Рішення № 87182139, 17.01.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.01.2020 Справа № 920/1737/15 м. Суми

Господарський суд Сумської області, у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду у порядку загального позовного провадження справу № 920/1737/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро», м. Обухів

Київської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мореплав продукт», м. Київ

про стягнення 251 315,19 грн,

за участю представників:

від позивача: Бохан С.О. (довіреність б/н від 28.12.2019)

від відповідача: не прибув

При секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

установив:

Рішенням господарського суду Сумської області від 09.12.2015 у справі № 920/1737/15 у задоволенні позову було відмовлено (суддя Левченко П.І.). Рішення мотивоване тим, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові з огляду на приписи ст. 267 Цивільного кодексу України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 у справі № 920/1737/15 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Сумської області від 09.12.2015 у справі № 920/1737/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2016 у справі № 920/1737/15 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» задоволено. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 та рішення господарського суду Сумської області від 09.12.2015 у справі № 920/1737/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У поставові судом касаційної інстанції, зокрема, зазначено, що судами належним чином не перевірені доводи позивача у справі щодо наявності обставин, які свідчать про переривання перебігу позовної давності, а також місцевим судом не звернута увага на наявність часткових оплат, які з огляду на приписи статті 264 Цивільного кодексу України також можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності, а апеляційним судом не досліджено обставини справи щодо листування сторін, у тому числі й електронного.

За приписом статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

24.06.2016 матеріали справи № 920/1737/15 надійшли до господарського суду Сумської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 24.06.2016 справу № 920/1737/15 було розподілено на суддю Заєць С.В.

Ухвалою суду від 24.06.2016 справу призначено до розгляду.

Відповідно до позовної заяви від 10.11.2015 №1011/154, що міститься в матеріалах справи, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 187000,00 грн основного боргу за товар, поставлений по договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011, 52155,07 грн пені, 2997,12 грн - 3 % річних та 9163,00 грн інфляційних втрат, а також 3769,73 грн витрат по сплаті судового збору.

Під час нового розгляду справи представник позивача подав додаткові пояснення, враховуючи висновки викладені у постанові ВГСУ та клопотання від 07.07.2016 № 0707/154-2, в яких зазначає, що оскільки представником відповідача факт надіслання листів не визнається, з метою повного встановлення всіх обставин справи просить дослідити, чи дійсно дані листи, які підписані керівником відповідача, та на яких проставлена печатка відповідача, відправлялися в сканованому вигляді за допомогою електронної пошти від відповідача позивачу.

Відповідач у письмових поясненнях заперечує факт створення та направлення листів № 21 від 22.04.2015 та № 25 від 15.06.2015 як на паперових носіях так і в електронному вигляді на адресу позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.08.2016 проти позовних вимог заперечував посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для пред`явлення заборгованості до стягнення. Обґрунтовуючи свою позицію тим, що відповідачем не було створено будь-яких листів, в тому числі і № 21 від 22.04.2015 та № 25 від 15.06.2015, в яких відповідач визнавав би заборгованість чи погоджувався на розстрочку, тому такі листи не направлялися позивачу ні електронною поштою, ні іншим способом.

В судовому засіданні 25.08.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зазначаючи, що термін позовної давності було перервано, в зв`язку з визнанням суми заборгованості відповідачем, що підтверджується, на думку позивача, листами № 21 від 22.04.2015 та № 25 від 15.06.2015 («скріншоти з екрану» яких надані позивачем).

На запитання судді, яким чином на листах, які не створювалися відповідачем міститься підпис та печатка відповідача, представник відповідача пояснень не надав.

У зв`язку з встановленими обставинами суд ухвалою від 25.08.2016 (суддя Заєць С.В.) надіслав до прокуратури Сумської області повідомлення про виявлені обставини, які вказують про наявність у діях посадових осіб сторін порушення законності, що місять ознаки кримінального правопорушення; надіслав до прокуратури Сумської області матеріали; зупинив провадження у справі №920/1737/15.

