Рішення № 87163552, 24.01.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2020 року ЛуцькСправа № 140/2811/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.08.2019 року № Ф-1495-52.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 10.08.2011 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець вид діяльності згідно КВЕД 25.99 - виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у. Позивач вказує, що у період з 06.02.2014 року та по даний час працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло», тож за вказаний період роботодавець вже сплатив за нього як найманого працівника єдиний внесок, а тому вважає що у нього не може виникати обов`язку зі сплати єдиного внеску як особи, що перебуває у трудових відносинах.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ прямо не покладає обов`язку на застрахованих осіб, які зареєстровані підприємцями, сплачувати у разі неотримання доходу (прибутку) суму єдиного внеску у розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, якщо при цьому така застрахована особа у встановленому порядку перебуває у трудових відносинах і на суми нарахованої та одержуваної нею заробітної плати страхувальник нараховує та сплачує за таку особу єдиний внесок.

На думку позивача, перебування у трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує.

З урахуванням вищезазначених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, ОСОБА_1 переконаний, що оскільки протягом 2017-2018 років та двох кварталів 2019 року він перебував у трудових відносинах та одержував і по даний час одержує заробітну плату, на яку страхувальником (ПТМ «Ковельтепло») нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до його страхового стажу, при цьому, підприємницьку діяльність у цей період позивач не здійснював та доходів від неї не отримував, тому у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для формування та направлення оскаржуваної вимоги, а відтак її слід визнати протиправною та скасувати.

Ухвалою судді від 23.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_1 з 12.08.2011 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незалежно від суми отриманого доходу (прибутку), в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Однак, позивач свого обов`язку зі сплати ЄСВ не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість (недоїмка) в сумі 23785,08 грн. Крім того, представник відповідача зазначає, що контролюючий орган правомірно виніс нову вимогу від 15.08.2019 року №Ф-1495-52 (незважаючи на наявність вимог від 12.11.2018 року №Ф-1495-52 та від 14.02.2019 року №Ф-1495-52, правомірність яких розглянуто в адміністративній справі №140/2475/19), оскільки станом на 31.07.2019 року борг позивача зріс. Відтак, вимога від 15.08.2019 року №Ф-1495-52 включає у себе заборгованість по вимозі від 12.11.2018 року №Ф-1495-52 та від 14.02.2019 року №Ф-1495-52 та свідчить лише про збільшення заборгованості позивача станом на 31.07.2019 року. Враховуючи викладене, представник відповідача вказує, що ГУ ДФС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З наведених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, разом з відзивом на позовну заяву представник відповідача подав заяву про розгляд справи за участю сторін.

Ухвалою суду від 08.10.2019 року у задоволенні заяви представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін відмовлено.

У відповіді на відзив позивач вважає, що відзив відповідача є необґрунтованим та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки фактично не містить жодних спростувань позовних вимог. Також ОСОБА_1 вказує, що у відзиві відповідач подає лише окремі норми законів, які регулюють порядок нарахування та сплати єдиного внеску, між тим не вдаючись до будь-яких обґрунтувань правомірності нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю, в той час як позивач перебуває у трудових відносинах з ПТМ «Ковельтепло», яке своєчасно та регулярно проводить нарахування та сплату єдиного внеску за нього як за найманого працівника.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.10.2019 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №140/2475/19.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача з аргументами позивача не погоджується, оскільки у разі, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Представник відповідача вказує, що у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками підприємства, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання звітності за себе як фізичні особи-підприємці.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року поновлено провадження у даній справі.

Крім того, ухвалою суду від 20.12.2019 року замінено первісного відповідача ГУ ДФС у Волинській області його правонаступником - ГУ ДПС у Волинській області.

У додаткових поясненнях позивач посилається на постанову Верховного суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, у якій суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок , відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі. Також зазначає, що контролюючий орган мав право нараховувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок. Натомість, позивач вказує, що з січня 2017 року він не подавав податкової та іншої звітності, оскільки, фактично, не здійснював підприємницьку діяльність. Докази того, що він як фізична особа-підприємець фактично займався підприємницькою діяльністю у спірний період та отримував дохід від ведення такої діяльності у матеріалах справи відсутні. Проте наявні докази того, що єдиний внесок за нього сплачено його роботодавцем. А відтак, чинним законодавством не визначено обов`язку фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли ця особа не веде підприємницької діяльності, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Крім того, позивач подав клопотання у якому просить суд стягнути на його користь витрати на правову допомогу.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 10.08.2011 року. Основним видом діяльності за кодом КВЕД 25.99 є - виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у. У свою чергу, 02.07.2019 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача.

