Рішення № 87152578, 23.01.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/2270/18

Провадження № 2/204/330/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з Верховного Суду на новий розгляд надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, яку позивач уточнив 03 грудня 2019 року, в якій він остаточно просив ухвалити рішення та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 27 вересня 2009 року у загальному розмірі: 159 855,57 доларів США, з яких: 118 000,00 доларів США - сума основної заборгованості, 34 765,87 доларів США - відсотки за користування грошовими коштами, 7 089,70 доларів США - 3 % річних за користування грошовими коштами, а також судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 27 вересня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, згідно якого відповідач взяв у позивача в борг грошові кошти в сумі 120 000,00 доларів США та зобов`язався повернути зазначену суму не пізніше грудня 2010 року. На підтвердження факту укладення договору позики відповідачем власноручно була складена розписка. Свої зобов`язання відповідач не виконав, кошти у визначений сторонами строк, не повернув. На неодноразові телефоні дзвінки позивача відповідач не відповідає, повністю ігнорує вимоги про повернення позики. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. З огляду на те, що договором не передбачено інший розмір процентів річних, то позивач вважає необхідним також стягнути з відповідача, у відповідності до положень статті 625 ЦК України, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Крім того, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відсотки за користування грошовими коштами за період з 04.04.2016 року по 04.04.2018 року складають 34 765,87 доларів США., а 3% річних за вказаний період становлять 7 089,70 доларів США. При цьому, згідно тексту розписки, укладеної сторонами, кінцевим строком повернення позики сторони погодили грудень 2010 року. Таким чином, строк позовної давності для вимог про стягнення заборгованості з відповідача спливав у грудні 2013 року. Водночас, на неодноразову вимогу позивача про повернення позики, відповідач 12 червня 2013 року та 04 квітня 2016 року частково почав повертати грошові кошти у сумі 1000,00 доларів США, що підтверджується розписками про часткове повернення грошових коштів. У зв`язку із викладеним, позивач вважає, що позовна давність пред`явлення вимог не спливла, оскільки переривалась вчиненням відповідачем дій з виконання обов`язку за договором позики, а тому боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов`язання відповідно до умов договору позики (розписки). До теперішнього часу відповідач ухиляється від повернення суми боргу, чим порушує взяті на себе зобов`язання. Суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача у доларах США, посилаючись при цьому на висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі № 761/12665/14-ц. У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

02 грудня 2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено наступне. Судами першої та апеляційної інстанції під час первинного розгляду даної цивільної справи встановлено, що відповідач нібито вчинив 27 вересня 2009 року на користь позивача розписку в простому письмовому вигляді. Відповідно до умов розписки нібито вчиненої відповідачем, останній взяв у борг у позивача 120 000 тис. дол. США з кінцевим терміном повернення грошових коштів - грудень 2010 року. Повідомляє, що відповідач не має змоги вказувати про автентичність даної боргової розписки, так як не мав можливості в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції здійснити її огляд на предмет тексту та почерку. Таким чином відповідач вважає, що розписка про отримання грошових коштів, що знаходиться в матеріалах цивільної справи можливо вчинена взагалі не відповідачем, а іншою особою. Навіть якщо вищевказана розписка дійсно вчинена позивачем у справі, то відповідно до норм Цивільного кодексу України щодо даної заборгованості сплинув строк позовної давності звернення до суду. Під час первинного розгляду даної цивільної справи відповідач у справі був позбавлений можливості заявити клопотання про застосування спливу строку позовної давності щодо стягнення грошових коштів, так як відповідач у справі не брав участі у жодному судовому засіданні як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції. Крім того, ні 12 червня 2013 року, ні 04 квітня 2016 року відповідач не повертав на користь позивача у справі грошові кошти та не вчиняв будь - яких документів, що засвідчують будь - які факти повернення грошових коштів.

Ухвалою суду від 23 січня 2020 року у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі було відмовлено.

Представник позивача - ОСОБА_1 в судовому засіданні в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що особисто зазначив у поданій заяві про зупинення провадження у справі.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 27 вересня 2009 року ОСОБА_2 надав у позику відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 120 000,00 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_3 від 27 вересня 2009 року (а.с. 8).

Згідно вказаної розписки відповідач зобов`язався повернути позивачу борг у сумі 120 000,00 доларів США у грудні 2010 року.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Розписка за своєю суттю є документом, який укладається у довільній формі та є беззаперечним доказом укладення між сторонами договору позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, тобто передав відповідачу обумовлену суму грошових коштів, що підтверджується вищевказаною розпискою відповідача.

Будь-яких належних та допустимих доказів того, що розписка від 27 вересня 2009 року була написана не відповідачем ОСОБА_3 стороною відповідача суду не надано.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_3 порушив взяті на себе зобов`язання, та не повернув суму позики в обумовлений у договорі строк.

З розписок ОСОБА_2 від 12 червня 2013 року (а.с. 9) та від 04 квітня 2016 року (а.с. 10) вбачається, що ОСОБА_3 було проведено часткове погашення боргу за розпискою від 27 вересня 2009 року, а саме: 12 червня 2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 1000,00 доларів США та 04 квітня 2016 року він отримав від ОСОБА_3 також 1000,00 доларів США.

При цьому, жодних доказів на підтвердження того, що 12 червня 2013 року та 04 квітня 2016 року відповідач не повертав позивачу грошові кошти по 1000,00 доларів США, стороною відповідача суду не надано, у зв`язку з чим такі твердження відповідача суд до уваги не бере та відхиляє, оскільки вони не підтверджені жодними доказами, а згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином судом встановлено, що на теперішній час сума неповернутої позики становить 118 000,00 доларів США.

Позивач зазначив, що відповідач уникає будь-яких контактів з позивачем та позику не повертає. У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач вирішив скористатись правом вимоги та 05 квітня 2018 року звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

З огляду на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань та не повернув суму позики, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми позики є законними та обґрунтованими.

Вимоги позивача про необхідність стягнення суми боргу у валюті зобов`язання, а саме в доларах США, з посиланням на постанову Верховного суду від 04 липня 2018 року по справі № 761/12665/14-ц, судом до уваги не беруться, оскільки згідно вказаної постанови зроблено правовий висновок щодо необхідності виконання рішення суду, (яким борг було стягнуто у іноземній валюті), саме у іноземній валюті а не у еквіваленті до національної валюти. Однак, предметом позову по даній справі є стягнення боргу згідно договору позики укладеного між двома фізичними особами, а тому підстав для її застосування під час розгляду даної справи судом не встановлено.

При цьому, згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року N 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов`язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Згідно роз`яснень наданих у пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року, відповідно до частини першої статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв`язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред`явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Сума заборгованості відповідача за договором позики від 27 вересня 2009 року становить 118 000,00 доларів США.

Станом на 23 січня 2020 року офіційний курс валюти встановлений НБУ становить: 1 долар США - 24,331 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 118 000,00 доларів США х 24,331 грн. станом на 23 січня 2020 року, тобто на день ухвалення рішення, дорівнює 2 871 058,00 грн.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем було порушено право позивача на повернення йому грошових коштів, наданих позичальнику у позику, яке підлягає судовому захисту.

Крім того, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми за період з 04 квітня 2016 року по 04 квітня 2018 року.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями статті 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено, що на теперішній час грошові кошти отримані в позику відповідачем позивачу не повернуті, слід дійти висновку про наявність законних підстав, для притягнення відповідача до передбаченої ст. 625 ЦК України відповідальності за порушення ним строків виконання грошового зобов`язання.

Як вже зазначалось вище, заборгованість відповідача за договором позики від 27 вересня 2009 року за офіційним курсом НБУ станом на 23 січня 2020 року становить 2 871 058,00 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 04 квітня 2016 року по 04 квітня 2018 року.

Таким чином, 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 04 квітня 2016 року по 04 квітня 2018 року складають 172 499,49 грн. (2 871 058,00 грн. х 3% х 731 день прострочення / 365 = 172 499,49 грн.).

За таких обставин суд вважає, що з відповідача на користь позивача також необхідно стягнути 3 % річних від простроченої суми заборгованості за період з 04 квітня 2016 року по 04 квітня 2018 року у розмірі 172 499,49 грн.

Крім того, статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи наведене, оскільки договором позики не встановлений розмір процентів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають також проценти за користування позикою на підставі ст. 1048 ЦК України, які нараховані в межах позовних вимог за період з 04 квітня 2016 року по 04 квітня 2018 року, на рівні облікової ставки Національного банку України, розмір яких за розрахунками позивача становить 34 765,87 доларів США, що станом на 23 січня 2020 року за офіційним курсом НБУ становить 845 888,38 грн. (34 765,87 доларів США х 24,331 грн. = 845 888,38 грн.).

З урахуванням всього вищевикладеного суд приходить до висновку, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути заборгованість за договором позики від 27 вересня 2009 року у розмірі 3 889 445,87 грн., яка складається з: основної суми боргу - 2 871 058,00 грн., відсотків за користування грошовими коштами - 845 888,38 грн., 3 % річних від простроченої суми боргу - 172 499,49 грн.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати у справі позовну давність, у зв`язку з чим у задоволенні позовної заяви відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Позовна давність згідно ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України закріплено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до положень ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а строк, що визначений місяцями, - у відповідне число останнього місяця строку.

Згідно тексту розписки від 27 вересня 2009 року, кінцевим строком повернення позики сторони погодили грудень 2010 року.

Разом з цим, згідно ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Частиною 1 статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Як вже було зазначено вище, на неодноразові вимоги позивача щодо повернення позики, відповідач 12 червня 2013 року та 04 квітня 2016 року здійснив часткове погашення боргу за розпискою від 27 вересня 2009 року у розмірі по 1000,00 доларів США, що підтверджується розписками позивача про часткове повернення грошових коштів (а.с. 9, 10).

Отже, 12 червня 2013 року та 04 квітня 2016 року вчиненням відповідачем дій з часткового виконання обов`язку за договором позики відбулось переривання строку позовної давності на підставі приписів ч. 1 ст. 264 ЦК України, тобто зі здійсненням відповідачем дій, які свідчать про визнання ним боргових зобов`язань перед позивачем.

Згідно ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, враховуючи переривання строку позовної давності 12 червня 2013 року та 04 квітня 2016 року, очевидним є висновок про те, що позивач 05 квітня 2018 року звернувся до суду в межах встановленого законом строку позовної давності.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до переконливого висновку, що посилання відповідача на сплив строку позовної давності для пред`явлення до суду даного позову є недоведеними, належним чином не обґрунтованими та безпідставними, а тому підстави для застосування строку позовної давності в даному випадку відсутні.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто судовий збір сплачений за подання позовної заяви до суду у розмірі 8 810,00 грн.

На підставі ст.ст. 192, 254, 256, 261, 264, 267, 525, 526, 533, 536, 610, 612, 625, 1046-1049 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 128, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273, 280-282 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики від 27 вересня 2009 року у розмірі 3 889 445,87 грн. (три мільйони вісімсот вісімдесят дев`ять тисяч чотириста сорок п`ять гривень, 87 копійок), яка складається з: основної суми боргу - 2 871 058,00 грн. (два мільйони вісімсот сімдесят одна тисяча п`ятдесят вісім гривень, 00 копійок), відсотків за користування грошовими коштами - 845 888,38 грн. (вісімсот сорок п`ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень, 38 копійок), 3 % річних від простроченої суми боргу - 172 499,49 грн. (сто сімдесят дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять гривень, 49 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 8 810,00 грн. (вісім тисяч вісімсот десять гривень, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 27 січня 2020 року.

Суддя Д.Л. Черкез