Рішення № 87182316, 27.01.2020, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/803/19

Господарський суд Рівненської області у складі судді О.Андрійчук, за участю секретаря судового засідання Б.Рижого, розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго"

до Острозької міської ради Рівненської області

про визнання договору оренди землі укладеним, визнання незаконним та скасування підп. 1.2.1. п. 1.2 рішення Острозької міської ради № 908 від 26.04.2019 року,

за участю представників сторін:

від позивача: М. Бречко, ордер РН-900 №003 від 01.10.2019 року, С. Гуз, ордер ВК №1001269 від 23.09.2019 року,

від відповідача: А. Семенюк, довіреність № вих-4398/01-17-19 від 09.12.2019 року, О. Митрофанова, довіреність № вих-5001/01-18-17 від 08.11.2017 року,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Острозької міської ради Рівненської області про визнання договору оренди землі укладеним, визнання незаконним та скасування підп. 1.2.1. п. 1.2 рішення Острозької міської ради № 908 від 26.04.2019 року.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, у своїй господарській діяльності позивач використовує об`єкти енергетики, які створюють єдину енергетичну систему задля здійснення передачі, розподілу та постачання електричної енергії. Вказані об`єкти знаходяться на землях комунальної власності, розпорядження якими здійснює відповідач. 18.12.2018 року позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив внести зміни до рішення останнього від 28.01.2010 року в частині строку оренди для проведення робіт з державної реєстрації права користування земельними ділянками в межах м. Острог. 25.01.2019 року відповідачем прийнято рішення, яким позивачу погодженого технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії (землі запасу житлової та громадської забудови) у м. Острог Рівненської області; передано в оренду позивачу земельні ділянки загальною площею 2,9335 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії на 49 років у м. Острог Рівненської області; встановлено орендну плату в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки; позивачу у двохмісячний термін з дня прийняття вказаного рішення оформити право оренди на земельні ділянки згідно з чинним законодавством. На виконання вказаного рішення позивачем підготовлено та відправлено відповідачу проект договору оренди землі в двох екземплярах. У свою чергу, відповідач заперечень щодо окремих умов договору не подав, натомість відправив лист від 13.05.2019 року, яким повідомив, що у зв`язку зі зміною розміру орендної плати, прийнятого на підставі рішення відповідача від 26.04.2019 року, а саме: з 4% на 12%, необхідно внести зміни до договору.

Позивач вважає, що рішення відповідача від 26.04.2019 року прийняте всупереч вимогам чинного законодавства, а відтак підлягає визнанню недійсним, а проект договору, направлений позивачем відповідачу, – визнанню укладеним у судовому порядку.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 2, 140, 141 Конституції України, ст. 628 ЦК України, ст.ст. 179, 181 ГПК України, ст.ст. 12, 116, 122, 124 ЗК України, ст.ст. 1, 13-16 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 26, 59, 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

09.12.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог з тих підстав, що 12% розмір орендної плати, встановлений у рішенні відповідача № 908 від 26.04.2019 року, яке прийняте відповідно до норм ст. 288 ПК України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 648 ЦК України, є обов`язковим, а також є підставою для приведення положень проекту договору до вказаного рішення. У свою чергу, рішення відповідача № 885 від 25.01.2019 року, де передбачено оренду плату в розмірі 4%, є нечинним, а відтак правові підстави вказувати його в договорі оренди відсутні.

17.12.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається, що на підставі рішення відповідача № 735 від 28.01.2010 року між сторонами укладений договір оренди землі № 1232 від 01.01.2014 року, за яким відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельні ділянки площею 2,9335 га строком на 5 років, на підставі якого позивач за період з 2014 року по 2019 рік сплатив відповідачеві 1 535 895,87 грн. У зв`язку із закінченням строку дії вказаного договору позивач з кінця 2018 року розпочав процес оформлення права користування земельними ділянками. Вказане свідчить про існування між сторонами фактичних відносин з оренди земельних ділянок. Щодо приведення умов проекту договору до рішення відповідача № 908 від 26.04.2019 року, то у ПК України, Законі України «Про оренду землі» відсутня норма, яка б надала право органу місцевого самоврядування в односторонньому порядку визначати відсоткову ставку від нормативної грошової оцінки для визначення орендної плати, а тому висновки відповідача про те, що встановлений у рішенні відповідача № 908 від 26.04.2019 року 12% розмір орендної плати є підставою для приведення положень проекту договору до вказаного рішення, не ґрунтується на нормах чинного законодавства тощо.

02.01.2020 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, де він повторно, із посиланням на норми матеріального права, вказав, що його рішення № 735 від 28.01.2010 року, № 855 від 25.01.2019 року та № 908 від 26.04.2019 року прийнятті з дотриманням норм діючого законодавства та в межах компетенції. Щодо договору оренди № 1232 від 01.01.2014 року, то він не є дійсним, позивач зобов`язаний був привести договір у відповідність до чинного на той час законодавства за власні кошти, оскільки на вказаних земельних ділянках знаходилися його майно, однак позивач цього не зробив. Так само відповідач не погоджується з твердженням позивача про те, що міська рада може встановлювати лише розмір земельного податку, а не орендної плати. Стосовно дійсності п. в) рішення № 855 від 25.01.2019 року, то вказаний пункт дійсно є недійсним, оскільки в ньому йдеться про двохмісячний строк для оформлення права користування з дня прийняття вказаного рішення, який завершився 21.03.2019 року, тоді як позивач проект договору направив 08.04.2019 року, а відтак на вказаний час слід застосовувати чинне рішення відповідача.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, третьої особи, результати їх розгляду.

Ухвалою суду від 15.11.2019 року позовну заяву ПрАТ "Рівнеобленерго" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.12.2019 року.

У судовому засіданні 09.12.2019 року оголошено перерву на 08.01.2020 року.

Ухвалою суду від 08.01.2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 20.01.2020 року.

У судовому засіданні 20.01.2020 року оголошено перерву на 27.01.2020 року.

Заяв і клопотань від учасників справи не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення присутніх представників учасників процесу, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Позивач у справі – ПрАТ "Рівнеобленерго" є правонаступником ЗАТ «ЕІ-І-Ес Рівнеенерго», що стверджується витягом зі статуту останнього, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом від 05.04.2018 року.

28.01.2010 року рішенням (проект) відповідача № 735 «Про розгляд заяв громадян, клопотань підприємств, установ, організацій про вилучення та надання земельних ділянок» погоджено Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки ЗАТ «ЕІ-І-Ес Рівнеенерго» для розміщення та експлуатації об`єктів транспортування електроенергії на території Острозької міської ради на загальну площу 2,9321 га згідно з додатком; надано ЗАТ «ЕІ-І-Ес Рівнеенерго» в оренду на 5 років земельні ділянки площею 2,9321 га для розміщення та експлуатації об`єктів транспортування електроенергії на території Острозької міської ради на загальну площу 2,9321 га згідно з додатком; визначення розміру орендної плати та укладення договорів оренди провести після подання ЗАТ «ЕІ-І-Ес Рівнеенерго» витягів про нормативну грошову оцінку земельних ділянок; рекомендовано ЗАТ «ЕІ-І-Ес Рівнеенерго» в двомісячний строк з дня прийняття вказаного рішення укласти договори оренди земельних ділянок з міською радою та провести їх державну реєстрацію.

У матеріалах справи відсутні витяги про нормативну грошову оцінку земельних ділянок загальною площею 2,9321 га.

28.12.2012 року (01.01.2014 року) підписаний та скріплений печатками позивача (орендар) та відповідача (орендодавець) договір оренди землі, за п.п. 1, 2, 7, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки для розміщення, експлуатації та обслуговування об`єктів транспортування і розподілу електроенергії загальною площею 2,9335 га. Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Орендна плата вносить орендарем у грошовій формі та розмірі 163 067,48 грн на рік з розрахунку 7,5 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок згідно з рішенням Острозької міської ради № 760 від 25.03.2010 року.

Право оренди за вказаним договором не зареєстровано у встановленому порядку, доказів поновлення строку його дії в матеріалах справи немає.

Заразом, як стверджує позивач, він на виконання умов вказаного договору у період з 01.01.2014 року по 13.11.2019 року сплатив орендну плату в розмірі 1 535 895,87 грн, про що свідчить довідка № 9050 від 13.12.2019 року.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач у 2013 році вчинив дії, пов`язані із формуванням земельних ділянок, як об`єктів цивільних прав, що є предметом договору оренди, про визнання укладеним якого подано позовну заяву, про що свідчать витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки (526 шт.).

Судом з вказаних витягів установлено, що земельні ділянки є комунальною власністю, знаходяться в м. Острог, належать до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, а також те, що їм присвоєно кадастрові номери.

23.10.2017 року Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області (Відділ в Острозькому районі) повідомило позивача, що відповідно до «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Острог на території Острозької міської ради Рівненської області» вартість 1 кв.м. земель технічної інфраструктури в м. Острог Рівненської області станом на 01.01.2017 року становить 109,56 грн (109,56 х 29 335 кв.м. = 3 213 942,60 грн).

18.12.2018 року позивач направив на адресу відповідача лист № 11-30/7714, згідно з яким у зв`язку з проведенням робіт з державної реєстрації оренди земельних ділянок в межах Острозької міської ради відповідно до укладеного договору оренди землі на загальну площу 2,9335 га, просив внести зміни в рішення міської ради № 735 від 28.01.2010 року, а саме: змінити слова п. 1.5.1.б) рішення (…надати ЗАТ «ЕІ-І-Ес Рівнеенерго» в оренду терміном на 5 років земельні ділянки …) на (… надати ПрАТ «Рівнеобленерго» в оренду терміном на 49 років земельні ділянки …).

25.01.2019 року рішенням відповідача № 855 «Про розгляд заяв громадян, клопотань підприємств, установ, організацій про вилучення та надання земельних ділянок» вирішено погодити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки: ПрАТ «Рівнеобленерго»: а) погодити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії (землі запасу житлової та громадської забудови) у м. Острозі Рівненської області; б) передати в оренду ПрАТ «Рівнеобленерго» земельні ділянки загальною площею 2,9335 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії на 49 років у м. Острозі Рівненської області; в) встановити орендну плату в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки; г) ПрАТ «Рівнеобленерго» у двохмісячний термін з дня прийняття вказаного рішення оформити право оренди на земельні ділянки згідно з чинним законодавством (підп. 1.1. п. 1.1. рішення).

08.04.2019 року позивач надіслав відповідачу лист № 11-30/2714 з договором оренди землі на земельні ділянки під електричними об`єктами у двох примірниках, що стверджується фіскальним чеком від 11.04.2019 року, який просив підписати та повернути для реєстрації права користування земельними ділянками згідно з вимогами чинного законодавства.

13.05.2019 року відповідач на вказаний лист позивача повідомив про необхідність внесення змін до договору оренди у зв`язку зі зміною розміру орендної плати на підставі рішення № 908 від 26.04.2019 року.

Так, п. 1.2. рішення відповідача № 908 від 26.04.2019 року «Про розгляд заяв громадян, клопотань підприємств, установ, організацій про вилучення та надання земельних ділянок» вирішено внести зімни в попередньо прийняті рішення міської ради, зокрема внести зміни в п.п. в) п. 1.1.1. рішення міської ради № 855 від 25.01.2019 року, встановивши орендну плату в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані з укладенням договору оренди земельних ділянок комунальної форми власності, а також з визначенням розміру орендної плати, регулювання яких здійснюється Конституцією України, ЗК України, Законом України «Про оренду землі», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ГК України, ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Щодо укладення договору оренди земельних ділянок комунальної форми власності.

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Статтею 14 ЗК України унормовано, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно з п.п. а), в) ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 8, 9 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Частиною 1 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у межах повноважень прийнято рішення про передачу в оренду строком на 49 років земельних ділянок загальною площею 2,9335 га. Вказане рішення є чинним, доказів визнання його недійсним суду не надано, відтак за приписами ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення відповідача № 855 від 25.01.2019 року підлягає обов`язковому виконанню позивачем.

Згідно з ч. 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 134 ЗК України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Судом установлено, що на земельній ділянці, щодо якої прийнято рішення відповідача про передачу її в оренду позивачу, знаходяться об`єкти, у тому числі нерухомого майна: адмінтериторія, електропідстанції (КТП, ЗТП), опори повітряних ліній 10, 35, 110 кВ, необхідні для розподілу та транспортування електроенергії, відтак укладення договору оренди не потребує проведення земельних торгів.

Обставини, пов`язані із знаходженням об`єктів транспортування електроенергії (об`єктів нерухомого майна) на земельних ділянках, щодо користування якими виник спір, визнаються сторонами справи, а відтак, за приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню. У суду не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання рішення відповідача № 855 від 25.01.2019 року, яке він отримав 11.02.2019 року (про що свідчить відмітка канцелярії при реєстрації вхідної кореспонденції) направив 11.04.2019 року на адресу останнього лист № 11-30/2714 від 08.04.2019 року з двома примірниками проекту договору, про що свідчить фіскальний чек, який відповідач отримав 12.04.2019 року (про що свідчить відмітка канцелярії при реєстрації вхідної кореспонденції), відповідь відповідача, якою запропоновано внести зміни в частині розміру орендної плати, датована 13.05.2019 року, отримана позивачем, за твердженням останнього, 14.05.2019 року.

Порядок укладення договору врегульований, зокрема ст. 181 ГК України, згідно з якою господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Окрім того, ч. 1 ст. 641, ч. 1 ст. 642, ч. 1 ст. 643, ч. 1 ст. 646 ЦК України також врегульовано порядок укладення договору. Так, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Отже, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є також вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (зокрема, надання послуг, сплата коштів) у межах строку для відповіді. Водночас відповідь про згоду укласти договір на інших умовах не є акцептом, а є новою офертою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав позивачу відповідь, в якій йшлося про необхідність внесення змін до проекту договору, поза межами строку, встановленого ст. 181 ГК України (закінчення строку – 02.05.2019 року, відповідь датована 13.05.2019 року).

Щодо відповідності змісту проекту договору, запропонованого позивачем, вимогам чинного законодавства.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» унормовано, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Отже, одними із істотних умов договору про орендну землі є об`єкт оренди, орендна плата та відповідальність сторони за несплату орендної плати.

Згідно з ч.ч. 1 - 4 ст. 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч.ч. 6 - 8 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Судом із фактичних обставин справи встановлено, що земельні ділянки сформовані як об`єкти цивільних прав, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Стосовно орендної плати за землю, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

З проекту договору вбачається, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить 3 213 942,60 грн (п. 5 проекту).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель»).

За ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» унормовано, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, за вимогами ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

У той же час жодною зі сторін спору не надано суду належних та допустимих доказів у підтвердження розміру нормативної грошової оцінки земельних ділянок (витягу), щодо яких виник спір, що унеможливило дати належну оцінку обґрунтованості розміру орендної плати, запропонованого позивачем.

У силу вимог ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналогічні приписи викладені у ч. 3 ст. 13 ГПК України, за якими кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтями 76, 77, 79 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Окрім того, ч. 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому суд зауважує, що лист Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 23.10.2017 року не є належним та допустимим доказом у розумінні наведених приписів процесуального законодавства.

Стосовно відповідності проекту договору умовам типового договору оренди землі (зокрема, в частині відповідальності та строку перегляду орендної плати), то слід зазначити таке.

Вимогами ст. 14 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

За ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частинами 4, 7 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Заразом, закріпивши принцип свободи договору, ЦК України і ГК України разом з тим визначили, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6, ст. 627 ЦК Кодексу, абз. 3 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема постановам КМ України, якими затверджуються умови типових договорів.

Укладення господарських договорів на основі типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГК України, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування типового договору (ч. 3 ст. 184 ГК України).

З викладеного вбачається, що сторони є вільними у визначенні умов договору, однак коли останній укладається на підставі типового договору, то сторони не можуть відступати від змісту такого договору, але мають право конкретизувати його умови. Як зазначалося, договір оренди земельної ділянки укладається на підставі типової форми договору оренди землі, затвердженої КМ України.

У свою чергу, відповідно до Постанови КМ України від 03.03.2004 року № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", зокрема п. 14 типового договору оренди землі передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; стягується пеня у розмірі ___ відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення.

Із системного аналізу ст.ст. 230, 231 ГК України, ст. 549 ЦК України тощо вбачається, що неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №917/194/18, №911/2813/17, № 910/6046/16.

Отже, з урахуванням умов типового договору оренди землі та вимог ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» відповідальність сторони за несплату орендної плати у вигляді штрафу та пені є істотною умовою договору оренди.

Заразом, як вбачається із редакції договору оренди землі, запропонованого позивачем, остання не містить такого виду відповідальності, як штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором, а передбачає лише можливість стягнення пені у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Тобто позивач самостійно, всупереч умов типового договору, звільнив себе від можливої відповідальності у вигляді штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати.

За таких обставин проект договору, запропонований позивачем для визнання його укладеним, не відповідає умовам типового договору оренди землі, затвердженого Постановою КМ України від 03.03.2004 року № 220, а відступ позивача від відповідальності у вигляді однієї з форм неустойки – штрафу, не може вважатися конкретизацією його умов.

Окрім того, як вбачається з проекту договору оренди землі, запропонованого позивачем, останній містить незаповнені графи, зокрема у п. 12 договору відсутня періодичність перегляду розміру орендної плати.

Зважаючи на викладене, договір оренди землі у редакції позивача не може бути визнаний укладеним у судовому порядку, оскільки не відповідає умовам типового договору, які є обов`язковими. При цьому факт відсутності будь-яких зауважень з боку відповідача в цій частині не звільняє суд при вирішенні спору давати оцінку відповідності умов запропонованого проекту вимогам чинного законодавства.

Заразом, беручи до уваги усі фактичні обставини справи, суд зазначає, що у позивача виникло право, а у відповідача – обов`язок щодо укладення договору оренди землі, однак такий договір може бути укладеним лише за умови дотримання сторонами вимог чинного законодавства щодо його змісту, а відтак позивач не позбавлений можливості повторно звернутися до відповідача з відповідною пропозицією, привівши проект договору у відповідність до умов типового, а отримавши відмову або не узгодивши умови договору у добровільному порядку, – передати спір на вирішення суду.

Щодо визнання незаконним та скасування п.п. 1.2.1. п. 1.2. рішення відповідача № 908 від 26.04.2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2019 року рішенням відповідача № 855 передано в оренду позивачу земельні ділянки загальною площею 2,9335 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії на 49 років у м. Острозі Рівненської області; встановлено орендну плату в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки.

З викладеного вбачається, що хоча між сторонами не укладено договір оренди землі, однак рішенням відповідача № 855 від 25.01.2019 року, яке є підставою для його укладення, визначено три істотні умови договору – предмет, строк та порядок розрахунку і визначення розміру орендної плати - 4% від нормативної грошової оцінки, з яким погодився позивач, про що свідчить його редакція договору.

Однак рішенням відповідача № 908 від 26.04.2019 року вирішено внести зміни в попередньо прийняте рішення, встановивши позивачу орендну плату в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки, у зв`язку з чим запропоновано позивачу внести зміни до проекту договору.

Тобто відповідач через 3 місяці після вирішення питання про передачу позивачу в оренду земельних ділянок та визначення у відсотковому відношенні розміру орендної плати, а також після направлення проекту договору вносить зміни до раніше прийнятого рішення, змінюючи при цьому в односторонньому порядку відсоток від нормативної грошової оцінки з 4 % до максимального розміру – 12%. Вказане рішення відповідача не містить жодного обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України (ч.ч. 1 та 2 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

За п. 288.5 ст. 288 ПК розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Частиною 2 ст. 651 ЦК передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Виходячи зі змісту ст.ст. 632, 651 ЦК та ст. 30 Закону України "Про оренду землі" слід дійти висновку про те, що за загальним правилом зміна умов договору, в тому числі в частині розміру орендної плати, здійснюється за взаємною згодою сторін. За відсутності такої згоди такий договір може бути змінений за рішенням суду лише у випадках, встановлених умовами договору або в силу закону.

Отже, зміна розміру орендної плати (у відсотках від нормативно-грошової оцінки), оформлена рішенням відповідача, не може вважатися законодавчою підставою для внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати, оскільки цим рішенням законодавчо не встановлюються граничні (мінімальний та максимальний) розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. Водночас, зазначене рішення може бути підставою для внесення змін до договору оренди землі, якщо сторони договору оренди визначили безпосередньо в самому договорі таку підставу для перегляду розміру орендної плати, що узгоджується з принципом свободи договору, встановленим ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 року у справі № 910/7905/17, підстав для відступу від якого суд не вбачає.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року зазначено, що Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абз. 2 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

За таких обставин рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку господарського судочинства. Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року № 916/1979/13|12-62гс18.

У силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ч. 1 ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, рішення якого впливають на майнові права позивача, повинен діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на нього покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність його дій, сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005).

Тобто суб`єкти певних правовідносин розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до місцевого самоврядування, його посадових і службових осіб.

Заразом дії відповідача, пов`язані із внесенням змін до раніше прийнятого рішення, які погіршують становище позивача, не можна вважати такими, що відповідають принципу верховенства права.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55, ст. 124 Конституції України.

Відповідно до ч.ч. 1, 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підп. г ч. 3 ст. 152 ЗК України унормовано, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Аналогічні приписи містяться у ч. 10 ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 21 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України.

Зважаючи, що підп. «а» 1.2.1. п. 1.2 рішення відповідача № 908 від 26.04.2019 року суперечить вимогам чинного законодавства, відтак підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", «Серявін та інші проти України», "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення прав позивача та про наявність підстав для часткового задоволенню позову, а саме про визнання незаконним та скасування підп. «а» 1.2.1. п. 1.2 рішення Острозької міської ради № 908 від 26.04.2019 року.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 3 842,00 грн.

Зважаючи, що позов задоволено частково, отже судовий збір в розмірі 1 921,00 грн покладається на відповідача, а решта – на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" до Острозької міської ради Рівненської області про визнання договору оренди землі укладеним, визнання незаконним та скасування підп. «а» 1.2.1. п. 1.2 рішення Острозької міської ради № 908 від 26.04.2019 року задовольнити частково.

Визнати підп. «а» 1.2.1. п. 1.2 рішення Острозької міської ради № 908 «Про розгляд заяв громадян, клопотань підприємств, установ, організацій про вилучення та надання земельних ділянок» від 26.04.2019 року, яким внесено зміни в п.п. «в» п. 1.1.1. рішення міської ради від 25.01.2019 року № 855, встановивши Приватному акціонерному товариству "Рівнеобленерго" орендну плату в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки, незаконним та скасувати.

У задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі у редакції Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" укладеним відмовити.

Стягнути з Острозької міської ради Рівненської області (вул. Героїв Майдану, 4, м. Острог, 35800, ідентифікаційний код 05391005) на користь Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" (вул. Кн. Володимира, 71, м. Рівне, 33013, ідентифікаційний код 05424874) 1 921,00 грн судового збору.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Рівнеобленерго» (вул. Кн. Володимира, 71, м. Рівне, 33013, ідентифікаційний код 05424874).

Відповідач: Острозька міська рада Рівненської області (вул. Героїв Майдану, 4, м. Острог, 35800, ідентифікаційний код 05391005).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складене та підписане 28.01.2020 року.

Суддя О. Андрійчук