Рішення № 87139179, 14.01.2020, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/6850/16

Провадження по справі № 2/367/380/2020

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2020 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Карабаза Н.Ф.,

при секретарі Стародубець О.І.

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком кузовний ремонт філія», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою про стягнення грошових коштів, в обґрунтування якої зазначила, що 04 серпня 2014 року між нею та ПрАТ «СК «Альфа Страхування» був укладений договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 120.0807776.008 терміном дії до 04.09.2015 р. 19.01.2015 року в с. Лютіж Київської обл. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу Hyndai Veloster, днз. АР 14553 НОМЕР_1 , що належить позивачу. В той же день позивачем відповідно до Договору подано до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» відповідну заяву. ПрАТ «СК «Альфа Страхування» визнано дану подію страховим випадком та 24.0.2015 р. складено страховий акт. В вищезазначеному акті визначено суму страхового відшкодування у розмірі 149893,99 грн., кінцевий термін сплати 02.03.2015 р. Позивач звернулася до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» з проханням здійснити ремонт на конкретному СТО, проте в ПрАТ «СК «Альфа Страхування» повідомили, що здійснити перерахування коштів вони можуть лише на рахунки тих СТО, з якими мають договірні відносини. В подальшому ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія», яке має договірні відносини з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» здійснено огляд автомобіля та розрахунок вартості запчастин та робіт з відновлювального ремонту застрахованого ТЗ. Відповідно до рахунку-фактури № ФІ-0000069 від 13.02.2015 р. вартість відновлювального ремонту складає 125772, 69 грн. За твердженням TOB «Автоком кузовний ремонт філія» рахунок направлено для оплати ПрАТ «СК «Альфа Страхування» 12.03.2015 р. згідно з платіжним дорученням № 4693 ПрАТ «СК «Альфа Страхування» перераховано ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія» 149 893,99 грн. Незважаючи на вищенаведене ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія» відмовлено позивачу в проведенні відновлювального ремонту транспортного засобу з посиланням на те, що кошти перераховано за застарілими банківськими реквізитами. Листом від 30.03.2015 р. ПрАТ «СК «Альфа Страхування» звернулось до ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія» з проханням повернути помилково перераховані кошти. Наскільки відомо позивачу відповідні кошти ПрАТ «СК «Альфа Страхування» повернуті так і не були. Ремонтувати застрахований транспортний засіб позивачу довелося за власний рахунок. Станом на 01.09.2016 р. страхове відшкодування позивачем не отримано. Жодних заходів з повернення суми страхового відшкодування, перерахованого ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія» ПрАТ «СК «Альфа Страхування» не здійснено. Позивач не отримав ні відновлювального ремонту транспортного засобу, ні суми страхового відшкодування.Просила стягнути з відповідача — ТОВ «АВТОКОМ КУЗОВНИЙ РЕМОНТ ФІЛІЯ» на її користь грошові кошти в розмірі 149 893,99 грн.; витрати від інфляції за період з 13.03.2015 р. по 01.09.2016 р. в розмірі 57 561,57 грн.; 3% річних за період з 13.03.2015 р. по 01.09.2016 р. в розмірі - 6640,51грн.; загальну суму 214096,07 грн. та стягнути судовий збір у розмірі 2141 гривень з ТОВ «АВТОКОМ КУЗОВНИЙ РЕМОНТ ФЕТІЯ» на її користь.

