Постанова № 871674, 03.08.2007, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2007 р. Справа № 13/204

Суддя господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович

розглядаючи справу

за позовом Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до відповідача Дочірнє підприємство "Чернівецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 11688,95грн.

за участю представників:

позивача: Берекет А.О. – представник. Довіреність № 01-192/916 від 13.07.07 р.

відповідача: Гуцул В.О. – представник. Доручення від 16.05.2007 р.

прокурора

ВСТАНОВИВ:

Чернівецьке обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів м. Чернівці звернулось з позовом до Дочірнього підприємства “Чернівецький облавтодор” Державної акціонерної компанії “Автомобільні дороги України” м. Чернівці про стягнення штрафних санкцій в сумі 11688,95 грн. за нестворене робоче місце для інваліда.

Ухвалою суду від 17.07.2007 р. порушено провадження по даній справі, судове засідання призначено на 01.08.2007 р.

В судовому засіданні 01.08.2007 р. оголошено перерву до 03.08.2007 р.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до звіту Ф.10-ПІ поданого відповідачем за підсумками 2006 р., де норматив працевлаштування інвалідів склав 3 чол., однак відповідачем в порушення ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", його не виконано, так як працевлаштовано було двох чоловік, а тому він повинен сплатити штрафні санкції в розмірі 11375 грн. та 313,95 грн. пені.

Відповідач позовні вимоги не визнає в зв’язку з тим, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами, центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, однак, вказаними вище органами інваліди для влаштування на підприємство не направлялись.

Крім того, відповідач вимоги позивача не визнає, посилаючись на викладене у відзиві на позов, а саме, згідно Закону України “Про автомобільний транспорт” створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться у розмірі 4-х відсотків від загальної чисельності працюючих, крім водіїв, відповідно до звіту Ф-10 П1 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 р., за яким середня чисельність працюючих становила 68 чоловік, з яких 20 водіїв, то відповідно до встановленого нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 2 інваліда.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, дослідивши докази які мають юридичне значення для розгляду позовної заяви суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон) - для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів та самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до поданого відповідачем звіту форми № 10—ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу станом на 2006 рік склала 68 особу, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів на даному підприємстві – 2 особи, при нормативі встановленому в кількості 3 чоловіка.

Частина друга ст. 19 Закону покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша ст. 20 Закону).

Механізм сплати штрафних санкцій, передбачених ст. 20 Закону, визначено Порядком сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 (далі –Порядок), відповідно до п. 4 якого підприємства сплачують штрафні санкції самостійно в доход державного бюджету не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (п.5 Порядку).

Штрафні санкції за нестворені робочі місця для інвалідів відповідно до п. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України відносяться до неподаткових надходжень доходів Державного бюджету України і за змістом п. 11 Порядку у разі їх несплати підприємствами в установлений термін – стягуються в примусовому порядку.

Наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 р. № 49 затверджено форму державної статистичної звітності №- 10-П1 поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, відповідно до якої до уваги береться середньооблікова чисельність штатних працівників та інвалідів (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність), яка визначається відповідно до підпунктів 3.3.1-3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за № 287/823.

Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що для визначення чисельності працівників підприємства за будь-який період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого – по 28 або 29 число), включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.

З огляду на наведене фактична тривалість роботи інваліда на підприємстві впливає на показник кількості працюючих інвалідів у звітному періоді.

Таким чином посилання відповідача на те, що підприємством виконано норматив в кількості 3 інвалідів є безпідставними, оскільки Харитон М.О. пропрацював з 02.03.2006 р. по 30.01.2007 р., Гожда Д.В. з 03.01.2006 р. по 10.03.2006 р. тобто неповний календарний рік.

За таких обставин суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем покладеного на нього обов’язку по забезпеченню дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів доведено матеріалами справи, а тому останній повинен нести передбачену Законом відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій в сумі 11375 грн.

Крім того, позивачем правомірно нарахована пеня згідно ч. 2 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в розмірі 120 % річних облікової ставки НБУ, нараховану на повну суму недоїмки за весь її строк, що з розрахунку складає 313,95 грн.

Посилання відповідача на Закон України “Про автомобільний транспорт” відповідно до якого створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв, є безпідставним, оскільки відповідач не є перевізником. Як зазначено в довідці про включення до ЄДРПОУ у графі види діяльності - шосейне господарство та функціонування автомобільного транспорту. Крім того, вказана норма втратила чинність.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 18-20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Чернівецький облавтодор” Державної акціонерної компанії “Автомобільні дороги України” вул.. Головна, 205 м. Чернівці ідент код 31131659 (р/р 260023258901 МФО 300272 АБ Енергобанк) на користь Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-Г, (р/р 31214230700002, код 23246436, МФО 856135, банк отримувача: ГУДК в Чернівецькій області) штрафні санкції в розмірі 11375 грн. та пеню в розмірі 313,95 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя С.О. Миронюк