Рішення № 87150719, 22.01.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3616/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 4, м. Харків в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Харківський електромеханічний завод "Укрелектромаш", м. Харків про про стягнення 28 686 295,87 грн. за участю представників:

прокурор: Зливка К.О., (посв.047938) від 13.09.17;

позивача: Судаков Д.О., за дов. №08-21/1007/2-19 від 10.04.19;

відповідача:Савві Л.Є., адвокат

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури №4 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Харківський електромеханічний завод "Укрелектромаш" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 28 686 295,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач у період з 01.09.2016 року по 30.09.2019 року не сплачував за користування земельною ділянкою по вул. Іскринській, 37 у м. Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.В якості правових підстав позову прокурор посилається на ст. 1212-1214 ЦК України.

Ухвалою суду від 13.11.2019 р. було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання по справі призначено на 11.12.2019 р. о 12:00, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

03.12.2019 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№ 29353) , в якому проти позову заперечує в повному обсязі. Посилається на те, що позовні вимоги Харківської місцевої прокуратури № 4, заявлені в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, є незаконними та необґрунтованими, оскільки: по-перше, у періоді, за який позивачем обчислено розмір безпідставно збережених коштів, земельна ділянка площею 7,2812 га. під нерухомим майном, належним відповідачу, розташованим за адресою місто Харків, вулиця Іскринська, 37, була не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні ст. 79-1 ЗК України, дана земельна ділянка не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера; відсутність земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, у свою чергу, абсолютно унеможливлює надання земельної ділянки в оренду, а, відтак, нарахування та сплату орендної плати за неї; по-друге, Харківською місцевою прокуратурою № 4 не підтверджено належними та допустимими доказами обґрунтованість розрахунку стягуваної суми, не надано витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Крім цього, зазначає, що підстави звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради з відповідним позовом є необґрунтованими.

11.12.2019 від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх.№30146), яку долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 11.12.2019 на підставі п.1 ч.2 ст.183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 24.12.2019.

19.12.2019 відповідач до суду надав заперечення (вх.№30982), в яких наведені прокуратурою у відповіді на відзив доводи вважає необґрунтованими, та такими, що не спростовують доводів наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 24.12.2019р. на підставі п.3 ч.2 ст.185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 15.01.2020 о 14 год. 10 хв.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.01.2020 внесено виправлення в протокольну ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.12.2019 р. по справі №922/3616/19, зазначено дату розгляду справи по суті «22 січня 2020 року о 12 год. 30 хв.», замість «15 січня 2020 року о 14 год.10 хв.».

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні 22.01.2020 підтримали позовні вимоги, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.01.2020 проти позову заперечував.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом по даній справі.

Відповідно до норм Конституції України представництво прокуратурою інтересів держави в суді (п. 3 ч. 1 ст. 131-1) є конституційною функцією органів прокуратури на ряду з підтриманням публічного обвинувачення в суді (п. 1 ч. 1 ст. 131-1) та організацією і процесуальним керівництвом досудовим розслідуванням, вирішенням відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляду за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку (п. 2 ч. 1 ст. 131-1).

Вказані норми Конституції України були предметом аналізу Конституційного Суду України, що відображено у рішенні від 05.06.2019 №4-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про національне антикорупційне бюро України». Висновки Конституційного Суду України полягають у наступному.

«Згідно зі ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга).

Таким чином, Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Отже, орган законодавчої влади за частиною другою статті 131-1, пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України визначає лише організацію та порядок діяльності прокуратури, а тому повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом України, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про прокуратуру» функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами; делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

З урахуванням наведеного Конституційний Суд України вважає, що Конституції України не наділяє Верховну Раду України як єдиний орган законодавчої влади в Україні правом делегувати конституційні повноваження прокуратури як конституційно визначеного державного органу іншим органам поза межами, встановленими конституційними нормами».

Таким чином, з огляду на вищенаведене, органи прокуратури є єдиним органом в державі, який на законодавчому рівні уповноважений здійснювати представництво інтересів держави.

Статтею 53 ГПК України унормовано участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі таких органів та осіб є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів держави».

При цьому, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Таким чином, оскільки мова в Законі України «Про прокуратуру» йде про «порушення» (наявність підстав для вжиття заходів кримінально-караного або дисциплінарного характеру) або «загрозу порушення інтересів держави» наявність підстав для представництва не може зводитись до виключної необхідності порушення кримінального провадження та/або притягнення осіб до кримінальної відповідальності, адже в даному випадку порушення ще не настало, а за таких обставин відповідальність виключається, в свою чергу на прокурора покладено законодавством обов`язок вжити заходів превентивного характеру, запобігти цим порушенням інтересів держави шляхом звернення до суду з позовною заявою у випадку, якщо він встановить бездіяльність компетентних органів. Саме за для цього законодавцем окремо і покладено на прокурора функцію представництва інтересів держави в суді, а такою виділено таку підстав для участі прокурора, як «загроза порушення інтересів держави».

Враховуючи, що нову редакцію Закону України «Про прокуратуру» прийнято саме з метою наближення до міжнародних стандартів, при її застосуванні слід брати до уваги, що зазвичай Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора в судовому провадженні та вирішує, наскільки участь прокурора в розгляді справи відповідає принципу рівності сторін, вивчаючи кожний випадок окремо.

Так, у справі «Gregorio de Andrade v. Portugal» (№41537/02, 14.11.2006) ЄСПЛ відзначив, що держава несе відповідальність за бездіяльність працівників прокуратури при виконанні ними службових обов`язків (п.38).

Виходячи з викладеного, Конституцією, як актом вищої юридичної сили, та Законом України «Про прокуратуру» на прокурора покладено прямий обов`язок вжиття заходів представницького характеру за наявності «порушення» або навіть «загрози порушення інтересів держави», які можуть і не бути підставою для порушення кримінального провадження або притягнення осіб до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності, але в силу Закону є підставою для вжиття заходів представницького характеру шляхом звернення до суду з позовною заявою.

Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 по справі №806/1000/17).

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Вказана правова позиція кореспондується з правовою позицією, викладеною у Постанові ВП ВС у справі № 903/129/18 від 15.10.2019, в якій Велика Палата Верховного Суду зазначає, що факт не звернення до суду позивача з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Поняття «орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження» визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Таким чином, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Вказана правова кореспондується з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного суду від 02.10.2018 у справі № 4/166-Б.

Прокурором в позовній заяві зазначено, що необхідність звернення прокурора з позовною заявою зумовлена потребою захистити інтереси держави, яка надала органам місцевого самоврядування права розпорядження землями територіальних громад в порядку та спосіб, які передбачені Земельним кодексом України. Таке звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - оплатності користування землями комунальної власності.

«Суспільний інтерес» полягає у повному та своєчасному надходженні орендної плати до місцевого бюджету.

Як доказ тривалої бездіяльності спеціально уповноваженого органу прокурором зазначено, що нездійснення Харківською міською радою своїх прямих обов`язків щодо стягнення коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності вже призвело до безповоротної втрати коштів, які б мали надійти до місцевого бюджету з 01.09.2016 до 30.09.2019.

Підставою для звернення прокурора з даною позовною заявою стало «нездійснення захисту» Харківською міською радою майнових прав та інтересів територіальної громади міста, тобто її пасивна поведінка. Так, усвідомлюючи порушення інтересів територіальної громади та маючи відповідні повноваження для їх захисту, Харківська міська рада за їх захистом до суду не зверталась.

Окрім того, ані ст. 131-1 Конституції України, ані ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ані ст. 53 ГПК України, які єдині в своєму змісті визначають виключно правові засади представництва прокурором інтересів держави в суді, не вимагають від прокурора надання таких доказів нездійснення чи неналежного здійснення повноважень органом державної влади чи місцевого самоврядування як: внесення відомостей до ЄРДР, вирок суду, докази накладення дисциплінарних стягнень тощо. А тому, вимагати такі докази є порушенням прав сторін та рівності у процесі, що передбачено п.2 ч.3 ст.2 ГПК України.

Більше того, невжиття органом місцевого самоврядування заходів цивільно-правового характеру на захист інтересів територіальної громади в судовому порядку не є підставою для притягнення посадових осіб цього органу до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Також, положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право лише отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») можливе лише у випадку відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави у відповідній сфері.

Таким чином, прокурор позбавлений повноважень встановлювати причини нездійснення або неналежного здійснення захисту порушених інтересів держави та вживати заходи впливу до посадових осіб відповідного органу, які є відповідальними за здійснення відповідних повноважень.

Витребування прокурором таких даних порушувало б положення ч. 2 ст.19 Конституції України, згідно із якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказане підтверджується правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 у справі № 909/516/18.

Більше того, необхідно звернути увагу, що у разі встановлення порушення вимог законодавства та факту бездіяльності органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах, у прокурора виникає не лише право, а й обов`язок захистити такі інтереси, що у даному випадку і було зроблено шляхом звернення до суду з позовом в інтересах Харківської міської ради.

Крім того, необхідно також зазначити, що відповідно до позиції Верховного Суду, яка викладена у Постанові від 26.02.2019 у справі №905/803/18 з`ясування питань, чи потребують захисту державні інтереси у конкретному випадку, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно, причин, які свідчать про невжиття позивачем заходів щодо захисту інтересів держави, а також встановлення відповідних обставин можливе лише під час здійснення розгляду справи по суті (п. 57, п. 58).

З огляду на вищевикладене та положення норм діючого законодавства в даному випадку прокурор має процесуальну правоздатність звернутися до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ПАТ «Харківський електромеханічний завод «Укрелектромаш» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Розглянувши спір по суті суд встановив.

Публічному акціонерному товариству «Харківський електромеханічний завод «Укрелектромаш» на підставі наказу Міністерства Машинобудування, Військового комплексу і конверсії України №400 від 18.03.1994 на праві власності належать наступні нежитлові будівлі розташовані по вул. Іскринська, 37 у м. Харкові: нежитлові приміщення 1-го поверху №1,6,7, площею 441,8 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «З-2»; нежитлова будівля літ. «ДД-1», площею 50,7 кв.м.; нежитлова будівля літ. «ЖЖ-1», площею 86,6 кв.м; нежитлова будівля літ. «ЕЕ-1», площею 133,9 кв.м; нежитлові приміщення 1-го поверху №4,6,7,17,18,29,2-го поверху №30-:-52, 3-го поверху №53-:-78, площею 1054,2 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «Ж-3»; нежитлова будівля літ. «Э-3», площею 662,8 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Ю-1», площею 62,4 кв.м.; нежитлові приміщення №1,2,6,3,4,5,7,8,9,10 в нежитловій будівлі літ. «С», площею 1535,2 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Я-2», площею 505,1 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Ф-2», площею 4846,6 кв.м.; нежитлова будівля літ. «К-4», площею 5427,1 кв.м.; нежитлові приміщення №I, Iа, II в нежитловій будівлі літ. «С», площею 310,4 кв.м.; нежитлова будівля літ. «АА-2», площею 1163,6 кв.м.; нежитлова будівля літ. «ББ-4», площею 3136,6 кв.м.; нежитлова будівля літ. «ВВ-3», площею 2962,5 кв.м.; нежитлова будівля літ. «М-2», площею 3521,8 кв.м.; нежитлові приміщення №11-16, площею 511,0 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «С-1»; нежитлові приміщення: (корпус 1) побутової 3-х поверхової прибудови; 1-го поверху №1,2,2', 3-:-9, 2-го поверху №1-:-7; 3-го поверху №1-:-9, 4-го поверху №1-:-6; 5-го поверху №1-:-14; 6-го поверху №1-:-9, 7-го поверху №1-:-8 площею 1432,3 кв.м., нежитлові приміщення (корпус 1) виробничої частини (цехи): 1-го поверху №1, 1',2, 4-:-16, 18, 19; 2-го поверху №1-:-7; 3-го поверху №1-:-11 площею 10714,0 кв.м., нежитлові приміщення (корпус 1) антресолі №1-:-3, площею 91,4 кв.м., нежитлові приміщення (корпус 1) підвалу №1-:-9, площею 157,1 кв.м. в літ, «Н-7» загальною площею 12529,3 кв.м; нежитлова будівля літ. «Ч-2», площею 171,9 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Ц-2», площею 1064,5 кв.м.; нежитлова будівля літ. «У-4» площею 10799,7 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Л-4» площею 17578,4 кв.м.