24.09.2019 позивач ТОВ «Спектр-Агро» подав до суду клопотання про поновлення провадження у справі, обґрунтовуючи його тим, що усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2019 справу призначено до розгляду судді Котельницькій В.Л. (підстава повторного автоматизованого розподілу судової справи - тимчасова непрацездатність судді Заєць С.В.).

Ухвалою від 04.10.2019 суд задовольнив клопотання ТОВ «Спектр-Агро»; поновив провадження у справі № 920/1737/15; розпочав розгляд справи у порядку загального позовного провадження; призначив підготовче засідання на 05.11.2019; змінив назву відповідача ТОВ «Флариш ЛТД» на ТОВ «Мореплав продукт» (відповідні докази зміни назви відповідача були надані суду); задовольнив клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Представник відповідача у підготовче засідання ані 05.11.2019, ані 19.11.2019, ані 24.12.2019 не прибув, при цьому судом не було отримано належних доказів повідомлення відповідача про дату та місце проведення підготовчого засідання. Відповідні судові ухвали, направлені відповідачу, повернуті на адресу суду з відмітками «інші причини, що не дали змогу виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення».

Судом направлено запит до ВПЗ Суми 3 Сумської дирекції АТ «Укрпошта» з метою уточнення причин, що зумовили невручення відповідачу поштової кореспонденції суду.

23.12.2019 судом отримано відповідь Сумської дирекції АТ «Укрпошта», про те, що причиною невручення відповідачу судових ухвал став факт того, що листоноші не вдалось розшукати отримувача за адресами, зазначеними судом у цих ухвалах.

Ухвалою від 24.12.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 920/1737/15 до розгляду по суті.

Розгляд справи по суті розпочато 17.01.2020.

Представник позивача у вступному слові підтримав позовні вимоги просив суд їх задовольнити.

Судом досліджено докази, подані позивачем на обґрунтування позовних вимог.

Судом досліджено докази, подані відповідачем.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступні обставини.

20.10.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спекрт-Агро» в особі заступника генерального директора Вороніної Людмили Володимирівни, яка діяла на підставі довіреності № 830116 від 12.06.2012 (постачальником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Флариш», в особі директора Блажко Наталії Миколаївни, що діяла на підставі Статуту (покупцем, відповідачем у справі, назву якого змінено на ТОВ «Мореплав продукт») було укладено договір №001/СГП/С поставки сільськогосподарської продукції (надалі за текстом - товар), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець оплатити сільськогосподарську продукцію (цукор) в асортименті, у строки і на умовах, передбачених цим договором та додатковими угодами до нього (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору відповідач зобов`язувався здійснити 100% оплату товару шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок продавця у строк 20 банківських днів із дати виставлення рахунку-фактури - до 10.11.2011.

На виконання умов договору поставки позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних: № 10566 від 21.10.2011 на суму 361950,00 грн; № 10567 від 22.10.2011 на суму 127000,00 грн; № 10569 від 24.10.2011 на суму 539750,00 грн; № 10568 від 25.10.2011 на суму 241 300,00 грн, а всього на суму 1270000,00 грн.

Відповідач товар прийняв, що підтверджується підписом у видаткових накладних уповноваженої особи Кищик М.В., що діяла на підставі довіреності №56 від 20.10.2011.