Крім того, ОСОБА_1 у період з 06.02.2014 року та по даний час працює водієм АДС за трудовим договором на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло», що підтверджується довідкою від 25.07.2019 року (а.с.12).

15.08.2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано Книшу Д. Л. вимогу № Ф-1495-52 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 31.07.2019 року у сумі 23785,08 грн., відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.9).

З матеріалів справи слідує та підтверджується витягом з Автоматизованої інформаційної системи «Податковий блок» інтегрованої картки платника податків, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 23785,08 грн. нарахована позивачу за його несплату за 2017-2018 роки та І і ІІ квартали 2019 року (а.с.25-26).

Вважаючи вимогу від 15.08.2019 року № Ф-1495-52 протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону № 2464).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801 -VIII з 01.01.2017 року становила 3 200,00 грн.

У 2018 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3 723,00 грн. згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIII.

У свою чергу, у 2019 році мінімальна заробітна плата становила 4173,00 грн., відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 року № 2629-VIII.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Враховуючи вищезазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3 200,00 грн. х 22%, де 3 200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3 723,00 грн. х 22%, де 3 723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн. на місяць (4 173,00 грн. х 22%, де 4 173,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464, зокрема, з 01.01.2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Як зазначено у частині дванадцятій статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Таким чином, фізичні особи-підприємці сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку незалежно від того отримували вони дохід у цей період чи ні.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Також суд звертає увагу, що 10.06.2016 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 за № 422 «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Наказ № 422).

Відповідно до Наказу № 422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Наказ № 422 визначає порядок: ведення інтегрованої картки платника (далі - ІКП) та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов`язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов`язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов`язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов`язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.

Суд зазначає, що згідно даних інтегрованої картки платника позивачем станом на 31.07.2019 року існує заборгованість у сумі 23785,08 грн., зокрема, за 2017-2018 роки у сумі 18276,72 грн.; за І квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн.; за II квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн. (а.с.25-26).

Як уже було встановлено судом, 10.08.2011 року була проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а 02.07.2019 року в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення його підприємницької діяльності.

Таким чином, суд вважає, що позивач був платником єдиного внеску відповідно до Закону № 2464-VI та повинен був сплачувати у 2017 та 2018 роках та за два квартали 2019 року єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Крім того, суд враховує позицію, висловлену Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, у якій сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Водночас, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджували факт сплати роботодавцем позивача за нього єдиний внесок загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Суд не бере до уваги довідку від 12.08.2019 року №38, яка видана ОСОБА_1 про те, що він дійсно працює в ПТМ «Ковельтепло» з 06.02.2014 року по даний час і на його заробітну плату проводяться щомісячні нарахування та сплата єдиного соціального внеску, оскільки з даної довідки неможливо встановити, що роботодавцем позивача сплачувався єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, як за застраховану особу. Жодних інших доказів сплати ПТМ «Ковельтепло» за ОСОБА_1 єдиного внеску матеріали справи не містять.

Крім того, суд зазначає, що вимога про сплату боргу від 15.08.2019 року №Ф-1495-52 включає в себе заборгованість по вимогах від 12.11.2018 року №Ф-1495-52 та від 14.02.2019 року №Ф-1495-52, правомірність яких було розглянуто в адміністративній справі №140/2475-19. Зокрема, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 року (а.с.76-79), залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 року (а.с.80-86), у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 №Ф-1495-52У та від 14.02.2019 року №Ф-1495-52У відмовлено повністю.

Щодо твердження позивача що контролюючий орган мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акта перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи здійснюють функцію контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 61.1 статті 61 ПК України).

Згідно з статтею 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449).

Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою (пункт 2 Розділу VI Інструкції № 449).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Таким чином, облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Крім того, суд зазначає, що право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2019 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464).

Отже, Законом № 2464 встановлені обов`язкові вимоги, за яких особа звільняється від сплати єдиного внеску: особа є пенсіонером за віком або особою з інвалідністю, особа отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями чинним законодавством не передбачено. Позивачем не надано доказів його звільнення від сплати єдиного.

Разом з тим суд звертає увагу, що позивач, як фізична особа-підприємець був наділений не тільки правами пов`язаними із здійсненням підприємницької діяльності, а й обов`язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Зокрема відповідно до частини 1 статті 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-IV підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Враховуючи вищезазначене, позивач мав усвідомлювати ймовірні ризики від здійснення господарської діяльності, а також в силу положень Закону № 2464 зобов`язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши письмові докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті оскаржуваної вимоги діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Крім того, оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 768,40 грн. та витрати на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідача та залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко