
копія
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2020 року Справа № 160/11757/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Віхрової В.С.
при секретарі судового засідання Масенко Г.Є.
за участю:
представника позивача Донець С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Селянського (фермерського) господарства «Сантос» до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, -
ВСТАНОВИВ:
22.11.2019 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Селянського (фермерського) господарства «Сантос» до Державної податкової служби України, у якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію № 1003/3/99-00-04-02-06-15 від 25.10.2019 р. надану Державною податковою службою України..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при наданні індивідуальної податкової консультації податковий орган вдався лише до фактичного цитування норм закону, не надавши чіткої відповіді на питання платника податків щодо кола суб`єктів на яких розповсюджується Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», з урахуванням преамбули закону та видів діяльності СПД, який звернувся за податковою консультацією.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду матеріали справи №160/11757/19 передані судді Віхровій В.С.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи та призначено судове засідання на 16.12.2019 року о 11:15 год.
У судове засідання 16.12.2019 р. сторони не прибули, про дату, час та місце судового розгляду були належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи. У зв`язку із чим, судом було оголошено перерву у розгляді справи до 15.01.2020 р. об 11:20 год.
09.01.2020 р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач висловлює незгоду з вимогами позову та зазначає, що податковий орган надав чітку відповідь на питання платника податків щодо кола суб`єктів на яких розповсюджується Закон, з урахуванням преамбули Закону та видів діяльності СПД.
У судове засідання 15.01.2020 р. з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Оголошено перерву у розгляді справи до 24.01.2020 р. о 10:00 год.
У судове засідання 24.01.2020 р. прибув представник позивача, який підтримав свою правову позицію, надав пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що 11 липня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання індивідуальної податкової консультації. Відповідна заява була направлена по пошті, про що свідчить поштова квитанція.
В передбачений ст. 52.1 ПКУ термін, 25 календарних днів, відповідач не надав ІПК на надіслану заяву, яка була отримана останнім 15.07.2019 року.
16.10.2019 року в адресу відповідача було направлено адвокатський запит від представника позивача, вих. № 10 про надання копії відповіді ІПК.
25.10.2019 року в електронному реєстрі ІПК було опубліковано податкову консультацію на заяву позивача № 1003/6/99-00-04-02-06-15.
Копія консультації та відповіді на адвокатський запит, зі слів співробітника ДПС, були направлені простим листом в адресу адресатів, які останні дотепер не отримали.
Позивач не погоджується з отриманою індивідуальною податковою консультацією з огляду на наступне.
За визначенням підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.
Отже індивідуальна податкова консультація (допомога контролюючого органу) надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта у межах їхньої компетенції з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.
Платник податків має право звертатись до суду про оскарження акту ненормативного характеру - податкової консультації. Підставою для визнання податкової консультації недійсною є її суперечність правовим нормам або змісту відповідного податку чи збору
Позивач звернувся до відповідача, за ІПК, з урахуванням того, що з 01 липня 2019 року набрали чинності зміни до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
В силу ст.15 Закону: «...Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії».
Згідно преамбули Закону: «Цей Закон визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України».
Отже, законодавець, на думку С(Ф)Г «Сантос», чітко визначив, що Закон застосовується тільки щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі в т.ч. пальним.
З урахуванням прямої норми Закону, позивач прохав надати консультацію: «Чи потрібно селянському (фермерському) господарству «Сантос», який здійснює зберігання палива у період польових робіт для заправки техніки, що працює у полі, отримувати ліцензію на зберігання, з урахуванням того, що С(Ф)Г «Сантос» не здійснює виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю паливом, а використовує його тільки для власних потреб?».
Таким чином, на думку позивача, з огляду на текст ІПК, податковий орган вдався лише до фактичного цитування норми Закону, не надавши чіткої відповіді на питання платника податків, щодо кола суб`єктів на яких розповсюджується Закон, з урахуванням преамбули Закону та видів діяльності СПД, який звернувся за податковою консультацією.
На думку відповідача, податковий орган надав чітку відповідь на питання платника податків щодо кола суб`єктів на яких розповсюджується Закон, з урахуванням преамбули Закону та видів діяльності СПД, зазначаючи наступне.
В заяві позивача про надання індивідуальної податкової консультації відповідачем надавалися такі запитання та твердження. Позивач посилався на вступ в силу з 1 липня 2019 року Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». Позивач спирався на те, що згідно преамбули цього Закону «Цей закон визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України».
Згідно вказаної преамбули основним припущенням позивача було те, що відносини, які регулює даний Закон стосується виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пального, та не стосується його зберігання. Як наслідок, запитання позивача було таке - «чи необхідно селянському (фермерському) господарству «Сантос» отримувати ліцензію на зберігання палива?».