05.10.2016 року до суду надійшла заяву позивача про зміну позовних вимоги в якій вона зазначила, що змінює позовні вимоги по даній справі з таких підстав. 04.08.2014 року між нею та відповідачем укладений Договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №120.0807776.008, предметом якого є майнові інтереси позивача пов`язані з володінням, користуванням і розпорядження автомобілем «Hyundai Veloster», д.н.з. НОМЕР_2 . Страхова сума за Договором становить 280 000 грн. Строк дії Договору з 04.08.2014 року до 04.09.2015 року. Зобов`язання щодо сплати страхового платежу виконані позивачем вчасно та в повному обсязі. 19.01.2015 року в селі Лютіж Київської області сталася ДТП за участю застрахованого ТЗ. 20.01.2015 року позивачем подано відповідачу-1 повідомлення про страховий випадок, а у подальшому всі документи, необхідні для отримання страхової послуги. Позивач звернулася до відповідача-1 з проханням здійснити ремонт пошкодженого ТЗ на відповідному СТО, проте Відповідач-1 повідомив, що перерахування коштів він здійснить лише на рахунки СТО, з яким має договірні відносини. В подальшому відповідач-2, що має договірні відносини з відповідачем-1, здійснив огляд автомобіля та розрахунок вартості запчастин і робіт з відновлювального ремонту застрахованого ТЗ, про що склав рахунок-фактуру № ФІ-0000069 від 13.02.2015 року. Відповідач-1 визнав заявлену позивачем подію страховим випадком, про що 24.02.2015 року склав страховий акт № 0127.206.15.01.01 та визначив страхове відшкодування у розмірі 149893,99 грн. Тобто, строк в який позивач повинен був отримати за договором послугу, пов`язану з захистом його майнових інтересів (страхування) закінчився 01.03.2015 року. В строки визначені Договором позивач не отримав ні страхового відшкодування, ні відновлення ремонтом пошкодженого майна на визначеному Відповідачем-1 ОСОБА_2 (Відповідач-2), яке в спірних відносинах є контрагентом Відповідача-1. Наведене свідчить про ненадання Позивачу страхового захисту, який становить зміст послуги страхування, визначений ст. 1 Закону: «Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків)...», тобто відповідач-1 не виконав взятих на себе зобов`язань за Договором. Враховуючи ненадання відповідачем-1 страхової послуги в строки визначені Договором, Позивач звернувся до нього з відповідною заявою. У відповідь на вказану заяву відповідач-1 повідомив, що ним перераховано страхове відшкодування на рахунок відповідача-2, тому всі питання, пов`язані з відновленням застрахованого автомобіля з`ясовувати з відповдачем-2. Проте, Позивач не може погодитись з вказаною позицією відповідача-1, враховуючи наступне. Визначення розміру страхового відшкодування здійснюється на підставі документів СТО, зазначеній в частині І Договору або на ОСОБА_2 , на яку Страхувальника було направлено Страховиком (п. 11.4.1. Договору). Пункт 5 частини І Договору визначає СТО, на якій здійснюється ремонт застрахованого ТЗ: «Гарантійна на вибір Страховика». Проведення ремонту на СТО, не зазначеному у частині І Договору або на СТО іншій, ніж та, на яку Страхувальника було направлено Страховиком, є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування (п.13.3.11. Договору). В будь-якому випадку страхове відшкодування сплачується на розсуд Страховика (п. 12.5. Договору). Наведене свідчить, що у спірних правовідносинах відповідач-2 є контрагентом відповідача-1, до повноважень якого входить обслуговування клієнтів останнього в разі пошкодження майна, що застраховане у відповідача-1. Договором не встановлено відповідальності осіб, залучених відповідачем-1 до надання страхової послуги та жодної вини позивача у ситуації, що склалась немає. Відповідно, намагання відповідача-1 зняти з себе відповідальність за фактичне ненадання позивачу послуги страхування суперечить умовам Договору та вимогам чинного законодавства, що регулює спірні відносини. За твердженням відповідача-1 він 12.03.2015 року перерахував на рахунок відповідача-2 кошти в розмірі 149893, 99 грн. для відновлення застрахованого ТЗ. Незважаючи на вищенаведене, відповідач-2 відмовив позивачу в проведенні відновлювального ремонту транспортного засобу з посиланням на те, що кошти перераховано за застарілими банківськими реквізитами. Враховуючи поведінку відповідачів, позивач був змушений відновити застрахований ТЗ за власні кошти. Тобто, потреби у послугах відповідача-2 на даний час не існує. Зазначене свідчить, що відповідач-2 безпідставно тримає у себе належне позивачу майно (кошти в розмірі 149 893, 99 грн.), тобто є володільцем чужого майна, згідно положення ч.1 ст. 397 ЦК України. Предметом зобов`язання за даним позовом є страхове відшкодування, яке не отримане позивачем з вини відповідачів. Зазначене свідчить, що позивачу завдано матеріальних збитків за наслідком спільних, пов`язаних між собою дій (бездіяльності) відповідачів за зобов`язанням, яке є неподільним, в зв`язку з чим вказані особи несуть солідарну відповідальність. Належний позивачу на праві власності автомобіль марки «Hyundai Veloster», д.н.з. НОМЕР_2 , доволі новий (2012 року випуску). В зв`язку з чим, з метою збереження його експлуатаційних та естетичних властивостей у належному стані, навіть за можливих негативних обставин (пошкодження майна), позивачем було укладено Договір страхування.Сам факт пошкодження застрахованого майна за вказаних обставин, став суттєвою моральною травмою для позивача, у зв`язку втратою автомобілем товарного вигляду, а фактично приведення у стан, непридатний для подальшого використання за цільовим призначенням без проведення ремонтно-відновлювальних робіт, вартість яких є значною.З огляду на вказане позивач покладав великі сподівання на належне виконання Договору відповідачами, як реальну можливість відновлення застрахованого майна.З огляду на умови Договору, що забороняють проведення ремонтних робіт на СТО не визначеному відповідачем-1, а також відмови відповідача-2 проводити відповідні роботи, позивач не мав можливості тривалий час розпочати ремонт та повноцінно використовувати автомобіль за його цільовим призначенням.Зазначене призвело до тривалого і доволі неприємного спілкування з представниками відповідача-1 та відповідача-2, які своїм байдужим ставленням до проблеми позивача і намаганням перекласти відповідальність один на одного, довели позивача до відчаю та відчуття безвиході в ситуації, що склалась. Як результат неналежного виконання своїх обов`язків відповідачами, позивач був змушений звертатись за допомогою до інших осіб, шукати значні кошти для проведення ремонту застрахованого майна, брати в борг, що ставило Позивача у незручне становище та негативно впливає на його психологічний стан. В зв`язку з тривалим, з вини відповідачів, знаходженням застрахованого автомобіля у непридатному для експлуатації стані. Позивач був змушений змінювати звичайний для себе порядок організації побуту, пов`язаний з переміщенням по місту та за його межі, що створювало суттєві незручності для позивача. На даний час позивач змушений витрачати час та сили на вчинення дій, направлених на захист своїх прав, що порушені з вини відповідачів. Просила стягнути солідарно з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» та ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія» на її користь кошти в розмірі:149893,99 грн. основного боргу;57561,57 грн. втрат від інфляції; 6640,51 грн. 3% річних; 10 000 грн. моральної шкоди; стягнути з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на її користь пеню в розмірі 110 279,65 грн.; стягнути з відповідачів на її користь понесені судові витрати.

