Рішення № 87197687, 27.01.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Справа № 280/5013/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області, третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

15 жовтня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - ГУ ДФС у Запорізькій області, відповідач), третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - третя особа), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-13697-49 У, видану Головним управлінням ДФС у Запорізькій області про стягнення недоїмки з позивача у розмірі 21030,90 грн.

Ухвалою від 16.10.2019 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

На обґрунтування позовних вимог в уточненій позовній заяві від 06.11.2019 зазначає, що фактично підприємницькою діяльністю за весь період реєстрації займалась з 01.08.2006 по 01.09.2007 і здійснювала страхові внески відповідно до закону, а з 01.09.2007 підприємницьку діяльність не здійснювала, відрахування страхових внесків після фактичного закінчення підприємницької діяльності здійснювали роботодавці, на яких працювала і працює найманим працівником з відповідним посадовим окладом. Посилається на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, та наголошує, що ГУ ДФС у Запорізькій області при винесенні вимоги про сплату боргу (недоїмки) 13.05.2019 №Ф-13697-49 У не здійснили перевірку діяльності позивача, не узгодили з нею нараховану суму недоїмки, не відправили вимогу про сплату боргу (недоїмки) для ознайомлення, чим порушили норми чинного законодавства України та завідомо позбавили позивача оскаржити дії податкової, у зв`язку із чим просить визнати протиправною та скасувати оскаржуване рішення відповідача.

Ухвалою від 12.11.2019 було поновлено позивачу строк звернення до суду із даним позовом, відкрите спрощене позовне провадження у справі та призначено розгляд справи на 04 грудня 2019 року без виклику (без повідомлення) учасників справи.

Відповідач позов не визнав, 03 грудня 2019 року на адресу суду надіслав відзив на адміністративний позов (№50721), у якому вказує, що з 19.07.2006 по 24.09.2019 ОСОБА_1 перебувала на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівське управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район), як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування. Зазначає, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). З 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які застосовували загальну систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а також члени фермерських господарств зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону), отже нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску проведені відповідного вимог чинного законодавства. Пояснює, що сума боргу зазначена у вимозі №Ф-13697-49 від 13.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) дорівнює 21030,90 грн.: нарахування за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., нарахування за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. та нарахування за 1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн. Окрім того, наголошує, що по строку сплати 19.07.2019 нараховано до сплати єдиного внеску за ІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн. Виходячи з наведеного, вказує, що позивачем у період здійснення підприємницької діяльності, єдиний соціальний внесок не сплачувався, Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску не надавались, а тому просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У строк, визначений судом в ухвалі про відкриття провадження, представником третьої особи на адресу суду пояснення по справі не надані.

Так, у відповідності до ч. 9 ст. 205 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

На підставі приписів ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

З 19 липня 2006 року по 23 вересня 2019 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) була зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За даними облікової картки платника податків станом на 30.04.2019 за позивачем обліковувалась недоїмка із сплати єдиного податку на суму 21030,90 грн., у зв`язку із чим 13 травня 2019 року ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено на її адресу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-13697-49 У на вказану суму. Проте, як вбачається з копії поштового конверту, долученого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення платнику.

У вересні 2019 року на адресу позивача надійшла постанова Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 06.09.2019 про відкриття виконавчого провадження №59944349 з примусового виконання вимоги №13697-49, виданої ГУ ДФС у Запорізькій області про стягнення недоїмки у розмірі 21030,90 грн.

Вважаючи прийняту відповідачем вимогу від 13.05.2019 № Ф-13697-49 У протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).

За змістом ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

А пункт 4 ч. 1 цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 ч. 1 цієї статті Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 1 ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом п. 3 р. VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абз. 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп. 1, 2 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом 1 п. 4 р. VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник.

Однак відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою-підприємцем. Свою позицію фіскальний орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.

Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).

Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Але у спірних правовідносинах позивач підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснював, а працював найманим працівником.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік, 2018 рік та І квартал 2019 року, а саме 8448, грн. нарахування за 2017 рік (3200 грн.*22%*12 місяців), 9828,72 грн. нарахування за 2018 рік (3723 грн.*22%*12 місяців) та 2754,18 грн. нарахування за І квартал 2019 року (4173 грн.*22%*3 місяці).

З матеріалів справи та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що протягом спірного періоду (2017 року - квітня 2019 року) ОСОБА_1 працювала за трудовим договором, а саме:

з січня по серпень 2017 року у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 );

21 день у жовтні 2017 року у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 );

з листопада 2017 року по квітень 2019 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Щедро» (код ЄДРПОУ 41162327).

При цьому, роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідкою форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу", сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 25 вересня 2019 року, з якої слідує про сплату страхових внесків за 2017-2019 роки.

Відповідач не надав докази, які б спростовували факт працевлаштування позивача найманим працівником у вказаний період.

В свою чергу, відомості щодо працевлаштування позивача в якості найманого працівника та, як наслідок, сплати його роботодавцем єдиного соціального внеску у вересні 2017 року в матеріалах справи відсутні та позивачем надані не були.

Крім того, за неповні відпрацьовані позивачем місяці у серпні, жовтні та листопаді 2017 року, роботодавцями сплачений за позивача єдиний внесок у розмірі меншому, ніж мінімальний місячний розмір єдиного внеску з 01.01.2017, а саме серпень 2017 року - 328,65 грн. (1493,88 грн. * 22%), жовтень 2017 року - 484,00 грн. (2200,00 грн. * 22%), листопад 2017 року - 611,64 грн. (2780,19 грн. * 22%).

Відтак, оскільки мінімальний місячний розмір єдиного внеску для позивача з 01.01.2017 становить 704,00 грн. (3200,00 грн - мінімальна заробітна плата х 22 % = 704,00 грн), то відповідно нарахування позивачу єдиного соціального внеску за вищенаведений період 2017 року у розмірі 1391,71 грн. (375,35 грн. за серпень 2017 року, 704,00 грн. за вересень 2017 року, 220,00 грн. за жовтень 2017 року, 92,36 грн. за листопад 2017 року) відповідає приписам чинного законодавства.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI).

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.

Крім цього, посилання позивача на те, що вона не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу ч. 12 ст. 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів не здійснення підприємницької діяльності у цей період позивач суду не надав.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та наведені приписи законодавства, у позивача був відсутній обов`язок по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі мінімального страхового внеску за період з січня по серпень 2017 року, з жовтня 2017 року по квітень 2019 року, що свідчить про протиправність нарахування позивачу єдиного соціального внеску за спірною вимогою у розмірі 19639,19 грн. (21030,90 грн - 1391,71 грн).

Необхідно звернути увагу, що твердження позивача про обов`язковість проведення документальної перевірки, звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок, при визначенні недоїмки зі сплати єдиного внеску, є безпідставним, оскільки відповідно до наданих доказів підставою для винесення оскаржуваної вимоги стала наявність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску за даними облікової картки платника податків в інформаційній системі органу доходів і зборів, що узгоджується з приписами п. 3 р. VI «Порядок стягнення заборгованості з платників» Інструкції № 449. Однак суд зауважує, що вищезазначене не впливає на висновки суду про протиправність оскаржуваної вимоги про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску з позивача.

Доводи ж позивача про те, що відповідачем не дотримано строків направлення вимоги не є підставою для її повного скасування, оскільки у зв`язку зі змінами в законодавстві у позивача з січня 2017 року виник обов`язок сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі незалежно від подання звітності та провадження підприємницької діяльності. Вимога про сплату єдиного внеску констатує наявність заборгованості та необхідність її сплати. А формування чи направлення вимоги з порушенням визначеного строку ніяким чином не зменшує та не скасовує недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка була нарахована правомірно, та не звільняє позивача від обов`язку сплати ЄСВ, адже за приписами ст. 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування та стягнення сум недоїмки не застосовується.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 717,53 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Запорізькій області пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (93,38%).

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107), третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (вул. Брюлова, буд. 5, м. Запоріжжя, 69068) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та частково скасувати вимогу від 13.05.2019 №Ф-13697-49 У, видану Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, в частині нарахування ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 19639,19 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 717,53 грн (сімсот сімнадцять гривень 53 копійки) присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль