Рішення № 87164052, 27.01.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Справа № 160/11196/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

08.11.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-1515-52/04-63/У.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 30.10.2019 року позивач дізнався, що головним державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрите виконавче впровадження №60402845 від 30.10.2019 року про стягнення з нього боргу на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-1515-52/04-63/У, згідно з якою станом на 02.10.2019 року за ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) в сумі 21030,90грн. При цьому до 30.10.2019р. позивач спірну вимогу №Ф-1515-52/04-63/У від 11.05.2019 року не отримував та не був обізнаний про її існування. Після отримання спірної вимоги позивач з`ясував, що вона складена з порушеннями вимог чинного заонодаства. Так, по-перше, вона датована 11.05.2019 року, в той час, як сума боргу з ЄСВ вказана станом на 02.10.2019 року. По-друге, на думку позивача, він взагаі не є платником ЄСВ, оскільки, хоча з 2001 року позивач і був суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, але останні 9 років не здійснював підприємницьку діяльність та не подавав жодної звітності, при цьому в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформація щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підпиємцем, водночас, з 2012 року та по теперішній час він працював в ТОВ «Агро-Союз-Україна» та в ТОВ «Фінансова компанія «Кавертон» і протягом періоду його роботи на вказаних підприємствах єдиний соціальний внесок нараховувався та сплачувався за ОСОБА_1 роботодавцями. За наведених обставин, позивач вважає, що він не має статусу фізичної особи-підприємця, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в статусі фізичної особи-підприємця, одночасно, в розумінні цього Закону, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Таким чином, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-1515-52/04-63/У є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та позивачеві надано строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду: завірених належним чином копій документів на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача (паспорту тощо); відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; належним чином завірених копій документів, що додані до позовної заяви, для суду та для відповідача.

На виконання вимог ухвали суду від 13.11.2019р. позивачем 22.11.2019р. усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11196/19 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи у судовому засіданні на 17.12.2019р. о 13:00год.

Також вказаною ухвалою суду витребувано у ГУ ДФС в Дніпропетровській області детальний розрахунок боргу (недоїмки), визначеного у податковій вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року № Ф-1515-52/04-63/У, із зазначенням за який період та на яких підставах цей борг (недоїмка) виник.

16 грудня 2019 року на електронну адресу суду, з наступним наданням 17 грудня 2019 року до канцелярії суду, надійшов відзив ГУ ДФС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно з обліковими відомостями щодо позивача, останній з 06.03.2001р. та станом на сьогоднішній день перебуває на обліку в контролюючому органі, як фізична особа-підприємець, державна реєстрація якого здійснена за №0040189, та як платник податків на спрощеній системі оподаткування. Перебуваючи на обліку в контролюючому органі, ОСОБА_1 про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ОСОБА_1 не припинено. Оскільки позивач доходів протягом 2017-2019р.р. не отримував, останній відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIІІ, які набули чинності з 01.01.2017р., повинен був сплачувати єдиний внесок з 2017 рік, 2018 рік та за 1 квартал 2019 року у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску. Враховуючи те, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник податків, контролюючим органом в ході проведення інвентаризації даних, які обліковувалися в інтегрованій картці платника єдиного внеску по коду бюджетної класифікації 71040000 фіз. особи - підприємця ОСОБА_1 в автоматичному режимі були нараховані щоквартальні нарахування: за 2017 рік в розмірі 8448,00 грн., строк сплати - 09.02.2018р.; за 1 квартал 2018 року, строк сплати - 19.04.2018 року - 2457,18грн.; за 2 квартал 2018 року, строк сплати - 19.07.2018 року - 2457,18грн.; за 3 квартал 2018 року, строк сплати - 19.10.2018 року - 2457,18грн.; за 4 квартал 2018 року, строк сплати - 19.02.2019 року - 2457,18грн. Заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом за 2018 рік складала 15891,24грн. Крім того, контролюючим органом впродовж 2019 року в автоматичному режимі були нарахоні позивачеві щоквартальні нарахування, а саме: за 1 квартал 2019 року, строк сплати - 19.04.2019 року - 2457,18грн. Таким чином, станом на 30.04.2019р. загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску в інтегрованій картці фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 склала 21030,90грн. Оскільки сплата цієї заборгованості позивачем у добровільному порядку здійснена не була, відповідачем сформовано спірну вимогу на виниклу заборгованість, яка є правомірною та скасуванню не підлягає. Також представником відповідача зауважується, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних підприємців та громадських формувань, позивач був фізичною особою - підприємцем до 10.09.2019р. включно, тож 2017-2019 роки є періодами, за які необхідно сплачувати єдиний внесок.

