Рішення № 87197669, 24.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1.380.2019.007021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини Т0110 Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови, зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини Т0110 Міністерства оборони України, із вимогами:

-визнати протиправною відмову Військової частини Т0110 Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_1 , відповідно до довідки №24/3 від 01.11.2019 року суми грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі;

-зобов`язати Військову частину Т0110 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 , відповідно до довідки №24/3 від 01.11.2019 року суму грошової компенсації за неотримане речове майно, що належить до видачі в розмірі 33378,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині Т0110 Міністерства оборони України. Загалом, за час проходження військової служби позивач отримав право на речове забезпечення військовослужбовця. Наказом командира Військової частини Т0110 №61 від 01.11.2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення без виплати грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно. 21.11.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання роз`яснень щодо невиплати компенсації за неотримане речове майно, однак відповідач листом від 02.12.2019 року №21/16 відмовив у виплаті вказаної компенсації, у зв`язку із відсутністю достатнього фінансування для виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Позивач вважає, що має право на грошову компенсацію за неотримане речове майно, оскільки це відповідає вимогам, встановленим статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відтак відмова відповідача у виплаті вказаної компенсації є незаконною.

Ухвалою судді від 26.12.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ухвалою судді було встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Копію вказаної ухвали судді надіслано на адресу відповідача. При цьому, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Жодних заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу по контракту на посаді заступника головного інженера - начальника будівельно-відновлювальної частини Військової частини Т0110 МО України.

Наказом Голови адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 10.10.2019 року №58 позивача було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України, відповідно п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Наказом командира Військової частини Т0110 від 01.11.2019 року №89 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Галицько-Франківського ОРВК м.Львів.

30.08.2019 року позивачем через канцелярію Військової частини Т0110 подано рапорт, в якому, у зв`язку із звільненням з військової служби, просив командування військової частини виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно.

01.11.2019 року відповідачем було видано позивачу довідку №24/3 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 .

Із довідки вбачається, що сума належної позивачу грошової компенсації складає 33378,30 грн.

Як стверджується матеріалами справи, така грошова компенсація за неотримане речове майно відповідачем ОСОБА_1 виплачена не була.

21.11.2019 року позивач звернувся до відповідач із заявою, в якій просив надати роз`яснення причин невиплати відповідної грошової компенсації за неотримане речове майно, згідно довідки №24/3.

02.12.2019 року командуванням Військової частини Т0110 була надана відповідь за №21/16 на звернення позивача щодо грошової компенсації за неотримане речове майно. У відповіді вказано, зокрема, що виплата такої грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених на відповідний рік. Також зазначено, що залишок грошових коштів на виплату такої компенсації станом на 01.11.2019 року складає 0,00 грн., а відтак, виплата даної грошової компенсації за неотримане речове майно у поточному (2019) році - є неможливою; кошти на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно заплановані на 2020 рік.

Таким чином, невиплата вказаної компенсації стала підставою для звернення позивача до суду з означеним позовом.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Військовослужбовці користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 цього Закону).

Частиною першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, зокрема, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наведеної норми Кабінет Міністрів України постановою від 16.03.2016 року №178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі по тексту - Порядок №178).

Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

За приписами пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Відповідно до абзаців першого, третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 року №1153/2008 (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби, надалі по тексту - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи вищенаведене, слід дійти висновку про наявність права звільненої з військової служби особи на грошову компенсацію за невикористане речове майно, незалежно від обставин звільнення, що відповідає обов`язку військової частини провести повний розрахунок зі звільненим військовослужбовцем до виключення зі списків особового складу.

З матеріалів справи вбачається, що наказом командира Військової частини Т0110 від 01.11.2019 року №89 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, при цьому питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно вирішено не було.

Згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 від 01.11.2019 року №24/3, сума грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно становить 33378,30 грн.

Тож, 30.08.2019 року позивач подав на ім`я командира Військової частини Т0110 рапорт щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а у подальшому, отримавши довідку від 01.11.2019 року №24/3 про вартість неотриманого речового майна під час проходження військової служби, позивач звернувся з відповідною заявою від 21.11.2019 року до командира Військової частини Т0110 про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно.

Таким чином, суд зауважує, що позивачем виконано вимоги пункту 4 Порядку №178 щодо подачі відповідних як рапорта, так і заяви на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, довідки про його вартість, відтак у відповідача не було правових підстав для відмови у виплаті такої компенсації.

Тобто, фактично невиплата грошової компенсації сталась не з вини позивача, а у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх обов`язків щодо повного розрахунку.

Суд відзначає, що у пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, а також і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2018 року у справі №803/756/17 та враховується судом при вирішення даного спору в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 10 березня 2001 року у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Аналогічну правову позицію Європейський суд з прав людини застосовував під час розгляду справ «Будченко проти України» (заява №38677/06), «Кечко проти України» (заява №63134/00).

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007, невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду відзиву на позовну заяву і достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких би ґрунтувалися його заперечення у спростування позовних вимог чи пояснення щодо визнання позову.

Суд також зауважує, що рішення суду має бути не тільки законним та обґрунтованим, воно повинно бути ще й ефективним у захисті порушених прав, свобод та інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Водночас, суд зазначає, що лист відповідача від 02.12.2019 року №21/16, яким повідомлено позивача про відсутність кошторисних призначень для виплати компенсації вартості за неотримане речове майно, не є тим рішенням суб`єкта владних повноважень в розумінні КАС України, яке підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Відтак, виходячи з наданих статтею 245 КАС України, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає, що взаємопов`язані позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом визнання протиправними дій, а не рішення, відповідача щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та зобов`язання Військової частини Т0110 виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 33378,30 грн., нарахування суми компенсації якої відповідач самостійно здійснив, однак протиправно її не виплатив.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.01.2019 року (справа №822/2309/17).

Необгрунтованим суд вважає посиланням відповідача на відсутність достатнього фінансування як на підставу для невиплати цієї заборгованості, оскільки державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності вчинення дій щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.

За наведених підстав, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 КАС України суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим, суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення в даній справі.

Водночас, щодо судових витрат, то оскільки, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, а отже і не підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 241-247, 250-251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини Т0110 Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови, зобов`язання до вчинення дій задоволити.

Визнати протиправними дії Військової частини Т0110 Міністерства оборони України (м.Львів, вул.Листопадового Чину, 10; код ЄДРПОУ 33252672) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину Т0110 Міністерства оборони України (м.Львів, вул.Листопадового Чину, 10; код ЄДРПОУ 33252672) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно, згідно довідки від 01.11.2019 року №24/3 про вартість речового майна, що належить до видачі, виданої Військовою частиною Т0110 Міністерства оборони України, в сумі 33378 (тридцять три тисячі триста сімдесят вісім) грн. 30 коп.

Судовий збір стягненню із сторін не підлягає.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Суддя Сасевич О.М.