Ухвала суду № 87157260, 27.01.2020, Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/734/17

Провадження №: 1-кп/0343/41/20

У Х В А Л А

про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

27 січня 2020 року м. Долина

Долинський районний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів:

головуючого - судді Андрусіва І.М.,

суддів: Монташевич С.М., Керніцького І.І.,

в присутності запасного судді: Тураша В.А.,

секретаря судового засідання - Оленяк С.І.,

за участю: прокурора-Орищенка І.В.,

перекладача- Мікадзе М.Т.,

обвинувачених: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисників: Вороняка В.А., Шкварка П.І., Стрипи І.С., Войцеховської Т. М., Степанкова М.В.,

розглянувши у судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим у кримінальному провадженні №12015240200000409 відносно обвинувачених:

ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14 ч.4 ст. 187, ст. 257, ч. 3 ст. 262 КК України,

ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України,

ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України,

В С Т А Н О В И В:

в Долинському районному суді Івано-Франківської області на розгляді перебуває кримінальне провадження №12015240200000409 відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14 ч.4 ст. 187, ст. 257, ч. 3 ст. 262 КК України, ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 5 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 14 ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КК України.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 20.12.2019 в судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продовжено раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 17 лютого 2020 року.

Прокурор Орищенко І.В. в судовому засіданні заявив клопотання та подав їх у письмовому вигляді про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених на строк 60 днів. В обгрунтування поданих клопотань покликається на те, що метою продовження дії запобіжного заходу обвинуваченим є забезпечення виконання ними покладених процесуальних обов"язків. Причетність кожного з обвинувачених до інкримінованих злочинів повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема показаннями потерпілих та свідків, протоколами огляду місця події, обшуків, проведених негласних слідчих (розшукових) дій, висновками молекулярно-генетичної експертизи та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності. Злочини, які їм інкримінуються відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких, за вчинення яких передбачене максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років. З метою уникнення від кримінальної відповідальності, обвинувачені можуть переховуватись від суду, знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у даному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є активними членами організованої групи, учасники якого обвинувачуються у вчиненні низки тяжких та особливо тяжких злочинів у різних регіонах України, до злочинів готувались заздалегідь розробленим та узгодженим між всіма учасниками детального плану, вживали заходів конспірації та уникнення викриття вчинених злочинів, використовували зброю, транспорт та засоби зв"язку, а тому є підстави вважати, що кожен з них буде вчиняти перешкоди, спрямовані на знищення доказів у кримінальному провадженні, впливати на потерпілих та їх рідних, свідків, відомості про яких стали відомі під час ознайомлення з матеріалами відповідно до вимог ст. 290 КПК України з метою уникнення кримінальної відповідальності, завдавши значної шкоди для швидкого судового розгляду.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Обвинувачені ніде офіційно не працевлаштовані, джерела отримання доходів невідомі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є громадянами іншої держави і фактично не мають постійного місця реєстрації в Україні. Судовий розгляд вказаного кримінального провадження триває. Вважає, що ризики, які виправдовують тримання під вартою обвинувачених не зменшились. З наведених підстав просив задовольнити подані клопотання.

Захисник Стрипа І.С. заперечив щодо заявленого клопотання прокурора та просив змінити ОСОБА_1 запобіжний захід на домашній арешт, оскільки прокурором необгрунтовано ризики, передбачені ст. 177 КПК України, так як у нього міцні соціальні зв"язки- дружина та дитина. Зауважив, що твердження прокурора про те, що обвинувачені є активними членами організованої групи та вчинили низку злочинів є порушенням ст. 62 Конституції України.

Захисник Степанков М.В. в судовому засіданні також просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м"який- заставу.

Захисник Вороняк В.А в судовому засіданні просив змінити ОСОБА_4 запобіжний захід на більш м"який- цілодобовий домашній арешт, відмовивши задоволенні клопотанні прокурора, оскільки ризики, наведенні в клопотанні відсуні. Він має постійне місце проживання та міцні соціальні зв"язки, бере участь у вихованні двох дітей.

Войцеховська Т.М. та Шкварок П.І. підтримали позицію інших захисників, вказавши, що не може бути ризиком- знищення речових доказів, оскільки вони знаходяться у сторони обвинувачення. У задоволенні клопотання прокурора просили відмовити.

Обвинувачені ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 підтримали думку своїх захисників.

Колегія суддів, заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо заявленого клопотання, приходить до наступного висновку.

Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.

Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.

В силу вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Обраний відносно обвинувачених запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення та наявної обґрунтованої підозри на даний час не виходить за межі розумного строку. Він кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди зобов"язані брати до уваги при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини, а також практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

А тому, при вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених, суд у складі колегії суддів враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».

Так, ст. 5 Рекомендації Комітету Європи від 27.06.1980 "Про взяття під варту до суду" вказує, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину. Важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за злочин вчинений обвинуваченим, тобто чим більш сувора санкція передбачена за злочин поставлений обвинуваченому в вину, тим більш суворий запобіжний захід повинен бути обраний щодо нього.

Доцільність залишення під вартою особи, яка підозрюється в скоєнні тяжкого злочину, має оцінюватись в кожному випадку окремо у відповідності з її особливими характеристиками.

Перевіряючи обґрунтованість обвинувачення, суд виходить з практики Європейського суду з прав людини, а саме: рішення «Нечипорук і Йонкало проти України», п. 175; «Cebotari v. Moldova», п. 48; «Fox, Campbell and Hartley v. the UK», n. 32, яка вказує на те, що слова «обґрунтована підозра» означають наявність фактів чи інформації, котрі могли би переконати стороннього об`єктивного спостерігача, що особа, можливо, вчинила злочин, та в даному випадку вважає, що дані, які вказують на обґрунтоване обвинувачення, та навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів, містяться в долучених в обґрунтування клопотання матеріалах.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що деякі з ризиків, передбачені ст. 177 КПК України, які встановлені під час досудового розслідування кримінального провадження та у суді, продовжують існувати.

Однак, з приводу ризиків щодо незаконного впливу на свідків, потерпілих та можливості знищення чи переховування речових доказів, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки потерпілі на даний час допитані в судовому засіданні, свідок, якого ще слід допитати, згідно з інформацією, поданої стороною обвинувачення, перебуває за межами України, а речові докази знаходяться у віданні сторони обвинувачення.

Крім того, голослівними є твердження прокурора про те, що обвинувачені є членами організованої групи, оскільки їх вина не доведена у встановленому законом порядку.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що згідно з обвинувальним актом, кожному з обвинувачених інкриміновано ряд умисних тяжких та особливо тяжких злочинів, які вчинені групою осіб та супроводжувались зухвалою поведінкою виконавців із застосуванням зброї та використанням заходів конспірації для уникнення викриття кримінальних правопорушень, за які, у разі визнання їх винуватими, передбачена відповідальність виключно у виді позбавлення волі; ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 без будь-яких сталих офіційних матеріальних доходів та соціальних зв"язків (протилежного матеріали справи не містять) а, отже, усвідомлюють неминучість покарання, що може спонукати їх переховуватись від суду та перешкоджати судовому провадженню. Також вагомим аргументом у підтвердження посилань прокурора в поданих клопотаннях є те, що ОСОБА_5 , ОСОБА_3 є громадянами іншої держави, вони без постійного місця реєстрації в Україні. ОСОБА_1 є жителем м. Долини Івано-Франківської області, який до моменту інкримінованих йому дій, спілкувався з потерпілим ОСОБА_10 .

Крім того, під час судових розглядів обвинувачені ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 неодноразово вели себе зухвало, нецензурно висловлювались на зауваження головуючого судді з приводу своєї поведінки належним чином не реагували. 23.01.2020 у зв"язку з порушенням ОСОБА_4 порядку у залі судового засідання, головуючим суддею оголошувалась перерва, що свідчить про неповагу до суду та правосуддя в цілому. Останній повідомляв суд про небажання брати участь в судових засіданнях. Неналежне виконання ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 обов`язків обвинувачених вказує на те, що у разі застосування судом до них інших більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, вони можуть навмисно ігнорувати та не виконувати відповідні процесуальні обов`язки, покладені на них цим запобіжним заходом, що може спонукати їх переховуватись від суду.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, а також, беручи до уваги відомості щодо осіб обвинувачених, те, що обрані запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою відносно них спливають, їх поведінку у залі судового засідання, виходячи з принципу презумпції невинуватості, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відступу від правил поваги свободи особи, та вважає, що застосування до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 чи ОСОБА_3 більш м`якого запобіжного заходу, вказаного в судовому засіданні захисниками, на даний час не в змозі гарантувати їх належну поведінку. Окрім цього, жоден із інших альтернативних запобіжних заходів не взмозі забезпечити уникненню ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які продовжують існувати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що продовження строку утримання під вартою обвинувачених не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Відтак, є достатні підстави для задоволення клопотань, поданих прокурором, та продовжити обвинуваченим строк тримання під вартою до 26 березня 2020 року включно.

На підставі викладеного, керуючись ст. 331 КПК України, суд у складі колегії суддів,

П О С Т А Н О В И В:

клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - задовольнити.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, продовжити на 60 (шістдесят) днів - до 26 березня 2020 року включно.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, продовжити на 60 (шістдесят) днів - до 26 березня 2020 року включно.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів -до 26 березня 2020 року включно.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою продовжити на 60 (шістдесят) днів -до 26 березня 2020 року включно.

Ухвала в частині продовження строків тримання під вартою діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Виконання ухвали доручити начальнику Державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань № 12", якому направити копію даної ухвали.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у даному кримінальному провадженні.

Ухвала суду може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення через Долинський районний суд Івано-Франківської області.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Головуючий суддя: Андрусів І.М.

Судді:

Монташевич С.М.

Керніцький І.І.