Проте оплатив товар відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі - на суму 1083000,00 грн, а саме: 22.11.2011 сплатив суму 50 000,00 грн.; 23.11.2011 сплатив суму 50 000,00 грн; 25.11.2011 сплатив суму 50 000,00 грн; 29.11.2011 сплатив суму 50000,00 грн; 16.12.2011 сплатив суму 20 000,00 грн; 20.12.2011 сплатив суму 50000,00 грн; 26.12.2011 сплатив суму 50 000,00 грн; 27.12.2011 сплатив суму 95000,00 грн; 04.01.2012 сплатив суму 50 000,00 грн; 12.01.2012 сплатив суму 10000,00 грн; 17.01.2012 сплатив суму 50 000,00 грн; 24.01.2012 сплатив суму 30000,00 грн; 30.01.2012 сплатив суму 14 950,00 грн; 01.02.2012 сплатив суму 10000,00 грн; 06.02.2012 сплатив суму 18 000,00 грн; 08.02.2012 сплатив суму 5000,00 грн; 09.02.2012 сплатив суму 5 000,00 грн; 22.02.2012 сплатив суму 20000,00 грн; 01.03.2012 сплатив суму 75 050,00 грн; 12.03.2012 сплатив суму 10 000,00 грн; 05.04.2012 сплатив суму 50 000,00 грн; 18.04.2012 сплатив суму 50 000,00 грн; 26.04.2012 сплатив суму 25 000,00 грн; 28.04.2012 сплатив суму 25 000,00 грн; 08.05.2012 сплатив суму 20 000,00 грн; 10.05.2012 сплатив суму 20 000,00 грн; 14.05.2012 сплатив суму 20 000,00 грн; 17.05.2012 сплатив суму 10 000,00 грн; 22.05.2012 сплатив суму 15 000,00 грн; 25.05.2012 сплатив суму 17 400,00 грн; 28.05.2012 сплатив суму 7 600,00 грн; 07.06.2012 сплатив суму З0 000,00 грн; 18.06.2012 сплатив суму З0 000,00 грн; 26.06.2012 сплатив суму З0 000,00 грн; 30.07.2012 сплатив суму 10 000,00 грн; 07.08.2012 сплатив суму 10 000,00 грн.

Отже станом на дату подання позовної заяви (у листопаді 2015 року) у відповідача перед позивачем існувала заборгованість за поставлений товар за договором № 001/СГП/С на суму 187 000,00 грн.

31.03.2015 на адресу відповідача позивачем направлено рахунок № 3103 від 30.03.2015, разом з супровідним листом, відповідно до якого відповідачу було запропоновано сплатити борг по договору сумі 187000,00 грн у строк до 30.04.2015.

Вказаний лист разом з рахунком були отримані відповідачем 09.04.2015, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011 і наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений товар в сумі 187000,00 грн за видатковими накладними № 10566 від 21.10.2011, № 10567 від 22.10.2011, № 10569 від 24.10.2011 та № 10568 від 25.10.2011, тому, за твердженням позивача, з відповідача підлягає стягненню 187000,00 грн основного боргу за товар, поставлений відповідно до умов договору, 52155,07 грн пені, 2997,12 грн 3 % річних та 9163,00 грн. інфляційних втрат.

У зв`язку з несплатою відповідачем виниклої заборгованості позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про примусове стягнення з відповідача коштів за отриманий останнім товар.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав, встановлених вищевказаною правовою нормою.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із змісту укладеного між сторонами у справі договору вбачається, що він має ознаки договору поставки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для

використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 530 вищезазначеного Кодексу передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості поставленого позивачем товару своєчасно не виконав і необхідну суму грошових коштів у строк, визначений умовами договору, йому не перерахував.

Факт нездійснення відповідачем оплати суми заборгованості за поставлений товар в розмірі 187000,00 грн не спростовується і не заперечується відповідачем, а також підтверджується матеріалами справи.

Проте відповідач, керуючись статтею 267 Цивільного кодексу України, 03.12.2015 подав до суду заяву № 32 від 03.12.2015 про застосування позовної давності, оскільки позовна давність по стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 187000,00 грн, на думку відповідача, сплинула 11.11.2014.

На підтвердження факту проведення відповідачем часткової оплати за вищевказаним договором саме на підставі рахунку № 6038 від 20.10.2011, представник відповідача надав суду копії банківських виписок від 23.11.2011, від 26.12.2011 та від 27.12.2011.

Під час нового розгляду справи відповідач своєї позиції не змінив, у судових засіданнях, які проводились у серпні 2016 року, наполягав на пропущенні позивачем строку позовної давності. Після поновлення провадження у справі відповідач своєї позиції стосовно суті позовних вимог не повідомляв, повноважного представника у судові засідання не направляв.

Із змісту укладеного між сторонами у справі договору вбачається, що з урахуванням умов пункту 4.1 договору, повна оплата відповідачем за договором повинна бути здійснена до 10.11.2011 включно, відтак прострочення виконання зобов`язання за договором, а отже і позовна давність, починає відлік з 11.11.2011.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було заявлено про застосування судом позовної давності.

Позивач в обґрунтування безпідставності тверджень відповідача щодо пропуску позовної давності послався на направлений ним відповідачеві 03.04.2015 з листом № 154 від 31.03.2015 рахунок на оплату № 3103 від 30.03.2015 простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 187000,00 грн, та запропоновано, згідно з пунктом 4.1 договору, здійснити оплату заборгованості до 30.04.2015.

Суд зазначає, що рахунок, про який йдеться у пункті 4.1 договору, та на підставі якого відповідач мав здійснити оплату усього товару в сумі 1270000,00 грн на протязі 20 банківських днів із дати виставлення - до 10.11.2011, був виставлений (наданий) позивачем відповідачеві у день укладення договору - це рахунок на оплату № 6038 від 20.10.2011 на суму 1270000,00 грн.

Саме на підставі рахунку № 6038 від 20.10.2011 відповідач здійснював оплату товару (цукру) позивачеві, починаючи з 22.11.2011 і до 07.08.2012 включно, сплативши за цей період 1083000,00 грн та заборгувавши позивачеві з того часу 187000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивач повторно виставив (надіслав) 03.04.2015 відповідачеві рахунок на оплату № 3103 від 30.03.2015 на суму неоплаченої у 2011-2012 роках частини вартості товару (цукру) в розмірі 187000,00 грн.

Також позивач зазначає про те, що під час дії договору неодноразово мали місце обставини, що відповідно до ст.264 Цивільного кодексу України переривають строк позовної давності, а саме вчинення відповідачем дій, які свідчать про визнання ним свого боргу, а саме:

- за період з 22.11.2011 по 07.08.2012 відповідачем було здійснено кілька оплат боргу, що свідчить про визнання останнім такого боргу і після останньої оплати перебіг строку позовної давності продовжився до 07.08.2015;

- в межах строку позовної давності, який мав закінчитися 07.08.2015, у відповідь на супровідний лист із рахунком № 3103 від 30.03.2015 відповідачем було надіслано позивачу електронною поштою лист від 22.04.2015 № 21 та від 15.06.2015 № 25, які містять письмове прохання відстрочити сплату боргу та письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу, тобто є дією, яка свідчить про визнання боргу. При цьому, за твердженням позивача, електронне листування за договорам не суперечить статті 207 Цивільного кодексу України та пункту 10.5 договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовна давність за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (стаття 261 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою статті 267 зазначеного Кодексу передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, як це визначено частиною четвертою статті 267 Цивільного кодексу України.

Пунктом 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз`яснено, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

У відповідності до положень статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку мас позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 у дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Як було встановлено судом, сплата основного боргу відбувалася частинами в період з 22.11.2011 по 07.08.2012, при цьому останній платіж на суму 10 000,00 грн здійснено 07.08.2012.

Тобто за період з 22.11.2011 по 07.08.2012 (копія банківської виписки, що підтверджує останню оплату від 07.08.2012 міститься в матеріалах справи) відповідачем була здійснена оплата боргу, що свідчить про визнання боргу. Таким чином після останньої оплати (07.08.2012) перебіг с позовної давності продовжився до 07.08.2015.

Як вже зазначалось судом вище, 31.03.2015 позивач направив на адресу відповідача рахунок № 3103 від 30.03.2015 разом з супровідним листом, відповідно якого останньому було запропоновано сплатити суму боргу у строк до 30.04.2015. Вказаний лист разом з рахунком, були отримані відповідачем 09.04.2015.

Відповідачем, у свою чергу, у відповідь на супровідний лист із рахунком були надіслані листи від 22.04.2015 № 21 з письмовим проханням відстрочити сплату боргу з поясненнями причин її несплати; від 15.06.2015 № 25, у якому зазначено про гарантування повернення заборгованості за договором № 001/СГП/С від 20.10.2011.

Вказані листи підписано директором відповідача та скріплено печаткою підприємства, вони містять в собі письмове прохання відстрочити сплату боргу та письмове звернення з гарантуванням сплати суми боргу, тобто є дією, яка свідчить про визнання боргу. Отже, оскільки останній лист датований 15.06.2015, то строк позовної давності в силу положень цивільного законодавства мав спливати 15.06.2018.

Факсимільні копії вказаних листів надійшли позивачу від відповідача електронною поштою, даний вид листування за договором не суперечить ст. 207 Цивільного кодексу України та 10.5 договору № 001/СГП/С від 20.10.2011.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Показання свідка за змістом статті 88 вказаного Кодексу викладаються ним письмово у заяві свідка. Згідно з приписами частин 2-4 даної статті у заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Представник позивача разом із клопотанням № 2309/154 від 23.09.2019 про поновлення провадження у справі подав до суду заяву свідка - ОСОБА_1 , яка займає посаду адміністратора з обліку та адміністрування регіонального структурного підрозділу Сумське представництво ТОВ «Спекрт-Агро», з приводу отримання від відповідача електронних листів із сканованими копіями листів № 21 від 22.04.2015 та № 25 від 15.06.2015.

Так, у заяві свідка зазначено, що 22.04.2015 об 11 годині 40 хвилин на робочу електронну адресу свідка ІНФОРМАЦІЯ_1 від ТОВ «Флариш» (попередня назва відповідача), електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов електронний лист, до якого був прикріплений файл з назвою «Изображение.jpg» - сканована копія листа № 21 від 22.04.2015, адресованого заступнику генерального директора Вороніній Людмилі Володимирівні .

15.06.2015 о 10 годині 01 хвилині на робочу електронну адресу свідка ІНФОРМАЦІЯ_1 від ТОВ «Флариш», електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов електронний лист, до якого було прикріплено два файли з однаковою назвою «Изображение.jpg». Одним із файлів була сканована копія листа № 25 від 15.06.2015, а іншим файлом був запит про надання інформації № 23 від 18.05.2015.

Про документи, що надійшли, повідомлено заступника генерального директора Вороніну Людмилу Володимирівну, а також відправлено копію листа № 25 від 15.06.2015 юрисконсульту підприємства Бохану Сергію Олександровичу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_3.

Копію листа від 22.04.2015 юрисконсульту підприємства Бохану Сергію Олександровичу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_3 направлено 22.02.2016.

Відповідачем протягом нового розгляду справи не спростовано обставини, викладені у поданій до суду заяві свідка.

Таким чином, суд зауважує, що направленням позивачеві на робочу електронну адресу його адміністратора листа № 25 від 15.06.2015, у якому відповідач визнав заборгованість та повідомив про намір її погасити після врегулювання питань погашення кредиторських вимог з розпорядником майна ТОВ «Ренесанс Капітал Інвест», кредитором якого визнано відповідача, останній фактично перервав перебіг позовної давності, оскільки вчинив дію, передбачену статтею 264 ЦК України.

Відтак суд зазначає, що належаними і допустимими доказами позивачем доведено факт звернення до суду з даним позовом у межах строку позовної давності, тому позовні вимоги визнаються судом правомірними і такими, що підлягають задоволенню, а у заяві відповідача про застосування позовної давності суд відмовляє.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 52155,07 грн пені, 2997,12 грн 3 % річних та 9163,00 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України та частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2 договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011 у випадку якщо оплата товару буде здійснюватись пізніше, ніж передбачено у п. 4.1, покупець зобов`язаний оплатити постачальнику пеню у розмірі 0,3% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розмір простроченого платежу, індекси інфляції, за наслідком проведених розрахунків за допомогою комп`ютерної програми «ЛЗ Підприємство 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Ліга» ТОВ «Ліга Закон», 2020», суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення нарахованих сум санкцій, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 52155,07 грн пені, 5774,11 грн інфляційних нарахувань, 2997,12 грн сума 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог - у розмірі 3718,89 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236- 238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мореплав продукт» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72; код ЄДРПОУ 32024153) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20; код ЄДРПОУ 36348550) 247926,30 грн, з яких: 187000,00 грн основного боргу, 52155,07 грн пені, 5774,11 грн інфляційних нарахувань, 2997,12 грн сума 3% річних за неналежне виконання умов договору поставки № 001/СГП/С від 20.10.2011; 3718,89 грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншому відмовити.

4. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 27.01.2020.

Суддя В.Л. Котельницька