Рішення № 87168987, 27.01.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 р. м. Чернівці справа № 824/36/19-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113164-51 від 29.12.2018 р.

В обґрунтування адміністративного позову позивач вказує, що відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-113164-51 від 29.12.2018 р. у розмірі 15819,54 грн. Вказану вимогу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки заяву про реєстрацію як фізична особа -підприємець не подавала та не займалася підприємницькою діяльністю.

Крім того, позивач зазначав, що має місце порушення відповідачем строку та процедури обчислення боргу зі сплати єдиного соціального внеску.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.02.2019 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

Головне управління ДФС у Чернівецькій області подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки оскаржувана вимога прийнята на підставі чинного законодавства, у зв`язку із несплатою позивачем єдиного соціального внеску.

Правом, передбаченим ст. 163 КАС України, позивач не скористався, відповідь на відзив не надав.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.02.2019 р. провадження у справі зупинено до набрання законної сили судового рішення в адміністративній справі № 824/73/19-а.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.09.2019 р. поновлено провадження у справі та призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.10.2019 р.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.10.2019 р. провадження у справі зупинено до набрання законної сили судового рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області у справі № 717/350/19.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 04.12.2019 р. поновлено провадження у справі та призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.12.2019 р.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.12.2019 р. клопотання відповідача про заміну сторони задоволено. Замінено відповідача по справі Головне управління ДФС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 30392513) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).

У судове засідання, призначене на 12.12.2019 р., сторони не з`явилися, водночас подали до суду заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України, суд вважає за можливе здійснювати розгляд і вирішення справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 р. витребувано у відповідача додаткові докази по справі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (площа АДРЕСА_1 селище АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована 15.02.2007 р. як фізична особа-підприємець та взята на облік як платник податків 28.02.2007 р. за № 3908. Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля з лотків та на ринках (а.с. 19 - 21, 32, 153 - 155).

13.12.2019 р. внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності позивача, як фізичної особи - підприємця.

Згідно інформації, наданої відповідачем на виконання ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.01.2020 р. про витребування доказів, позивач зареєстрований Кельменецькою районною державною адміністрацією 15.02.2007 р. (номер державної реєстрації 20310000000001495, номер виписки з ЄДР 582011). ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку у Кельменецькому управлінні ГУ ДПС у Чернівецькій області (взято на облік 28.02.2007 р. за № 3908). Станом на 16.01.2020 р. позивач перебуває у 11 стані (припинено, але не знято з обліку), дата зміни стану 13.12.2019 р. ФОП ОСОБА_1 податкова звітність за 2007 - 2018 р.р. не подавалась, податки збори до бюджету не сплачувались. Посилаючись на положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ФОП ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити єдиний соціальний внесок за 2017 р. у розмірі 8448,00 грн, 2018 р. - 9828,72 грн, а за 2019 - 11016,72 грн (а.с. 164-165).

Судом також встановлено, що згідно відомостей про роботу, внесених до трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач займав наступні посади, а саме: з 01.05.2007 р. по 02.07.2007 р. бухгалтер фермерського господарства «Зіркове-4» (а.с. 33).

Дослідженням інтегрованих карток платника за 2018 р. та 2019 р. встановлено наступне:

- 09.02.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ в сумі 8448,00 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.04.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.07.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.10.2018 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 21.01.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ в сумі 2457,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.04.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ терміном сплати 19.04.2019 р. в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 19.07.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму;

- 21.10.2019 р. відповідачем нараховано позивачу ЄСВ в сумі 2754,18 грн, у зв`язку з чим збільшено недоїмку позивачу на вказану суму (а.с. 166-167).

З досліджених інтегрованих карток платника видно, що станом на 09.02.2018 р. недоїмки у позивача не було.

Станом на 31.10.2018 р. позивачу нараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 15819,54 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску - 0,00 грн, недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску склала 15819,54 грн (а.с. 167).

Станом на 31.10.2019 р. позивачу нараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 10710,72 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску - 0,00 грн, недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску склала 26539,26 грн (а.с. 166).

Станом на 31.12.2019 р. за позивачам обліковується недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 26539,26 грн (а.с. 168).

Отже, за вказаний період всього нараховано позивачу ЄСВ на загальну суму 26539,26 грн, в т.ч.: за 2017 р. - 8448,00 грн, 2018 р. - 9828,72 грн та станом на 31.12.2019 р. - 10710,72 грн.

В наслідок таких дій контролюючого органу, що здійснював адміністрування єдиного соціального внеску, за даними облікової картки платника станом на 31.10.2018 р. у позивача обліковується борг (недоїмка) у розмірі 15819,54 грн, в т.ч за 2017 р. - 8448,00 грн, І - ІІІ квартали 2018 р. - 7371,54 грн.

29.12.2018 р. відповідачем у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф-113164-51 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 31.10.2018 р. заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн, в т.ч. недоїмка - у сумі 15819,54 грн (а.с. 31, 163).

Вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідач направив на адресу позивача, яку отримав останній 04.01.2019 р., що підтверджується відміткою про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 169).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, 11.01.2019 р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі - Закон № 755-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно визначення наведеного в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закон № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Статями 10 та 11 Закону № 755-IV встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон - №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 2, 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Перелік платників єдиного внеску наведено в ст. 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абз. 1 п.1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону № 2464-VI застрахованою особою є платник єдиного внеску, який зареєстрований як фізична особа-підприємець в установленому Законом № 755-IV порядку.

З матеріалів справи видно, що згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований 15.02.2007 р. як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків 28.02.2007 р. за № 3908. 13.12.2019 р. внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності позивача, як фізичної особи - підприємця.

Судом встановлено, що позивач вважаючи державну реєстрацію його як фізичну особу- підприємця протиправно, звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області з позовом до Кельменецької районної державної адміністрації про визнання недійсною реєстрації фізичної особи - підприємця.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області у справі № 717/350/19 від 21.10.2019 р., яке набрало законної сили 21.11.2019 р., позов ОСОБА_1 до Кельменецької районної державної адміністрації про визнання недійсною реєстрацію фізичної особи підприємця, - задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 від 15.02.2007 р., запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 20310000000001495 від 15.02.2007 р. (а.с. 170 -172).

Судовим рішенням у справі № 717/350/19 встановлено наступні обставини, а саме: 15.02.2007 р. державним реєстратором Кельменецької районної державної адміністрації Чернівецької області Волощук Т.В. була зареєстрована як фізична особа - підприємець. Вказана обставина стверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В01 № 582011.

Волощук Т.В. не підписувала реєстраційну карту на проведення державної реєстрації фізичної - особи підприємця від 15.02.2007 р. Вказана обставина стверджується висновком експерта № 735-К від 17.07.2019 р.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не подавала особисто або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, під час розгляду справи № 717/350/19 суд прийшов до висновку, що реєстрація ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця була проведена протиправно. Реєстрація ОСОБА_1 як фізичної особи - підприємця поза межами її волевиявлення порушує її права. Державним реєстратором Кельменецької районної державної адміністрації були порушені права ОСОБА_1 .

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 78 КАС України врегульовано підстави звільнення від доказування. Так, ч. 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 р. № 6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 р. у справі № 825/705/17, від 06.03.2019 р. у справі № 813/4924/13-а, від 05.09.2019 р. у справі № 2340/3396/18 та від 06.09.2019 р. У справі № 804/10237/13-а.

Беручи до уваги наведену норму процесуального права та встановлені по справі обставини, суд вважає, що рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області у справі № 717/350/19 від 21.10.2019 р., яке набрало законної сили 21.11.2019 р., є преюдиційним для справи, яка розглядається.

Зокрема, у справі № 717/350/19 брав участь позивач, в якій встановлено обставини щодо недійсності свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , серії НОМЕР_3 від 15.02.2007 р. та запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 20310000000001495 від 15.02.2007 р., та як наслідок їх скасування.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідач під час розгляду даної справи не заперечував щодо встановлення преюдиційних обставин по справі № 717/350/19 та не надав до суду належних та допустимих доказів на їх спростування.

Рішенням у справі № 717/350/19 від 21.10.2019 р., яке набрало законної сили 21.11.2019 р., та є преюдиційним, встановлено, що державна реєстрація позивача як фізичної особи - підприємця проведена державним реєстратором протиправно, поза межами його волевиявлення.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до переконання, що в розумінні вимог Закону № 2464-VI позивач не є застрахованою особою та не платником єдиного соціального внеску. Відтак відповідач протиправно, без урахування всіх обставин справи сформував оскаржувану вимогу від 29.12.2018 р. № Ф-113164-51.

Стосовно дотримання відповідачем порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Підпунктом 1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI ).

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п.п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частинами 3 та 4 ст. 25 Закону № 2464-VI передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 р. № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 р. за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Згідно п. 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п. 3 розділу VI Інструкції № 449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 розділу VI Інструкції № № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень видно, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

З матеріалів справи видно, що 29.12.2018 р. відповідач сформував оскаржувану вимогу № Ф-113164-51 станом на 31.10.2018 р., в якій вимагав від позивача сплатити недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску всього на загальну суму 15819,54 грн, в т.ч.: за 2017 р. - 8448,00 грн, І - ІІІ квартали 2018 р. - 7371,54 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що мало місце порушення відповідачем порядку та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску.

Суд звертає увагу, що в разі прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, в даному випадку формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), без дотримання порядку та поза межами законодавчо визначених строків, воно не може вважатись правомірним.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до переконання, що недотримання відповідачем порядку та строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягара зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. . Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно з практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява N 39766/05), "Щокін проти України" (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" мас широке значення. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес".

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи практику ЄСПЛ, а також встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідачем не було надано належних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а відтак, приймаючи оскаржувану вимогу відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством України.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано процесуального обов`язку щодо доведення правомірності оскаржуваної вимоги та відповідності її критеріям визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Судом встановлено невідповідність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) вимогам, що встановлені Законом № 2464-VI, Інструкцією № 449 та критеріям, що визначені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відтак, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 29.12.2018 р. № Ф-113164-51 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 768,40 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 3).

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 29.12.2018 р. № Ф-113164-51.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).

Суддя В.К. Левицький