Рішення № 87163759, 27.01.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 січня 2020 р. Справа № 120/3481/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 )

до: Шпиківської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04326261, адреса: вул. Ліпіна, 3, смт. Шпиків, Тульчинський район, Вінницька область, 23614)

про: визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 ) з адміністративним позовом до Шпиківської селищної ради (код ЄДРПОУ: 04326261, адреса: вул. Ліпіна, 3, смт. Шпиків, Тульчинський район, Вінницька область, 23614) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивачів, бездіяльністю Шпиківської селищної ради, яка полягає у не прийнятті рішення за результатами розгляду клопотання позивачів про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га кожному, розташованої на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.

Як випливає із матеріалів справи, ухвалу про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами Шпиківською селищною радою отримано 02.12.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Однак, відповідач не скористався своїм правом, визначеним процесуальним законодавством, та відзив щодо заявлених позовних вимог до суду не подавав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 19.07.2018 року № 2-9469/15-18-СГ, № 2-9465/15-18-СГ, № 2-9466/15-18-СГ, № 2-9467/15-18-СГ, № 2-9464/15-18-СГ та № 2-9468/15-18-СГ позивачам надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Шпиківської селищної об`єднаної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).

На замовлення позивачів, відділом комплексного проектування № 1 Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Згідно з довідкою відділу у Тульчинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 0-2-0.37-287/178-18 від 18.10.2018 року земельна ділянка загальною площею 12,00 га, запроектована до відведення у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , для ведення особистого селянського господарства, згідно форми 6-зем "Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками та видами економічної діяльності" станом на 31.12.2015 року обліковується у рядку 94 - землі запасу на території Шпиківської об`єднаної територіальної громади с. Торків Тульчинського району Вінницької області, землі державної власності, рілля.

Зазначений проект погоджено експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, що підтверджується висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 1347/82-19 від 30.01.2019 року.

04.04.2019 року проект землеустрою позивачами подано для затвердження до Шпиківської селищної ради з відповідним клопотанням про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельних ділянок 2,00 га кожному для ведення особистого селянського господарства на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району.

Розглянувши відповідний проект землеустрою, листом Шпиківської селищної ради № 695/02-14 від 18.09.2019 року позивачів повідомлено, що на засіданні 23 сесії 7 скликання від 11.06.2019 року розглянуто питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, шляхом поділу по 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства з метою передачі у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 загальною площею 12,00 га, однак депутати Шпиківської селищної ради проголосували за дане рішення одноголосно проти.

Вважаючи відповідь відповідача протиправною, позивачі звернулися до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Так, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 Земельного кодексу України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Положеннями статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачами реалізовано усі необхідні етапи порядку безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами, що передбачені вищезазначеними нормами:

- подано клопотання про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки;

- отримано відповідні дозволи Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Шпиківської селищної об`єднаної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

- розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- погоджено проект землеустрою.

Згідно з частиною дев`ятою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що виключними підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою можуть бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Крім того, законодавством не надано права органам місцевого самоврядування діяти на власний розсуд при прийнятті такого рішення та не передбачено підстав для відмови в затвердженні погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частиною першою, другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Тобто, приписами чинного законодавства встановлено, що, у даному випадку, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки належить до виключних повноважень Шпиківської селищної ради шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність селищної ради щодо надання земельних ділянок можуть бути оскаржені до суду.

Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.11.2019 року по справі № 461/2782/17, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин, у силу положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і частини п`ятої статті 242 КАС України.

У даному випадку, за наслідками розгляду клопотання позивачів про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки, Шпиківська селищна рада направила позивачам лист № 695/02-14 від 18.09.2019 року із повідомленням про те, що вказане клопотання розглянуто на 23 сесії 7 скликання від 11.06.2019 року, однак депутати проголосували за дане рішення одноголосно проти.

Разом із тим, такий лист відповідача, на думку суду, не свідчить про належний розгляд поданого позивачами клопотання про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Шпиківської селищної ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його затвердженні у формі рішення свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був прийняти за законом. Викладене жодним чином не спростоване відповідачем.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд вважає, що бездіяльність Шпиківської селищної ради, яка виявилась у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотань позивачів про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, є протиправною.

Відносно позовних вимог, у частині зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Шпиківської селищної об`єднаної територіальної громади Тульчинського району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних правовідносинах, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Водночас, доцільно зауважити, що у силу положень частини сьомої статті 186-1 Земельного кодексу України питання відповідності проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації підлягають з`ясуванню компетентним органом саме на стадії погодження відповідного проекту землеустрою та за наявності позитивного рішення про погодження такого проекту не може заперечуватись органом місцевого самоврядування.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

При цьому, положеннями частини 4 статті 159 КАС України визначено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Оцінивши докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Шпиківської селищної ради, яка виявилась у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про затвердження проекту землеустрою та передачі земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га кожному, розташованих на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району.

Зобов`язати Шпиківську селищну раду затвердити поданий ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтовною площею 2,00 га кожному, земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства на території Шпиківської селищної ради Тульчинського району.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шпиківської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шпиківської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шпиківської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шпиківської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_5 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шпиківської селищної ради.

Стягнути на користь ОСОБА_6 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Шпиківської селищної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач 1: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Позивач 2: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 );

Позивач 3: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 );

Позивач 4: ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 );

Позивач 5: ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 );

Позивач 6: ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 );

Відповідач: Шпиківська селищна рада (код ЄДРПОУ: 04326261, адреса: вул. Ліпіна, 3, смт. Шпиків, Тульчинський район, Вінницька область, 23614).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 27.01.2020 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна