Рішення № 87121358, 24.01.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2020 року м. Київ справа № 320/3171/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ у Київській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

5 червня 2019 р. до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла адміністративна справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київської області, правонаступником якого є Головне управління ПФУ у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з моменту звернення за її призначення, а саме з 26 листопада 2018 р.

11 червня 2019 р. листом Окружного адміністративного суду м. Києва в порядку п. 2.1.6. Інструкції з діловодства в адміністративних судах України скеровано помилково доставлено до Окружного адміністративного суду м. Києва поштову кореспонденцію, а саме позовну заяву ОСОБА_1 до Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 листопада 2018 р. позивач звернулася до Броварського об`єднаного управління ПФУ із заявою встановленого зразка за призначенням пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». 26 лютого 2019 р. відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. Позивач вважає, це рішення протиправним, яке порушує її конституційні права та таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

21 червня 2019 р. протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями справу передано на розгляд судді цього адміністративного суду Журавлю В.О.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

18 липня 2019 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що до заяви на призначення пенсії позивачем було надано довідки № 945 та № 946 від 12 жовтня 2018 р. про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, які видані Публічним акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта Привільнянська» копія карток форми Т-2. Стверджує, що довідка не відповідає записам у трудовій книжці з 17 червня 1998 р. по 3 лютого 2000 р. Так, позивач працювала рукоятчиком - сигналістом, а згідно довідок стволовою поверхні. Крім того, записи в картках форми Т-2 неможливо перевірити через погану якість ксерокопій. Пільговий стаж роботи позивача за списками № 2 становить 8 років 3 місяці 1 день, а страховий стаж складає 26 років 0 місяців 21 день.

Відповідач вважає, що управління, відмовляючи у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, діяло в межах правового поля України та не допустило порушень інтересів позивача.

6 серпня 2019 р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач не спростував твердження, які викладені в позові.

27 вересня 2019 р. до суду надійшло клопотання від представника позивача про заміну первісного відповідача - Бориспільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області - на належного відповідача - Головне управління ПФУ в Київській області. У цьому клопотанні представник позивача просить подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

27 вересня 2019 р. до суду від представника Головного управління ПФУ у Київській області надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та до суду було надано відзив по справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 р. замінено у справі первісного відповідача - Бориспільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області - на правонаступника (належного) відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області. У цій ухвалі вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

У зв`язку з поданими клопотаннями сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження протокольною ухвалою суду від 27 вересня 2019 р. на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України вирішено здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля» від 12 жовтня 2018 р. № 948 позивач дійсно працювала на шахті з 12 червня 1988 р. по 21 вересня 20096 р., а саме: з 12 червня 1998 р. по 16 червня 1998 р. на посаді машиніста конвеєра поверхні; з 17 червня 1998 р. по 3 лютого 2000 р. на посаді рукоятчика-сигналіста поверхні; з 4 лютого 2000 р. по 11 червня 2000 р. на посаді стволової поверхні; з 12 червня 2000 р. по 11 вересня 2001 р. на посаді парикмахерка; з 12 вересня 2001 р. по 14 жовтня 2001 р. на посаді стволової поверхні; з 15 жовтня 2001 р. по 9 липня 2002 р. на посаді парикмахерка; з 10 липня 2002 р. по 6 грудня 2005 р. на посаді машиніста вентиляційних установок поверхні; з 7 грудня 2005 р. по 7 червня 2006 р. на посаді ламповщика поверхні; 8 червня 2006 р. по 21 вересня 2009 р. на посаді машиніста вентиляційних установок поверхні.

26 листопада 2018 р. позивач звернувся до відповідача із заявою щодо призначення пенсії на пільгових умовах (список № 2).

26 лютого 2019 р. відповідачем винесено рішення № 3619 "Про відмову в призначенні пенсії», яким повідомлено позивача, що до заяви на призначення пенсії позивачем була надана довідка № 945 та № 946 від 12 жовтня 2018 р. про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, які видані Публічним акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта Привільнянська» копія карток форми Т-2. Стверджує, що довідка не відповідає записам у трудовій книжці з 17 червня 1998 р. по 3 лютого 2000 р. Так, позивач працювала рукоятчиком - сигналістом, а згідно довідок стволовою поверхні. Крім того, записи в картках форми Т-2 неможливо перевірити через погану якість ксерокопій. Пільговий стаж роботи позивача за списками № 2 становить 8 років 3 місяці 1 день, а страховий стаж складає 26 років 0 місяців 21 день.

У зв`язку з тим, що позивач вважає такі рішення та дії відповідача протиправними, ним подано цей позов до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з вимогами п. 6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Названий Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Законом № 1058-ІV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з вимогами ст. 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до вимог п. "б" ст. 13 Закону № 1788-XII право на пенсійне забезпечення мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Судом досліджено фактичні обставини справи і встановлено таке.

Як вже зазначалося, відповідач рішенням № 3619 від 26 лютого 2019 р. відмовив позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв`язку з тим, що згідно з наданими позивачем документами стаж роботи позивача за списком № 2 становить лише 8 років 3 місяців 13 днів, що недостатньо для призначення пенсії на пільгових умовах.

При вирішенні правомірності таких дій відповідача, судом враховано таке.

Статтею 62 Закону № 1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 цього Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до вимог пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (пункт 20 Порядку № 637).

Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника, визначений Порядком підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України 10 листопада 2006 року №18-1 (далі - Порядок №18-1).

Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, а також на осіб, яким призначено пенсію до набрання чинності цим Порядком (далі - робота, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років) (пункт 2 Порядку №18-1).

Відповідно до пункту 11 Порядку №18-1 для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах за місцем проживання (реєстрації) такі документи: 1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр), а для підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01 липня 2004 року та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі, - інші документи, які мають підтверджувати факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні); 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідка про їх відсутність).

Крім того, згідно з вимогами п. 2 прикінцевих положень Закону № 1788-XII пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Тобто, необхідними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є наявність професій (посад) та виробництва в конкретному списку, а також підтвердження відповідних умов праці за результатами атестації робочих місць.

Відповідно до вимог п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 р. N 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 р. та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 р.

Наведене свідчить, що до 21 серпня 1992 р. чинним законодавством не було передбачено обов`язку проведення атестації робочих місць.

Як убачається з рішення про відмову в призначенні пенсії № 3619 від 26 лютого 2019 р. до заяви на призначення пенсії позивачем була надана довідка № 945 та № 946 від 12 жовтня 2018 р. про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, які видані Публічним акціонерним товариством «Лисичанськвугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта Привільнянська» копія карток форми Т-2. Стверджує, що довідка не відповідає записам у трудовій книжці з 17 червня 1998 р. по 3 лютого 2000 р. Так, позивач працювала рукоятчиком - сигналістом, а згідно довідок стволовою поверхні. Крім того, записи в картках форми Т-2 неможливо перевірити через погану якість ксерокопій.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне. Згідно із записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , позивач у період з 17 червня 1998 р. по 3 лютого 2000 р. працювала на Публічному акціонерному товаристві «Лисичанськвугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта Привільнянська» та була переведена на посаду рукоятником-сигналістом.

Судом встановлено, що позивачем до відповідача також додано відомості з реєстру застрахованих осіб, довідки № 946 від 12 жовтня 2018 року. Як убачається з цих документів позивач з 26 листопада 1998 р. по 27 лютого 2000 р., з 2 березня 2000 р. по 11 червня 2000 р., з 12 вересня 2001 р. по 14 жовтня 2001 р. працювала стволовою поверхні на ділянці внутрішахтного транспорту, що надає їх право на призначення пенсії за Списком 2, який затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. № 162 розділ І підрозділ 1п.2010100а-18850.

Також, довідкою віл 12 жовтня 2018 року № 945 та трудовою книжкою підтверджено, що позивач у період працювала на наступних посадах:

- з 9 липня 1990 р. по 27 серпня 1991 р. працювала стволовою поверхні на ділянці внутрішахтного транспорту, що надає їй право на призначення пенсії за Списком 2, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 р. підрозділ І розділ І;

- з 28 серпня 1991 р. по 22 жовтня 1993 р. та з 23 листопада 1993 р. по 24 грудня 1993 р. - машиністом конвеєра поверхні на дільниці внутрішахтного транспорту, що надає їй право на призначення пенсії за Списком 2, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22 серпня 1956 р. підрозділ Іп.2010100а-13777 розділ І;

- з 1 березня 1994 р. по 16 лютого 1998 р. працювала стволовою поверхні на ділянці внутрішахтного транспорту, що надає їй право на призначення пенсії за Списком 2, затвердженим постановою КМУ від 11 березня 1994 № 162 розділ І підрозділ 1п.2010100а-18850;

- з 12 червня 1998 р. по 16 червня 1998 р. працювала на посаді машиніста конвеєра поверхн, що надає їй право на призначення пенсії за Списком 2, затвердженим постановою КМУ від 11 березня 1994 р. № 162 підрозділ 1п.2010100а-13777 розділ І;

- з 17 червня 1998 р. по 26 жовтня 1998 р. стволовою поверхні на ділянці внутрішахтного транспорту, що надає їй право на призначення пенсії за Списком 2, затвердженим постановою КМУ від 11 березня 1994 р. № 162 розділ І підрозділ 1п.2010100а-18850.

Судом встановлено, що позивачем було надано докази про проведення атестації робочих місць за різні періоди, а саме: витяг з наказу № 567 від 14 березня 1995 р. по ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля» професія - стволова поверхні; витяг з наказу № 567 від 14 березня 1995 р. по ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля» професія - машиніст конвейєра поверхні; витяг з наказу № 194 від 27 березня 2000 р. по ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля» професія - стволова поверхні; витяг з наказу № 498 від 10 березня 2005 р. по ВП «Шахта Привільнявська» ПАТ «Лисичанськвугілля» професія - стволова поверхні.

Відповідно до довідки ВП «Шахта Привільнянська» ПАТ «Лисичанськвугілля» від 12 жовтня 2018 р. № 948 позивач працювала на шахті з 12 червня 1988 р. по 21 вересня 2009 р., а саме:

- з 12 червня 1998 р. по 16 червня 1998 р. на посаді машиніста конвеєра поверхні;

- з 17 червня 1998 р. по 3 лютого 2000 р. на посаді рукоятчика-сигналіста поверхні;

- з 4 лютого 2000 р. по 11 червня 2000 р. на посаді стволової поверхні;

- з 12 червня 2000 р. по 11 вересня 2001 р. на посаді парикмахерка;

- з 12 вересня 2001 р. по 14 жовтня 2001 р. на посаді стволової поверхні;

- з 15 жовтня 2001 р. по 9 липня 2002 р. на посаді парикмахерка;

- з 10 липня 2002 р. по 6 грудня 200 р. на посаді машиніста вентиляційних установок поверхні;

- з 7 грудня 2005 р. по 7 червня 2006 р. на посаді ламповщика поверхні;

- 8 червня 2006 р. по 21 вересня 2009 р. на посаді машиніста вентиляційних установок поверхні.

Щодо неточних відомостей у трудовій книжці та довідки № 945 та № 946 від 12 жовтня 2018 р., суд зазначає наступне. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд звертає увагу, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 р. у справі №687/975/17 та від 6 лютого 2018 р. у справі № 677/277/1

Суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічну позицію було висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а, від 31 липня 2019 року у справі №750/10916/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №229/1905/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 31 жовтня 2019 р. у справі № 227/1732/17, від 15 листопада 2019 р. № 495/5161/17 та від 6 грудня 2019 р. у справі № 500/1561/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з статтею 62 Закону № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити пільговий стаж позивача.

При цьому суд також бере до уваги таке. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивачем не заявлено позовної вимоги про скасування Рішення Голови комісії з припинення Бориспільського об`єднаного управління ПФУ Київської області № 3619 від 26 лютого 2019 р. З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог і не тільки визнати протиправним, але й скасувати зазначене Рішення.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача визнати за позивачем право на пільгову пенсію та призначити пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення з заявою до відповідача відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», судом встановлено таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах з дня звернення з заявою до відповідача відповідно п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зведена до мінімуму.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки Рішення Голови комісії з припинення Бориспільського об`єднаного управління ПФУ Київської області № 3619 від 26 лютого 2019 р. судом визнано протиправним і скасовано, то це означає, що заява позивача про призначення йому пенсії від 26 листопада 2018 р. не вирішена належним чином, отже відповідач повинен повторно прийняти нове рішення за цією заявою.

Це означає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо призначення пенсії позивачу за таких обставин зведена до мінімуму і передбачає прийняття лише одного рішення - про призначення позивачу такої пенсії.

Тому із застосуванням положень п.4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача при вирішенні питання про визнання за позивачем права на пільгову пенсію та призначення пенсії за віком на пільгових умовах зобов`язати відповідача врахувати період з 17 червня 1998 р. по 3 лютого 2000 р. до стажу роботи позивача на посаді рукоятчика-сигналіста поверхні та призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення із заявою до відповідача 26 листопада 2018 р. та скасувати Рішення Голови комісії з припинення Бориспільського об`єднаного управління ПФУ Київської області № 3619 від 26 лютого 2019 р.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту за заявленою позовною вимогою буде найбільш ефективним у цій справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що винесене рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправними і підлягає скасуванню. Право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції від 27 травня 2019 р. № 0.01366302259.1 позивачем сплачено судовий збір на суму 768 грн. 40 коп.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768 грн. 40 коп. підлягають стягненню на його за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Бориспільського об`єднаного управління ПФУ Київської області, правонаступником якого є Головне управління ПФУ у Київській області, щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до вимог до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII.

Визнати протиправним та скасувати рішення Бориспільського об`єднаного управління ПФУ Київської області, правонаступником якого є Головне управління ПФУ у Київській області, про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах від 26 лютого 2019 р. № 3619.

Зобов`язати Головне управління ПФУ у Київській області врахувати ОСОБА_1 відповідні періоди роботи на підприємстві «Шахта Привільнянська», вказані у поданих нею документах, до стажу роботи на посаді, який дає право для призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення із заявою до органу Пенсійного фонду 26 листопада 2018 року відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) на користь ОСОБА_1 (РПНКПП - НОМЕР_2 ) в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач - Головне управління ПФУ у Київській області, адреса: вул..ю Ярославська, 40, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ - 22933548.

Суддя Журавель В.О.

Дата складення рішення суду 24 січня 2020 року.