Рішення № 87190024, 20.01.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

20.01.2020 Єдиний унікальний номер 205/9315/19

Єдиний унікальний номер № 205/9315/19

Провадження № 2/205/204/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді – Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання – Піменової М.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «Приватбанк» 25.10.2019р. звернулось до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що банк на підставі заяви б/н від 23.04.2010 року надав відповідачу кредит у розмірі 2 400,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язався кошти прийняти, належним чином їх використовувати та повернути у строк та на умовах, передбачених Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Разом з тим, відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої станом на 30.09.2019 року склав 11 970,66 грн., з яких: 1 418,11 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 8 306,33 грн. – заборгованість зі сплати відсотків; 1 200,00 грн. – заборгованість з пені та комісії; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 546,22 грн. – штраф (процентна складова).

Позивач у своєму позові просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 11 970,66 грн. та судові витрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.11.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Проте відповідач не подав до суду вказаний відзив, заяв про розгляд справи за його відсутністю або інформації про поважність причин неподання відзиву від відповідача також не надходило.

На підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 23.04.2010 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із наміром укласти кредитний договір, та ним було підписано анкету-заяву клієнта на оформлення кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.12).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач стверджує, що відповідачем порушуються взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, внаслідок чого станом на 30.09.2019 року відповідно до розрахунку, наданого позивачем, виникла заборгованість у розмірі 11 970,66 грн. (а.с.7-10).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит, будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підтвердження своїх вимог позивачем надано копію анкети-заяви б/н від 23.04.2010 року, підписану ОСОБА_1 . При цьому сама анкета-заява не містить будь-яких даних, які підтверджували збільшення розміру кредитного ліміту відповідачеві до 2 400,00 грн., а також ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов`язки виникають у кожного контрагента.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 81 ЦПК України.

З матеріалів справи, а саме: з анкети-заяви, заповненої відповідачем 23.04.2010 року, вбачається, що у вказаній заяві відсутні будь-які дані стосовно оформлення кредиту, визначення розміру процентів, пені, строк дії кредитної картки та підтвердження її отримання позичальником, тощо.

Разом з тим, позивач заявляє вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1 418,11 грн.; 8 306,33 грн. – заборгованість зі сплати відсотків; 1 200,00 грн. – заборгованість з пені та комісії; 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 546,22 грн. – штраф (процентна складова). Позивачем у позовній заяві не наведено обґрунтування саме такого розміру заборгованості та природи її виникнення, доказів, які б давали підставу визначення заборгованості у заявленому розмірі, також суду не надано. Представник позивача у судове засідання не з`явився, пояснень із зазначеного питання не надав. Таким чином, суд позбавлений можливості визначити виникнення заборгованості за кредитним договором у зазначеному позивачем розмірі, тому вимоги банку у цій частині позивачем доведено не було.

За таких обставин, доказів укладення відповідачем та позивачем кредитного договору б/н від 23.04.2010 року з встановленим кредитним лімітом позивачем, всупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, суду не надано.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що умови та правила надання банківських послуг, які позивач надає суду на обґрунтування своїх вимог, не містять підпису відповідача. У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме з даними умовами був ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що умови містили відповідальність при порушенні договірних зобов`язань, або в подальшому такі умови, зокрема щодо відповідальності за порушення зобов`язання, не змінювались. У заяві позичальника також відсутні дані про те, з якими саме умовами був ознайомлений такий учасник справи.

Верховний Суд України у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм, умови та правила надання банківських послуг, неможна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву.

При цьому, відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відтак, суд вважає, що оскільки умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а в анкеті-заяві позичальника відсутні умови та порядок нарахування щодо сплати неустойки за невиконання договору, на самих умовах та правилах підпис відповідача, який би свідчив про те, що саме з ними відповідач був ознайомлений при підписанні заяви, відсутній, то вимоги банку в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки позивачем у цій частині не доведено свої вимоги. Аналогічні за своїм змістом правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року (справа № 578/132/16-ц, провадження № 61-3836св18).

Вимоги про стягнення з відповідача штрафів відповідно до Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 554,12 грн. – штраф (процентна складова), відповідно, задоволенню не підлягають, оскільки сама анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, яка підписана відповідачем, таких умов не містить, а інших угод з цього приводу між сторонами, як зазначалось вище, укладено не було.

Доказів того, що позивачем був наданий кредит в розмірі та на умовах, які зазначені в позовній заяві та доказів, що саме такі Умови та правила надання банківських послуг, які надані позивачем, є складовою частиною укладеного між сторонами договору і що саме зазначені Умови та правила надання банківських послуг мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач з повернення кредиту, зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту не надано.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості, у заявленому банком розмірі у сумі 11 970,66 грн., не доведені.

За таких обставин, позовні вимоги позивача не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду, а тому позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано до суду доказів, які б доводили законність позовних вимог позивача та достатність правових підстав.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволенню не підлягають, тому за рахунок відповідача не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15-16, 203, 215, 230, 525-526, 598, 610-611, 625-628, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 77-82, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 27 січня 2020 року.

Суддя Н.В. Басова