Рішення № 87121295, 24.01.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 січня 2020 року (о 15 год. 00 хв.)Справа № 280/5530/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Запорізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, м. Профспілок, 5, код ЄДРПОУ 41838852) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.11.2019 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Запорізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати страхових виплат позивачу за період з 01.08.2018 по 01.06.2019;

зобов`язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з невиплачених щомісячних страхових виплат за період з 01.08.2018 по 01.06.2019;

допустити до негайного виконання судове рішення в частині виплати страхових виплат за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у відповідності до довідки №0005097012 від 10.04.2018 є внутрішньо переміщеною особою. Так, 03.06.2019 позивач звернулась із письмовою заявою до відповідача про нарахування та виплату їй щомісячних страхових виплат як особі, яка досягла пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка не працює, у зв`язку зі смертю її сина ОСОБА_2 , яка наступила в результаті нещасного випадку, пов`язаного і виробництвом, що стався 31 липня 2018 року. Відповідачем призначено щомісячну страхову виплату у розмірі 1451,16 грн., у зв`язку із втратою годувальника з 01.06.2019 тобто з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Позивач зауважує, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, страхові виплати провадиться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати. Звертає увагу суду, що Акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом у відношенні ОСОБА_2 , за формою Н - 1 та Акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 31 липня 2018 року о 16-00 год. за формою Н - 5 були складені лише 07 березня 2019 року після спливу півроку з дати смерті потерпілого, у зв`язку із тривалим проведенням судово - медичної експертизи. Таким чином, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право па отриманим щомісячних страхових виплат у позивача виникло з 01 серпня 2018 року, тобто з наступного дня після смерті потерпілого, у зв`язку із чим відповідач зобов`язаний був призначити позивачу страхові виплати саме з 01.08.2018, нарахувавши та виплативши виниклу заборгованість по день її звернення. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 03.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у судовому засіданні на 26.12.2019.

24.12.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 54795), в якому зазначає, що позивач звернулась до Запорізького відділення 03.06.2019 із заявою про призначення страхових виплат у зв`язку зі смертю годувальника ОСОБА_2 та надала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10.04.2018 № 000509702. У зв`язку з чим, Запорізьким відділенням до управління соціального захисту населення Олександрівської районної державної адміністрації направлено запит від 07.06.2019 № 03-2948 для прийняття рішення щодо призначення страхових виплат внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 08.07.2019 Запорізьким відділенням від управління соціального захисту населення Олександрівської районної державної адміністрації отримано витяг з протоколу комісії щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №11 від 24.06.2019. На підставі ст.ст. 41, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV, наданих документів та рішення комісії, Запорізьким відділенням ОСОБА_1 призначені страхові виплати у зв`язку зі втратою годувальника у розмірі 1382,05грн. щомісячно, про що винесено постанову від 01.08.2019 №0802/10656/10656/1. Вказані щомісячні страхові виплати Запорізьким відділенням проводяться з 01.06.2019 відповідно до п. 15 Порядку призначення Постанови № 365 у якому зазначено - орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Разом з цим, згідно наданих ОСОБА_1 до Запорізького відділення документів, встановлено, що адреса, за якою вона зареєстрована є тимчасово окупованою територією, відноситься до непідконтрольної території України. Таким чином, до отримання ОСОБА_1 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вона вважається такою, що проживає на тимчасово окупованій території, на якій органи державної влади не здійснюють свої повноваження, тобто не призначають та не проводять виплат. На теперішній час, позивачу у повному обсязі провадяться страхові виплати у зв`язку зі смертю годувальника. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка №000509702 від 10.04.2018 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_2 , проте фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 , що також підтверджується вказаною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.12).

03.06.2019 позивач звернулась до Запорізького відділення із заявою про призначення страхових виплат у зв`язку зі смертю годувальника ОСОБА_2 , одночасно надавши довідку ВПО №000509702 від 10.04.2018, Акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом у відношенні ОСОБА_2 , за формою Н - 1 та Акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 31 липня 2018 року за формою Н - 5; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , тощо.

На адвокатський запит представника позивача про розмір призначеної щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 та з якої дати нараховані страхові виплати, якою нормою закону керувались при нарахуванні № 247-АБ від 02.10.2019, відповідачем листом від 10.10.2019 № 03-09/4929 надано відповідь з посиланням на норми постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Порядок № 365), та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». У відповіді зазначено, що відповідно до пункту 15 Порядку №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Запорізьке відділення направило запит від 07.06.2019 №03-2948 до управління соціального захисту населення Олександрівської районної державної адміністрації для прийняття рішення відповідно до вимог Порядку №365. Витяг з протоколу №11 від 24.06.2019 засідання комісії Олександрівської районної державної адміністрації по розгляду питань, пов`язаних з призначенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам надійшов до Запорізького відділення 08.07.2019. ОСОБА_1 відповідно до статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначено щомісячну страхову виплату у розмірі 1451,16 грн. Станом на теперішній час нараховані та виплачені страхові виплати за період з 01.06.2019 по 30.09.2019 (а.с.31).

Позивач вважає, що право на отриманим щомісячних страхових виплат у позивача виникло з 01 серпня 2018 року, тобто з наступного дня після смерті потерпілого, та не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати страхових виплат за період з 01.08.2018 по 01.06.2019, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону №1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV).

Розділом V Закону №1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Статтею 36 Закону №1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Статтею 41 Закону № 1105-ХІV визначено, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають, зокрема, непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є, зокрема, особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1105-ХІV якщо вони не працюють.

Частиною першою статті 47 Закону №1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення (частина третя статті 47 Закону № 1105-XIV).

Статтею 43 Закону № 1105-XIV передбачений перелік документів для розгляду справ про страхові виплати Фондом, в п.1 ч. 1 ст. 43 цього Закону зазначений акт розслідування нещасного випадку.

Звертає увагу суду, що Акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом у відношенні ОСОБА_2 , за формою Н - 1 та Акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 31 липня 2018 року о 16-00 год. за формою Н - 5 були складені 07 березня 2019 року після спливу півроку з дати смерті потерпілого, у зв`язку із тривалим проведенням судово - медичної експертизи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач (мати загиблого потерпілого) звернулась до відповідача із заявою про призначення страхових виплат після отримання відповідних Актів за формою Н - І та Н - 5, оскільки не мала можливості звернутись із заявою до Запорізького відділення раніше отримання Актів за формою Н - І та Н - 5.

Разом з цим суд зазначає, відповідачем разом із відзивом надано постанову Запорізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 01.08.2019№ 0802/10656/10656 «Про призначення щомісячної страхової виплати особам, які мають на неї право у разі смерті годувальника», в якій зазначено що позивачу призначена щомісячна страхова виплата у розмірі 1382,05 грн.; дата початку виплат - 31.07.2018, дата закінчення виплат - безстроково.

Однак у відзиві на позов відповідачем зазначено, що страхові виплати позивачу проводяться з 01.06.2019, тобто з місяця в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що виплата щомісячних страхових виплат позивачу проводиться в супереч постанови від 01.08.2019 № 0802/10656/10656 «Про призначення щомісячної страхової виплати особам, які мають на неї право у разі смерті годувальника», якою призначено виплату щомісячної страхової виплати позивачу з 31.07.2018.

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

Суд вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Тобто, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Так суд зазначає, що статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Щодо посилання відповідача на те, що до отримання позивачем довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вона вважається такою, що проживає на тимчасово окупованій території, на якій органи державної влади не здійснюють свої повноваження, тобто не призначають та не проводять виплат.

У відповідності до Постанови Великої Палати Верховного Суду (справа 243/3505/16-ц, провадження № 14-271цс18) від 20 вересня 2018 року остання зазначила, що "у зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше по закінченню трьох років з дня втрати потерпілим працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня смерті годувальника, страхові виплати провадяться з дня звернення.

Інших строків Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для внутрішньо переміщених осіб не передбачено.

Враховуючи викладене, а також виходячи з того, що право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд дійшов висновку про те, що не здійснивши позивачу в порушення вимог статті 47 Закону №1105-XIV виплату страхових виплат за період з 31.07.2018 по 31.05.2019, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок допущення протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачеві щомісячних страхових виплат за період з 31.07.2018 (дата призначення страхової виплати позивачу за постановою від 01.08.2019 № 0802/10656/10656) по 31.05.2019 (з 01.06.2019 виплачуються страхові виплати позивачу), тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу щомісячних страхових виплат за період з 31.07.2018 по 31.05.2019 та зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість щомісячних страхових виплат за період з 31.07.2018 по 31.05.2019.

Щодо вимоги позивача щодо негайного виконання судового рішення в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Так, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу щомісячних страхових виплат за період з 31.07.2018 по 31.05.2019 та зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість щомісячних страхових виплат за період з 31.07.2018 по 31.05.2019. Таким чином, вказаним судовим рішенням не присуджено виплату страхових виплат, а лише зобов`язано відповідача вчинити певні дії.

З огляду на таке, дане судове рішення не підпадає під перелік, визначений ч. 1 ст. 371 КАС України, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги щодо негайного виконання судового рішення в частині виплати пенсії.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 07.11.2019 № 0.0.1515734182.1.

Як встановлено з матеріалів справи, Запорізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області є відокремленим підрозділом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, що створене за рішенням правління без статусу юридичної особи, відтак саме з бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області повинні бути присуджені позивачу здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Запорізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, м. Профспілок, 5, код ЄДРПОУ 41838852) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Запорізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області щодо невиплати страхових виплат ОСОБА_1 за період з 31.07.2018 по 31.05.2019.

Зобов`язати Запорізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з невиплачених щомісячних страхових виплат за період з 31.07.2018 по 31.05.2019.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (69600, м. Запоріжжя, вул. Сєдова, 12, код ЄДРПОУ 41320207).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 24.01.2020.

Суддя Ю.В. Калашник