при формуванні такої правової позиції враховує висновки щодо застосування спеціального законодавства та статті 117 КЗпП України, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16 та від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.

Суд вважає, що заявлені позивачем вимоги у цій частині позову, яка стосується стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є дещо передчасними.

Так, для з`ясування усіх обставин по справі та визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми грошового забезпечення, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Водночас, у матеріалах справи відсутні розрахунки суми нарахованої та невиплаченої грошової компенсації, як і відсутній такий важливий елемент як дата фактичної виплати відповідної компенсації, оскільки буде вчинена лише у майбутньому.

Нарахування грошової компенсації належить до дискреційних повноважень відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач від сплати судового збору звільнена на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків), з врахуванням приписів ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії військової частини А1126 щодо ненарахування та невиплати при звільненні зі служби ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як жінці військовослужбовцю, яка має дітей за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.08.2019.

3. Зобов`язати Військову частину А1126 (51270, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Гвардійське; ЄДРПОУ 22994874) нарахувати й виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як жінці військовослужбовцю, яка має дітей за період 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.08.2019.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2020.

Суддя Кравців О.Р.