01.02.2019 року до суду від представника ПрАТ «СК «Альфа Страхування» - адвоката Лук`янчук А.В. надішли пояснення в яких зазначено, що 04.08.2014 року між ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» та позивачем було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 120.0807776.008. Предметом цього договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом «Hyundai Veloster», д.н.з. НОМЕР_2 . 19.01.2015 року до телефонного контакт центру ПрАТ «СК «АЛЬФА СТАХУВАННЯ» надійшло повідомлення від позивача про подію, що мала ознаки страхового випадку. Згідно п. 9.4.3 Договору добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу №120.0807776.008 від 04.08.2014 року, страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений Договором строк. 13.02.2015 року Страховик отримав рахунок-фактуру № ФІ-0000069 від 13.02.2015 року від ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія». Так, після одержання всіх необхідних документів рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування приймається страховиком у термін до 5-ти (п`яти) робочих днів з дати отримання останнього документу. Рішення про виплату оформлюється страховим актом (п.12.1 Договору). Виплата страхового відшкодування здійснюється (за умови документального підтвердження сплати всіх необхідних частин страхового платежу) при часткових пошкодженнях ТЗ - протягом 24 (двадцяти чотирьох) годин з дати закінчення ремонту ТЗ (визначається за датою складання акту виконаних робіт зі станції технічного обслуговування (СТО), але не пізніше 5-ти (п`яти) робочих днів з моменту прийняття рішення про виплату (дата складання страхового акту) (п. 12.3.1 Договору). Страхове відшкодування виплачується при часткових пошкодженнях - на станцію технічного обслуговування (СТО) у розмірі 100 (ста) відсотків від рахунку СТО (п. 12.4.1 Договору). 24 лютого 2015 року Страховиком було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування та складено страховий акт № 0127.206.15.01.01. 12 березня 2015 року страхове відшкодування у розмірі 149 893,99 грн., було перераховано на рахунок СТО ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія». Зазначає, що грошові кошти сплачені в якості страхового відшкодування на рахунки ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» не поверталися. Звідси, страховик вірно перерахував страхове відшкодування на вказані ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія» рахунки. У позовній заяві вказано, що позивач не отримала ні страхового відшкодування, ні проведення відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу. Однак, за умовами Договору страхування та Закону, страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування, що було здійснено, таким чином Товариством виконано свої обов`язки в повному обсязі. Також, просить звернути увагу на те, що позивач зверталася до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, із зверненням щодо невиконання ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» зобов`язань за договором страхування. За результатами розгляду вказаного звернення, справу було закрито у зв`язку з тим, що факти вчинення порушень законодавства про фінансові послуги є такими, що не доведені.

Позивач – ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. Надала заяву про слухання справи за її відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідачі – Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоком кузовний ремонт філія» та Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» в судове засідання не з`явилися. Заяву про слухання справи за їх відсутності не надали, причини неявки суду не повідомили. Про час і місце слухання справи повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 04.08.2014 року між ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» та позивачем було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 120.0807776.008. Предметом цього договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом «Hyundai Veloster», д.н.з. НОМЕР_2 . Строк дії договору з 04.08.2014 року по 04.09.2015 року.

Згідно страхового акту № 0127.206.15.01.01 від 24.02.2015 року відшкодовано ОСОБА_1 суму страхового відшкодування по договору страхування № 120.0807776.008, у зв`язку з настанням 19.01.2015 року страхового випадку шляхом перерахування страхового відшкодування в розмірі 149893,99 грн. на рахунок ТОВ «Автоком Кузовний ремонт філія» вказаний в рахунку-фактура № ФІ-0000069 від 13.02.2015 року, що підтверджується платіжним доручення № 4693 від 11.03.2015 року.

Згідно листа від 30.03.2015 року № 0155-03 ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» зверталося до керівника ТОВ «Автоком Кузовний ремонт філія» з проханням повернути помилково перераховані кошти в сумі 149893,99 грн.

Згідно листа від 02.04.2015 року ОСОБА_1 зверталася до ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» із проханням повідомити причини затримки у виплаті страхового відшкодування.

Згідно листа від 21.04.2015 року вих. № 0127.206.15.01-0405.04 ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» повідомило ОСОБА_1 , що 12.03.2015 року ПрАТ «СК «АЛЬФА СТРАХУВАННЯ» на підставі страхового акту № 0127.206.15.01.01 від 24.02.2015 року та розрахунку страхового відшкодування до страхового акту перерахувало на рахунок відкритий в ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» вказаний в рахунку-фактурі № ФІ-0000069 від 13.02.2015 року ТОВ «Автоком Кузовний ремонт філія» страхове відшкодування в розмірі 149 893,99 грн. Сплачені кошти страховику не повертались. Наразі стало відомо, що Правлінням Національного банку України від 07 квітня 2015 року ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних та прийнято рішення про запровадження з 08.04.2015 року тимчасової адміністрації, що значно обмежило право власника рахунку ТОВ «Автоком Кузовний ремонт філія» розпоряджатися власними коштами.

Відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 17.11.2016 року № 2873 було розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо невиконання Товариством зобов`язань за договором добровільного страхування ризиків, пов`язаних експлуатацією транспортного засобу від 04.08.2014 року № 120.0807776.008 та порушення Товариством вимог законодавства про фінансові послуги та постановлено закрити справу про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, провадження у якій розпочато актом про правопорушення, вчинені Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Альфа страхування» на ринку фінансових послуг від 03.11.2016 № 686/13-14/13/5 у зв`язку з тим, що факти вчинення порушень законодавства про фінансові послуги є такими, що не доведені.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За загальним правилом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В ч. 2 ст. 16 ЦК України міститься перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Такий перелік не є вичерпним, оскільки в цих же приписах йдеться про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом солідарного стягнення з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» та ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія» на її користь кошти в розмірі: 149893,99 грн. основного боргу; 57561,57 грн. втрат від інфляції; 6640,51 грн. 3% річних та стягнення з ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на її користь пеню в розмірі 110 279,65 грн. не відповідає вимогам ст.16 ЦК України.

Крім того, дані вимоги не можуть бути задоволені, оскільки позивачем не надано доказів наявності договірних відносин та відповідних зобов`язань між нею та відповідачем - ТОВ «Автоком кузовний ремонт філія», а матеріали справи свідчать, що ПрАТ «СК «Альфа Страхування» не допустило порушень прав позивача передбачених договором добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 120.0807776.008.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Щодо відшкодування позивачу моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Пунктом третім частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, як юридичний факт, є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1ст. 1167 ЦК України).

На підставі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

За правилами ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

П.18 Постанови Пленуму передбачено, що при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди суди мають виявляти і всебічно з`ясовувати причини й умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди,

Тобто, умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. Відсутність хоча б одного з елементів виключає цивільно-правову відповідальність.

Позивач посилалася на те, що відповідачами були завдані їй певні моральні страждання, що виразилися в душевних переживаннях та незручному становищі.

Між тим, суд не приймає до уваги такі твердження позивача як підставу позову, оскільки відсутні будь-які докази того, що саме діями відповідачів їй були спричинені душевні переживання та незручне становище. Крім того, вимоги щодо стягнення моральної шкоди в розмірі солідарно з відповідачів не містять жодного обґрунтування. У зв`язку із вищевикладеним суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідачів моральної шкоди у зазначеному вище розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покласти на позивача.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 22, 23, 1166-1167 ЦК України, ст.ст.4, 5, 10, 13, 76-79, 80, 81, 133, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 281-282, 283-289, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоком кузовний ремонт філія», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» про стягнення грошових коштів – відмовити.

Повний текст судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Н.Ф. Карабаза