Рішення № 87121602, 14.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №456/3426/16-а

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сакалоша В.М.,

секретаря судового засідання Гулкевича В.О.,

позивача Височанського В.В.,

третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Стрийсье міжрайонне бюро технічної інвентаризації», Габаль Іванни Ігорівни, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Стрийського міськрайонного суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) до Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області (далі - Лисовицька сільська рада, відповідач 1), Комунального підприємства Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (далі - КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», відповідач 2), в якій позивач просив суд:

- рішення Лисовицької сільської ради №195 від 16.09.2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4625384000:01:006:0089 з метою передачі її безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,3509 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту с. Лисовичі на території Лисовицької сільської ради гр. ОСОБА_1 та передачу безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 4625384000:01:006:0089 загальною площею 0,3509 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту с. Лисовичі на території Лисовицької сільської ради гр. ОСОБА_1 .» - визнати недійсним і скасувати;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Габаль Іванни Ігорівни КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер запису про право власності: 16676382 від 26.09.2016 року - земельну ділянку, кадастровий номер 4625384000:01:006:0089 загальною площею 0,3509 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту с. Лисовичі на території Лисовицької сільської ради гр. ОСОБА_1 .

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10.11.2016 провадження у справі відкрито. Протокольною ухвалою від 19.12.2016 залучено до участі у справі у якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа).

Ухвалою від 24.01.2017 зупинено провадження у справі. 14.12.2017 винесено ухвалу про відмову у поновленні провадження у справі. 08.07.2019 винесено ухвалу про поновлення провадження у справі та ухвалою суду справу передано на розгляд Львівському окружному адміністративному суду.

26.07.2019 Львівський окружний адміністративний суд ухвалою прийняв справу до провадження та призначив до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що Лисовицькою сільською радою протиправно, на його думку, було прийняте рішення №195 від 16.09.2016 року, оскільки земельна ділянка, щодо якої було затверджено проект землеустрою та яку було передано у власність ОСОБА_1 є спірною. Позивач зазначає, що на вказаній земельній ділянці знаходяться дві його огорожі та колодязь, які він купив згідно договору купівлі-продажу. Стверджує, що позивач не був попереджений про розгляд даного питання сільською радою, що позбавило його можливості подати свої заперечення та аргументи з цього приводу, що є грубим порушенням. На підставі вищевказаного рішення державним реєстратором був внесений запис про право власності на спірну земельну ділянку, який теж на думку ОСОБА_2 як і рішення підлягає скасуванню, як незаконний.

Лисовицька сільська рада позовні вимоги заперечує у повному обсязі. Зазначає, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, та жодним чином не зачіпає охоронювані законом права та інтереси ОСОБА_2 . Окрім того вказує, що будинок поділений з 1976 року, але реального розподілу з виділенням ідеальних часток з оформленням права власності на кожну з частин будинку досі не проведено, тобто ОСОБА_2 володіє правом на 3/8 в праві власності на житловий будинок, а твердження позивача щодо того, що йому належить і частина господарських будівель для обслуговування частини житлового будинку, на переконання відповідача 1, є не вірними.

КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» на заперечення позовних вимог вказує, що дії державного реєстратора вчинені в порядку та відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів на підставі яких проводилася реєстрація права власності на земельну ділянку. У зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 проти позову заперечує повністю. Зазначає, що на законних підставах отримав право власності на земельну ділянку - кадастровий номер 4625384000:01:006:0089 загальною площею 0,3509 га в межах населеного пункту с. Лисовичі на території Лисовицької сільської ради. Також вказує, що спільної земельної межі з ОСОБА_2 немає.

Ухвалою без виходу до нарадчої кімнати від 24.12.2019 суд залучив до участі у справі у якості співвідповідача державного реєстратора КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Габаль Іванну Ігорівну.

У судове засідання відповідачі, явку представників не забезпечили, були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Відповідачі 1 та 2 просили проводити розгляд справи без їх участі.

Станом на день розгляду справи інших доказів по суті справи судом не одержано. У зв`язку з цим суд, керуючись ч. 6. ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), здійснює розгляд справи за наявними матеріалами. Ухвалою без виходу до нарадчої кімнати, суд перейшов до розгляду справи по суті.

Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав у повному обсязі.

Третя особа проти позову заперечив, у задоволенні заявлених вимог просив відмовити повністю.

Враховуючи вищевикладене, судом не виявлено підстав встановлених ст. 205, ст. 206 КАС України для відкладення розгляду справи.

Заслухавши доводи сторін, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

18.08.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Швед І.В. (зареєстровано в реєстрі за №1138).

Згідно вказаного Договору, ОСОБА_2 купив 3/8 (три восьмих) частки у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ця частина житлового будинку згідно Договору дарування від 17.09.1996 була подарована ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .

Раніше, на підставі рішення Дрогобицького районного народного суду Львівської області від 09.12.1976, вказана частка ( 3/8 ідеальні частки) була виділена ОСОБА_4 , а 5/8 ідеальні частки були виділені ОСОБА_5.

Рішенням Лисовицької сільської ради від 15.12.2015 №38 за заявою ОСОБА_1 було надано йому дозвіл на розробку проекту землеустрою з метою передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Лисовицької сільської ради від 16.09.2016 №195 затверджено проект землеустрою та передано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 4625384000:01:006:0089 загальною площею 0,3509 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення в межах населеного пункту с. Лисовичі на території Лисовицької сільської ради.

На підставі вищевказаного рішення та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4603856992016 від 11.08.2016 державним реєстратором КП ЛОР «Стрийське міжрайоне бюро технічної інвентаризації» Габаль І.І. 30.09.2016 було проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку кадастровий номер 4625384000:01:006:0089 за ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням Лисовицької сільської ради №195 та проведенням державної реєстрації від 30.09.2016, ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом.

Щодо покликань відповідача 1 на приватно-правовий характер даного спору, суд зазначає. Відповідно до частини 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності засобів масової інформації, інформаційних агентств, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації та інформаційних агентств, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Частина 2 ст. 20 КАС України передбачає, що окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

Враховуючи наведене, даний спір підлягає розгляду Львівським окружним адміністративним судом, як публічно-правовий. Крім того, питання підсудності було вирішено судом в ухвалі про прийняття даної справи до провадження.

По вирішенню спору по суті, суд виходив з наступного.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянам у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондує ч. 3 ст. 23 ЗК України, згідно з якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питаю вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Таким чином, суд звертає увагу, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності.

За приписами статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Як встановлено судом ОСОБА_1 скористався своїм правом на одержання земельної ділянки у відповідності до норм чинного законодавства.

Щодо покликань позивача на той факт, що Лисовицькою сільською радою не було повідомлено його про розгляд справи щодо затвердження проекту землеустрою та відведення земельної ділянки ОСОБА_1 суд зазначає, що оскаржуване рішення було прийнято YІІІ- ій сесії YІІ-го демократичного скликання. Відповідно до ч. 17 ст 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Доказів визначення відповідачем 1 особливого порядку доступу до засідання сесії ради суду не надано. Тобто, позивач не був позбавлений права бути присутнім на сесії сільської ради.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був обізнаний про факт розгляду питання щодо приватизації земельної ділянки, оскільки особисто скеровував до Лисовицької сільської ради заяви у яких просив призупинити процес приватизації землі ОСОБА_1 .

Посилання на факт розгляду судом цивільної справи №456/2941/13-ц про реальний розподіл земельної ділянки як на підставу протиправності прийнятого Лисовицькою сільською радою рішення є необґрунтованим так як ОСОБА_1 не являвся відповідачем у даній справі, а виступав в якості третьої особи при цьому був залучений до участі у справі після прийняття Лисовицькою сільською радою оскаржуваного рішення.

За приписами ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Виходячи із змісту зазначеної норми процесуального закону, передумовою звернення до суду є суб`єктивне переконання особи (позивача) у порушенні її прав суб`єктом владних повноважень у конкретних публічно - правових відносинах. Тобто, переконання у тому, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї оскаржуваним рішенням протиправно покладено певний обов`язок. При цьому, у разі відповідного звернення юридичної особи суд при розгляді справи надає оцінку доводам щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах.

Такий висновок повністю узгоджується із нормами ч. 1 ст. 2 КАС України, в силу яких, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Аналіз положень ч. 1 ст. 2 КАС України свідчить, що завдання адміністративного судочинства визначаються через: мету судочинства - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, факт порушення повинен мати місце саме у публічно правових відносинах позивача із відповідачем (суб`єктом владних повноважень), при здійсненні останнім владних управлінських функцій.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо при розгляді справи не встановлено факту порушення прав чи інтересів позивача, то навіть у разі, якщо рішення суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстави для задоволення позову та їх скасування відсутні. Тобто, звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Зазначений висновок повністю узгоджується із практикою Верховного Суду України. Так, у постанові від 10.04.2012 року (справа № 21-1115во10) Верховний Суд зазначив, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

З огляду на вищевикладене та за сукупного аналізу наявних у справі доказів, оскільки документів що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4625384000:01:006:0089 загальною площею 0,3509 га в межах населеного пункту с. Лисовичі на території Лисовицької сільської ради ОСОБА_2 суду не надано, підстав для скасування рішення Лисовицької сільської ради у суду немає.

Крім того, судом не встановлено невідповідність такого рішення вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Також суд враховує, що на момент розгляду даної справи, позовна заява ОСОБА_2 справі №456/2941/13-ц залишена без розгляду ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27.11.2017 за заявою самого позивача.

Щодо реєстраційних дій, які оскаржені позивачем, суд зазначає.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 3 Закону засадами державної реєстрації прав є: обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону визначено, що державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 18 Закону: «Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі-Порядок). ... У випадках, передбачених законодавством України, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, речові права на який підлягають державній реєстрації.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (ч. 3 ст. 10 Закону).

Крім того державний реєстратор зобов`язаний під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовувати відомості Державного земельного кадастру.

Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 визначено, що Для державної реєстрації права власності та права користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у користування (п. 47).

З наведеного випливає, що основними інформаційними складовими, що необхідні державному реєстратору для прийняття рішення про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у користування та інформація з Держаного земельного кадастру.

Отже за наявності рішення Лисовицької сільської ради №195 від 16.09.2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність на території Лисовицької сільської ради» та Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, суд приходить до висновку, що відповідач 2 проводячи державну реєстрацію діяв у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, на земельну ділянку не був накладений арешт, вона не перебувала під забороою відчуження, тощо.

Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зобов`язаний перевірити дотримання вказаних критеріїв суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Таким чином, з аналізу приписів законодавства у взаємозв`язку з обставинами цієї справи, підстав для скасування оскаржуваних рішень немає.

При цьому під час розгляду справи стороною позивача не наведено об`єктивних причин та не надано достатніх доказів на підтверження протиправності дій відповідачів.

Суд зауважує, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п. 45 рішення в справі Бочаров проти України, п. 53 рішення в справі Федорченко та Лозенко проти України, п. 43 рішення в справі Кобець проти України, при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Сторонами, суду не наведено інших доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов до висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Згідно з приписами ст. 139 КАС України, судовий збір розподілу не підлягає.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2020.

Суддя В.М. Сакалош