Рішенням Харківської міської ради №479/11 від 16.11.2011 «Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» надано дозвіл ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» на розробку проектів відведення земельних ділянок площею 3,4 га та 4,5 га по вул. Іскринській, 37 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.

Рішенням Харківської міської ради №739/17 від 20.09.2017 «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розробку документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» надано дозвіл ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» на розробку проектів землеустрою із земель комунальної власності на земельну ділянку №1 площею, орієнтовно, 7,3350 га та земельну ділянку №2 площею, орієнтовно, 0,1563 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі та допоміжні) по вул. Іскринській, 37. Попереднє рішення Харківської міської ради з вказаного питання визнано не чинним.

Пунктом 4 вказаного рішення зазначено, що земельні ділянки для експлуатації та обслуговування об`єктів буде надано у користування окремими рішеннями після надання документації із землеустрою, погодженої у встановленому законодавством порядку.

В позовній заяві прокурор зазначає про те, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №4201922104000087 від 13.06.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 КК України, 02.07.2019 на підставі ухвали слідчого судді №643/9910/19 від 21.06.2019 за участі інженера-геодезиста ДП «Центр Державного земельного кадастру» Харківської регіональної філії Сергієнко О.І. з використанням тахеометра Nikon NLP-322 заводський №042323, що пройшов перевірку 21.03.2018 проведено огляд земельної ділянки по вул. Іскринській, 37 у м.Харкові за наслідком якого було складено Протокол огляду від 02.07.2019. Координати точок ходу та кутів повороту завнішніх меж обчислені в СК-63 за допомогою програмного комплексу Геодезична інформаційна система 6 (ГІС 6).

В ході вказаного огляду встановлено загальну площу використовуваної земельної ділянки та площу земельних ділянок під забудовою.

Згідно плану зйомки земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Іскринська, 37 проведеного за участі інженера-геодезиста ДП «Центр Державного земельного кадастру» Харківської регіональної філії Сергієнко О.І., площа земельної ділянки, яка використовується ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» відповідно до її меж складає 7,2812 га.

Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівель та паркану з урахуванням наявного пропускного пункту. Визначені за результатами геодезичної зйомки координати земельної ділянки оброблені та сформовані в електронному файлі у форматі «.shp» для подальшого отримання розрахунковим методом із застосуванням програмних комплексів з нормативної грошової оцінки земель м.Харкова даних про нормативну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки.

Так, прокурор зазначає про те, що з 01.09.2016 по 30.09.2019 вищевказана земельна ділянка використовувалась ПАТ ХЕЗ «Укретектромаш» без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Згідно інформаційної довідки ГУ ДФС в Харківській області №23614/9/20-40-12-03-18 від 29.07.2019 загальна сума надходжень земельного податку становить: на 2016 рік - 1149634,62 грн., на 2017 рік - 1184169,88 грн., на 2018 рік - 1338877,87 грн., з 01.01.2019 по 29.07.2019 - 323318,82 грн.

На виконання листа Харківської місцевої прокуратури № 4 від 07.10.2019 № 04-25-898вих19 Департаментом територіального контролю Харківської міської ради було проведено розрахунок безпідставно збережених коштів через відсутність у ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» укладеного договору оренди земельної ділянки по вул. Іскринській, 37 у м. Харкові площею 7,2812 га.

Так, відповідно до розрахунку:

З 01.10.2016 по 31.12.2016 ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» з урахуванням сплати земельного податку у сумі 287408,66 грн. (за 3 місяців) безпідставно збережено кошти у сумі 1 008 430,72 грн. під час використання вказаних нежитлових будівель розташованих по вул. Іскринській, 37 у м.Харкові.

З 01.01.2017 по 31.12.2017 ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» з урахуванням сплати земельного податку у сумі 1184169,88 грн. (за 12 місяців) безпідставно збережено кошти у сумі 7 973104,76 грн. під час використання вказаних нежитлових будівель розташованих по вул. Іскринській, 37 у м.Харкові.

З 01.01.2018 по 31.07.2018 ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» з урахуванням сплати земельного податку у сумі 1338877,87 грн. безпідставно збережено кошти у сумі 4002865,67 грн. під час використання вказаних нежитлових будівель розташованих по вул. Іскринській, 37 у м.Харкові.

З 01.08.2018 по 31.12.2018 ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» безпідставно збережено кошти у сумі 5723290,55 грн. під час використання вказаних нежитлових будівель розташованих по вул. Іскринській, 37 у м.Харкові.

З 01.01.2018 по 31.07.2018 ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» з урахуванням сплати земельного податку у сумі 323318,82 грн. безпідставно збережено кошти у сумі 9978604,17 грн. під час використання вказаних нежитлових будівель розташованих по вул. Іскринській, 37 у м.Харкові.

Таким чином, згідно позову прокурор вказує, що за період з 01.09.2016 по 30.09.2019 розмір безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою площею 7,2812 га по вул.Іскринська, 37 у м.Харкові, складає - 28 686 295,87 грн., оскільки набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» належним чином не оформила правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 122 та ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

В силу ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка, плата за землю справляється відповідно до чинного законодавства.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України, є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Частина 1 ст. 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Предметом позову в цій справі є стягнення з ПАТ ХЕЗ «Укрелектромаш» - власника нежитлових будівель розташованих по вул.Іскринська, 37 у м.Харкові безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою площею 7,2812 га, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. "е" ч. 1 ст. 141 цього Кодексу).

Водночас, за змістом ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельною ділянкою, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельною ділянкою виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач - ПАТ ХЕЗ "Укрелектромаш" є власником нежитлових будівель (нежитлові приміщення 1-го поверху №1,6,7, площею 441,8 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «З-2»; нежитлова будівля літ. «ДД-1», площею 50,7 кв.м.; нежитлова будівля літ. «ЖЖ-1», площею 86,6 кв.м; нежитлова будівля літ. «ЕЕ-1», площею 133,9 кв.м; нежитлові приміщення 1-го поверху №4,6,7,17,18,29,2-го поверху №30-:-52, 3-го поверху №53-:-78, площею 1054,2 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «Ж-3»; нежитлова будівля літ. «Э-3», площею 662,8 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Ю-1», площею 62,4 кв.м.; нежитлові приміщення №1,2,6,3,4,5,7,8,9,10 в нежитловій будівлі літ. «С», площею 1535,2 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Я-2», площею 505,1 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Ф-2», площею 4846,6 кв.м.; нежитлова будівля літ. «К-4», площею 5427,1 кв.м.; нежитлові приміщення №I, Iа, II в нежитловій будівлі літ. «С», площею 310,4 кв.м.; нежитлова будівля літ. «АА-2», площею 1163,6 кв.м.; нежитлова будівля літ. «ББ-4», площею 3136,6 кв.м.; нежитлова будівля літ. «ВВ-3», площею 2962,5 кв.м.; нежитлова будівля літ. «М-2», площею 3521,8 кв.м.; нежитлові приміщення №11-16, площею 511,0 кв.м. в нежитловій будівлі літ. «С-1»; нежитлові приміщення: (корпус 1) побутової 3-х поверхової прибудови; 1-го поверху №1,2,2', 3-:-9, 2-го поверху №1-:-7; 3-го поверху №1-:-9, 4-го поверху №1-:-6; 5-го поверху №1-:-14; 6-го поверху №1-:-9, 7-го поверху №1-:-8 площею 1432,3 кв.м., нежитлові приміщення (корпус 1) виробничої частини (цехи): 1-го поверху №1, 1',2, 4-:-16, 18, 19; 2-го поверху №1-:-7; 3-го поверху №1-:-11 площею 10714,0 кв.м., нежитлові приміщення (корпус 1) антресолі №1-:-3, площею 91,4 кв.м., нежитлові приміщення (корпус 1) підвалу №1-:-9, площею 157,1 кв.м. в літ, «Н-7» загальною площею 12529,3 кв.м; нежитлова будівля літ. «Ч-2», площею 171,9 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Ц-2», площею 1064,5 кв.м.; нежитлова будівля літ. «У-4» площею 10799,7 кв.м.; нежитлова будівля літ. «Л-4» площею 17578,4 кв.м.) розміщених на відповідній земельній ділянці.

