Рішення № 87165826, 27.01.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2020 р. Справа № 480/5242/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Мікулінцевої А.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Алфімова В.В.,

представника відповідача - Цупро І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/5242/19 за позовом ОСОБА_1 до Роменського міськрайонного відділу ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Роменського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Роменського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Цупро Інни Петрівни про стягнення виконавчого збору від 15.11.2019 року у виконавчому провадженні №54771182.

Свої вимоги мотивує тим, що постанова старшого державного виконавця Роменського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Цупро І.П. про стягнення виконавчого збору від 15.11.2019 року ВП№54771182 є протиправною, оскільки фактичне стягнення боргу на виконання виконавчого листа №2/585/19/17, виданого 24.04.2017р. Роменським міськрайонним судом, в межах виконавчого провадження не відбулося. Крім того, у пункті 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2017р. ВП№54771182 вже вказувалося про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 43882грн.40коп., а тому повторне винесення постанови про стягнення виконавчого збору неможливо та є порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII.

Ухвалою від 16.12.2019р. позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

08.01.2020 р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання.

17.01.2020 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору винесена ним як старшим державним виконавцем правомірно, оскільки до начальника Роменського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Сумській області надійшла заява від стягувача - ПАТ «УкрСиббанк» про повернення йому виконавчого документа на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, враховуючи, що виконавчий збір не було стягнуто, керуючись ч.3 ст.40 цього Закону, ним було винесено постанову від 15.11.2019р. ВП№54771182 про стягнення такого збору. У задоволенні позовних вимог просив відмовити (а.с.31-32).

20.01.2020 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що доводи відповідача викладені у відзиві, є безпідставними, оскільки у відповідача були відсутні підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору (а.с.34-36).

Ухвалою від 24.01.2020р. відповідача у справі - Роменський міськрайонний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Сумській області замінено його правонаступником - Роменським міськрайонним відділом ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 22.09.2017 р. старшим державним виконавцем Роменського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Цупро І.П. відкрито виконавче провадження ВП№54771182 із примусового виконання виконавчого листа №2/585/19/17, виданого 24.04.2017р. Роменським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 16188дол. США, пені 8691,25грн. та судових витрат у сумі 5601,10грн. (а.с.134).

05.03.2019р. від стягувача надійшла заява від 28.02.2019р. про повернення виконавчого документа без виконання на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.12).

На підставі вказаної заяви старшим державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.11.2019р. ВП№54771182 (а.с.13).

15.11.2019р. старшим державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 43903,11грн., керуючись ст.ст.3,27,40 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.11).

18.11.2019р. постановою старшого державного виконавця Роменського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Сумській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови від 15.11.2019р. про стягнення виконавчого збору (а.с.7).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм законодавства.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Статтею 1 Закону № 1404 встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 27 Закону №1404 (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною другою статті 27 Закону №1404 визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно - правовими актами.

Пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404 встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Частиною третьою статті 40 Закону №1404 визначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз зазначених норм у сукупності надає можливість прийти до висновку, що підставою для винесення постанови про стягнення виконавчого збору є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто. При цьому виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

В матеріалах виконавчого провадження (а.с.44-143), оригінали яких досліджувалися в судовому засіданні, містяться докази того, що старшим держаним виконавцем вчинялися дії, спрямовані на примусове виконання виконавчого листа, а саме виносилася постанова про арешт коштів боржника від 24.07.2018р., на адресу банківських установ надсилалися платіжні вимоги, 07.11.2017р. приймалася постанова про арешт коштів боржника (а.с.53-63,71-72,75-76,87,92-108,113), постановою від 11.01.2018р. накладено арешт на нерухоме майно боржника (а.с.74), про що внесені відповідні записи до державного реєстру (а.с.78-84), постановою від 03.11.2017р. оголошено в розшук рухоме майно боржника - транспортний засіб ВАЗ 21013 1198 та саморобний причіп (а.с.91), на вказані транспортні засоби накладався арешт (а.с.123).

Докази стягнення виконавчого збору в матеріалах виконавчого провадження відсутні.

З огляду на викладене, враховуючи, що виконавчий документ було повернуто за заявою стягувача та виконавчий збір не стягнуто, суд приходить до висновку, що дії державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з поверненням виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) в повній мірі відповідають приписам частини третьої статті 40 Закону №1404, отже є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім цього, ч.3 статті 40 Закону №1404 передбачено, що виконання постанови про стягнення виконавчого збору відбувається в порядку, передбаченому для примусового виконання виконавчих документів.

Отже, в даному випадку повторне винесення постанови про стягнення виконавчого збору, як це стверджував представник позивача, не відбувалося, оскільки винесення постанови про стягнення виконавчого збору відбулося внаслідок повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом частини першої статті 37 цього Закону.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова від 15.11.2019р. ВП№54771182 про стягнення виконавчого збору є правомірною, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Проблема невиконання остаточних рішень розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.

Виходячи з наведеного вище, враховуючи процес поновлення порушених прав стягувача шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий приорітет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи, що у задоволенні позову було відмовлено, підстави для стягнення на користь позивача судових витрат відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись ст. ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Роменського міськрайонного відділу ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 27 січня 2020 року

Суддя О.О. Осіпова