Рішення № 87180541, 21.01.2020, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" січня 2020 р. Cправа № 902/924/19

за позовом:Державного підприємства "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" (вул. Свято-Миколаївська, 129, смт. Народичі, Житомирська обл., 11400)

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудтранслогістик" (вул. Стельмаха, 41, кв.56, м. Вінниця, 21000)

про стягнення 9341,16 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Резніченко Ю.В.

Представники сторін не з`явились

В С Т А Н О В И В :

05.11.2019 р. державне підприємство "Народицьке спеціалізоване лісове господарство" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудтранслогістик" про стягнення 9 341,16 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/924/19) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 06.11.2019 р. відкрито провадження у справі № 902/924/19. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.12.2019 р.

Ухвалою суду від 02.12.2019 р. підготовче засідання у справі відкладено на 26.12.2019 р.

На визначену дату судом в судове засідання представники сторін не з`явились, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 02.12.2019 р.

Ухвалою суду від 26.12.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/924/19 для судового розгляду по суті на 21.01.2020 р.

На визначену дату судом представник позивача не з`явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений про що свідчить поштове повідомлення № 2101802535862 від 11.01.2020 р.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, направлена кореспонденція суду повернута з поштовою відміткою про не вручення кореспонденції суду "Інші причини".

З врахуванням викладеного суд зазначає, що згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У зв`язку з неявкою в судове засідання представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Між державним підприємством «Народицьке спеціалізоване лісове господарство» (далі - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Нерудтранслогістик" (далі - покупець) була досягнута усна домовленість, за умовами якої постачальник зобов`язався поставити покупцю лісопродукцію, а покупець, у свою чергу, прийняти та оплатити вартість поставленого товару.

Позивачем, на виконання умов усної домовленості, було відпущено відповідачу лісопродукцію на загальну суму 55 737,00 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними №№ ТТН від 31.01.2019 р. № 0055299 на суму 27 100,80 грн та ТТН від 15.02.2019 р. № 005335 на суму 28 636,20 грн.

Відповідач отримав відпущену позивачем лісопродукцію на загальну суму 55 737,00 грн та сплатив її вартість частково, на суму 48 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 25 від 01.02.2019 р. на суму 28 000,00 грн, № 57 від 28.02.2019 р. на суму 20 000,00 грн.

Відповідно до викладеного, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права у зв`язку з наявною заборгованістю відповідача перед позивачем за отриману та не оплачену відповідачем лісопродукцію в розмірі 7 698,75 грн.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Враховуючи викладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність та допустимість наданих позивачем доказів, вважає, що усна домовленість сторін відповідає положенням ст.ст. 202, 205, 207, 208 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач оплату вартості поставленого товару здійснив не в повному обсязі, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 7 698,75 грн.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладена між сторонами усна домовленість за своєю природою є договором поставки, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказана домовленість є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають з договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених вище норм, суд вбачає, що матеріали справи не містять інформацію стосовно того, коли саме відповідач отримав відпущений товар позивачем, однак факт є, що відповідач спірний товар отримав, що підтверджується здійсненою ним частковою оплатою на загальну суму 48 000,00 грн (копії платіжних доручень - у справі).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 7 698,75 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення суду не надано.

Крім того, позивачем була заявлена до стягнення пеня в розмірі 1 339,80 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково та несвоєчасно, відтак допустив порушення зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 14) роз`яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", положеннями ст. 1 якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, в силу наведених положень норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою у договорі, а також встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

З огляду на те, що між сторонами наявна усна домовленість, яка не містить положень, якими сторони визначили б розмір та базу нарахування пені, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення пені в розмірі 1339,80 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також, позивачем було нараховано 3% річних в розмірі 156,30 грн та інфляційні втрати в розмірі 146,31 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено вище, судом встановлено, що позивачем було відпущено відповідачу лісопродукцію на загальну суму 55 737,00 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними, при цьому суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б безпосередньо підтверджували дату одержання/поставки товару відповідачем.

При цьому, відповідачем було оплачено поставку частково,а саме відповідно до платіжного доручення № 25 від 01.02.2019 р. на суму 28 000,00 грн, № 57 від 28.02.2019 р. на суму 20 000,00 грн, тому судом вказані дії сприймаються як визнання відповідачем факту одержання товару.

Здійснюючи розрахунок 3% річних позивач починає нарахування вказаної суми з дня останньої проплати, а саме з 28.02.2019 р.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 115 ГПК України, строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом ч. 1, 4, 6, 7 ст. 116 ГПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, що до задоволення підлягають 3 % річних в сумі 155,66 грн за період з 01.03.2019 р. по 01.11.2019 р., та інфляційних втрат в розмірі 146,31 грн у зазначений період позивачем. Судом було здійснено перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою системи "Ліга Закон".

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем належними та достатніми доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності, допустимості, достовірності, достатності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Слід звернути увагу, що при прийнятті рішення суд керувався наступним.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що законним є рішення, ухвалене господарським судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно із ч.4 ст.4 ГПК України суд, зокрема, застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як визначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України", яке 10.05.2011 року набрало статусу остаточного, одним із критеріїв обґрунтованості судового рішення є те, щоб продемонструвати сторонами, що вони почуті.

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 року та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998).

За вказаних вище обставин у своїй сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір до суду доведено з його вини.

21.01.2020 р. в судовому засіданні примірник вступної та резолютивну частини рішення суду долучено до матеріалів справи.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерудтранслогістик" (вул. Стельмаха, 41, кв.56, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 38782716) на користь Державного підприємства «Народицьке спеціалізоване лісове господарство» (11400, Житомирська обл., Народицький район, селище міського типу Народичі, вулиця Свято-Миколаївська, будинок 129; код ЄДРПОУ 34283057) основний борг в розмірі 7 698,75 грн, 155,66 грн 3% річних, інфляційних втрат в розмірі 146,31 грн та 1921,00 грн витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 28 січня 2020 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Свято-Миколаївська, 129, смт. Народичі, Житомирська обл., 11400)

3 - відповідачу ( вул. Стельмаха, 41, кв.56, м. Вінниця, 21000)