Ухвала суду № 87121587, 23.01.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/685/20

У Х В А Л А

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

23 січня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Сасевича О.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» до Головного управління Держпраці у Львівській області, із вимогою – визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.12.2019 року №ЛВ3712/474/АВ/ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Ухвалою судді від 23.01.2020 року позовну заяву залишено без руху.

Одночасно із позовною заявою заявник/позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом:

-зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.12.2019 року №ЛВ3712/474/АВ/ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» у розмірі 20030400,00 грн. на час розгляду позовної заяви Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування вищевказаної постанови;

-заборони Головному управлінню Держпраці у Львівській області звертати до виконання стягнення за постановою від 06.12.2019 року №ЛВ3712/474/АВ/ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на час розгляду позовної заяви Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування вищевказаної постанови.

Заява обгрунтована тим, що оскільки постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами є виконавчим документом і її виконання здійснюється органами державної виконавчої служби, згідно положень Закону України «Про виконавче провадження», а тому несплата заявником штрафу, визначеного спірною постановою про накладення штрафу є підставою для арешту коштів, які знаходяться на рахунках позивача і арешту майна. Тож, за наведених підстав позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову у визначений у заяві спосіб.

Заява про забезпечення позову розглядається судом в порядку ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення учасників справи.

Перевіривши матеріали справи й заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1)невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2)очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено:

1)зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2)забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3)встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4)забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5)зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частина 2 ст.151 КАС України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

При цьому, підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Із системного аналізу вимог наведених статей слідує, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Як передбачено ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.

Таким чином, із цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Надаючи оцінку мотивам заяви про забезпечення позову, суд враховує таке.

Проте, із поданої заяви про забезпечення позову не вбачається підставності вжиття таких, а лише міститься посилання на те, що несплата Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» штрафу, визначеного спірною постановою про накладення штрафу є підставою для арешту коштів, які знаходяться на рахунках і арешту його майна. Також, позивачем/заявником, окрім того, що у позовній заяві лише вказано на протиправність постанови про накладення штрафу, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Судом такі підстави також не встановлені.

Окрім цього, слід зазначити, що сам факт подання до суду позову не може бути підставою для забезпечення позову. Водночас, важливим є зауважити, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті.

Загалом, суд вбачає за необхідне наголосити на тому, що порушене право позивача буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті.

Суд також зазначає, що наявність очевидних ознак протиправності рішення відповідача, на які посилається позивач/заявник у своїй заяві про забезпечення позову, може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті.

При цьому, суд відзначає, що сама лише думка позивача/заявника з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнана судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди останньому.

За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року №4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, «з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову» (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення постанови в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Тобто, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов`язком, яке він реалізує залежно від обставин справи.

Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, що прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд приходить до висновку, що зупинення стягнення на підставі постанови ГУ Держпраці у Львівській області за відсутності об`єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов`язково будуть здійснені протягом розгляду даної справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

Таким чином, зважаючи на вище вказане, суд приходить до висновку, зо подана заява про забезпечення позову є необґрунтованою та непідтвердженою жодними доказами, а вжиттям такого заходу забезпечення позову фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, без встановлення будь-яких обставин, дослідження доказів у судовому засіданні, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, тому у її задоволенні слід відмовити.

Принагідно, суд звертає увагу позивача/заявника на те, що останній не позбавлений можливості оскаржити постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та арешт коштів боржника, за наслідком пред`явлення до виконання постанови суб`єкта владних повноважень про накладення штрафу в окремому порядку.

Керуючись ст.ст.150, 153, 154, 243, 248, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» про забезпечення позову в адміністративній справі №380/685/20 за позовом Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30)» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвалу може бути оскаржено протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається до або через суд першої інстанції, який постановив таку ухвалу.

Суддя Сасевич О.М.