В наданій індивідуальній податковій консультації ДПС України посилалося на Закон України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (надалі - Закон № 481).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до підпункту 19-1.1.28 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України з-поміж функцій контролюючих органів визначено надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого, покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Водночас, індивідуальна податкова консультація, виходячи із положень підпункту 14.1.172 1, це - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
За змістом пункту 52.1 статті 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Звернення платників податків на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі повинно містити:
-найменування для юридичної особи або прізвище, ім`я, по батькові для фізичної особи, податкову адресу, а також номер засобу зв`язку та адресу електронної пошти, якщо такі наявні;
-код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті);
-зазначення, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації;
-підпис платника податків;
-дату підписання звернення.
На звернення платника податків, що не відповідає вимогам, зазначеним у цьому пункті, податкова консультація не надається, а надсилається відповідь у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян".
Отже наведені норми підтверджують висновок про те, що реалізація податковим органом функції щодо надання індивідуальної податкової консультації можлива за умови дотримання платником податків вимог щодо оформлення його звернення.
Як встановлено судом та не спростовується відповідачем у відзиві на позовну заяву, позивачем оформлено звернення про надання податкової консультації із дотриманням вимог статті 52 ПК України.
За змістом пункту 52.2 статті 52 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Стаття 53 ПК України визначає наслідки застосування податкових консультацій.
Відповідно до пункту 53.1 цієї статті не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована. Положення абзацу першого цього пункту застосовуються до індивідуальної податкової консультації, за умови що вона зареєстрована в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій. У разі коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації. Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов`язку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.
Згідно з пунктом 53.2 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
Отже податкова консультація (індивідуальна), як методична й практична допомога платнику податків при виконанні ним податкового обов`язку, фактично, за всіма процедурами (нарахування та сплата платежів, пені, штрафних санкцій, оскарження дій контролюючих органів тощо):
1 надається платнику податків для правильності практичного застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності;
2)має індивідуальний характер і може використовуватися лише платником податків, якому така консультація надана;
3не може встановлювати (змінювати чи припиняти) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування;
4)має мету - викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту конкретної правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування.
При цьому платнику податків надано право оскаржити до суду, як правовий акт індивідуальної дії, податкову консультацію контролюючого органу у випадку, якщо вона, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Виходячи із змісту положень наведених вище норм ПК України, обов`язковими складовими письмової податкової консультації є:
- опис питань, що порушуються платником податків;
- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків;
- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року по справі №826/2032/16.
Аналізуючи відповідь Державної податкової служби, що надана у індивідуальній податковій консультації № 1003/3/99-00-04-02-06-15 від 25.10.2019 р. стосовно розкриття питання поставленого платником податків у зверненні, суд дійшов наступних висновків.
Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни до Закону № 481, зокрема, запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначені зміни набрали чинності з 01 липня 2019.
Відповідно до статті 1 Закону № 481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Зберігання пального - це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) зі зміною або без змін його фізико-хімічних характеристик.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону № 481 зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.
Таким чином, суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на місце (територію), що використовується для зберігання пального. Звертаємо увагу, що відповідно до Закону № 481 споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального можуть використовуватися суб`єктом господарювання як на праві власності, так і користування. Також Законом № 481 не встановлено вимог щодо місткості та розміщення обладнання та/або ємностей, що використовуються для такого зберігання.
Згідно зі статтею 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб`єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газо видобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Також суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Інших виключень щодо не отримання суб`єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.
Отже, щодо запитання, поставленого позивачем у зверненні про надання консультації, судом встановлено, що відповідач надав чітку та вичерпну відповідь стосовно необхідності отримувати ліцензію на зберігання пального, зазначено вичерпний перелік випадків у яких ліцензія на право зберігання пального не отримується, також зазначено, що Закон України № 481 не містить інших виключень щодо неотримання суб`єктами господарювання ліцензії на право зберігання пального. .
Таким чином, твердження позивача про те, що ІПК не містить чіткої відповіді на питання платника податку, щодо кола суб`єктів на яких розповсюджується Закон, з урахуванням преамбули Закону та видів діяльності СПД не відповідають фактичним обставинам справи.
У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
З урахуванням наведеного вище, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства «Сантос» є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.
При цьому, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог Селянського (фермерського) господарства «Сантос» до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації № 1003/3/99-00-04-02-06-15 від 25.10.2019 р. наданої Державною податковою службою України, – відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 24 січня 2020 року.
Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили 24.01.2020 Суддя Згідно з оригіналом Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун 24.01.2020
Судове рішення № 87120443, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 24.01.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 160/11757/19. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: