Ухвала суду № 87150710, 20.01.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"20" січня 2020 р.м.ХарківСправа № 922/3474/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників:

позивача: не з`явився

першого відповідача: Іванченко А.В, ордер серія ДН № 047193 від 20.12.2019 р.

другого відповідача: не заявився

в межах підготовчого провадження, розглянувши заяву першого відповідача (вх. № 31183 від 20 грудня 2019 року) про закриття провадження у справі та заяву позивача (вх. № 50 від 02 січня 2020 року) про закриття провадження у справі та про стягнення судових витрат у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро», м. Обухів,

до першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства «Маяк», смт. Сахновщина,

другого відповідача - ОСОБА_1 (місце проживання/перебування не встановлене),

про стягнення коштів у розмірі 919 169,76 грн.,-

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/3474/19

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, Приватного сільськогосподарського підприємства "Маяк" та ОСОБА_1 , про солідарне стягнення з суми в розмірі 919 169,76 грн., а саме: 415 203,99 грн. пені, 430 451,24 грн. 36% річних та 73 514,53 грн. індексу інфляції.

30 жовтня 2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху з наданням позивачеві строку на усунення недоліків - до 11 листопада 2019 року. 05 листопада 2019 року, на виконання вимог ухвали суду, позивачем, подано до суду клопотання про усунення недоліків (вх. № 26619). 07 листопада 2019 року суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Харківській області із запитом щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) (доступ до персональних даних) ОСОБА_1 . 19 листопада 2019 року надійшла відповідь на запит, в якій зазначено, що ОСОБА_1 не значиться зареєстрованим/знятим з реєстрації.

25 листопада 2019 року, ухвалами господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження, почато у справі № 922/3474/19 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 23 грудня 2019 року; задоволено клопотання позивача, в порядку ст. 197 ГПК України, визначено провести підготовче засідання 23 грудня 2019 року в режимі відеоконференції з визначенням компетентного суду для її забезпечення.

23 грудня 2019 року представником першого відповідача до матеріалів справи скеровано заяву про закриття провадження у справі (вх. № 31183) в якій останній зазначив про повне погашення суми наявної у нього заборгованості за договором поставки № 143/17-ЛЗ від 18 жовтня 2017 року в сумі 919 169,76 грн., на підтвердження чого надав копію платіжного доручення № 809 від 20 грудня 2019 року. Дана заява також була направлена на адресу позивача поштовим зв`язком.

23 грудня 2019 року, протокольною ухвалою суду, відкладено підготовче засідання на 20 січня 2020 року.

02 січня 2020 року, через канцелярію суду, через засоби поштового зв`язку, представник позивача подав заяву про закриття провадження у справі (вх. № 50) мотивовану сплатою першим відповідачем на користь позивача заявленої до стягнення суми, що мало місце (сплата) 20 грудня 2019 року, позивач просить суд закрити провадження у справі через його відмову від позову, яка зумовлена задоволенням вимог позивача першим відповідачем, та солідарно стягнути з відповідачів судові витрати, понесені позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, в тому числі 13 787,55 грн. судового збору та 75 509,24 грн. витрат на професійну правничу допомогу; провести судовий розгляд справи без участі представника позивача.

16 січня 2020 року першим відповідачем надано до справи заперечення про стягнення витрат на правничу допомогу, в якому останній прохає суд відмовити у задоволенні заяви адвоката Білецької Н.С. про стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 75 509,24 в повному обсязі.

Вищевказані заява та заперечення протокольною ухвалою 20 січня 2020 року долучені судом до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні 20 січня 2020 року представник першого відповідача в повному обсязі підтримала подану заяву про закриття провадження у справі (вх. № 31183 від 23 грудня 2019 року).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника першого відповідача, ознайомившись з текстами наданих сторонами заяв про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог). Згідно із частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Подана позивачем заява про закриття провадження у справі, унаслідок задоволення першим відповідачем позовних вимог, за своїм змістом та правовою визначеністю є заявою про відмову від позову. Дана заява підписана представником позивача - Білецькою Н.С., повноваження якого щодо відмови від позову перевірені судом та підтверджуються наявним в матеріалах справи договором про надання правової (правничої) допомоги від 21 січня 2019 року із додатками та довіреністю від 01 жовтня 2018 року.

При цьому, суд констатує, що заява про закриття провадження у справі унаслідок задоволення першим відповідачем позовних вимог датована 26 грудня 2019 року та підписана представником позивача, який діяв на підставі довіреності від 01 жовтня 2018 року зі строком дії до 31 грудня 2019 року, тобто адвокат вичинив відповідну процесуальну дію в межах строку, визначеного позивачем довіреністю.

Суд враховує, що відмова позивача від позову в даному випадку не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

До пункту 2 частини 2 статті 185, частини 3 статті 191 та пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи обізнаність представника позивача з процесуальними наслідками такої процесуальної дії, а також те, що вказана дія не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд приймає відмову позивача від позову та постановляє ухвалу про закриття провадження у справі № 922/3474/19 на підставі статті 46, пункту 2 частини 2 статті 185, статті 191 та пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд роз`яснює позивачу, що відповідно до частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається; про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частини 3 статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Оскільки першим відповідачем сплачено позивачу заявлену до стягнення суму у розмірі 919 169,76, що підтверджується платіжним дорученням № 809 від 20 грудня 2019 року, тобто вже після пред`явлення позивачем позову, та позивач звернувся з відповідним клопотанням про стягнення з відповідачів на користь позивача понесених ним у справі витрат, які складаються в тому числі й з суми сплаченого судового збору у розмірі 13 787,55 грн., про що останнім зазначено і у орієнтовному розрахунку судових витрат, суд задовольняє зазначене клопотання позивача та на підставі положень частини 3 статті 130 ГПК України стягує з відповідачів на користь позивача 13 787,55 грн. витрат по сплаті судового збору.

Крім того, позивачем у заяві про закриття провадження у справі (вх. № 50) ставиться питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Дослідивши заяву позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, врахувавши заперечення першого відповідача та заслухавши пояснення його представника в засіданні суду, суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з викладених нижче підстав.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання та у такому випадку суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 Господарського процесуального кодексу України (частини 2, 3 статті 221 ГПК України).

Враховуючи, що в матеріалах справи маються сформовані позиції стороні щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, суд вважає за недоцільне визначати окреме судове засідання для вирішення питання про судові витрати.

Як було зазначено вище, провадження у даній господарській справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову.

За умовами частини 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з приписами статті 30 наведеного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (частина 1). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (частина 2). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу).

У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю " Спектр-Агро" (замовник, позивач у справі) та адвокатом Білецькою Наталією Степанівною укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, замовник зобов`язаний оплатити адвокату винагороду в розмірі визначеною додатками до цього Договору (пункти 1.1 та 3.1 договору).

Системний аналіз норм законодавства визначає дві форми винагороди (гонорара) адвоката - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

Відповідач, у запереченні про стягнення витрат на правову допомогу зазначає про те, що умови договору про надання правової (правничої) допомоги від 21 січня 2019 року не містить фіксованого розміру адвокатського гонорару, втім суд не погоджується з такою позицією відповідача та звертає увагу останнього, що укладаючи вище зазначений договір про надання правової (правничої) допомоги замовник (позивач у даній справі) та адвокат уклали ряд додатків до договору, поміж яких, а саме, додаток № 8 від 18 жовтня 2019 року, містить пункт 3 у відповідності до якого розмір оплати професійної правничої допомоги за годину роботи адвоката становить 50% прожиткового мінімуми для працездатних осіб, встановленого на день укладення даного додатку (2007,00 грн. : 2 = 1003,50 грн.)

Отже, сторонами договору у пункті 3 додатку № 8 узгоджено форму винагороди адвоката - погодинна оплата, та її розмір - 1003,50 грн. із законодавчим обґрунтуванням даної суми (50% прожиткового мінімуми для працездатних осіб).

Судом перевірено та встановлено, що на момент укладення додатку № 8 (18 жовтня 2019 року) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2007,00 грн. (стаття 7 Державного бюджету України).

В підтвердження вартості послуг, пов`язаних з наданням правової (правничої) допомоги адвокатом Білецькою Н.С., позивач надав суду акт № 12 здачі-приймання наданих послуг за договором правової (правничої) допомоги від 26 грудня 2019 року; детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом Білецькою Н.С. при наданні професійної правничої допомоги у справі № 922/3474/19 про стягнення з ПСП Маяк та поручителя ОСОБА_1 заборгованості та штрафних санкцій в сумі 919 169,76 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, адвокатом була підготовлена та подана позовна заява та клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами статті 74 ГПК України, було доведено надання йому вказаних послуг адвокатом у суді першої інстанції. При цьому, суд зазначає, що доказів оплати позивачем гонорару адвоката, матеріали справи не містять.

Втім, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Однак, суд зауважує, що витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 5 статті 126 Кодексу)

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті126 Кодексу).

Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Відповідач заперечив проти розрахунку витрат на правничу допомогу, яка надана позивачем в повному обсязі.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Посилання позивача на Постанову Верховного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, як на безумовну підставу для стягнення з відповідачів витрат на професійну правнучу допомогу в розмірі 75 509,24 грн., не мають під собою правового підгрунття, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об"єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Так, з наданого позивачем акту № 12 здачі-приймання наданих послуг за договором надання правової (правничої) допомоги від 26 грудня 2019 року слідує, що для представництва інтересів клієнта адвокатом надано наступний перелік посглу:

- зустріч з клієнтом з метою з"ясування обставин справи (сума 1 505,25 грн.);

- правовий аналіз наданих клієнтом документів (2 700,00 грн.);

- пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах (2 007,00 грн.);

- складання вимоги про сплату заборгованості за договором поруки (1 000,00 грн.)

- складання розрахунку вимоги про сплату заборгованості за договором поруки (2 007,00 грн.);

- подання вимоги про сплату заборгованості за договором поруки (501,75 грн.);

- складання позовної заяви (12 000,00 грн.);

- складання розрахунку позовних вимог (2 007,00 грн.);

- складання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат (1 003,50 грн.);

- підготовка письмових доказів (додатків до позовної заяви) (2 007,00 грн.);

- підготовка копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу (1 003,50 грн.);

- складання клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (2 000,00 грн.);

- подання позову (501,75 грн.);

- оплата професійної правничої допомоги за прийняття рішення на користь клієнта ( 45 958,49 грн.).

Разом з тим, акт приймання-передачі наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18).

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), наявність заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням встановлених обставин, на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 75 509,24 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідачів становитиме надмірний тягар для останніх, що суперечить принципу розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача 5 512,20 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Даний правовий висновок суд обгрунтовує наступним.

Спілкування людини з адвокатом у контексті правової допомоги підпадає під сферу приватного життя, оскільки це надає захиснику можливість приймати обґрунтовані рішення. Звідси випливає, що будь - то в контексті допомоги з цивільного чи кримінального судочинства або в контексті звернення до загальної юридичної консультації, особи, які звертаються до адвоката, можуть обґрунтовано очікувати, що їхні повідомлення є приватними та конфіденційними. На це звернув увагу Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Алтай проти Туреччини» (Altay v. Turkey (No. 2), заява №11236/09, рішення від 09 квітня 2019 року).

В світлі зазначеного, господарський суд вважає необґрунтованими вимоги про стягнення 3 512,25 грн. як вартості здійснених підготовчих дій, спрямованих на подання позовної заяви в суд (зустріч з клієнтом, з метою з"ясування обставин справпи та правовий аналіз наданих клієнтом документів), оскільки вони не стосуються підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, та, у відповідності до практики Европейського Суду з прав людини, є сферою приватного життя. Окрім того, адвокатом в підтвердження проведення зустрічей з клієнтом (позивачем у справі) та здійснення правового аналізу наданих клієнтом документів, не надано будь-яких доказів, що є порушенням принципів, які закладені в основу господарського судочинства, зокрема, принципу змагальності, за умовами якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, суд вважає необґрунтованими вимоги про стягнення 20 028,00 грн. як вартості щодо здійснення підготовки та подання позовної заяви (пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання позовної заяви, складання розрахунку позовних вимог, складання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, підготовка письмових доказів (додатків до позовної заяви), підготовка копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу), оскільки дана сума не відповідає критерію реальності таких витрат у цій справі, у зв`язку з чим компенсації вартості виконаної роботи підлягає стягненню з відповідачів лише у сумі 5 000,00 грн.

Крім того, суд, надавши оцінку змісту позовної заяви й кількості її сторінок, зазначає про те, що із чотирьох сторінок позовної заяви, яка надрукована з обох сторін, лише три сторінки позовної заяви містять правове обґрунтування щодо суті позовних вимог в даній справі. При цьому, відповідачем до матеріалів справи надана позовна заява за вих. № 0309/36 від 03 вересня 2019 року, яка містить майже ідентичній зміст правового обґрунтування по відношенню до позовної заяви в даній справі (позовна заява позивача у іншій справі).

Подання позову, як надана адвокатом позивачеві послуга, яка оцінена в розмірі 501,75 грн., не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в статтях 1, 19 закону "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а тому витрати на здійснення вказаної послуги не можуть бути відшкодовані, як витрати на професійну правничу допомогу. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у справі № 9901/264/19 від 04 листопада 2019 року.

Також суд відмовляє у відшкодуванні витрат за надані правові послуги в частині досудового врегулювання спору (складання вимоги про сплату заборгованості за договором поруки, складання розрахунку вимоги про сплату заборгованості за договором поруки, подання вимоги про сплату заборгованості за договором поруки) в загальному розмірі 3 508,75 грн., мотивуючи тим, що досудове врегулювання спору у цій справі не є обов`язковим, а роботи з досудового вирішення спору не пов`язані з розглядом справи в суді, тобто не є витратами в судовій справі, отже не підлягають відшкодуванню поряд з іншими судовими витратами.

Стосовно підготовки адвокатом процесуальних документів у справі щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції, вартість якої визначено у сумі 2 000,00 грн., суд зазначає, що зазначена сума адвокатських витрат не відповідає критерію реальності таких витрат, їх пропорційності, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, у зв`язку з чим реальною вважає компенсацію у сумі 512,25 грн.

Також суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідачів відсоткової ставки від суми задоволених судом вимог заявника, оскільки за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 462/9002/14-ц, від 3 липня 2019 року у справі № 757/20995/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16, від 10 липня 2019 року у справі № 912/2391/16.

У справі "Іатрідіс проти Греції" Європейський суд з прав людини визначив, що угода про виплату адвокату частки від виграшу є угодою, в якій клієнт зобов`язується виплатити адвокату як гонорар певний процент від тієї суми, яку суд може йому присудити у разі виграшу. Суд зазначив, що подібні угоди, якщо вони юридично дійсні, можуть свідчити про те, що у заявника дійсно виник обов`язок виплатити гонорар своєму адвокату.

Зважаючи на те, що суттю договірних правовідносин за договором про надання правової допомоги є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів як права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при її розгляді, з одного боку, та права виконавця зазначених послуг на отримання оплати їх вартості, з іншого, враховуючи, що відповідач не заперечував проти наявності заборгованості та після відкриття провадження Господарським судом Харківської області оплатив основний борг, а отже спір між сторонами в даній справі відсутній через сплату відповідачем заборгованості за договором, а відтак, головна умова для стягнення так званого "гонорару успіху" (сума, яку суд може йому присудити у разі виграшу) - відсутня.

Пр цьому, суд зазначає, що винагорода за задоволення позовних вимог (так званий "гонорар успіху"), тобто, плата за отримання замовником послуг адвоката за ведення господарської справи у суді, входить до предмета доказування в порядку статті 129 ГПК України (зокрема, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги), що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами з наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості кожної окремо наданої послуги, з урахуванням її складності та обсягу, а не лише визначення загальної вартості наданої правової допомоги.

В світлі викладеного, враховуючи системний аналіз пункту 1 частини 2 статті 126, суд, керуючись частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, частково відмовляє позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу та, відповідно, частково не покладає такі витрати на відповідачів.

Керуючись статтями 42, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 130, 185, 191, 231, 232-236 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву першого відповідача (вх. № 31183 від 20 грудня 2019 року) про закриття провадження у справі та заяву позивача (вх. № 50 від 02 січня 2020 року) в частині закриття провадження у справі - задовольнити.

Закрити провадження у справі № 922/3474/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» до першого відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства «Маяк», другого відповідача - ОСОБА_1 , про стягнення коштів у розмірі 919 169,76 грн.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро» (вх. № 50 від 02 січня 2020 року) про стягнення судових витрат задовольнити частково.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Маяк», 64501, Харківська область, Сахновщинський район, смт. Сахновщина, вул. Комарова, буд. 68 (р/р НОМЕР_1 у ХОУ ВАТ «Ощадбанк», МФО 351823, код ЄДРПОУ 00706332) та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектр-Агро», 08702, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, 20 (п/р НОМЕР_3 у АТ «ОТП Банк», МФО 300528, код ЄДРПОУ 36348550) 13787,55 грн. судового збору та вартість послуг, пов`язаних з наданням правової (правничої) допомоги у розмірі 5 512,20 грн.

Видати накази.

В іншій частині у задоволенні заяви про стягнення судових витрат відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду відповідно до статей 255-257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвалу підписано 27 січня 2020 року.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/3474/19