У судовому засіданні 17.12.2019 року було задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відкладено її розгляд до 21.01.2020р. до 13:00год. Також у цьому судовому засіданні усною ухвалою суду повторно витребувано від відповідача детальний розрахунок грошового зобов`язання, визначеного спірною вимогою.

28.12.2019 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем викладена позиція аналогічна зазначеній ним у позовній заяві.

У судове засідання 21.01.2020р. позивач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте 21.01.2020р. подав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання 21.01.2020р. також не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до облікових відомостей ГУ ДФС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 06.03.2001р. зареєстрований як фізична особа-підприємець (номер державної реєстрації 0040189), вид діяльності за КВЕД 36.1 Виробництво меблів, з 06.03.2001р. позивач взятий на облік в контролюючих органах як платник податків на спрощеній системі оподаткування, а з 07.03.2001р. зареєстрований як платник ЄСВ за №04030320185 та станом на теперішній час перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області (Соборний район м. Дніпра) як фізична особа-підприємець.

Разом з тим, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, взяття його на облік в контролюючих органах як платника податків та як платника єдиного внеску відсутні.

11 травня 2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1515-52/04-63, відповідно до якої за ОСОБА_1 станом на 01.10.2019р. обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн.

Незгода позивача з означеною вимогою стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ("Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Задля визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

"Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру".

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У справі, що розглядається, позивач зазначає, що з 06.03.2001 року був суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою, але останні 9 років не здійснював підприємницьку діяльність, не подавав жодної звітності і постійно працював найманим працівником.

Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які ОСОБА_1 нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ (2017 рік, 2018 рік, 1 квартал 2019 року), свідоцтво про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця було дійсним та позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням відповідного доходу у періодах, за які нараховано єдиний внесок.

Разом з тим, представником відповідача не заперечується, що згідно з інформаційною базою даних органів ДФС, ОСОБА_1 про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав.

При цьому, як зазначалося вище, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, взяття його на облік в контролюючих органах як платника податків та як платника єдиного внеску тощо відсутні.

Крім того, відповідно до наданої копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 , судом встановлено, що:

- 20.02.2012р. ОСОБА_1 прийнятий на посаду провідного аудитора в порядку переведення з ТОВ «Корпорація «Агро-Союз» (наказ №34 від 20.02.2012р.);

- 03.06.2019р. ОСОБА_1 переведено на посаду провідного економіста економічного відділу (наказ №21 від 03.06.2019р.);

- 29.07.2019р. ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпП України (наказ №24 від 29.07.2019р.);

- 30.07.2019р. ОСОБА_1 прийнято на посаду директора підприємства ТОВ «Фінансова компанія «Кавертон» (наказ №7 від 29.07.2019р.).

Перебування позивача у трудових відносинах з вказаними підприємствами також підтверджено відповідними довідками, виданими цими юридичними особами, та довідками про нарахування позивачеві заробітної плати за цю працю.

Так, відповідно до довідки ТОВ «Агро-Союз-України» (код ЄДРПОУ 36933833) від 08.11.2019р. №03 позивач дійсно првцює на посаді провідного економіста з 20 лютого 2012 року по дату видачі довідки, а згідно з довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Кавертон» (код ЄДРПОУ 39623157) від 08.11.2019р. №01 ОСОБА_1 дійсно працює на посаді директора цього підприємства з 30 липня 2019 року по теперішній час.

При цьому відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), за ОСОБА_1 за період січнь 2017 рік - жовтень 2019 рік (включно) були сплачені страхові внески роботодавцями (код ЄДРПОУ 36933833 та код ЄДРПОУ 39623157).

Отже, встановлені обставини, по-перше, свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, а, по-друге, свідчать про те, що позивач є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавці, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 2017рік, 2018рік та 1 квартал 2019 року, тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-1515-52/04-63/У є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, - задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2019 року №Ф-1515-52/04-63/У.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 27 січня 2020 року.

Суддя О.М. Турова