Докази оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ПАТ ХЕЗ "Укрелектромаш", зокрема, укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, в матеріалах справи відсутні.

Відтак, з моменту отримання у власність об`єкта нерухомого майна до моменту оформлення його власником права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, тому до них мають бути застосовані положення глави 83 Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Поряд із цим, з інформаційної довідки №190274375 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.11.2019 (Том. 1 а.с.172) вбачається, що на земельній ділянці за адресою м.Харків, вул. Іскринська, буд.37, крім належних відповідачу об`єктів нерухомого майна розташовані також нежитлові будівлі та приміщення, які належать на праві приватної власності іншим особам.

Нормами ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки по вул. Іскринська, 37, її площі, меж та кадастрового номеру.

Визначення земельної ділянки наведено в ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі", об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, прокурор та позивач в даній справі мають надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду (з 01.09.2016 по 30.09.2019) земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 922/392/18, від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17.

За таких обставин господарський суд дійшов висновку, що прокурором при зверненні до суду не надано доказів існування протягом спірного періоду з 01.09.2016 по 30.09.2019 земельної ділянки площею 7,2812 га по вул.Іскринська, 37 у м.Харкові, як об`єкта цивільних прав, у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, зокрема не надано доказів, того, що станом на 01.09.2016 по 30.09.2019 зазначеній ділянці було присвоєно кадастровий номер та зареєстровано її в Державному земельному кадастрі, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель", дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Як вбачається з наданих прокурором розрахунків, останні здійснювались на підставі базової вартості 1 кв. м у м. Харкові без врахування Витягу з нормативно-грошової оцінки, що свідчить про його необґрунтованість та безпідставність.

Крім того, вказані розрахунки не є належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вони не містять дати складення, та зроблені не на бланку будь-якого структурного підрозділу чи виконавчого органу Харківської міської ради.

Зважаючи на відсутність доказів того, що станом на 01.09.2016 по 30.09.2019 було виділено земельну ділянку площею 7,2812 га по вулиці Іскринська, 37 , присвоєно їй кадастровий номер та зареєстровано її в Державному земельному кадастрі, тобто доказів формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, та відсутність доказів про отримання сторонами Витягів з нормативної грошової оцінки землі , обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю є неможливим.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/96/19, від 29.05.2018 у справі № 922/955/18 та від 06.08.2019 у справі № 922/3560/18.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ч.1, ч.2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір покладається на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 22, 83, 116, 1212-1214 Цивільного кодексу України; ст. ст. 13, 20, 23 Закону України "Про оцінку землі"; ст. ст. 79, 79-1, 93, 96, 120, 125, 126, 141, 152 Земельного кодексу України; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення буде розміщено за адресою в мережі Інтернет: www.court.gov.ua.

Повне рішення складено "27" січня 2020 р.

Суддя С.Ч. Жельне